Запитання і завдання для самоперевірки

1. Дайте визначення методу збору соціологічної інформації.

2. Опишіть стратегії дослідження при використанні різних методів збору інформації.

3. Розробіть словник наступних термінів: метод, техніка методу, процедура конкретного соціологічного дослідження, кількісні методи збору інформації, якісні методи збору інформації.

4. Порівняйте пізнавальні можливості різних методів. Обґрунтуйте вибір методу для Вашого дослідження.

Практичне заняття 8 Соціологічне опитування як метод збору інформації. Соціологічна анкета

План

1. Види опитування.

2. Типи запитань.

3. Структура анкети.

Основні теоретичні відомості

Цей метод є найпоширенішим методом збирання соціологічної інформації. Його популярність пов’язана як з технічними можливостями самого методу — за короткий проміжок часу можна зібрати значний фактичний матеріал, причому високої міри стандартизації, так і з його універсальністю. За допомоги опитування отримують

не тільки інформацію фактологічного характеру, але й відомості про мотиви поведінки людей, їхні ціннісні орієнтації, інтереси, потреби, плани на майбутнє та оцінки минулого. При проведенні опитування можна моделювати будь-які ситуації, необхідні дослідникові.

Опитування являє собою метод збирання соціологічної інфор­мації шляхом реєстрації відповідей респондентів на запитання анкети або інтерв’ю.

Головною особливістю цього методу є те, що соціолог отримує інформацію під час соціально-психологічного спілкування з респондентами - безпосередніми учасниками досліджуваних процесів. Ця особливість і визначає царину застосування цього методу.

Перевагою опитування є можливість отримання найрізноманітнішої інформації про суб’єктивні та об’єктивні характеристики респондентів, про різні царини їхньої діяльності. Проте ця інформація відображає реальність так, як це уявляється респондентові. Тому постає питання про оцінку об’єктивності змісту інформації, її вірогідності.

Метод опитування дає можливість отримувати інформацію не тільки про процеси та явища дійсності, але й про ставлення до них з боку респондентів. Але тут не виключена можливість повідомлення опитуваними викривленої інформації. Респондент, відповідаючи на запитання, може не висловлювати свою думку, а намагатися дати найбільш вигідну, як йому здається, відповідь.

Безпосереднє соціально-психологічне спілкування між інтерв’юером та респондентом дає можливість спрямовувати перебіг опитування на отримання найбільш цінної інформації, але ця перевага може бути зведена нанівець, якщо інтерв’юер не має достатнього рівня кваліфікації, понад те, невміле проведення опитування може призвести до нав’язування респондентам своєї точки зору, а отже, до отримання інформації, яка не має нічого спільного з дійсністю.

Основні поняття: опитування, інтерв’ю, анкетування, заочне опитування та face-to-face, анкета, типи запитань.

Література: [7], [8], [10], [11], [23], [30].

Види опитування

У соціологічному дослідженні виокремлюють два головних способи опитування: інтерв’ю та анкетування. При анкетуванні респондент сам у письмовій формі відповідає на стандартизовані за­питання, зведені у такий інструмент дослідження, як анкета. Під час інтерв’ю опитуваному запитання ставлять в усній формі, а відповіді на бланку інтерв’ю фіксує сам інтерв’юер. Отже, за формою проведення розрізняють усні та письмові опитування.

Інтерв’ю, природно, відбувається в очній формі, але в останні роки почала розвиватися й заочна форма інтерв’ю — телефонне опитування. Це дуже перспективний різновид опитування, який дозволяє оперативно отримувати необхідну інформацію. Запитання, пов’язані з репрезентативністю отримуваних даних, тут поступово знімаються мірою розвитку телефонної мережі.

Проблема будь-якого методу - вірогідність отримуваної соціологом інформації - при проведенні опитувань включає в першу чергу такий аспект, як адекватність сприйняття запитань респондентами.

Тому перше, що має враховуватися при розробці інструментарію дослідження, - це загальноосвітній та культурний рівень респондентів. Крім того, всі запитання мають випливати із завдань дослідження: треба ставити тільки ті запитання, які необхідні й на які можна дістати відповідь. Не можна задавати запитання, які можуть викликати побоювання з боку респондента й небажання відповідати.

Типи запитань

У дослідженні можливе використання трьох головних типів запитань: за змістом, за формою й за функціями.

Перший тип включає запитання про факти, події, оцінки, мотиви поведінки, ціннісні орієнтації респондентів і так звані запитання паспортички, які фіксують об’єктивні відомості про респондентів (стать, вік, освіта тощо).

За формою запитання поділяють на дві групи: відкриті й закриті, прямі й побічні. Відповідь на відкрите запитання респондент дає у довільній формі, закрите запитання містить усі можливі варіанти відповідей. Між цими двома типами є перехідний варіант - напівзакрите запитання. Тут також наведені варіанти відповідей, але якщо жоден з них не задовольняє опитуваного, він може подати свій варіант.

Прямі запитання спрямовані на з’ясування чіткої позиції рес­пондента. Якщо ж у дослідників немає впевненості, що респондент забажає відповідати на пряме запитання, ставиться запитання побічне, яке дозволяє респондентові висловити не свою думку, а немовби позицію групи.

Серед функціональних запитань виокремлюють, по-перше, запитання-фільтри, які дають можливість розподілити респондентів за якоюсь ознакою (наприклад, на тих, хто хворів та не хворів минулого року). Запитання-фільтр ставлять тоді, коли на наступне за ним запитання за змістом треба отримати відповідь від тієї частини респондентів, яка стикалася з досліджуваним явищем.

По-друге, це контрольні запитання, які вводять для перевірки змістових відповідей, отриманих від опитуваного. Й, нарешті, це навідні запитання, які допомагають респондентові точніше зрозуміти сенс головного запитання й дати більш точну відповідь.

Структура анкети

Якість отримуваної інформації при використанні опитувального методу значною мірою залежить при анкетуванні від того, як складена анкета, при інтерв’ю - від підготовки інтерв’юерів.

Структура анкети задана етапами опитування. Починається вона із звертання до респондента, в якому пояснюються цілі дослідження, вказується, хто його проводить, міститься запрошення взяти участь у дослідженні та інструкція щодо заповнення анкети.

Перші запитання мають бути спрямовані на встановлення контакту з респондентом, викликати інтерес, спонукати до співробітництва й бути простими за змістом. На цьому етапі відбувається залучення опитуваного до роботи.

Далі йдуть запитання, які мають головне смислове навантаження. Вони чергуються з запитаннями-фільтрами та контрольними запитаннями. Завершує анкету паспортичка.

При проведенні опитувань дослідники можуть зіткнутися з низкою труднощів і припуститися деяких типових для цього методу збирання інформації помилок. Найбільш істотною помилкою є використання у дослідженні чужих запитальників з теми, близької або навіть, з першого погляду, такої, що збігається з тією, яку ви­вчають. Маючи у руках тільки запитальник (анкету, бланк інтер­в’ю), неможливо точно встановити, що та як вимірюється, з якою метою, як має оброблятися інформація та які висновки на її підставі можна зробити.

Другою помилкою є розробка запитальника без розробки програми самого дослідження. У цьому випадку можна гарантувати, що вимірюватимуться випадкові чинники, а отримана інформація у кращому разі буде просто мало значимою.

За поганої інтерпретації та операціоналізації головних понять можливе формулювання запитань, які будуть незрозумілі респондентові, або постановка перед ним таких завдань, до розв’язання яких він не підготовлений, тут можливе також і вимірювання не головних, а випадкових ознак.

Про погану якість самого запитальника свідчить велика кількість відповідей на запитання типу не знаю, важко відповісти, а також багато однакових відповідей на те саме запитання, коментарів та зауважень респондентів і відмова відповідати на деякі запитання.

І, звичайно, помилкою є залучення до роботи інтерв’юерами осіб, котрі не пройшли спеціальної підготовки.

Питання та завдання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте опитування як метод збору соціологічної інформації. Назвіть види опитувань.

3. Визначте переваги та недоліки методу опитування.

4. Дайте класифікацію запитань за змістом, формою, функціями, оформленням.

5. Підготуйте анкетні питання у відповідності до розробленої системи індикаторів (за власною програмою дослідження). Складіть анкету.

Практичне заняття 9

Методологія, технологія, види і типи інтерв’ю

План

1. Особливості інтерв’ю.

2. Класифікація інтерв’ю.

3. Телефонне інтерв’ю.

Основні теоретичні відомості

Достатньо розповсюдженою формою соціологічних опитувань є інтерв'ю (англ. interview). Найбільш характерна його особливість як специфічного виду опитування полягає в тому, що інтерв'юер (той, хто опитує) і респондент (той, кого опитують) зводяться обличчям в обличчя, що інформація, яка цікавить дослідника, міститься у відповідях індивіда на задане йому в усній формі запитаннях.

Інтерв'ю — це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв'юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження.

Характер спілкування, ступінь контакту, взаємодії, взаєморозуміння інтерв'юера і опитуваної особи багато в чому визначають глибину і якість одержуваної інформації про той чи інший соціальний факт або явище. При проведенні інтерв'ю соціолог виходячи із ситуації і спостереження за поведінкою співрозмовника, може одержати ту інформацію, яку б він навряд чи одержав у випадку здійснення анкетування. Інтерв'юеру відводиться ведуча роль ініціатора в організації і проведенні бесіди, в той час як респондент виступає у ролі веденого, в ролі джерела інформації. Дослідник запитує, респондент відповідає, дослідник, оперуючи запитаннями, скеровує бесіду, респондент у своїх відповідях дотримується його.

Широкою є сфера застосування інтерв'ю:

• воно може бути використано на ранній стадії дослідження з метою уточнення загальної проблематики і формулювання дослідницьких гіпотез;

• інтерв'ю часто використовується для розробки методики великих опитувань — обстежень;

• воно може бути застосовано в якості основного методу одержання інформації при обмеженій або малій вибірці;

• інтерв'ю застосовують в якості додаткового методу отримання інформації разом з анкетуванням, спостереженням і т. д.;

• воно використовується у так званих контрольних дослідженнях для уточнення і перевірки даних, отриманих іншими методами.

Основні поняття: опитування, інтерв'ю, інтерв'юер, респондент опитувальник.

Література: [7], [10], [11], [13], [19], [24], [30].

Особливості інтерв’ю

На проведення інтерв'ю суттєвий вплив здійснюють такі чинники, як час і місце його проведення.

Інтерв'ю на робочому місці респондента, як правило, є дуже незручним, відриває від справ, присутні відволікаючі моменти.

Інтерв'ю за місцем проживання респондента, в домашніх умовах, сприяє відвертій бесіді, невимушеності, не обмежене часом на осмислення запитань.

Інтерв'ю за спеціальним місцем, куди респондент запрошується завчасно або безпосередньо перед початком інтерв'ю, є найбільш зручним для проведення бесіди - відсутній вплив третьої особи.

Важливий вплив на достовірність і повноту інформації, яку одержують за допомогою інтерв'ю, здійснює фактор часу. Якщо інтерв'юер прагне одержати інформацію у людини, яка тільки-но повернулась із нічної зміни або з тривалого відрядження, то можливості одержати об'єктивну інформацію будуть мінімальними, навіть якщо респондент завчасно був проінформований про мету і значення опитування. Час інтерв'ю має бути найзручнішим не для інтерв'юера, а для респондента.

На сам процес інтерв'ю впливають також вік і стать його учасників. Результати інтерв'ю кращі, коли його учасники приблизно одного віку. В інтерв'ю з багатьма запитаннями, які мають за мету виявити ціннісні орієнтації опитуваного, доцільно, щоб інтерв'юер і респондент були однієї статі і приблизно одного віку. Взагалі ж жінкам — інтерв'юерам вдається, як свідчить соціологічна практика, одержувати більш щирі відповіді, ніж чоловікам.

Для стимулювання відповідей респондентів, одержання найбільш повної і точної інформації існує чимало засобів, деякі застосовуються більшістю інтерв'юерів. Серед них: вираз згоди (уважний погляд, хитання головою, усмішка); використання коротких пауз, повторення основного запитання, часткова згода (наприклад: Ви говорите, що... Проте деякі люди вважають, що... ), прохання пояснити (наприклад: Мені не зовсім зрозуміло, як... Чи не могли б Ви пояснити, що маєте на увазі...); уточнення за допомогою неправильного повторення відповіді, вказівки на протиріччя у відповідях (наприклад: Ви тільки що говорили, що... А тепер зазначили дещо інше. Можливо, я невірно Вас зрозумів?); повторення останніх слів респондента (метод луни), вимога певної додаткової інформації.

Після будь-якого висловленого сумніву або незгоди і одержання на них роз'яснення інтерв'юер повинен висловити своє розуміння, згоду, схвалення: Так, так, Ви праві. Зараз мені зрозуміло. Це дуже цікаво і т. д.

Якщо в процесі інтерв'ю одержано відповідь типу не знаю, то перш за все інтерв'юер повинен з'ясувати, що криється за ним: а) чи дійсно незнання; б) нерозуміння змісту запитання; в) невміння висловити свою думку; г) побоювання висловити це вголос; д) побоювання дати неправильну відповідь. В залежності від цього інтерв'юер повинен обрати оптимальну лінію поведінки.

Реєструвати відповіді треба зразу, в процесі інтерв'ю (за допомогою диктофону, магнітофону). В кінці бесіди інтерв'юер може повернутися до деяких запитань, на які одержані неповні відповіді. На завершення інтерв'ю можна запросити респондента до участі в наступних соціологічних опитуваннях, подякувати йому за участь в соціологічному дослідженні.

При проведенні інтерв’ю добре сконструйований опитувальник також має велике значення, але визначальною мірою якість отримуваної інформації залежить від рівня підготовки інтерв’юерів. Інтерв’юеру необхідно вміти вступати у контакт з людьми, створювати обстановку, в якій респондент охоче й вичерпно відповідатиме на поставлені запитання, володіти технікою інтерв’ю, тобто знати, як правильно задавати запитання, вміти виділяти у відповідях головне й, нарешті, реєструвати відповіді згідно з інструкціями. Особливо високі вимоги висуваються до інтерв’юера при проведенні нестандартизованого інтерв’ю, коли визначена тільки загальна тема бесіди, а запитання не конкретизовані.

При доборі інтерв’юерів значення мають їх освіта, вік, стать, деякі інші соціально-демографічні характеристики. В кожному конкретному дослідженні чітко встановлюється, хто з інтерв’юерів яку групу респондентів опитує.

Підготовка інтерв’юерів включає ознайомлення їх із загальними принципами проведення інтерв’ю та вимірювальними процедурами, правилами поведінки під час збирання інформації, навчання техніці інтерв’ю та практичні заняття. Наголос має робитися на практично­му опануванні кожного з елементів роботи.

Класифікація інтерв’ю

За формою розрізнюють декілька видів інтерв'ю:

• вільне (нестандартизоване) інтерв'ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань. Його проводять не інтерв'юери, а соціологи, які самі визначають тему бесіди, формулюють запитання, їх послідовність, уточнюють тему і т. д. Таке інтерв'ю є незамінним методом на ранніх розвідувальних стадіях дослідження;

• глибинне (напівстандартизоване) інтерв'ю має за мету отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факта, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;

• фокусоване (напівстандартизоване) спрямоване інтерв'ю - вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації;

• стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності. Цей вид інтерв'ю - найбільш поширений, найчастіше його застосовують при переписі населення.

Існують і інші класифікації інтерв'ю. Так, в залежності від мети, їх ділять на:

• інтерв'ю думок і відносин стосовно актуальних подій, явищ;

• документальне інтерв'ю — мета відтворення яких-небудь минулих фактів, соціальних подій шляхом опитування їх свідків, безпосередніх учасників.

За типом суб'єктів, що опитуються, виділяють інтерв'ю з:

• відповідальною офіційною особою;

• експертом;

• респондентом буквально — представником певної групи населення.

За процедурою проведення відрізняють такі типи інтерв'ю:

• панельне (повторне) інтерв'ю - спрямоване на вивчення трансформації відносин і думок якоїсь групи людей протягом певного проміжку часу (від декілька місяців до двох років);

• групове інтерв'ю - запланована бесіда в колі сім'ї, групи студентів, виробничої бригади, в процесі якої дослідник прагне викликати дискусію;

• багаторазове інтерв'ю - один із варіантів повторного інтерв'ю для всебічного і глибокого вивчення особистості респондента протягом тривалого проміжку часу;

• неспрямоване інтерв'ю - різновид неформалізованого (вільного) інтерв'ю, виконує яскраво виражену психотерапевтичну функцію. Вся ініціатива ведення бесіди знаходиться в руках респондента. Завдання інтерв'юера - уважно вислуховувати висловлювання респондента на певні теми, що його хвилюють.

Телефонне інтерв’ю

Телефонне опитування - один з різновидів заочного опитування у соціологічному дослідженні.

Позитивними якостями цього методу є його оперативність, низька собівартість та простота контролю за якістю роботи. Як недоліки можна зазначити неможливість отримання репрезентативної інформації за низької щільності телефонної мережі, вимога стислості опитувальника, змушене спрощення у формулюванні та конструюванні запитань, складнощі, пов’язані з необхідністю рівноцінної за заміни респондента у разі його відмови від участі в опитуванні.

Особливостями телефонного опитування є побудова вибірки, формулювання запитань та конструювання опитувальника.

Для проведення телефонного опитування використовується однощаблева вибірка. Підставою вибірки можуть слугувати телефонні книги квартирних номерів телефонів, де необхідна інформація міститься в алфавітному порядку. Але сьогодні частіше використовують мобільні телефони, оскільки вони практично повністю покривають все доросле населення. Вибірка формується шляхом систематичного або випадкового відбору номерів. Інший спосіб побудови вибірки - генерування на ЕОМ випадкових чисел і використання їх як телефонних номерів. Недолік цього методу - поява номерів, що реально не існують. Кількість таких неіснуючих номерів можна значно зменшити, ввівши в програму генерації випадкових чисел фільтр, який пропускає тільки ті номери, що відповідають реально існуючим групам номерів.

Головна особливість телефонного опитування пов’язана з особливостями комунікативного процесу. В телефонному опитуванні запитання, спрямовані на підтримання інтересу до теми дослідження (контактні запитання), мають бути в усіх частинах анкети на відміну від особистих інтерв’ю, де їх місце - на початку опитувальника.

Телефонне інтерв’ю в ідеалі наближається до розмовної мови. Запитання мають бути лаконічними, слід уникати складних граматичних конструкцій. Якщо в очному інтерв’ю використовуються шкали, де може бути до 11 позицій, то в телефонному інтерв’ю кількість градацій не повинна перевищувати чотирьох. А в шкалах інтенсивності - п’яти, та й то за умови граничної простоти формулювань.

У телефонному опитуванні виокремлюють дві стадії: вступну бесіду та власне інтерв’ю. Мета вступної бесіди - відбір респондента у сім’ї та встановлення з ним попереднього контакту. Вступна бесіда ведеться у вільній формі. Процес же самого інтерв’ю є суворо формалізованим, інтерв’юер не повинен відхилятися від опитувальника. Як правило, телефонне інтерв’ю триває не більш як 10 хвилин, але головне, що визначає кількість запитань в опитувальнику, - це інтерес респондентів до теми бесіди та особливість категорії респондентів.

Телефонне опитування доцільно проводити централізовано. Це дозволяє здійснювати постійний контроль за роботою інтерв’юерів, своєчасно виявляти та виправляти помилки, що трапляються в ході бесіди, неточності в заповненні кодувального бланку і в результаті отримати високу якість інформації, що збирається. Також проведення опитування із одного центру дозволяє збільшити навантаження інтерв’юерів.

Крім того, на якість отриманих результатів позитивно впливає використання ЕОМ для проведення телефонного опитування. Існує стандартна система САТІ (Computer Assisted Telephone Interviewing), що формалізує і значно спрощує процедуру проведення телефонного інтерв’ю. Пряме введення результатів опитування з терміналів дозволяє виключити ряд проміжних ланок, в тому числі тиражування кодувальних бланків, введення даних з бланків. Питання зачитується прямо з монітору, автоматично здійснюється логічний контроль за правильністю введення даних. Крім того існує можливість повного контролю за процесом проведення інтерв’ю з боку бригадира та замовника.

Основними методичними документами телефонного опитування є бланк пошуку респондента, кодувальний бланк, опитувальник. Бланк пошуку респондента слугує для фіксації результатів попереднього контакту з респондентом. Інформацію на бланку представлено у вигляді послідовності процедур, що виконуються інтерв’юером в процесі пошуку респондента: час дзвінків, причини нездійснених контактів, час назначеного респондентом дзвінка, контактні та інші запитання.