3.3. Виникнення, сутність і функції грошей

Гроші – це історичне явище, один з головних фундаментальних елементів товарного виробництва.

Гроші – це загальна одиниця вартості (цінності) товарів, які можна використати як засіб обміну.

Дослідники, спираючись на численні історичні факти, пов’язують походження грошей із розвитком товарообміну. Гроші пов’язані з міновими відносинами людей, тому це категорія соціальна.

Причиною появи грошей був суспільний поділ праці, який передбачав регулярний обмін продуктами праці. Тобто поява грошей, як засобу платежу, пояснюється труднощами, що виникають в процесі обміну.

Перевагами грошового обміну є:

1) забезпечення багатоплановості обміну. Гроші є універсальним засобом, який можна обміняти на будь-який інший товар;

2) гроші скорочують трансакційні витрати (пошук інформації про партнера, витрати на складання контракту, контроль за його виконанням, митні та поштові витрати, страхування тощо) і прискорюють обмін;

3) гроші зменшують комерційний ризик при купівлі-продажі товарів;

4) гроші пов'язують сучасні та майбутні операції;

5) гроші визначають кількісні пропорції обміну.

Отже, грошовий обмін є не тільки результатом, але і чинником всебічного розвитку виробництва.

Пріоритетними ознаками грошей є: 1) суспільне визнання; 2) гроші мають бути засобом збереження вартості, їх використовують як засіб обміну. Суспільне визнання грошей забезпечує держава.

Розрізняють реальні гроші та знаки вартості (замінники реальних грошей).

В історії різних народів грошима були різні товари. В одних країнах еквівалентом була худоба, в інших – сіль, хутро, тютюн, мідь, залізо, срібло, золото тощо. Проте якими б не були гроші, вони завжди відігравали важливу роль для людей та економіки. У княжу добу роль грошей тривалий час відігравали худоба і хутро.

Відокремлення ремесел від землеробства суттєво розширило товарне виробництво і ринок. В обмін почало надходити більше за обсягом та асортиментом товарів, а торговельні зв’язки сягали за межі національних ринків. Розширення і ускладнення обміну потребувало від носія грошової сутності, щоб він був однорідним, компактним, міцним, мав високу питому вартість, добре зберігався та можна було поділити його на частини. Саме такими властивостями володіють метали. Їх люди почали використовувати як гроші, започаткувавши еру металевих грошей. Спочатку металом – носієм грошової сутності було залізо, пізніше мідь, бронза, а потім срібло і золото.

Виділяють певні етапи розвитку епохи золотого стандарту: 1) грошово-металевий (благородні метали зважувались і ділились на шматки); 2) грошово-зливковий (визначена за вагою і оформлена пробою певна кількість золота; 3) грошово-монетний.

Причинами появи паперових грошей у різних країнах світу були: 1) втрата з часом золотими монетами своєї вагової кількості; 2) розвиток товарного господарства.

З випуском паперових грошей виникла серйозна проблема захисту їх від підроблення. Сучасні паперові гроші мають здебільшого кілька ступенів захисту. Для цього найчастіше застосовують захисні властивості паперу (водяні знаки, певний склад паперу), поліграфічний захист (спеціальні фарби, мікротекст), фізико-хімічний захист (використання магнітних смужок тощо).

Роль грошей сьогодні виконують: 1) монети; 2) паперові гроші; 3) засоби, що замінюють гроші (чеки, векселі, кредитні картки); 4) банківські рахунки; 5) міжнародні гроші.

Вексель – це борговий документ установленого законом зразка про обов’язкову сплату боржником певної суми грошей у вказаний строк.

Банкнотами (банківськими білетами) розраховувалися за всіма зобов’язаннями. Банкноти виникли за умов металевого обміну і спочатку вільно обмінювалися на золото. Згодом цей обмін припинено і банкноти перетворилися у різновид паперових грошей. Тепер назва банкнота закріпилася за всіма випущеними в обіг паперовими грошима.

Гроші виконують три функції: міри вартості(цінності); засобу обміну; засобу нагромадження багатства. Тривалий час в українській економічній науці визнавали п’ять функцій грошей, окрім зазначених, виділяли ще дві – засіб платежу і світові гроші. Проте ці функції дублюють попередні.

Суть функції міри вартості полягає в тому, що за допомогою грошей визначають ціни всіх інших товарів. Гроші використовують для зіставлення цінностей різних товарів. Гроші у цьому випадку є своєрідним масштабом для зіставлення. Цінність виражається за допомогою єдиного вимірника – грошей. Цінність товару, виражена грошима, є його ціною. Функція міри цінності створює необхідну передумову виконання грошима інших функцій. Кількісно виражаючи цінність товарів, гроші забезпечують людям можливість еквівалентно обмінюватись результатами виробництва, робити різні платежі, ухвалювати раціональні господарські рішення. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю. Для зручності визначення цін грошову одиницю кожної країни поділяють на однакові частини. Наприклад, українську гривню – на 100 копійок, євро – на 100 центів, долар США – на 100 центів, японську єну – на 100 сенів, польський злотий – на 100 грошів.

Оскільки всі ціни почали визначати за допомогою грошей, то це зменшило витрати обміну. Тобто, функцію міри вартості (цінності) гроші виконують ідеально.

Як засіб обміну гроші є посередником між продавцем і покупцем, їх використовують для оплати товарів і послуг. Функцію засобу обігу гроші виконують тоді, коли люди купують чи продають певні товари. Посередництво грошей у товарообмінних угодах дало змогу подолати притаманні натуральному товарообміну суперечності та незручності, що суттєво зменшило витрати часу і зусиль під час обміну. Це сприяло розвитку торгівлі, поглибленню спеціалізації виробництва і зростанню продуктивності праці. Гроші стимулювали виробництво та зростання суспільного багатства.

Функцію засобу обігу гроші виконують миттєво, переходячи від одного суб’єкта обміну до іншого. У такому постійному переході грошей „з рук у руки” під час обмінних актів полягає призначення грошей. Нечутливість функції обігу до субстанції її виконувача дала змогу заміни повноцінних (срібних, золотих) грошей неповноцінними. Гарантію надавала держава, визнаючи неповноцінні гроші загальнообов’язковим платіжним засобом на власній території. Так виникли білонні монети, потім гроші-символи, а пізніше гроші знаки – сучасні нерозмінні паперові гроші, які виконують усі притаманні їм функції.

Функція засобу нагромадження. Гроші є особливим інструментом зберігання та примноження багатства. Це відбувається тоді, коли скорочується поточне споживання і здійснюються заощадження. Як всезагальна (високоліквідна) цінність, гроші є зручною формою збереження багатства, яка дає змогу у будь-який час оплатити життєві блага, погасити борги. Є глибинні економічні причини, що спонукають фірми й окремих людей заощаджувати гроші, адже для закупівлі капітальних благ потрібно попередньо нагромадити гроші. Придбання деяких предметів споживання (житло, меблі, автомобіль та ін.) також передбачає попереднє заощадження грошей. Сьогодні заощадження роблять також, щоб започаткувати бізнес або модернізувати, розширити чи перепрофілювати діюче виробництво. Для отримання потрібної суми власники коштів віддають їх у позику, вкладають у різні комерційні проекти, які приносять прибуток. Такі дії людей перетворюють заощадження, завдання яких є збереження цінності, у цілеспрямоване нагромадження цінності. Унаслідок цього функція заощадження трансформується у функцію нагромадження багатства. У періоди високої інфляції паперові гроші втрачають функцію нагромадження, а також усі інші функції. Значна дестабілізація грошей негативно позначається на господарстві країни, рівні зайнятості та добробуті населення.

У кожній країні рух грошей між фірмами, домогосподарствами та державою називають грошовим обігом. Грошовий обіг обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в економіці. Держава регулює грошовий обіг і формує національну грошову систему. Стабільність грошового обігу є важливою умовою успішного розвитку національної економіки.

Грошова система – це форма організації грошового обігу, що історично склалася у країні й закріплена в національному законодавстві. До грошової системи належить:

1) назва грошової одиниці країни (американський долар, українська гривня, та ін.);

2) масштаб цін – вагова кількість валютного металу, прийнятого в країні за грошову одиницю;

3) вид грошових знаків, порядок їхньої емісії та вилучення з грошового обігу;

4) порядок організації безготівкового обігу;

5) порядок формування курсу і обмін національної валюти на іноземну;

6) державне регулювання грошового обігу в країні.

Особливостями сучасної грошової системи є:

1) відсутність у структурі грошового обігу будь-якого дорогоцінного металу.

2) визначають пропорції обміну товарів на гроші не кількістю срібла чи золота в грошовій одиниці, а цінністю, якої набула грошова одиниця в обігу;

3) обмінні співвідношення національної валюти на іноземну не залежать від вмісту дорогоцінного металу;

4) значна частина розрахунків відбувається у безготівковій формі;

5) єдиним суб’єктом організації та управління грошовим обігом є держава.

На стабільно функціонуючому ринку завжди обмінюються еквівалентні цінності. Отже, зі збільшенням кількості товарів для забезпечення рівноцінного обміну потрібна більша сума грошей.

Однак збільшення кількості грошей без відповідного збільшення товарів і послуг знецінює їх, тобто спричиняє інфляцію. Інфляція – це зростання цін, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці.