3.2. Товар і його властивості.

Товаром стає той продукт праці або благо, які призначені не для власного споживання, а для обміну.

Отже, товар – це продукт праці або певне економічне благо, яке здатне задовольнити конкретні потреби людини і призначене для обміну.

Благо – це все те, що здатне задовольняти людські потреби. Наприклад, плоди природи, продукти праці, будь-які явища, що задовольняють певні потреби людини, відповідають її інтересам, цілям і прагненням.

Розрізняють блага економічні та неекономічні. Неекономічні блага – природні: повітря, морська вода, сонячне тепло, тощо.

Економічні блага – це блага економічної (трудової) діяльності людини. Економічне благо в умовах товарного виробництва набуває форми товару.

Товар має дві властивості:

1) здатність задовольнити певну людську потребу, тобто корисність. Цю властивість також називають споживчою вартістю;

2) здатність обмінюватись на інший товар у певних кількісних пропорціях, що називається міновою вартістю, яка є проявом його цінності або вартості.

Корисність – це ступінь задоволення або приємності, які отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару чи послуги. Оцінка ступеня корисності блага індивідуумом називається цінністю. Цінність економічного блага залежить від його рідкості (кількості або „запасу”) та ступеня насиченості потреби в ньому. Рідкість – це характеристика економічних благ, що відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб. Більшу цінність мають ті блага, що обмежені, рідкісні. Ступінь насиченості потреби у певному товарі пов’язана з тим , що людина потребує не в цілому блага, а лише певної його кількості.

Різні товари задовольняють різні потреби людини. Одні – безпосередньо задовольняють особисті потреби людей (продовольство, одяг, взуття, житло, побутова техніка чи власний автомобіль). Інші блага, які є частиною виробничих ресурсів (устаткування, виробничі будівлі, матеріали тощо), задовольняють потреби людей опосередковано, беручи участь у створенні різних продуктів, потрібних людям. З історичним розвитком дедалі більшої ваги набувають електро- і теплоенергія, різні види сучасного транспорту, інформація, комп’ютерні програми тощо.

Товарові притаманна не просто корисність, а суспільна корисність, тобто корисність для інших членів суспільства, яка переходить від виробника до споживача через обмін., на відміну від продукту виробленого для власного споживання. Товаром є лише та корисність, яка обмінюється на іншу корисність

Певне економічне благо надходить від виробника до споживача на засадах відплатності (еквівалентності). Виробник віддасть свій товар в обмін на інший або за гроші лише в тому разі, коли він упевнений, що обмін еквівалентний. Отже, будь-який обмін передбачає певну мінову вартість, тобто співвідношення, в якому один товар обмінюють на інший.

Мінова вартість як вияв цінності (вартості) не виявляється в продукті, виготовленому для себе, вона „з’являється” лише тоді, коли продукт потрапивши на ринок, стає товаром. Вартість – особлива якість товару, її величина дає змогу порівняти товар з іншими товарами, що створює пропорції обміну.

Теорії вартості товару. В економічній науці тривалий час полемізували стосовно того, що є основою мінової вартості, що визначає цінність економічних благ. Виділяють два головні підходи: одні економісти вважають, що цінність товару зумовлена потребою в ньому, інші – затраченою працею.

Прихильники теорії трудової вартості (А. Сміт, Д. Рікардо і К. Маркс) вважали, що його ціну (цінність) визначають затрати праці на виробництво цього товару, які називають вартістю. Отже, вартість – це уречевлена в товарі праця; це те спільне, що споріднює всі економічні блага і робить їх сумірними. Усі товари – продукти людської праці. Величина вартості товару визначена кількістю праці, потрібної для виробництва товару. А оскільки природним вимірником праці є робочий час, то величина вартості товару визначена кількістю робочого часу, затраченого на його виробництво.

Отже, згідно з теорією трудової вартості, цінність блага визначає його вартість, і саме вона є основою обміну. У цьому разі зазначають, що вартісне ціноутворення поширюється тільки на відтворювальні блага.

З принципово інших позицій до з’ясування основи обміну, джерела й основи субстанції вартості (цінності), її сутності підійшли автори теорії граничної корисності, або маржиналізму. (В. С. Джевонс, К. Менгер, Є. Бем-Баверк). Вони стверджували, що люди обмінюються, оскільки мають певні потреби, а основою обміну є корисність. Корисність є властивістю споживчої вартості товару. Відповідно до теорії граничної корисності, товари відрізняються між собою корисністю. Сумірність різних корисностей – надзвичайно важливий аспект у теорії граничної корисності. Вартість товару визначається суб’єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. За умов обмеженості запасу блага завжди є гранична (додаткова) його одиниця, яка задовольняє найменш нагальну потребу. Саме цінність цієї граничної одиниці блага визначатиме цінність кожної одиниці запасу блага. Отже, цінність речі (послуги) визначена її граничною цінністю. Корисність останньої одиниці кожного блага, тобто одиниці, яка задовольняє найменш нагальну потребу, і є граничною корисністю.

Згідно з цим підходом, що вища гранична корисність блага, то вища ціна на цей товар. Тому ціни відображають граничні корисності благ. Правильність теорії граничної корисності переконливо доводить явище „дефіциту”. Цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й інші блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в них. Перевищення попиту над пропозицією сприятиме зростанню ціни над вартістю і навпаки. Ця теорія також пояснює, чому вода, яка має велике значення для життя людини, коштує менше, ніж діамант, без якого людина може обійтися. Якщо корисність благ (наприклад, діамантів) не дуже велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного(останнього) екземпляра дуже високою. Звідси висновок: останній екземпляр певного блага, що задовольняє „граничну потребу”, має і граничну корисність, яка визначає ринкову цінність.

Найважливіші положення теорії граничної корисності:

1. Згідно трудової теорії вартість створюється у виробництві, тому є об’єктивною категорією, її величина визначена затратами суспільно необхідного робочого часу. Однак про вартість ми дізнаємося тільки на ринку, де вона виявляється в обміні. Тобто на стадії виробництва вартість є „річ у собі”.

2. 3 погляду теорії граничної корисності товар на ринку купують не тому, що хтось оцінив затрати втіленої у ньому праці як суспільно необхідні, а тому що з погляду покупця він (товар) має для нього цінність. Основою цінності є, отже, суб’єктивна оцінка товару споживачем.

Представники, які обстоюють трудову теорію вважають вартість (цінність) об’єктивною властивістю товару, що вже створена у виробництві, а на ринку тільки виявляється, тоді як з позицій граничної корисності ніякої об’єктивної основи вартості немає. Цінність – суб’єктивна категорія, оскільки залежить від оцінки споживача і є категорією обміну, а не виробництва;

3. З погляду теорії граничної корисності, благо цінують тому, що воно корисне для людей. Оскільки блага є корисними, їх і виробляють, тому на них і витрачають суспільно необхідний робочий час. Тобто корисність благ надає затратам суспільно необхідного характеру. Категорія вартості тому і є категорією обміну, бо тільки в обміні виявляється корисний ефект вироблених благ.

4. Фундаментальна розбіжність двох теоретичних концепцій і щодо джерел вартості (цінності) товару. За трудовою теорією, єдиним джерелом вартості є тільки праця, тоді як теорія граничної корисності виходить із твердження, що всі фактори – праця, капітал, земля, підприємницький хист – беруть участь у її створенні.

5. Суттєва розбіжність є в поглядах на можливість сумірності споживчих вартостей. За трудовою вартістю, споживними вартостями товари відрізняються один від одного, а про їхню сумірність просто некоректно говорити. Чи доречно, наприклад, говорити про більшу або ж меншу цінність яблук та рояля, адже вони задовольняють різні потреби.

Теорії попиту та пропозиції, або теорії синтезу. Згідно цієї теорії реальна цінність (вартість товару) дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів. Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, у якому протистоять покупці і продавці. Способом розв’язання цієї суперечності є формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже до відтворення стимулів виробляти і купувати.

Суперечку щодо правильності тієї чи іншої теорії цінності А. Маршалл порівняв із суперечкою стосовно того, що розрізає папір: верхній ніж ножиць чи нижній.