Правила вживання термінів

1. Термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі

(діловодство, але не діловедення, справоведення, ділопроізводство та ін.).

2. Термін повинен вживатися з одним значенням (циркуляр – це розпоряджен-

ня, які повинні виконуватися всіма підвідомчими даній організації установа-

ми й підприємствами; а це означає, що циркуляр – це лише директивний лист,

а не лист будь-якого типу, і таким словом можна називати лише докумен-

ти цього типу).

3. Якщо термін – багатозначне слово, то вживати його в парі з означенням (зварю-

вання – автоматичне, газове, двобічне, імпульсне, контактне, під флюсом).

4. Не зловживати словами-термінами іншомовного походження, якщо є відпо-

відники в українській мові (дебати – обговорення, прерогатива – перевага).

5. При користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення

від нього похідних форм: якщо словник або довідник дає лише певні форми,

то «утворювати» ще якісь слова для власного вжитку забороняється, напри-

клад: акт – Р. в. акта (а не акту, як у загальновживаному слові), мн. – акти.

6. При укладанні документа службова особа повинна звіритися за словником,

якщо певний термін викликає у неї сумніви, і не пускати в обіг слів, утворе-

них кимось на заміщення наявних у словнику загальнолітературних термінів.

Наприклад: є терміни позаштатний фонд і несписочний фонд, проте дехто, по-

рушуючи норми літературної мови, вживає неправильний вислів безлюдний

фонд.

Професійна лексика

Професіоналізми — слова або словосполучення, притаманні мові певної вузької професійної групи людей, що не набули офіційного характеру та не є сло-вами літературної мови. Виділяють науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жарґонні професіоналізми.

Специфіку професіоналізмів пояснюють шляхи їх виникнення: 1) з’являються як назви спеціальних явищ і понять у ґалузі, що не має роз-

виненої термінології. Із часом такі слова або зникають і заміняються термінами (комп’ютерна мишка в науковій літературі поступово витісняється терміном ма-ніпулятор), або самі переходять у розряд термінів (комп’ютерні вікно, папка); уникають як розмовні неофіційні замінники наявних у певній 2) ґалузі термінів, тоді виступають як синоніми до термінів (клава — кла-віатура, хімія — хімічна завивка волосся).

Ознаки професіоналізмів: не мають чіткого визначення; не становлять ціліс-ної системи; не завжди відповідають нормам літературної мови; емоційно забар-влені, образні.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мов-ленні представників певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комуніка-тивну функцію, покращують взаємопорозуміння в колі фахівців. У писемному діловому мовленні професіоналізми використовують із певним застереженням, оскільки надмірне їх вживання засмічує мову ділового спілкування й знижує загальний рівень мовної культури.

Власне українська лексика

До власне української лексики належать слова, що виникли на українському ґрунті. За обсягом це кількісно найбільший і найрізноманітніший шар корінної української лексики. Серед тематичних груп, де представлена власне українська лексика, виділяють:

• суспільно-політичні, адміністративні та військові назви (власність, рушни-ця, працівник, урядовець, гурток);

• назви житла, будівель та їх частин (будинок, хвіртка, горище, Плівка, сади-ба);

• назви страв, напоїв (борщ, вареники, голубці, локшина, холодець, узвар);

• назви одягу та взуття (штани, капелюх, бриль, черевики, чботи, свита);

• сільськогосподарська лексика (гречка, жниварка, шовковиця, тваринни-цтво);

• абстрактна лексика (мрія, надія, поступ);

• наукова лексика (кисень, надбудова);

• назви предметів побуту (макітра, бандура, сопілка).

Специфічність української лексики виявляється не лише на рівні самостій-них частин мови, а й на рівні службових та вигуків:

• прийменників (біля, від, з, між, задля, поміж);

• сполучників (та, але, бо, чи, щоб, проте, тому, що, ніж, мовби);

• часток (хай, нехай, невже, хіба, тільки, майже, навіть, певно);

• вигуків (цить, геть, матінко, лелечко, гей, добридень).