2. Позасудовий порядок розгляду індивідуальних трудових спорів

Вирішення будь-якого трудового спору здійснюється у певному порядку. Під порядком розгляду трудового спору розуміють законодавчо встановлену для компетентного юрисдикційного органу форму процесу розгляду трудового спору, починаючи з прийняття заяви з приводу спору і закінчуючи ухваленням рішення  за нею [12, c.444].

У статті 221 КЗпП закріплено, що трудові спори розглядаються у позасудовому та судовому порядку, тобто Комісією по трудових спорах (далі – КТС) та районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами відповідно. Трудові спори за участю суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини законодавством встановлюється особливий порядок розгляду. [2].

Комісія по трудових спорах – це обраний загальними зборами (конференцією) та трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік. Натомість, якщо кількість працюючих на підприємстві складає менше 15 осіб, створення КТС на такому підприємстві не передбачено законодавством. Рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу підприємства можуть бути створені КТС у цехах та інших аналогічних підрозділах. Комісії, обрані колективами підрозділів, діють на тих самих підставах, що й КТС підприємств. У комісіях по трудових спорах підрозділів можуть розглядатися трудові спори в межах повноважень цих підрозділів. [2, с.22]

У ч. 1 ст. 224 КЗпП зазначено, що КТС – обов’язковий первинний орган із розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах. Це означає, що на підприємстві, де створено таку комісію, у разі виникнення трудового спору, розгляд якого входить до її компетенції, працівник може подати відповідну заяву спершу до комісії по трудових спорах, де її розглядають. Якщо працівник не задоволений рішенням КТС, він може оскаржити його до суду. [2, c.24]. Але згідно зі статтями 55 і 124 Конституції України будь-яка особа має право на звернення безпосередньо до суду, коли порушено її права та законні інтереси. А отже, навіть якщо на підприємстві діє комісія по трудових спорах, працівник має право вибору: звертатися для вирішення спору із заявою до цієї комісії чи одразу безпосередньо до суду [1]. Конституційний Суд України у Рішенні № 9-зп від 25.12.1997 зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти наступним чином: кожному гарантується захист  прав  і  свобод  у  судовому порядку. Суд не  може відмовити  у правосудді,  якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються,  створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод [ 3]. Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року № 9 роз’яснив, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги може бути розглянуто в передбаченому законом досудовому порядку [4].

КТС розглядає всі трудові спори, крім тих, що зазначені у статті 222 (спори суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини) та статті 232 (спори, що підлягають безпосередньому розгляду в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах) КЗпП України.

Трудовий спір підлягає розгляду в КТС, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом. Таке право працівник має протягом трьох  місяців з дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату заробітної плати обмеження не встановлені (ст. 225 КзПП).

КТС приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні. Трудовий спір слід розглянути за обов’язкової присутності працівника або уповноваженої ним органу чи особи в десятиденний строк з дня подання заяви. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. У разі нез’явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез’явленні працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. КТС має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи (ст. 226, 227 КзПП).

У разі незгоди з рішенням КТС спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до   суду  в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними,   суд  може поновити цей строк і розглянути спір по суті (ст. 228 КзПП).

Рішення КТС підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на їх оскарження, за винятком рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, яке виконується негайно (ст. 229 КзПП).

У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення КТС у встановлений строк (стаття 229 КзПП) працівникові КТС підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа. Посвідчення не видається, якщо працівник чи власник або уповноважений ним орган звернувся у встановлений строк із заявою про вирішення трудового спору до суду. На підставі посвідчення, пред’явленого не пізніше тримісячного строку до районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби, державний виконавець виконує рішення КТС у примусовому порядку (ст. 230 КзПП) [2].

Попри все, КТС не завжди справляються з функцією ефективного органу досудового розгляду індивідуальних трудових спорів. Цьому є декілька причин: по-перше, значна частина трудових спорів підлягає розгляду тільки в судах; по-друге, у багатьох організаціях КТС взагалі не створені – як через відсутність ініціативи з боку працівників і (або) роботодавця, так і через малу чисельність найманих працівників підприємства; по-третє, має місце й недостатня компетентність членів КТС, які не завжди можуть розібратися у складних питаннях чинного законодавства, зокрема й через недостатню юридичну підготовку цих осіб, через відсутність у них відповідного досвіду [8, c. 79].

Враховуючи, законодавчо закріплене положення про необхідність позасудового врегулювання розбіжностей, виникає необхідність розвитку інституту безпосередніх переговорів та створення нових механізмів їх вирішення. Переговори, безумовно, найефективніший спосіб вирішення трудового спору. Однак не у всіх випадках переговори є доцільними. Часом працівники можуть паралізувати діяльність підприємства на певний період. У подібній безвихідній ситуації вирішенню сприятимуть лише переговори за участю кваліфікованого медіатора.

Медіація передбачає участь у процесі вирішення трудового спору незалежного посередника, завдання якого – сприяти примиренню сторін та пошуку взаємовигідного шляху вирішення спору.

Роль посередника обмежується процесом медіації і не передбачає вирішення спору чи внесення пропозицій стосовно того, що повинна отримати кожна зі сторін. Такий підхід забезпечує не лише задоволення сторін результатами процесу, але й дотримання досягнутих домовленостей [10, c. 8].