5. Порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)

Міжнародне співтовариство приділяє велику увагу взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів, що виникли між ними. Велике значення для їх ефективного вирішення мають Конвенції та Рекомендації МОП, зокрема, Конвенції № 98 «Про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів» 1949 р., № 154 «Про сприяння колективним переговорам» 1981 р., а також Рекомендації № 92 «Про добровільне примирення і арбітраж» 1951 р., № 113 «Щодо консультацій та співробітництва між державною владою та організаціями підприємців і працівників у галузевому та в національному масштабі» 1960 р., № 130 «Щодо розгляду скарг на підприємствах з метою їх вирішення» 1967 р., № 143 «Щодо захисту прав представників працівників на підприємстві та можливостей, які їм надаються» 1971 р., № 163 «Про сприяння колективним переговорам» 1981 р.

Національним законодавством встановлено два варіанти розгляду колективного трудового спору (конфлікту), а саме:

• примирною комісією – з питань установлення нових або зміни чинних соціально – економічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колективного договору, угоди;

• трудовим арбітражем – у разі неприйняття примирною комісією рішення у встановлені строки, або ж відповідно продовжені за згодою сторін колективного трудового спору (конфлікту); у разі неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) з цих питань; з питань виконання колективного договору, угоди, невиконання вимог законодавства про працю.

Стаття 8 Закону дає визначення поняттю «примирна комісія», а саме – це орган, призначений для вироблення рішення, котре може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту), та складається з представників сторін. Вона утворюється за ініціативою однієї із сторін:

• на виробничому рівні – у триденний;

• на галузевому чи територіальному рівні – у п’ятиденний;

• на національному рівні – у десятиденний строк з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін.

Її членам на час ведення переговорів і підготовки рішення надається вільний від роботи час.

За потреби примирна комісія може залучати до свого складу незалежного посередника, тобто особу, визначену спільним вибором сторін, котра сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів і бере участь у виробленні взаємоприйнятного рішення. Також може консультуватися зі сторонами колективного трудового спору (конфлікту), центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими заінтересованими органами. Ухвалене рішення, оформлюється протоколом і виконується в порядку і строки, встановлені цим рішенням.

Колективні трудові спори (конфлікти) розглядаються: а) виробничою примирною комісією – у п’ятиденний строк; б) галузевою і територіальною примирними комісіями – у десятиденний; в) примирною комісією на національному рівні – у п’ятнадцятиденний строк з моменту створення комісій. За згодою сторін ці строки можуть бути подовжені. [2 с. 70]

Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обґрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту). У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби.

Згідно зі статтею 11 Закону, трудовий арбітраж – це орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і ухвалює рішення по суті трудового спору (конфлікту).

Кількісний і персональний склад трудового арбітражу визначається за згодою сторін.  До його складу також можуть входити народні депутати України, представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування й інші особи.

Рішення ухвалюється більшістю голосів його членів, оформлюється протоколом і підписується усіма членами. Воно є обов’язковим для виконання, якщо сторони про це попередньо домовилися.

Сторони колективного трудового спору (конфлікту), примирна комісія, трудовий арбітраж зобов’язані використати для врегулювання колективного трудового спору всі можливості, не заборонені законодавством. Також важливим моментом є необхідність участі кожної із сторін у примирній процедурі.

Із метою сприяння поліпшенню трудових відносин та запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів), їхнього прогнозування та сприяння своєчасному їхньому вирішенню, здійснення посередництва для вирішення таких спорів (конфліктів) Президентом України утворено Національну службу посередництва і примирення, яка є постійно діючим державним органом, створеним для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів). Вона складається з висококваліфікованих фахівців та експертів з питань вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) і має свої відділення в Автономній Республіці Крим та областях.

Представники Національної служби посередництва і примирення можуть брати участь у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) на всіх його стадіях. Її рішення мають рекомендаційний характер і повинні розглядатися сторонами колективного трудового спору (конфлікту) та відповідними центральними або місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування [4].

Водночас слід зазначити, що для вирішення колективного трудового спору (конфлікту), одержання підтримки своїх вимог трудовий колектив має право організовувати і проводити страйк у порядку, передбаченому чинним законодавством. Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур чи не виконує угоди, досягнутої під час вирішення колективного трудового спору (конфлікту).