4. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи

Матеріальною основою економічної системи виступають продуктивні сили – вони є органічним поєднанням особистого та речового факторів. Згадані елементи (робоча сила і засоби виробництва) складають основні елементи продуктивних сил. На рівень їх розвитку впливають:

• освітній фактор;

• ступінь майстерності;

• дисципліна праці на всіх рівнях ієрархії;

• наукова організація праці;

• рівень суспільної комбінації виробничого процесу;

• природні умови;

• розвиток науки та ступінь її технічного застосування;

• технічний прогрес – глобальна закономірність розвитку суспільства.

В історії розвитку техніки виділяються 3 етапи:

• інструменталізація виробництва;

• механізація;

• автоматизація.

Тип зв’язку людини з технікою на різних етапах розвитку характеризується технологічним способом виробництва.

Зміст цього поняття складають знаряддя праці в поєднанні з математикою, технологією, енергією, інформатикою та організацією виробництва.

Відповідно до 3 етапів у розвитку техніки виділяють 3 технологічні способи виробництва:

• ручний;

• машинний;

• автоматизований.

Науково-технічний прогрес може відбуватися еволюційним та революційним шляхами. Останній шлях набуває форми НТР як стрибкоподібного розвитку науки і техніки на основі перетворення науки в продуктивну силу (50 рр. ХХ ст.). Остання зумовлює переворот у структурі і динаміці ПС та дає підстави до нового технічного базису людського суспільства як якісного вдосконалення матеріальних умов життя людини. У процесі суспільного виробництва людина є головною продуктивною силою, оскільки саме вона створює знаряддя праці, відчужує від природи предмети праці та визначає способи їх використання. У продуктивному розвитку та вдосконаленню засобів виробництва розвиваються і розкриваються найістотніші риси людини, формується певний тип працівника. Розвиток автоматизації і комп’ютеризації змінює роль і функції людини, приводить до зростання ролі людського фактора сучасна НТР виводить людину з процесу безпосередньо виробництва, ставить її поряд і над ним.

5. Економічні відносини як суспільна форма і спосіб організації економічної системи.

Як головний фактор ПС людина є суб’єктом економічних та інших суспільних відносин.

Важливим елементом є економічні відносини, які є об’єктивними і матеріальними, оскільки:

– складаються незалежно від волі і свідомості людини;

– невід’ємні від буття ПС, являють собою їх суспільну форму.

Усі зміни в економічній системі разом з її матеріальною основою реалізуються через економічні відносини. Водночас економічні відносини не лише наслідок виявлення, а й необхідна умова розвитку ПС.

Економічні відносини можна класифікувати за різними критеріями:

• за характером і формами привласнення благ;

• за фазами відтворення;

• за рівнем відносно ПС – техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні;

• за рівнем господарювання: мікро- та макрорівень.

У процесі організації виробництва виникають загальні організаційно-економічні відносини, що відбивають певний рівень виробництва. Ці відносини пов’язані з процесом праці, поділом праці тощо. Вони формуються у процесі взаємодії відносин спеціалізації, кооперативності, комбінування, концентрації, обміну діяльності між людьми.

Організація виробництва – це процес забезпечення єдності, злагодженості, функціонування факторів виробництва, взаємодія людей, що беруть участь у виробництві.

Техніко-економічні відносини – відносини, що визначаються технікою і технологією, що застосовуються у процесі виробництва. Вони розвиваються й удосконалюються паралельно з технікою і технологією та індустріалізацією економіки ПС.

Організаційно-економічні і техніко-економічні відносини виражають систему відносин "людина–виробництво" ("людина–природа").

Найскладнішою підсистемою економічної системи і відповідно системи економічних відносин є соціально-економічні відносини.

Соціально-економічними відносинами називають сукупність суспільних зв’язків і відносин між економічними суб’єктами, в які вони вступають у процесі суспільного виробництва і привласнення його результатів. Вони надають суспільству історичної визначеності та соціальної якості.

За фазами відтворення (виробництво, розподіл, обмін, споживання), соціально-економічні відносини зумовлюють систему зв’язків "людина–людина".

Економічні відносини (соціально-економічні) є соціально-економічною формою розвитку ПС – це означає, що ПС не існують окремо від відносин, так як і останні не можна відокремити від ПС. Тому суспільне виробництво потрібно розглядати як органічну єдність ПС і економічних відносин. Розвиток і вдосконалення економічних відносин має бути адекватним розвитку ПС.

Господарський механізм узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність ПС і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів. Таким чином, цей механізм є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб’єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.