7. Методи управління програмним проектом

   1. Поняття надійності програмного забезпечення.

З усіх напрямів програмної інженерії надійність ПС є найбільш дослідженим. Для забезпечення надійності, що задовольняє замовника, створили математичні моделі надійності, що враховують різні аспекти роботи ПЗ (виникнення помилок, збоїв, відмов та ін.) і дозволяють оцінити реальну надійність.

Надійність – це здатність ПЗ зберігати свої властивості (безвідмовність, стійкість та ін.), перетворювати вихідні дані на результати протягом певного проміжку часу за певних умов експлуатації. Зниження надійності ПЗ відбувається через помилки у вимогах, проектуванні й виконанні.

Оцінка надійності ПЗ залежить від числа помилок, що залишилися не усунутими у програмах. У процесі експлуатації ПЗ помилки виявляють й усувають. Якщо при виправленні помилок не вносяться нові або, принаймні, нових помилок вноситься менше, ніж усувається, то в процесі експлуатації надійність ПЗ безперервно зростає. Чим інтенсивніше здійснюється експлуатація, тим інтенсивніше виявляються помилки й швидше зростає надійність системи й відповідно її якість.

ПЗ без помилок є абсолютно надійним. Для оцінки надійності ПЗ використовуються такі статистичні показники, як ймовірність і час безвідмовної роботи, можливість відмови й частота (інтенсивність) відмов

2. Класифікації моделей надійності за Гоєлем.

Вид класифікації моделей запропонував Гоєл, відповідно до якої моделі надійності базуються на відмовах і розділяються на чотири класи:

• без підрахунку помилок;

• з підрахунком відмов;

• з підсівом помилок;

• моделі з вибором областей вхідних значень.

Моделі без підрахунку помилок базуються на вимірюванні інтервалу часу між відмовами й дозволяють спрогнозувати кількість помилок, що залишилися в програмі. Після кожної відмови оцінюється надійність і визначається середній час до наступної відмови. До таких моделей належать моделі Джелінски й Моранді, Шику Вулвертона й Литвуда–Вералла.

Моделі з підрахунком відмов базуються на кількості помилок, виявлених на заданих інтервалах часу. Виникнення відмов залежно від часу є стохастичним процесом з безперервною інтенсивністю, а кількість відмов є випадковою величиною. Виявлені помилки, як правило, усуваються й тому кількість помилок в одиницю часу зменшується. До цього класу моделей належать моделі Шумана, Шика–Вулвертона, пуассонівська модель та ін.

Моделі з підсівом помилок базуються на кількості усунутих помилок і підсіві внесених у програму штучних помилок, тип і кількість яких заздалегідь є відомими. Потім визначається співвідношення кількості прогнозованих помилок, що залишилися, до кількості штучних помилок, що порівнюється зі співвідношенням кількості виявлених дійсних помилок до кількості виявлених штучних помилок. Результат порівняння використовується для оцінки надійності і якості програми. При внесенні змін у програму здійснюється повторне тестування й оцінка надійності. Цей підхід до організації тестування громіздкій і рідко використовується через додатковий обсяг робіт, пов'язаних з підбором, виконанням й усуненням штучних помилок.

Моделі з вибором області вхідних значень ґрунтуються на генерації множини тестових вибірок із вхідного розподілу, і оцінка надійності здійснюється, виходячи з отриманих відмов на основі тестових вибірок із вхідної області. До цього типу моделей належить модель Нельсона та ін.