Запитання і завдання для самоперевірки
1. Розкрийте предметну специфіку теоретичних і емпіричних соціологічних досліджень.
2. Наведіть приклади відомих вам фундаментальних і прикладних соціологічних досліджень (із історії соціології і практики сучасних досліджень).
Здійсніть порівняльну характеристику основних підходів до класифікації методологічних підходів в соціології.
Поясніть зміст методології соціологічних досліджень з позиції різних соціологічних шкіл.
Практичне заняття 3 Організація, планування та етапи соціологічного дослідження
План
Методологічне забезпечення соціологічного дослідження.
Етапи та процедури дослідження.
Програма – головний документ, що включає методологічні засади та методико-інструментальну специфіку наукового пошуку.
Основні теоретичні відомості
Будь-яке соціологічне дослідження спрямоване на отримання нового знання. В результаті дослідники отримують не тільки інформацію, що може бути використана для вдосконалення певних складових соціальної практики, але й певне теоретичне знання, яке доповнює собою загальну соціологічну теорію або теорії середнього рівня.
Перехід до теоретичного знання або побудову наукової теорії можна умовно розділити на три етапи, кожний з яких включає кілька специфічних структур.
Перший етап - це побудова системи гіпотетичного теоретичного знання (парадигми, поняттєвого апарату, логіки відносин між поняттями, операціоналізації та переведення понять у змінні величини).
Другий етап - це визначення методології отримання емпіричної інформації та аналізу емпіричних даних.
Третій етап - це інтерпретація результатів дослідження у світлі прийнятих раніше гіпотетичних теоретичних побудов, оцінка логічної та емпіричної структури теорії у світлі релевантності емпіричної інформації щодо цих побудов.
Основні поняття: методологія соціологічного дослідження, етапи соціологічного дослідження, програма соціологічного дослідження.
Література: [4], [7], [9], [10], [16], [22], [23], [24], [30].
Методологічне забезпечення соціологічного дослідження
Методологічне забезпечення соціологічного дослідження включає:
розробку дослідницького проекту.
репрезентацію даних - виявлення формальної структури, яка найбільш адекватно відображає поняття, які належить використати у дослідженні.
аналіз даних, що включає:
аналіз зв’язків та відносин між змінними;
висновки стосовно кореляцій, причин, результатів, тенденцій тощо;
використання комп’ютерів для подання результатів дослідження у графічній або табличній формі.
Аналіз первинної соціальної інформації будують відповідно до прийнятої парадигми. Він покликаний встановити рівні статистичної залежності та значимості змінних, включених до певної системи.
Інтерпретацію даних статистичного аналізу здійснюють відповідно до таких компонентів теорії, як парадигма, аксіома, судження та гіпотези. Наслідками інтерпретації можуть бути підтвердження, перегляд або спростування теорії.
Оцінку теорії здійснюють виходячи з двох критеріїв - ефективності та можливості перевірки (перевірюваності).
Ефективність пов’язана з масштабністю охоплення, логічністю структури та іншими компонентами дослідження.
Теоретична перевірюваність теорії пов’язана із зіставленням отриманих результатів дослідження з вихідними принципами прийнятої парадигми. Емпірична перевірюваність означає зіставлення наслідків теорії з емпіричною інформацією. В практиці наукових досліджень виокремлюють три типи теорії за їхньою перевірюваністю: часткові теорії, які є первинним результатом узагальнення емпіричної інформації; теорії, які включають абстрактні поняття та твердження і не допускають емпіричної інтерпретації; теорії, які стосуються великих класів однорідних явищ та процесів з різних сфер навколишньої реальності.
Побудова теорії - це складний процес, головний зміст якого зводиться до переведення її парадигми в концептуальну та емпіричну форми і перевірки істинності парадигми на підставі аналізу та інтерпретації отриманої соціальної інформації.
Етапи та процедури дослідження
Соціологічне дослідження являє собою складний комплекс науково-теоретичної, методичної та організаторської діяльності. Його реалізація пов’язана з координацією роботи великої кількості виконавців. Ці причини визначають необхідність розробки робочого плану дослідження, що відображають його головні процедурні заходи. В ньому відображають такі процедури та етапи дослідження (з вказівкою термінів, виконавців та матеріального забезпечення):
І. Підготовчий етап
Попереднє ознайомлення з об’єктом дослідження, виявлення його специфіки.
Розробка проекту програми соціологічного дослідження.
Складання робочого плану й графіку виконання робіт.
Експертиза та обговорення проекту програми та робочого плану з участю замовника. Коригування програми з урахуванням зауважень, її затвердження.
Розробка методики дослідження.
Побудова вибірки.
Підготовка дослідницької групи. Встановлення її організаційної структури. Розподіл функцій та обов’язків. Підбір виконавців окремих видів робіт, їх інструктаж, навчання.
Уточнення плану і сітьового графіку виконання робіт відповідно до завдань методики. Складання кошторису витрат. Затвердження плану та кошторису витрат.
Оперативний етап збору даних.
Організація умов виконання польових робіт відповідно до методичних завдань.
л
Складання графіку проведення польових робіт. Підготування наряд-завдань. Видача наряд-завдань виконавцям.Встановлення контакту з особами, що увійшли у вибіркову сукупність, інструктаж про участь в дослідженні.
Збір первинної інформації.
Первинна перевірка заповнення методичних документів.
Контроль за ходом виконання вимог методики, за роботою виконавців. Вибіркова перевірка. Самоконтроль з використанням тестових методик.
Результуючий етап.
Збір облікових матеріалів дослідження. Перевірка їх заповнення.
Кодування даних. Переклад даних на машинні носії та їх машинна обробка.
Статична обробка даних.
Логічний аналіз одержаних даних.
Уточнення обсягу виконаних завдань. Виокремлення нерозв’язаних проблем.
Розробка проекту практичних рекомендацій.
Аналіз та оцінка ефективності виконання науково-дослідницьких робіт.
Складання підсумкового звіту.
Подання звіту. Складання плану впровадження результатів дослідження.
Програма – головний документ, що включає методологічні засади та методико-інструментальну специфіку наукового пошуку
Програма - це головний документ дослідження, в якому відображена його загальна концепція та ідеологія (схема 6). У ній фіксують наявний рівень знань про об’єкт дослідження, висувають гіпотези та способи їх перевірки, окреслюють процедури дослідження та план дослідницьких робіт. Роль програми у дослідженні, її значимість для отримання надійних підсумкових результатів визначаються її головними функціями: методологічною, методичною та організаційною.
Програма соціологічного дослідження складена із трьох частин: методологічної, процедурної та організаційної. Повна програма теоретико-прикладного дослідження (у прикладному деякі елементи можуть опускатися) містить:
Описання проблемної ситуації й формулювання проблеми.
Описання об’єкта дослідження та його предмета.
Визначення цілей та завдань дослідження.
Інтерпретацію та операціоналізацію головних понять.
Формулювання гіпотез.
Попередній системний аналіз об’єкта дослідження.
На цьому завершується методологічна частина програми. До процедурної частини входять:
Принциповий план дослідження.
Обґрунтування системи вибірки.
Описання процедур збирання та аналізу даних.
Організаційний розділ програми містить:
Робочий план (графік запланованих робіт).
Кошторис дослідження.
Запитання і завдання для самоперевірки
1. Дайте визначення поняттям методологія, методи, процедура дослідження.
2. Здійсніть порівняльну характеристику структури та функцій програми прикладного та теоретико-прикладного досліджень.
3. Опишіть послідовність дій при підготовці прикладного та теоретико-прикладного дослідження.
Практичне заняття 4
Програма соціологічного дослідження
План
1. Методологічний розділ програми: основні елементи та правила їх формулювання.
2. Процедурний розділ програми: особливості обґрунтування методів дослідження.
3. Організаційний розділ програми: робочий план і кошторис дослідження.
Основні теоретичні відомості
Основні розділи програми соціологічного дослідження підпорядковані його меті й виконують відповідні функції: у першому – методологічному – розділі повинна бути позначена загальна стратегія дослідження, визначені проблема, об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, проведений аналіз основних понять та висунуті гіпотези дослідження. Отже, він визначає для дослідників комплекс теоретичних понять та основні методологічні засади всього дослідження.
У другому – процедурному розділі – обґрунтовується застосування різних методів, методик і технік емпіричного дослідження поставленої проблеми. В ньому обов’язково має бути вказаний метод збору інформації, спосіб відбору одиниць спостереження і обчислений обсяг вибірки, а також розроблений інструментарій дослідження (анкета).
Організаційний розділ містить робочий план та кошторис дослідження.
Основні поняття: програма соціологічного дослідження, функції програми, розділи програми, об’єкт, предмет, мета, завдання, гіпотези дослідження, інтерпретація і операціоналізація понять, інструментарій.
Література: [4], [10], [11], [22], [24], [30].
Методологічний розділ програми: основні елементи та правила їх формулювання
Проблема, об'єкт та предмет дослідження
Суспільний розвиток відбувається через розв’язання соціальних протиріч різного рівня, що бесперервно виникають. Це й протилежні інтереси різних соціальних груп та інституцій, і диспропорції у розвитку взаємопов’язаних соціальних структур, і недоліки в управлінні та багато іншого. Наявність таких протиріч створює так звані проблемні ситуації. Й вихідним пунктом у підготовці соціологічного дослідження є саме усвідомлення соціальними групами або окремими людьми проблемної ситуації, існування якогось протиріччя.
З описання проблемної ситуації й має починатися програма соціологічного дослідження. Відтак необхідно перейти до формулювання власне проблеми самого дослідження, тобто відобразити проблемну ситуацію у науковій формі. Тут необхідно описати реальне протиріччя, яке породжує проблему.
Сама ж проблема формулюється як вираження необхідності у вивченні певної царини життя людей.
Проблеми, які виникають у процесі суспільного розвитку, дуже різнорідні як за змістом, так і за тим, наскільки великі маси людей залучені до царини їхнього впливу. Поряд з проблемами, які торкаються інтересів цілого людства, народів та регіонів, існує безліч проблем на рівні окремих колективів та малих груп. Проте хоч би якого рівня проблему ми розглядали глобальну або часткову, важливо, щоб це було справжня, а не вигадана проблема. Тут можуть зарадити тільки досвід дослідника, інтуїція, дані раніше проведених досліджень.
Питання про формулювання проблеми найтісніше пов’язане з визначенням об’єкта та предмета дослідження. Об’єктом дослідження, з нашого погляду завжди є певна група людей, об’єднаних за якоюсь соціальною, демографічною, професійною або навіть номінальною ознакою, але така група, й це головне, яка залучена до досліджуваної проблемної ситуації.
Об’єкт соціологічного дослідження - це складне структурне утворення, багатофункціональне, яке взаємодіє з іншими об’єктами. Тому в конкретному дослідженні, як правило, вивчають не всі зв’язки й боки об’єкта, а тільки ті, які найбільш повно виражають порушену проблему. Й той бік об’єкта, який обирають для безпосереднього вивчення, визначають як предмет соціологічного дослідження.
Мета, завдання та гіпотези дослідження
Соціологічне дослідження здійснюється задля досягнення певного результату. Ця спрямованість дослідження на підсумковий результат фіксується у програмі у вигляді мети.
Залежно від поставленої мети визначається головна спрямованість дослідження, його характер. У рамках однієї програми можуть бути сформульовані теоретичні, методичні та прикладні цілі.
Формулювання теоретичної мети визначає спрямованість дослідження на отримання нового знання про функціонування й розвиток об’єкта, його структуру, зв’язки з іншими об’єктами.
Як практична мета виступають прогнози розвитку об’єкта, конкретні практичні рекомендації щодо вдосконалення його функціонування.
Розробка нових методик досліджень та їхніх окремих процедур, а також відпрацювання інструментарію може бути методичною метою дослідження.
У прикладних дослідженнях особливої значимості набуває узгодження мети дослідження із замовником, визначення рамок дослідження. Якщо це не зроблено, то на етапі подання результатів цілком можливі розбіжності між замовником та виконавцем.
Після того, як мета визначена, необхідно продумати шляхи її досягнення. Кроки у цьому напрямку фіксують у вигляді завдань дослідження. Завдання постають як засіб реалізації мети.
У соціологічному дослідженні виокремлюють головні завдання, які спрямовані на розв’язання проблеми, та завдання додаткові або часткові, що логічно випливають з головних і є засобом для розв’язання окремих питань.
Важливо розрізняти програмні завдання дослідження та ті, що виникають у процесі його здійснення. По суті реалізація програми на кожному етапі висуває низку практичних завдань, які треба розв’язати, щоб просуватися вперед. Кількість цих завдань, їх характер передбачити заздалегідь неможливо й прагнути цього немає потреби.
Визначення цілей і завдань є організуючим началом соціологічного дослідження. Незважаючи на можливі уточнення завдань, їх не можна довільно відкидати. У цьому разі дослідження може відхилитися від розв’язання порушеної проблеми.
Кінцевою метою будь-якого дослідження є отримання нового знання, вихід за межи вже відомого. Засобом отримання такого знання й водночас своєрідним прогнозом очікуваного результату є гіпотеза.
Гіпотеза - це наукове припущення про структуру соціальних об’єктів, характер і сутність зв’язків між ними, а також про чинники, що зумовлюють ці зв’язки.
Вся логіка дослідження, його процедури спрямовані на доведення або спростування висунутих гіпотез. Істинність гіпотези визначається тим, наскільки підтвердились її наслідки. Якщо вони у переважній більшості підтверджені експериментально, то висунута гіпотеза має право на існування, якщо ні, то гіпотезу необхідно визнати хибною. Але бувають і такі випадки, коли одні наслідки у ході дослідження підтверджуються, а інші — ні. Головною причиною цього може бути спроба застосувати гіпотезу до більш широкої царини дійсності, ніж та, яку вона може реально пояснити. У такому випадку гіпотезу уточнюють і переформульовують.
Головна класифікація гіпотез здійснюється з точки зору завдань дослідження, за їх мірою розробленості та обґрунтованості, за змістом припущень про предметну царину дослідження, що міститься у гіпотезах.
Виходячи із завдань дослідження, гіпотези поділяють на головні та неголовні. Головні гіпотези належать до головних завдань, неголовні - до додаткових.
Міра обґрунтованості й розробленості гіпотез дозволяє поділити їх на первинні та вторинні. Первинні - це робочі гіпотези, які приймають на першій стадії розробки програми. Дістаючи у ході дослідження певні уточнення та доповнення, вони трансформуються у вторинні.
Дуже важливим є відокремлення гіпотез за змістом припущень про предметну царину проблеми. Від того, яку гіпотезу за цією підставою - описову чи пояснювальну - можна сформулювати, залежить стратегічний план дослідження. В описовій гіпотезі фіксують припущення про властивості, структуру та характер зв’язків між окремими елементами досліджуваного об’єкта.
Пояснювальні гіпотези — це гіпотези, які містять припущення про причиново-наслідкові зв’язки у досліджуваних соціальних процесах та явищах.
Інтерпретація та операціоналізація головних понять
Робота з поняттями, либонь, є найскладнішим етапом розробки програми соціологічного дослідження, який характеризується комплексом методологічних, методичних і технічних проблем, від успішного розв’язання яких багато в чому залежить якість дослідження загалом. Значимість цього етапу полягає в тому, що тут обґрунтовується перехід від теоретичних тез до процедур збирання емпіричних даних з метою перевірки висунутих гіпотез. Його суть полягає у викладі логічної структури головних понять, обґрунтуванні методів та інструментарію дослідження.
Починається процес інтерпретації з виокремлення головних понять. Це доволі проста процедура — до головних належать поняття, які використовують при визначенні теми, проблеми, завдань дослідження. Після цього необхідно здійснити теоретичну інтерпретацію кожного з них. Перше, що передбачає теоретична інтерпретація, - це визначення змісту аналізованих понять.
У зв’язку з уточненням понять виникає низка методологічних проблем: у соціологічному дослідженні використовують поняття різних суспільних наук, оцінно-нормативні поняття, поняття з повсякденного життя. Багато які з них є звичайними й тому здаються цілком зрозумілими. Виникає своєрідна ілюзія, немовби чим більш вжитковим є поняття, тим більш відомий його зміст. Насправді це далеко не так. Багато які поняття не мають достатньо чіткого визначення. У літературі припускають різне їх тлумачення. Тому першим правилом при уточненні поняття є заборона на використання для цих цілей тлумачних словників. Теоретична інтерпретація - це логічний аналіз, співвідношення аналізованого поняття з категоріями та поняттями філософії, соціології та тих наук, які займаються вивченням цієї предметної царини.
Наступна вимога — це вимога об’єктивності. Об’єктивність розгляду як вихідний принцип пізнавальної діяльності полягає у розгляді об’єкта аналізу таким, яким він є насправді, без суб’єктивних нашарувань. Це досягається тільки за умови всебічного аналізу об’єкта, коли його розглядають не ізольовано, а у взаємозв’язку з іншими об’єктами. Звичайно, відтворити всі незліченні властивості, зв’язки, відносини, якості об’єкта неможливо, тому необхідно виокремити ті, які становлять його сутність.
Об’єктивність, усебічність розгляду головних понять дають можливість адекватної теоретичної інтерпретації переведення у показники не випадкових зовнішніх ознак, а істотних властивостей об’єкта дослідження. Завершується теоретична інтерпретація побудовою схеми опорних понять.
Другий етап роботи з поняттями - це їх емпірична інтерпретація. Його головне завдання - знаходження емпіричних індикаторів аналізованих понять, тобто зіставлення понять з емпіричними фактами дійсності. При цьому необхідно враховувати, що ми не можемо здійснити повне редукування поняття до його емпіричних ознак, тому необхідно, по-перше, інтерпретувати те, що виражає зміст предмета та гіпотез дослідження, по-друге, виокремити такі складові, які можна піддати безпосередньому вимірюванню наявними у нашому розпорядженні технічними засобами. Отже, сенс цього етапу роботи з поняттями полягає у виході на їхні емпіричні індикатори.
І, нарешті, головна фаза - операційна інтерпретація понять, або процедура операціоналізації. Це пошук емпіричних показників, розробка індексів і шкал. Тут розробляють процедури дослідження, інструменти реєстрації та вимірювання, визначають методи збирання первинної інформації, допустимі процедури перетворення й аналізу зафіксованих ознак та інтерпретації даних у ході перевірки гіпотез.
Використовуючи уточнені під час теоретичної роботи головні поняття, необхідно перейти до системного аналізу предмета дослідження, побудови його концептуальної моделі.
Системний аналіз дозволяє не тільки розглянути досліджуване явище як певну систему, але й визначити його місце та функції як елемента більш широкої соціальної системи. Для цього аналізують, які чинники (зовнішні, внутрішні, об’єктивні, суб’єктивні, безпосередні, побічні тощо) та в який спосіб справляють вплив на нього. Головне завдання на цьому етапі програмування дослідження полягає в осмисленні впливу різних чинників на досліджуваний об’єкт.
Наявність у програмі концептуальної моделі показує рівень її наукової обґрунтованості. Крім того, концептуальна модель виконує й важливу практичну функцію: побудувавши операційну модель, дослідник отримає ідеальні об’єкти маніпулювання, які заміщують об’єкти реальної дійсності.
Розглянемо як приклад схему роботи над поняттями у дослідженні з теми Вплив здорового способу життя на рівень соціальної активності населення. Тут можна виокремити два головних поняття - здоровий спосіб життя та соціальна активність як особливий різновид діяльності.
При емпіричній інтерпретації поняття соціальна активність перше. Що ми виявляємо, - це неможливість його безпосереднього вимірювання. Тому потрібно розчленувати це поняття на більш прості складові, які у соціології мають назву конструкгів. Тут як конструкти можна виокремити трудову, громадську та культурно - побутову активність. Але й їх виміряти безпосередньо неможливо, тому потрібний наступний крок. Так, у понятті громадська активність можна вичленувати участь респондентів у діяльності громадських рухів і політичних партій, форми участі у передвиборних компаніях, інтерес до інформаційних та публіцистичних програм та шерег інших емпіричних індикаторів. (Під емпіричним індикатором у соціологічному дослідженні мається на увазі такий елемент об’єкта, який є доступний безпосередньому спостереженню та вимірюванню.) У такий самий спосіб емпіричну інтерпретацію здійснюють і щодо інших конструктів цього поняття.
Далі визначають, яке запитання може бути задане респондентові стосовно кожного емпіричного індикатора та яким методом (опитування, спостереження, аналіз документів) найбільш ефективно проводити дослідження.
Процедурний розділ програми: особливості обґрунтування методів дослідження
Приступаючи до написання процедурного (або "інструментального", "методичного") розділу програми, соціолог вже точно уявляє мету і завдання дослідження, специфіку об’єкта дослідження, - отже, повинен визначитися із найоптимальнішим методом збору соціологічної інформації. При обґрунтуванні вибору методу необхідно враховувати пізнавальні можливості кожного з них.
Так, опитувальні методи дають можливість отримання суб’єктивної інформації про думку людей щодо якихось подій чи процесів, оцінки, установки, мотиви поведінки. Опитувальні методи можуть допомогти отримати інформацію про якісь події чи факти суспільного життя. Але тут треба завжди враховувати, що інформація так чи інакше буде мати суб’єктивну складову, оскільки вона переломлюється крізь призму індивідуального сприйняття людьми досліджуваних подій чи явищ, може мати різні оцінки і різне значення для різних людей. Окрім того, людська пам’ять також може викривляти самі події або зсувати дати, у які вони відбувалися.
Метод спостереження дає об’єктивну інформацію про події сьогодення, поведінку індивідів у різних ситуаціях, які піддаються безпосередньому спостереженню. Слід пам’ятати про таку особливість спостереження, як неможливість проведення його повторно (на відміну від інших методів).
Якщо ж дослідник планує порівнювати оцінку подій чи інших соціальних фактів у різних джерелах або здійснити порівняльний аналіз документальної інформації, отриманої у різні часи, здійснити ретроспективний або порівняльній аналіз, найкращим вибором буде метод конвент-аналізу. Аналіз документів також застосовується і в якісних дослідженнях, наприклад, у дослідженнях біографій чи історії сімей, в етнографічних та інших дослідженнях. Але тут перевага надається вже традиційному якісному аналізові документальних джерел.
Детальному аналізові методів збору соціологічної інформації присвячений Модуль 2.
При визначенні вибірки дослідник орієнтується на поставлені в першому розділі завдання дослідження, обрану стратегію (кількісну чи якісну), а також ступінь гомогенності об’єкту дослідження. Важливо також враховувати рівень досяжності потенційних респондентів. Виходячи з цього, визначається спосіб відбору (суцільній чи вибірковий; імовірнісний чи цілеспрямований, тощо) і описується вся процедура відбору одиниць спостереження. Детальніше про це йдеться у Темі 5.
Процедурний розділ обов’язково повинен містити інструментарій дослідження. Це процедурний документ, на основі якого відбувається фіксація отримуваної в ході польового етапу дослідження інформації. У випадку використання опитування це – анкета або опитувальник (путівник, гайд) для проведення інтерв’ю. Якщо основним методом збору інформації обрано спостереження, то повинні бути розроблені картки спостереження для спостерігачів. У випадку використання контент-аналізу – кодувальні картки та класифікатор термінів.
Організаційний розділ програми: робочий план і кошторис дослідження
Основними елементами організаційного розділу програми соціологічного дослідження є робочий план та кошторис дослідження.
Соціологічне дослідження являє собою складний комплекс науково-теоретичної, методичної та організаторської діяльності. Його реалізація пов’язана з координацією роботи великої кількості виконавців. Ці причини визначають необхідність розробки робочого плану дослідження, що відображають його головні процедурні заходи.
В робочому плані визначаються всі види дослідницьких робіт, терміни їх проведення, відповідальні особи (виконавці), необхідне матеріальне устаткування.
Планування польового етапу роботи є складовою частиною робочого плану дослідження, в якому фіксуються строки та види діяльності під час збирання первинної соціологічної інформації та її підготовки до введення в комп’ютер. Як правило, на польовий етап дослідження відводиться 20-30% часу від загального на реалізацію проекту. Він органічно пов’язаний з розробкою методики дослідження, пілотажем інструменту, підбором та підготовкою виконавців.
Таким чином, головними видами робіт на цьому етапі є масове збирання інформації на об’єкті дослідження та її підготовка до введення в ПЕОМ (кодування). Головними методичними вимогами до організації робіт на цьому етапі є чітке виконання інструкцій та контроль за якістю інформації, що отримується.
Контроль якості забезпечується вибірковими перевірками всіх виконавців польових робіт - анкетерів, інтерв’юерів, спостерігачів, кодувальників. Зазвичай перевіряється 10% всіх анкет, бланків інтерв’ю, карток спостереження, кодувальних аркушів у кожного виконавця.
Перед тим, як починати кодування та обробку даних весь масив перевіряється з точки зору можливих відхилень вибірки від розрахованих параметрів. У випадку, коли це необхідно, проводиться ремонт вибірки.
Крім вивчення термінів та виконавців за головними етапами та процедурами дослідження, звичайно виникає необхідність у підготовці ще низки допоміжних документів та розрахунку нормативів за окремими видами робіт.
В першу чергу це інструкції інтерв’юеру. В них надають коротка характеристика обсягу дослідження, описують інструментарій дослідження, його призначення та особливості його практичного використання, а також порядок та правила виконання процедур та заповнення методичних документів. Там же містяться правила відбору обстежених одиниць, рекомендації з поведінки у найбільш складних ситуаціях, а також визначаються терміни виконання робіт, порядок одержання завдань та подання документів.
До допоміжних документів належать також різні інструкції про закриття відкритих питань, про кодування, про вибракування анкет тощо.
Обчислення кількості інтерв’юерів проводять за формулою:
J = В/Р • D,
де J — оптимальна кількість інтерв’юерів; В — обсяг вибіркової сукупності; Р - норма опитування респондентів у день; D — кількість днів, за яку планують провести дослідження.
Обчислення кількості кодувальників, необхідних для закриття відкритих питань, визначають за формулою:
К = А • В/Р • D,
де К - оптимальна кількість кодувальників; В - кількість відкритих питань; А — кількість оброблених анкет; Р - норма закриття питань в день (установлюється дослідницьким шляхом).
Кошторис дослідження складається на етапі планування дослідження і обов’язково узгоджується із замовником до початку польового етапу. В ньому вказуються всі оплачувані види робіт (від розробки програми та інструментарію до підготовки звітних документів, а також інтерв’ювання, кодування, робота з масивом, статистична обробка та аналіз), вартість матеріально-технічного устаткування (тиражування анкет, оренда приміщень, аудіо- та відеозйомка, подарунки респондентам та ін) та загальна вартість дослідження.
Запитання і завдання для самоперевірки
1. Визначте функції методологічного розділу в програмі соціологічного дослідження.
2 З яких елементів складається методологічний розділ програми?
3. Назвіть основні елементи процедурного та організаційного розділів програми.
4. Складіть проект програми соціологічного дослідження дослідження (з переліку запропонованих тем або за власним вибором).
Практичне заняття 5
Теорія і методологія вибірки
План
1. Поняття генеральної та вибіркової сукупності. Поняття репрезентативності.
2. Типи вибірки. Види відбору.
3. Однощаблеві та багатощаблеві вибірки.
Основні теоретичні відомості
Об’єкти різних соціологічних досліджень істотно відрізняються один від одного як за величиною, так і за структурою. Це може бути населення всього регіону, студенти однієї навчальної групи, члени оздоровчого клубу тощо. Тому в кожному конкретному дослідженні виникає питання про те, які методи статистичного спостереження необхідно застосувати з метою найбільш повного і точного отримання емпіричної інформації.
Ці методи за способами формування обстежуваної сукупності поділяють на суцільні і несуцільні. Суцільне статистичне спостереження вимагає повного охоплення, знімання інформації здійснюється з усіх його елементів або одиниць без винятку. Прикладом суцільного спостереження є перепис населення. У соціологічному дослідженні метод суцільного спостереження застосовують доволі рідко.
До несуцільних методів спостереження належать три: монографічний, метод головного масиву та вибірковий.
При використанні монографічного методу детальному вивченню підлягає частина об’єкта, яка є типовою для нього за низкою ознак. Монографічний метод є ширшим, ніж статичне спостереження, позаяк він передбачає поряд з отриманням кількісної інформації ще й якісне описання предмета дослідження.
Методом головного масиву називають такий метод, за якого вивчають переважну частину об’єкта та його найважливіших елементів.
Найбільш же широко у соціологічних дослідженнях використовують вибірковий метод. Його суть полягає в тому, що на підставі опитування невеликої (обмеженої) групи людей отримують вірогідні дані, які стосуються широких соціальних спільнот - населення країни загалом, її окремих регіонів, великих соціальних груп тощо.
Проведення вибіркових, а не суцільних досліджень обґрунтовують у першу чергу економічними причинами. Вартість суцільних опитувань, особливо таких, як перепис населення, вимагає значних матеріальних витрат, організаційних зусиль і залучення до роботи багатьох тисяч людей. Витрати на проведення вибіркового дослідження нижчі на кілька порядків, простішою є його організація, коротшими — строки проведення. Головне питання, яке виникає при його проведенні — це питання про те, на якій підставі ми можемо вважати, що дані, отримані при обстеженні невеликих груп людей, є характерними для спільнот, на які поширюють отримані висновки. Тобто правомірно робити висновки про ціле за його частиною.
Основні поняття: генеральна сукупність, вибіркова сукупність, одиниці спостереження, типи відбору, репрезентативність, обсяг вибірки, похибка вибірки.
Література: [10], [11], [28], [30].
Поняття генеральної та вибіркової сукупності. Поняття репрезентативності
Під генеральною сукупністю у соціологічному дослідженні мають на увазі безліч соціальних об’єктів, які є предметом вивчення. Вибірковою же називають частину об’єктів генеральної сукупності, що постають як безпосередні об’єкти спостереження.
Математичним обґрунтуванням можливості побудови моделі, яка відображала б об’єкт дослідження, є закон великих чисел, сформульований Симоном де Пуансоном понад сто років тому. З метою його перевірки здійснювали сотні дослідів, у результаті яких були отримані схожі результати. Наприклад, з мішка, наповненого наполовину червоними, наполовину білими кульками, виймали 100 разів по 100 кульок. У результаті загалом було вийнято 5011 білих і 4989 червоних кульок. Позаяк кульки виймали серіями по 100 штук, то можна сказати, що було 100 вибірок. їхні результати оцінювали окремо. У дев’яти вибірках із ста було точно по 50 кульок різного кольору. В одинадцяти вибірках було 49 білих і 51 червона кулька. Тільки дві вибірки дали співвідношення 40:60. Цей та інші експерименти, а також експерименти з побічними доведенням, особливо у фізиці, не залишають сумнівів, що за допомоги імовірнісного обчислення можна отримати достатньо точні результати. З цих дослідів випливають і два значимих для нас висновки:
По-перше, кожний елемент генеральної сукупності, точніше елемент, значимий для цілей дослідження, повинен мати однакові з іншими елементами можливості потрапити до вибірки.
По-друге, отримані результати є достатньо точними для практичних цілей, але все-таки не є абсолютно точними. У зв’язку з цим нам необхідно ввести поняття репрезентативності вибірки та похибки репрезентативності.
Під репрезентативністю мається на увазі властивість вибіркової сукупності презентувати параметри генеральної сукупності відповідно до завдань дослідження. Репрезентативність вибірки означає, що з деякою наперед заданою або обчисленою похибкою можна ототожнити встановлений на вибірковій сукупності розподіл досліджуваних ознак з їхнім дійсним розподілом у генеральній сукупності. Похибка репрезентативності - це відхилення параметрів вибіркової сукупності від генеральної за значимими для конкретного дослідження ознаками.
У соціологічних дослідженнях використовують кілька різновидів вибірок. Який з цих різновидів треба використовувати, а також яким має бути обсяг власне вибірки (кількість опитуваних), залежить від характеристик генеральної сукупності та рівня наших знань про них.
Обсяг вибірки зазвичай визначають, виходячи з практичних міркувань, як достатній, а похибка репезентивності може бути обчислена лише після проведення самого дослідження.
Отже, для побудови простої ймовірнісної вибірки, яка з точки зору контролю репрезентативності вважається найкращою, можна обчислювати обсяг вибірки за формулою:
n=1/(∆2+1/N),
де n - обсяг вибіркової сукупності, N - обсяг генеральної сукупності, ∆ - похибка репрезентивності (у соціологічних дослідженнях вона не повинна перевищувати 5 %).
Похибку репрезентативності (або похибку вибірки) обов’язково необхідно враховувати як при екстраполяції (поширенні, перенесенні) висновків, отриманих на вибірковій сукупності, на всю генеральну сукупність (отриманий відсоток відповідей ± D), так і при порівнянні відповідей різних груп респондентів.
Залежно від обсягу підвибірок відсоткові відмінності, визначувані як значимі, становлять:
для підвибірок по 50 осіб - не менш ніж 20 %;
для підвибірок по 100 осіб - не менш ніж 14 %;
для підвибірок по 150 осіб - не менш ніж 11,5 %;
для підвибірок по 200 осіб - не менш ніж 10 %;
для підвибірок по 300 осіб - не менш ніж 8 %;
для підвибірок по 500 осіб - не менш ніж 6,3 %;
для підвибірок по 1000 осіб - не менш ніж 4,5 %;
для підвибірок по 5000 осіб - не менш ніж 2 %.
Наприклад, неправомірно говорити, що жінки більшою мірою довіряють народній медицині, ніж чоловіки, тільки на тій підставі, що позитивно на це запитання відповіли 36% чоловіків та 48% жінок, якщо було опитано менше, ніж по 150 чоловіків та жінок.
Отримання соціологічної інформації методом вибіркового спостереження сполучене з її можливим викривленням у зв’язку з похибками, що їх припускають на його різних етапах. Ці похибки бувають двох типів: випадкові та систематичні. У результаті будь-якої з цих похибок відбувається відхилення характеристик вибіркового розподілу від генерального.
Причинами випадкових похибок можуть бути заміна передбачених одиниць спостереження іншими, неповне охоплення вибіркової сукупності, отримання інформації лише від частини одиниць, включених до вибірки. Величина випадкової похибки підлягає вимірюванню і тому її можна врахувати при оцінці репрезентативності даних вибіркового дослідження.
До способів, які дозволяють уникнути похибки цього типу, належить системний контроль за роботою виконавців та якістю зібраної інформації. При виявленні того, що реально сформована вибірка не відповідає розробленому плану, вона має зазнати ремонту, який здійснюється шляхом або добирання інформації, або, якщо це дозволяє обсяг вибірки, зменшення її.
Систематичні похибки мають невипадковий характер. Вони виникають внаслідок неадекватного відтворення у вибірці генеральних розподілів. З’являються вони при різному завищенні або заниженні характеристик генеральної сукупності, коли до вибірки включають осіб, які не мають стосунку до предмета дослідження. Це може трапитися через незнання характеру розподілу в генеральній сукупності, або через помилкові процедури відбору, або через свідоме включення до вибірки найбільш зручних, з точки зору дослідника, елементів генеральної сукупності. На відміну від випадкових, ці похибки не підлягають врахуванню та вимірюванню. Уникнути їх можна тільки підносячи якість роботи на підготовчому етапі дослідження.
Типи вибірки. Види відбору
Схарактеризуємо головні методи формування різних видів вибірок, а також їхні переваги та недоліки.
1. Ймовірнісні вибірки формують на підставі наявних повних списків елементів генеральної сукупності.
А. Просту випадкову вибірку будують за допомоги таблиць випадкових чисел. Респондентів відбирають із загального списку відповідно до даних цих таблиць. Наприклад, таблиця починається з числа 11. Перший респондент, який потрапляє до вибіркової сукупності, це той, хто зафіксований у списку генеральної сукупності під номером 11. Наступна цифра у таблиці випадкових чисел, припустимо, 4. Отже другий респондент, який потрапить до вибірки, записаний у загальному списку під номером 15. І так далі, до заповнення всього обсягу обчисленої вибірки.
Перевагою цього методу є його простота, можливість заздалегідь визначити обсяг вибірки. Недолік - обмежені можливості для застосування, позаяк далеко не завжди ми маємо список усіх елементів генеральної сукупності. Вже на рівні міста, наприклад, складно скласти список усіх мешканців.
Б. Системний відбір також передбачає наявність списку всіх елементів генеральної сукупності, але, на відміну від випадкового відбору, вибірку формують через певний інтервал. Наприклад, величина вибіркової сукупності у 15 раз менше, ніж генеральної. Тоді із списку генеральної сукупності до вибіркової потрапить респондент, який має номер 15, потім - 30 і так далі.
Недоліком цього методу є те, що вибірка може бути зміщеною, якщо інтервал відбору випадково збігається з будь-якою невиявленою періодичністю розподілу ознаки у генеральній сукупності. Наприклад, ми опитуємо кожного п’ятнадцятого, а на підприємстві всі бригади мають чисельність по 15 чоловік і списки починаються з прізвища бригадира. У такому разі є небезпека, що до вибірки потраплять або всі бригадири, або до неї не потрапить жоден з них.
В. Серійна вибірка. Одиницями випадкового відбору тут є певні групи або, як їх ще називають, гнізда (сім’я, бригади тощо). Тобто відбирають не окремих респондентів, а групи, й у них опитують усіх.
Перевагою цієї вибірки є те, що скласти перелік гнізд простіше, ніж перелік одиниць відбору, тому зменшуються витрати на процедуру дослідження. Недолік - заниження дисперсії досліджуваної ознаки через певну схожість одиниць у гніздах. (Під дисперсією мається на увазі розкид значень ознак елементів досліджуваної сукупності, наприклад, співвідношення чоловіків та жінок.)
Несувороймовірнісний відбір.
А. Стратифікована вибірка. Це випадкова вибірка з будь-якою технікою відбору, якщо процедурі відбору передує виокремлення у генеральній сукупності однорідних груп (страт). Відбір одиниць спостереження ведеться вже після такого розподілу на страти.
Перевагою цього методу є зростання точності вибірки за рахунок збігу дисперсій генеральної та вибіркової сукупності. Недолік - за невдалого виокремлення страт відбувається значне зміщення вибірки.
Б. Квотну (пропорційну) вибірку будують як модель, яка відтворює структуру генеральної сукупності у вигляді пропорцій або квот розподілу ознак досліджуваних об’єктів.
Спрямовані (експертні) вибірки – вибірки, націлені на вивчення носіїв якої-небудь унікальної ознаки (наприклад, експерти в якійсь сфері і т.п.). Такі вибірки часто формуються або документально-атестаційним шляхом (за визначеними параметрами – наприклад, стаж роботи в певній галузі), або методом снігового кому – знаходиться один респондент, у нього дізнаються координати інших потенційних респондентів, і т.д.. Такі вибірки часто використовуються в якісних дослідженнях, а набір цільових характеристик визначається заздалегідь. Такі вибірки ще називають теоретичними, оцінити репрезентативність їх статистичними методами неможливо.
Хаотичні (безсистемні, зручні) вибірки – добір усіх бажаючих (наприклад, телевізійні опитування або опитування у супермаркетах).
Однощаблеві та багатощаблеві вибірки
Однощаблева (одноступенева) вибірка – це така вибірка, у якій добір респондентів відбувається в один крок. Добре, якщо ми маємо повний перелік об’єктів репрезентації і можемо здійснити цю процедуру просто і швидко. Якщо ж ми плануємо проведення всеукраїнського або регіонального дослідження, то, як правило, таких повних списків немає, і тому доводиться здійснювати добір у кілька етапів.
Багатощаблева
вибірка.
Тут випадковий відбір здійснюють у
кілька кроків. На кожному з них змінюють
одиницю відбору. Цей метод дає можливість
побудувати вибірку у тих випадках, коли
генеральна сукупність має складну,
неоднорідну структуру. При її здійсненні
на кожному щаблі створюють свою, доступну
для дослідника підставу вибірки. На
початку відбираються деякі групи
досліджуваних об’єктів (міста,
підприємства і т.п.), після чого добір
об’єктів для дослідження відбувається
усередині цих груп. Загальна кількість
груп не повинна бути меншою за 60. Однак
поява декількох ступіней відбору веде
до появи дизайн-ефекту
– накладання одна на одну похибок
вибірки на кожному етапі вдбору.
Нормальним вважається дизайн-ефект, що
не перевищує
.
Розрахувати дизайн-ефект складно, і зробити це можна тільки по завершенню дослідження.
Попередню оцінку дизайн-ефекту зазвичай проводять за такими формулами:
DEFF=1+(Z-1)*p, де
z – середня кількість об’єктів у кластері (на передостанній стадії відбору),
р – міжкластерна кореляція (дуже складно розраховується, вимагає великої кількості досліджень для уточнення). Часто для досліджень беруть деяке стандартне значення 0,02.
,
де
∆1, ∆2, ∆k – значення похибок на кожному з k ступенів відбору. Але і цей розрахунок є досить приблизним.
Відбір може бути простим або комбінованим. Комбінований відбір характеризується тим, що на кожному щаблі його змінюється одиниця й техніка випадкового відбору, натомість у багатощаблевій простій вибірці техніка відбору на всіх щаблях однакова. Переваги й недоліки цього методу схожі на переваги й недоліки багатощаблевої вибірки. Основним недоліком цього методу є збільшення ймовірності похибок у процесі побудови вибірки. Великої ваги набувають випадкові похибки.
Запитання і завдання для самоперевірки
1. Охарактеризуйте суцільний та вибірковий методи дослідження. Наведіть приклади вибіркових досліджень в інших галузях науки.
2. Визначте поняття репрезентативності. Із чим пов’язана наявність похибки вибірки і чому не можна її позбутися? Як її можна мінімізувати?
Проаналізуйте основні підходи до визначення вибірки.
Чим викликана необхідність використання багатощаблевих вибірок? Які їхні недоліки та переваги?