Зміни в лексичній системі української мови

Зміна лексичного значення слова виявляється в тому, що в процесі розвитку суспільства й мови слово може набувати нового значення, отже, його лексичне значення розширюється. Наприклад : ринок – «місце роздрібного продажу про-дуктів харчування та інших товарів (базар); чорний ринок – сфера нелегального товаро – грошового обігу; товарообігу. Слово може мати багато значень, а в про-цесі розвитку одне чи кілька із цих значень зникають – лексичне значення звужу-ється; слово набуває нового значення. Наприклад: слово квартал зберегло значен-ня назви четвертої частини року; назви частини міста, обмеженої кількома вули-цями, що перехрещуються; назви ділянки поля, лісу, чимось засіяної , засадженої, і втратило значення назви податку,який збирався за чверть року.  Неологізми – нові слова, що виникли за пам’яті людей, які їх використо-вують. Поняття «неологізм» є історичним і відносним, бо всі слова колись були неологізмами. Розрізняють неологізми лексичні та семантичні.  Лексичні неологізми – абсолютно нові слова як за значенням, так і за зву-чанням. Семантичні неологізми – нові значення в уже наявних словах. Хтось ужив якесь слово в незвичайному для нього контексті, згодом це контекстуальне зна-чення за суспільної необхідності стає загальновживаним, тобто переходить із мовлення до мови. Наприклад слово берегиня мало значення русалка, тепер воно стало вживатися у значенні жінка.  Авторські неологізми становлять окрему групу. Деякі авторські неологізми увійшли до літературної мови. Створені М. Старицьким лексеми байдужість, мрія, майбутнє, незагойний, нестяма міцно прижилися в нашій мові, навіть уві-йшли до активного словника. Загалом неологізми виникають декількома шляха-ми: вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мови сло-вотвірними способами, інколи штучно, часто запозичуються літературною мовою з діалектів і з інших мов. Іншомовні запозичення становлять найчисельнішу групу серед неологізмів. Архаїзми – застарілі слова,які вийшли з активного вжитку, але збереглися в пасивному словнику. Розрізняють власне архаїзми та історизми. Власне архаїзми – слова, які називають предмети та явища, що існують і тепер, але витіснені з активного вжитку іншими синонімічними словами. Напри-клад: чадо – дитина, перст – палець.  Власне архаїзми поділяються на лексичні та семантичні. Серед власне лек-сичних архаїзмів виділяють:

1) власне лексичні архаїзми;

2) лексико – словотвірні ( рос. пастырь при сучасному пастух);

3) лексико – фонетичні ( пііт - поет). Семантичні архаїзми – застарілі значення наявних в активному словнику слів. Слово «язик» втратило значення « народ,етнос».  Історизми – слова, які вийшли з ужитку в зв’язку зі зникненням позначува-них ними понять. Наприклад: січовик – січовий стрілець, сотник – особа, що очолює сотню – складову частину полку.  Історизми не мають синонімів у сучасній мові,однак вони можуть поверта-тися в мову, якщо відновлюються відповідні чи подібні реалії. В останні роки от-римали друге життя колишні історизми гривня, віче, пластун. Водночас нерідко до історизмів переходять слова, які виникли зовсім недавно. Наприклад: лікнеп, раднаргосп. Історизми використовують у художній літературі для відтворення історич-ного колориту, а архаїзми – для створення піднесеного і зниженого стилівю

СЛОВО І ЙОГО ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Слово – це найважливіша структурно-семантична одиниця мови, що являє собою єдність звукового чи графічного знака і значення. Із слів складаються ре-чення – основний засіб вираження думки. Усі слова, що вживаються в якійсь мові, становлять її лексику (від грецьк. lexis – слово), або словниковий склад.

Склад лексики сучасної української мови є стилістично неоднорідним. За-лежно від сфери спілкування, мети висловлювання, мовленнєвого рівня співроз-мовника ми обираємо різнорівневі мовні засоби, найбільш придатні для конкрет-ної ситуації. Найяскравіше стилістична диференціація мовних засобів виявляється на рівні лексики ( сукупності слів) сучасної української літературної мови.

Залежно від сфери використання прийнято виділяти дві групи слів:

1. лексика стилістично нейтральна, чи міжстильова;

2. лексика стилістично маркована («позначена»), яка поділяється, у свою чергу, на книжну ( наукову, ділову, газетно-публіцистичну), розмовну і церковну.

Головна функція слова номінативна. Кожне повнознач­не слово називає щось із навколишньої дійсності: предмет (руч­ка, зошит, ніж:, виделка, стіл, бу-динок), ознаку предмета (чо­ловік розумний, веселий, сердечний, дотепний, висо-кий, струн­кий, чорнявий), кількість (два олівці, десять курчат), дію, про­цес, стан (рубати, писати, ходити, думати, спати, хвилювати­ся), ознаку дії, стану (іти швидко, прямо, поспішаючи, підстри­буючи; спати міцно).

За ступенем узагальнення розрізняють слова з конкретним та абстрактним значенням.

Конкретне значення мають слова, що називають предме­ти, явища нав-колишнього світу, які людина сприймає й пізнає органами чуття: хата, книжка, озеро, мороз, небо, зелений, тон­кий, сидіти, писати, різати. До слів із конкрет-ним значенням належать також прізвища, імена людей (Сніжко, Володимир, Оль­га), назви підприємств, установ, організацій («Точелектроприлад», держадміні-страція), періодичних видань, друкованих тво­рів (тижневик «Край», драма-феєрія «Лісова пісня», роман «Краяни»), астрономічні та географічні назви (Козеріг, Ду-най, Чорне море), а також назви просторових і часових понять, що виявля­ються в певних межах (берег, площа, хвилина, тиждень, рік).

Абстрактне значення властиве словам, що називають узагальнені понят-тя. Позначені такими словами поняття поз­бавлені чуттєвих ознак, сприймаються лише розумом, уявою людини: дотепність, вихований, думати, сприймати.

Слова з абстрактним значенням з’явилися в мові пізніше від слів із конкрет-ним значенням.

Серед слів з абстрактним значенням є слова з непохідною основою (горе, чу-жий, думати) і слова з похідною основою, до якої входить і словотворчий суфікс. Найпоширенішими є су­фікси -б- (просьба), -от- (доброта), -ість- (чуйність),

-ств- (чаро­дійство), -тв- (убозтво, садівництво), -нн- (слухання), -енн-(здійснен-ня), -тт- (чуття) та ін.

Слова з конкретним та абстрактним значеннями активно вживаються в усіх стилях літературної мови.

Слово є також засобом вираження ставлення мовця до на­званого, пор.: ві-тер — вітерець, вітрюган, дід — дідок, дідусь, дідусик, дідунь, дідуган, дідище. Окремі слова в різному кон­тексті, вимовлені з різною інтонацією, виражають різ-не став­лення мовця до висловленого, різні почуття. Наприклад: О, по­чалось ви-мовлене з різною інтонацією, що передає конкретні умови, може виражати ра-дість, задоволення, незадоволення, несприйняття, дратівливість. Отже, слову властива й е м о ­ц і й н о - е к с п р е с и в н а ф у н к ц і я.

Номінативну функцію слово виконує завдяки властивій йому семантиці, наявному в ньому лексичному зна­ченню.

Лексичне значення — це зміст слова, встановлювана мисленням лю-дини співвіднесеність між звуковим комплексом і предметом чи явищем дійснос-ті, що позначені цим комплексом.

Отже, лексичне значення полягає у тому, що слово є вказів­кою на дійсність, розуміння її. Формується лексичне значення в процесі пізнання, коли в людській свідомості виникають копії, відображення речей, явищ, якостей, властивостей — поняття. Поняття — це форма мислення, узагальненого відображення дійсності. Мовним засобом вираження поняття є слово. Тому слово поєднує в собі значення і звучання як два вияви одного явища. Проте звучання саме по собі значення не має. Людина розуміє слова тому, що має уявлення, поняття про предмети, явища, властивості, дії. які цими словами називаються. А якщо людина чує незнайоме їй звучання, слово, за яким у її свідомості не виникає поняття, вона запитує, що це слово означає. Слово й поняття співвідносні, однак не тотожні. Не кожне слово спів­відносне з поняттям. Не позначають понять власні назви, слова-терміни, а також слова на зразок русалка, домовик, чорт, дия­вол, лісовик. Крім того, одне й те саме поняття може бути вира­жене в мові по-різному, зокрема словом і речен-ням (студент і людина, яка навчається у вищому навчальному закладі), словом і словосполученням (рілля і зоране поле).

Лексичне значення співвідносить слово з навколишнім сві­том. Водночас у слові міститься і вказівка на те, в яких відно­шеннях перебуває названий словом предмет, явище з іншими предметами, властивостями, діями. Ці відношення вира-жаються граматичними значеннями.

За наявністю чи відсутністю лексичного значення розрізня­ють слова повно- значні і неповнозначні. Повнозначні сло­ва характеризуються наявністю лек-сичного значення, вони ви­конують номінативну та емоційно-експресивну функ-цію, і більшість із них співвідносні з поняттям. Неповнозначні слова лек-сичного значення не мають, у мовленні вони виража­ють відношення між словами повнозначними, які відобража­ють ті відношення, що існують між предметами, властивостя­ми, діями у навколишньому світі, наприклад: батьки і діти, батько або мати, щасливий від спілкування з друзями — єднальні, розділові, причинові, об’єктні відношення виражені неповнозначними словами і, або, від, з. Крім того, в мові є слова, що не належать до жодної з названих груп слів і вживаються для ви­раження почуттів: ах, ой, ну й ну та ін.

Значеннєво-стилістичні можливості мови, її виражальні багатства представ-лені такими її якостями, ознаками, як полісемія.

Полісемія (грецьк. poly – багато і sema – знак, значення), або багатознач-ність слів – наявність у семантичній структурі мовної одиниці двох, кількох чи багатьох значень.

Одне із значень для певного слова пряме (основне), а всі інші – тропеїчні (непрямі, переносні).

Троп (tropos - зворот) – це мовностилістичний засіб, який полягає у вжи-ванні слова або сполучення слів у непрямому, переносному значенні.

Переносне значення слова завжди похідне, вторинне, воно розвивається з прямого, вихідного значення слова. Кожне окреме пряме чи переносне значення слова – це один з конкретних виявів мислення, сприймання людиною певної реа-лії життя.

До найрозґалуженіших значень і виявів переносності належать метафора, метонімія і синекдоха.

Метафора (грецьк. metaphora – переміщення, віддалення) – троп, побудо-ваний на вживанні слів у переносному значенні на основі подібності за кольо-ром, формою, призначенням.

Наприклад:

• на подібності кольору (золоте сонце, золотий характер);

• на схожість форми, зовнішнього вигляду предметів, явищ, дій та ін. (крапля дощу і крапля надії);

• на подібності якихось властивостей людини, її почуттів, поведінки (Думки спогади краяли серце Костомарова.);

• на одночасній схожості предметів за формою і функцією (крила птаха і кри-ла літака /вітряка/);

• на близькості емоційних вражень людини від когось, чогось (легка хмара /явище природи/ і хмара думок).

Метонімія (грецьк. metonimia – перейменування) – це троп, побудований на перенесенні значення за суміжністю, тобто на основі тісного внутріш-нього чи зовнішнього зв’язку між зіставлюваними поняттями.

Метонімією є такі перенесення, наприклад:

• назви країни, міста, вулиці, установи, приміщення на назви осіб у них (Технікум святкує своє 40-річчя /замість: Усі, хто працює, навчається в технікумі, святкують 40-річчя./);

• прізвища чи псевдоніма автора на назву його твору (читаю Олександра Олеся /замість: читаю твори Олександра Олеся/);

• назви предмета на назву того, що міститься в ньому (випив склянку /за-мість: випив усе, що у склянці/);

• назви знаряддя дії на назву самої дії ( Перу І.К. Білодіда належать ґрунтов-ні праці про ... мову окремих письменників /І.К. Білодід написав .../);

• назви певного матеріалу на назву виробу з нього (Наш панич вже має собі панну: ... ходить уся в золоті / тобто в прикрасах із золота/);

• назви захворювання якого-небудь органа, частини тіла на назву цього ор-гана, частини тіла (Дайте таблетку від голови /тобто від болю в голові/);

• результат, місце дії на назву самої дії (Автобусна зупинка /замість: Автобус зупиняється .../);

• назви певної науки на назву того об’єкта, який нею (наукою) вивчається (Лексика – один з розділів мовознавства /замість: Лексикологія, бо саме вона становить вчення про лексику мови/).

Своєрідною метафорою є синекдоха (грецьк. synekdoche – співвіднесення) – троп, побудований на кількісній заміні: однина вживається замість множи-ни, частина замість цілого, видова назва замість родової.

Синекдохою називають такі мовленнєві явища:

• вживання замість назви всього предмета назви його частини (частин):

іменником літо називають увесь рік

“Либонь, уже десяток літ, як людям дав я “Кобзаря”” /Т.Г. Шевченко/;

• вживання однини замість множини або множини замість однини:

“Державна копійка любить точний облік” /Ю. Збанацький/, пор.: копійки, тобто гроші.