73. Відстрочка та розстрочка виконання. Поворот виконання

За загальним правилом, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або відстрочити виконання, вжити заходів до його виконання, про що зазначає в рішенні (див. ст. 217 ЦПК і коментар до неї).

Разом із тим, після відкриття виконавчого провадження, у процесі приму-сового виконання виконавчого документа, можуть виникнути обставини, які ускладнюють або взагалі унеможливлюють його виконання. Зазначені обставини можуть свідчити про тимчасові ускладнення, в строки, встановлені законом, для здійснення виконавчого провадження, провести державним виконавцем виконавчі дії з виконання рішення суду, внаслідок тяжкого майнового становища боржника, або про неможливість виконання у спосіб і в порядку, передбаченому у виконавчому документі.

У статті, що коментується, конкретизуються обставини, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду, вказівки на які містяться в ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, до таких обставин закон відносить хворобу боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. Аналіз змісту ст. 373 ЦПК свідчить про те, що перелік зазначених обставин не є вичерпним. До них можуть бути віднесені й інші обставини, які, на думку суду, заслуговують на увагу, наприклад, переїзд на постійне місце проживання до іншої місцевості, пошкодження або знищення майна, що підлягає передачі стягувачу, за умови відсутності вини боржника, тимчасова відсутність заробітку або інших доходів у боржника тощо.

Аналізуючи правило, яке міститься в статті, що коментується, слід звернути увагу на таке:

1) під відстрочкою виконання рішення суду слід розуміти перенесення судом строку виконання рішення. При цьому суд призначає конкретний новий (тобто перенесений) строк і рішення виконуються в цілому, після завершення строку, на який була надана судом відстрочка;

2) під розстрочкою виконання рішення суду слід розуміти надання боржнику можливості виконання його за частинами. При цьому суд визначає не тільки проміжні строки, а й призначає остаточний строк виконання рішення.

Зміна способу і порядку виконання рішення суду допускається у виняткових випадках і полягає в заміні одного заходу примусового виконання іншим, а також у зміні черговості здійснення дій, направлених на виконання рішення суду тощо.

Заходами примусового виконання рішень відповідно до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» є:

1) звернення стягнення на майно боржника;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Разом із тим, до заходів примусового виконання відносяться заходи, зазначені в главі 8 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного у виконавчому документі, у спосіб і порядок, визначені цим документом. Отже, державний виконавець зобов'язаний застосувати тільки такі заходи примусового виконання, які визначені зазначеним Законом або в рішенні суду.

За власною ініціативою державний виконавець не вправі застосувати певний спосіб або порядок виконання рішення. Так, зокрема, якщо у виконавчому документі про стягнення коштів зазначено певний номер рахунку, з якого мають бути стягнуті кошти, то у разі їх відсутності на цьому рахунку державний виконавець повинен звернутись до органу, який видав виконавчий документ з клопотанням про зміну способу і порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або про встановлення іншого способу і порядку виконання рішення (ч. 7 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суд, у зв'язку з розглядом заяви державного виконавця або сторони про відстрочку або розстрочку, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні має не лише з'ясувати обставини, які свідчать про ускладнення або про неможливість виконання рішення, а й враховувати інтереси стягувача і боржника.

Відстрочка і розстрочка виконання направлені на захист інтересів боржника у виконавчому провадженні, а зміна або встановлення способу і порядку виконання рішення — переважно на захист інтересів стягувача, особливо в тих випадках, коли виконання рішення виявиться неможливим, якщо не буде вжито заходів, направлених на зміну або встановлення способу і порядку виконання рішення.

В юридичній літературі обґрунтовано зазначається, що для відстрочки і розстрочки виконання, а також для зміни способу і порядку виконання існують різні підстави. Для відстрочки і розстрочки — обставини, які ускладнюють виконання, для зміни способу і порядку виконання — обставини, які уне-можливлюють виконання. Такі уточнення доцільно було б внести в ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» і в ст. 373 ЦПК .

Із заявою про відстрочку, розстрочку, зміну або встановлення способу і порядку виконання рішення до суду, який видав виконавчий документ, мають право звернутись державний виконавець з власної ініціативи, а також за заявою сторін або стягувач чи боржник з власної ініціативи.

Заяву про відстрочку, розстрочку, зміну або встановлення способу і порядку виконання рішення суд, який видав виконавчий документ, має розглянути в 10-денний строк у судовому засіданні з викликом сторін.

Поворот виконання – це спосіб захисту майнових прав відповідача, який полягає у поверненні позивачем (стягувачем) відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим рішенням.

Загальних правил, які б передбачали поворот виконання немає, що примушує знову звертатися до процесуального, процедурного чи іншого законодавства, яке передбачає винесення і виконання юрисдикційного рішення, яке підлягає виконанню у порядку ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження”.

Питання про поворот виконання вирішує суд, який переглядає судові рішення (постанови) і до компетенції якого входить скасування рішення, закриття провадження в справі, залишення позову без розгляду, відмова у позові повністю або зміна рішення (ст. 380 ЦПК). Якщо питання не було вирішене цим судом, то його може вирішити місцевий суд, в якому перебуває справа, у межах позовної давності. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням сторін і вирішується постановленою ухвалою (ст. 381 ЦПК).

Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволені в меншому розмірі, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов’язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням. В разі неможливості повернути майно в рішенні, ухвалі, постанові суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі суми, одержаної від його реалізації (ст. 380 ЦПК).

Чинним цивільним процесуальним законом встановлено спеціальні правила про поворот виконання в окремих категоріях справ.

Так, у разі скасування у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах. Відповідно до ст. 382 ЦПК та ст. 238 КЗпП у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.