4. Поняття, види та сторони колективних трудових спорів

Загалом, колективний трудовий спір (конфлікт) – це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин (ст. 2 Закону України «Про вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (Далі – Закон)).

Дещо іншим є порядок їх вирішення. Тут не передбачено судового порядку, натомість існує процедура примирення та арбітражу, а також особливий інститут страйку.

Колективні трудові спори класифікуються за характером спору: на спори матеріального та процесуального характеру; а залежно від рівня: на виробничі, галузеві, територіальні та національні спори.

Відповідно до статті 3 Закону сторонами колективного трудового спору (конфлікту) в залежності від рівня є:

на виробничому рівні  - наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець. За дорученням інтереси роботодавця у колективному трудовому спорі (конфлікті) може представляти інша особа, організація роботодавців, об’єднання організацій роботодавців;

на галузевому, територіальному рівнях – наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій) або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об’єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи та організації роботодавців, їх об’єднання або центральні органи виконавчої влади, або місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

на національному рівні – наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об’єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців або Кабінет Міністрів України.

Причинами колективного трудового спору відповідно до ст. 2 Закону є:

а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

г) невиконання вимог законодавства про працю. [4]

Серед основних причин колективних трудових спорів, саме в Україні, можна виокремити заборгованість та порушення строків виплат заробітної плати. Так, відповідно статистичних даних, заборгованість із виплати заробітної плати станом на 1 жовтня 2016 року становила 1 978 523 грн., яка у порівнянні до 1 січня 2016 року (1 880 762 грн.) збільшилась у 1,05 рази [5, 6]. Очевидно, що така ситуація потребує вжиття заходів щодо попередження виникнення колективних трудових спорів та створення більш дієвих гарантій працівникам.

Згідно з статтею 4 Закону вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або шляхом збирання підписів. Вважаються чинними за наявності не менш як половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їхнього структурного підрозділу. Водночас із висуненням вимог збори (конференція) визначають орган чи особу, які представлятимуть їхні інтереси. Вимоги найманих працівників, профспілки чи об’єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються власникові або уповноваженому ним органу (представникові).

Статтею 5 Закону закріплюється, що власник або уповноважений ним орган (представник), розглядаючи вимоги найманих працівників, зобов’язаний повідомити їхніх представників про своє рішення у триденний строк з дня одержання вимог. Рішення власника або відповідного вищого органу управління викладається в письмовій формі і не пізніше як наступного дня надсилається уповноваженому представницькому органу іншої сторони колективного трудового спору (конфлікту).

Відповідно до статті 6 Закону колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважені працівниками органи одержали від роботодавця або уповноваженого ним органу (представника) повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог, після чого приймається рішення про незгоду з роботодавцем; коли строки розгляду вимог, закінчилися, а відповіді від роботодавця не надійшло.

Про виникнення колективного трудового спору (конфлікту) орган, який представляє інтереси найманих працівників або профспілки, зобов’язаний у триденний строк письмово проінформувати роботодавця, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням підприємства та Національну службу посередництва і примирення [4].