Складні випадки слововживання

Особливу групу слів лексики української мови становлять пароніми.

Пароніми (грецьк. para – біля, поряд і ónyma – ім’я) – однокореневі слова, які належать до тієї ж самої частини мови, мають різне або частково інше лексичне значення, однак близькі між собою фонетично, різняться афіксом (афіксами) чи окремими звуками або тільки одним звуком (фонемою).

Уміле використання паронімів сприяє точності мовлення. Нерозрізнення їх значень призводить до помилок, непорозумінь при спілкуванні. Щоб уникнути помилок, треба глибше вивчати значення слів, особливості їх слововживання. Явище паронімії вимагає точного знання значень і адекватного їх вживання. Па-роніми ніколи не можуть заступати один одного без певних стилістичних нас-танов. У науковому та офіційно-діловому стилях пароніми стилістично нейтраль-ні, а в інших стилях вони можуть набувати нових (контекстуальних) емоційно-експресивних відтінків.

До паронімів належать, наприклад, слова:

- адрес - адреса

Адрес – урочисте ювілейне привітання.

Адреса – назва мешкання людини чи розташування установи.

Наприклад:

проживати за адресою;

звертатися за адресою,

але: відправив повідомлення на адресу;

заяви присилайте на адресу (а не за адресою).

- відпуск - відпустка

Відпуск – видача, продаж чого-небудь або повна копія відправленого із установи

документа, яка залишається у відправника.

Відпустка – звільнення на певний час від роботи, навчання.

Наприклад:

відпуск товарів;

профспілкова відпустка.

Між паронімами існують відношення семантичної близькості (привозити — провозити, обмотати — обметати, керуючий — керівний), синонімічні (по-

вінь — повідь, привабливий — принадливий), антонімічні (іммігрант — емі­грант, регресивний— прогресивний, правда — кривда), виокрем­люються пароніми однієї тематичної групи (м’язи — в’язи, ні­готь — кіготь).

Пароніми утворюються по-різному, а саме: на основі спіль­ного кореня (про-хід — прихід), за відсутності в одному із слів одного-двох звуків, наявних в іншо-му слові (вовна — бавовна, здравниця — здравиця); вживанням різних префіксів (прізвище — прозвище, проходити — приходити). Паронімами є й різнокореневі співзвучні слова (дерен — терен, вести — везти).

Пароніми є активно вживаними словами у різних мовних стилях. Крім того, вони вживаються у мовленні, як і омоніми, для створення каламбурів, словесної гри; у поетичному мов­ленні виступають засобом створення музичності фрази, ак-тив­но використовуються в епіграмах.

Омоніми (грецьк. homos – однаковий і όnyma – ім’я) – слова, які мають різне лексичне значення, але однакове написання і звучання.

Омоніми бувають:

• повні (всі форми яких однакові, збігаються)

деркач – птах і деркач – віник;

• неповні (в яких немає повного звукового збігу.

До них належать:

• іменники, які різняться лише закінченням у родовому відмінку однини

мулу (на дні рік, озер, морів) - мула (свійська тварина);

• слова, які належать до різних частин мови, але в певних формах збігаються

мати, поле (іменники) – мати, поле (дієслова)./

Різновиди неповних омонімів:

• омофони (грецьк. omophones – однозвучний, від homos – однаковий і pho- ne – звук) – слова, які утворені з однакових фонем, але відрізняються се-мантично і написанням.

Наприклад:

Допомогти своєчасно вжиті заходи (дієприкм.).

У житі перепілка звила гніздо (прийм. + ім.).

Мене – мине, лижу – лежу, греби – гриби, віла – вілла, Роман – роман, на- дія – Надія.

• омографи (грецьк. homos – однаковий і grapho – пишу) – це слова з різною семантикою, які розрізняються лише наголосом.

Наприклад:

приклад (зразок; те, що варто наслідувати) і приклад (у гвинтівці).

• омоформи – слова або форми одного слова, що збігаються в окремих граматичних формах.

Наприклад:

Три (числівник) – три (дієслово), мати (іменник) – мати (дієслово), злий

(прикметник) – злий (дієслово), дивізії (родовий, давальний, місцевий від-мінок однини, називний, знахідний множини).

Омоніми утворюються різними шляхами:

1. Збіг слів у результаті історичних фонетичних змін: вити (вию) ← выти, вити (в’ю) ← вити; слати (шлю) ← сълати, слати (стелю) ← стълати; ніс (несу) ← неслъ, ніс (носа) ← носъ.

2. Збіг двох запозичень: лама (тварина) – з мови кечуа, лама (священик) – з тибетської, помпа (урочистість) – з французької, помпа (насос) – з іта-лійської.

3. Збіг українського слова й запозичення: укр. мул (багно) – лат. мул (твари-на), укр. як? – тибетське як (тварина), укр. лава (меблі) – італ. лава (вулка-нічна).

4. Збіг слів у результаті словотворення: а) від різних коренів: загин (від гинути) – загин (від гнути), злити (від зло) – злити (від лити); б) від одного кореня: злазити (вниз) – злазити (один раз кудись), розрядити (вбрати) – розрядити (зброю).

5. Розпад полісемії, тобто втрата асоціативного зв’язку між значеннями одного слова: бродити (про вино) – бродити (вулицями), порох (пил) – порох (вибу-хівка), дача (давання) – дача (вілла).

Відоме також явище міжмовної омонімії, тобто збігу зовнішньої форми слів

двох різних мов. Це може призвести до помилок у мовленні білінгвів або у пере-кладі. Наведемо приклади українсько-російських міжмовних омонімів: укр. луна (відлуння) – рос. луна (місяць), укр. рожа (мальва) – рос. рожа (пика), укр. час (форма існування матерії) – рос. час (година).