7.Підсумкова індивідуальна рефлексія щодо реалізації власних програм і планів життєтворчості вихованців.

АНАЛІТИКО-ПІДСУМКОВА РОБОТА ВИХОВАТЕЛЯ

1. Самоаналіз ефективності педагогічного керівництва процесом колективної та індивідуальної життєтворчості вихованців.

2. Визначення педагогічних резервів щодо подальшого підвищення життєвої компетентності вихованців.

Шкільні дидактогенії, їх природа та профілактика.

Для формування психічного здоров’я особистості важливо знати причини, що зумовлюють відхилення в розвитку особистості:

• Небажання вчитись, відраза до навчальної праці, уникання процесу підготовки домашніх завдань, прогули уроків, обдурування учителів та батьків.

• Грубість, нотації, моралізаторство учителя, відсутність педагогічного такту, незнання вікових та індивідуальних особливостей дітей та неврахування їх у педагогічному процесі.

• Неприязнь з боку однокласників, глумління, призвіська, виштовхування школярів, що погано навчаються із соціального середовища.

• Стан учня на межі норми-патології.

• Негаразди у родинних взаєминах.

• Порушення психогігієнічних основ педагогічного процесу.

• Гіподинамія – (штучне обмеження руху дитини викликає затримку її психічного розвитку і гальмує розвиток розумових здібностей, таланту. Особливо страждає мислення, яке пов’язане з руховою діяльністю).

• Дидактогенії.

Зупинимось більш детально на характеристиці, причинах виникнення та шляхах усунення дидактогеній у навчально –виховному процесі школи.

«Парадоксальність дидактогеній полягає в тому, що вони бувають тільки в школі – в тому священному місці, де гуманність повинна бути важливою рисою, яка визначає взаємовідносини між дітьми та вчителями» (В.О.Сухомлинський).

Дидактогенії виникають внаслідок нетактовних (брутальних) слів педагога, які ранять самолюбство учнів і заважають їхній впевненості. В ній не завжди проявляється почуття образи, але завжди пригнічення, втрата впевненості і часто розгубленість.

Н.В.Жутікова зазначає, що «це несприятливі наслідки педагогічних помилок і негативного впливу …, наслідки порушень педагогічної етики, моральних обов’язків учителя».

І.Шварц та Л.Гашева назмвають дидактогенні стани травмою «психічним зрушенням», в основі яких «необережний вплив учителя», його «низька педагогічна культура».

Причини дидактогеній.

1. Дидактичні:

• види педагогічної системи, в якій діти навчаються;

• перевантаження учнів;

• неправильне, необ’єктивне оцінювання;

• неврахування принципів навчання , вікових особливостей учнів;

• недостатня організація роботи вчителя на уроці.

2. Психологічні:

• мікроклімат у школі, класі;

• психологічне насильство;

• стиль роботи вчителя;

• індивідуальні особливості учнів;

• шкільні фобії;

• конфлікти;

• психологічна культура вчителя, його психічне здоров’я;

• стиль роботи керівництва закладу на рівні «адміністрація –вчитель»;

• система підготовки вчителя у вищих навчальних закладах.

3. Сімейні причини.

4. Порушення педагогічного такту (І.В.Страхов, В.Жутікова):

• надмірна суворість звертання, брутальність, різкість висловлювання, іронія;

• спілкування наказним тоном, авторитарність;

• приниження гідності, зневажання, різні «висміювання», «викриття», покарання соромом;

• багатослів’я у спілкуванні, надмірність зауважень, недоречна причепливість;

• сухість звертання, слабкість емоційного контакту вчителя з учнями;

• одноманітність педагогічних впливів, шаблонність у використанні будь-яких з них;

• непослідовність у спілкуванні;

• захвалювання окремих школярів, часте і надмірне відзначення їхньої гідності, зниження вимог до них;

• приниження гідності окремих дітей, часто підкреслення їхніх недоліків, підвишена вимогливість до таких дітей;

• помилкове уявлення про учня;

• перевантаження учнів;

• залякування;

• нетерпіння дорослих;

• порівняння дитини з іншими;

• покарання за фізіологічні потреби;

• невміння вчителя контролювати свій психічний стан.

5. Не сформованість довільності психічних процесів.

6. Наявність специфічних особистісних особливостей дитини:

• темперамент;

• тривожність (1) надто уважні до оцінок, їх завжди цікавить, що про них говоритимуть, як оцінять; з іншого – не довіряють оцінкам, сумніваються, що їх оцінюють правильно; 2) їм характерне специфічне ставлення до вибору завдань або доручень: вони обирають такі завдання, які є досить важкими й виконання яких принесе їм повагу, але можуть вибрати і легші, які гарантують успіх; 3) виявляють підвищений інтерес до порівняння себе з іншими, але водночас уникають ситуацій, де таке порівняння може бути явним);

• емоційність (підвищена чутливість до різноманітних проблем, емоційних взаємин);

• вразливість (запам’ятовування неприємних подій);

• імпресивність ( схильність до внутрішньої переробки почуттів, переживань);

• накопиченість відстрочених емоційних реакцій, несподіване виявлення їх;

• внутрішня нестійкість;

• схильність до хвилювання, неспокою;

• незахищеність, чутливість до конфліктів, погроз, застосування сили і диктату;

• виразні почуття «Я», підкреслення власної гідності.

Прояви дидактогеній.

• За загальному гальмуванні (блокування активної уваги) пригнічення здатності сприймати, міркувати;

• Лінощі (дитину від особистої діяльності щось відштовхує – зароджується почуття неможливості, недосяжності бажаного результату);

• Зниження або втрата спонуки до занять , бажання ухилитись від них. Часто породжується відчуття безсилля, відчаю, нескінченності занять.

• Виснаження розумової працездатності.

• Неуважність, забудькуватість, розсіяність.

• Втрата імпульсу, блокада самостійності.

• Нерішучість, невпевненість, почуття постійного незадоволення, тривожності, провини.

• Негативізм та інші способи дитячого самозахисту (плач, свавілля, впертість у різних проявах: пасивна образа, ігнорування, обурення).

• Розгубленість (при мінімальному підвищенні інтонації , при нагнітанні поспішності , при звичайному шумі).

• Постійні страхи.

• Заїкання .

• Тики.

• Стани реактивного психозу.

• Аутизм (як форма ігнорування вчителя або ситуації).

• Пасивність дитини в діяльності і спілкуванні (як наслідок навіювання або заниженої самооцінки).

Наслідки дидактогеній.

1.Можуть стати причиною неврозів різного типу.

2.Викликають блокаду само актуалізації у формі невротичних проявів, нестійкого настрою, примхливість, свавілля, впертість, що не сприяє соціальній адаптації школярів.

3.Заважають шкільній адаптації дитини, що призводить до відставання у навчанні.

4.Спричиняють зміну характеру дитини, появу в неї грубості, непевності, інших небажаних рис, сприяють затримці розвитку рис характеру, відповідних віку.

5.Викликають стійку напругу (емоційно-моторну нестійкість), що виявляється в скутості учня під час виконання нових для нього або загрозливих будь-якою небезпекою дій (незграбна поза, «скуте обличчя»).

6.Створюють смисловий бар’єр, який перешкоджає взаєморозумінню між вчителем та учнями.

7.Спричиняють підвищене нервово-психічне виснаження й ретардацію (відставання) рівня захисту.

8.Викликають страх деяких ситуацій, що може супроводжувати людину впродовж усього життя.

9.Порушують у дитини сон і апетит.

Корекція дидактогеній.

1.Корінні зміни у ставленні вчителя до учнів. Школяр повинен відчувати любов і турботу до нього з боку вчителя.

2. Навчання дітей саморегуляції (психічній). Під час навчання діти мають :

- засвоїти чітко і конкретно мету своєї діяльності;

- створити в себе правильний настрій, не чекати швидких і негайних результатів;

- вірити в кінцевий позитивний результат;

- пам’ятати, що успіх залежить від власних зусиль, налагодження взаємодії.

Профілактична робота.

1. Підвищення психологічної культури вчителя, знання причин виникнення дидактогеній, уміння аналізувати свою поведінку, знаходити правильний стиль спілкування.

2. Створення сприятливого мікроклімату в педагогічній діяльності, виключення конфліктних ситуацій.

3. Проведення психологічних тренінгів спілкування.

4. Особистісно орієнтована система навчання (не акцентувати увагу тільки на технологічних аспектах педагогічного процесу, центром педагогічного процесу повинна бути особистість дитини).

Неврози, їх природа та профілактика.

Психічне здоров’я особистості означає стан душевного комфорту, адекватне ставлення до навколишнього світу, відсутність фобій та неврозів.

Неврози відносяться до групи психогенних захворювань (психогенній). Вони з’являються після психічної травми, причому всі хворобливі прояви пов’язані з психотравмуючими факторами, а після їх зникнення або нормалізації ситуації переживання проходять або значно згладжуються. Саме ця особливість може бути використана для нормалізації психічної діяльності не тільки учнів, але і вчителів.

Вчителі працюють в ситуації хронічного стресу. За статистикою, майже всі вчителі зі стажем роботи більше десяти років страждають різними формами неврозів. А скільки вчителів зі стажем більше 10 років? А скільки учнів вони навчають?

Дидактогенії – новий термін, який означає психічну травму, джерело якої – педагог (неповажне, необ’єктивне ставлення до дитини, прилюдне висміювання її відповідей, поведінки, зовнішнього вигляду, здібностей). До дидактогеній відносяться також і психічні розлади, що виникають під впливом психоемоційного дистресу: неврози, інші психогенні захворювання.

Розглянемо невротизуючий вплив навчання. На психічне здоров’я несприятливо впливає навчальне навантаження, а неправильно організований навчально-виховний процес, а також недотримання психогігієни навчання, недостатня кількість вільного часу (часто із-за ортодоксального ставлення батьків до високих оцінок), різні конфліктні відношення. Серед шкільних факторів, які є причиною неврозів можна виділити:

• шкільні стреси через стресову тактику педагогічних впливів;

• стрес обмеження часу (один із найважчих стресів, який накопичується протягом двох тижнів роботи без відпочинку, а діти в такому стані живуть роки);

• невідповідність методик і технологій навчання віковим особливостям учнів (наприклад, коли ми наших дітей заставляємо читати із секундоміром, вимагаючи при цьому від них швидкості читання 120 слів за хвилину, тоді як сприймання інформації можливо лише в межах 80-90 слів за хвилину);

• інтенсифікація і нераціональна організація навчального процесу;

• відсутність системної комплексної роботи із формування здоров’я і здорового способу життя;

• низька кваліфікація вчителів із питань вікової психології та охорони здоров’я школярів.

Важкі переживання у школярів, особливо тривожних, чутливих, пов’язані з екзаменами. Напруга, яка при цьому виникає, супроводжується психосоматичною реакцією, порушенням адаптації. Найбільш часті прояви – неврози втоми і астенічні неврози, слабкість уваги, порушення сну або невротичні страхи (боязнь темноти, персонажів фільмів, самотності, розлучень із близькими, важких хвороб і т.п.)

Коли дії педагога можуть викликати в дитини хворобливу психічну реакцію – дидактогенію, в учнів виявляється хвороблива соромливість з нав’язливими страхами невідповідності бурхливої реакції в саму непотрібну хвилину (почервоніння, пітливість, тремтіння рук, утруднення в мові) . Такі переживання виникають після різких зауважень педагога при виході учня для відповіді до дошки: осуд, коментарі з приводу стану дитини, якості її відповіді.

Як правило в підлітковому віці (коли підвищується увага до своєї зовнішності), в результаті дидактогеній може виникнути тривога з приводу неіснуючого , неприємного для навколишніх дефекту, який може бути предметом насмішок.

Причиною неврозу може бути і конфлікт. Конфлікт займає центральне місце в житті дитини, часто є для неї невирішеним і, затягуючись, створює емоційну напругу, яка загострює протиріччя, посилює труднощі, підвищує нестійкість і збудливість, поглиблює хворобливі переживання, понижує самоконтроль, дезорганізує волю. На думку вченого А.І.Захарова, в основі патогенного конфлікту лежить конфлікт між «Я» і «Ми», коли дитина хоче, але по різних причинах не може ввійти в референтну групу «Ми» (спочатку це сім’я, а потім і група ровесників).

А.І.Захаров проаналізував і згрупував окремі сторони неправильного виховання за степенем їх патогенної значимості: невідповідність, неприйняття, нерівномірність, неузгодженість, непослідовність, нестійкість, тривожність.

Невідповідність вимогам дорослих можливостей і потреб дітей, ритму їх фізіологічного і психічного розвитку, конституційним і статевим особливостям є першою причиною виникнення неврозів.

Дорослі пред’являють занадто багато вимог , які важко виконати на практиці і перевищують можливості засвоєння дітьми. Частіше всього подібні відношення проявляються у авторитарних батьків, або батьків, хворих на невроз. Крім цього, типовим для матерів є прагнення до суворої дисципліни, заборон і обмежень , що обумовлено їх незадоволенням подружжям, дитиною і компенсує недостатню участь батька у вихованні дітей.

Ще однією причиною неврозів є роздратовано-нетерпляче ставлення, часті дорікання, погрози і фізичні покарання, відсутність необхідної дітям ніжності і ласки. Неприйняття індивідуальності – наслідок нерозуміння батьками особливостей розвитку своїх дітей, нав’язування їм стереотипних рішень, шаблонного підходу у вихованні. В деяких випадках батьки не приймають фактичний вік дітей і ставляться до них як до більш старших чи молодших.

Неприйняття може бути пов’язане з емоційною черствістю батьків : недостатня теплота у відношеннях з дітьми, небажана дитина в перші роки життя чи стать дитини, а також нездатність дитини виконувати вимоги дорослих.

В перші роки життя дитина відчуває нестачу материнської турботи через ранній вихід матері на роботу, а дитину віддають на виховання нянькам, родичам чи в яслі. Крім того, нестача матеріальної турботи пов’язана із невпевненістю жінки в міцності сімейного союзу недостатньому розвитку материнських почуттів. Компенсацією цього може бути зайва турбота про дитину, особливо при наявності невротичного , тривожного і істеричного характеру. Інколи надмірна опіка компенсує недостатню турботу у самої матері в дитинстві, знімає почуття провини за неприйняття дитини в перші роки життя і доповнює відсутність постійної турботи про неї з боку батька.

Неузгоджений підхід у вихованні з боку батьків та інших членів сім’ї, контрастне поєднання обмежень і заборон у одного з батьків і вседозволеність у іншого – такі відмінності несприятливо позначаються на психічному здоров’ї особистості. Негативний вплив мають і непослідовність вимог у вихованні, нестійкість у спілкуванні з дітьми.

Методи та прийоми формування психічного здоров’я особистості

Здоров’язберігаюче середовище в школі:

• створення оптимальних внутрішньосередовищних умов у школі (стиль спілкування вчителів та учнів, доступність матеріалу, створення зацікавленості та живого пошуку знань, атмосфери психологічного комфорту);

• нейтралізація негативізмів та страху отримання негативної оцінки своїх дій;

• врахування особистісних та індивідуальних психічних властивостей особистості: тип нервової системи, особливості працездатності та втомлюваності, ведучий тип сприймання інформації, провідну півкулю та ін.;

• варіації уроків з метою чергування видів діяльності, використання дидактичних ігор, практична спрямованість навчального матеріалу, його зв'язок з життєвим досвідом учнів, психоемоційні паузи, вільний вияв творчості;

• раціональне використання педагогом слова, наочності, практичних дій;

• між предметні зв’язки з метою формування цілісної картини навколишнього світу;

• виховання імунітету до асоціальної поведінки, раціональне використання заохочень і покарань;

• оптимальний руховий режим, правильне і вітамінізоване харчування, дотримання санітарно-гігієнічних норм, формування здорового способу життя.

При формуванні психічного здоров’я особистості слід пам’ятати:

1. Стан повного емоційного комфорту шкідливий: психічна напруга повинна чергуватись із розслабленням, наявність складних ситуацій, що викликають напругу, але доступних, з високим рівнем мотивації.

2. Наявність в цілому позитивного фону настрою (дорослі, які оточують дитину, повинні мати ліофільну орієнтацію, тобто орієнтацію на життя): життєлюбство, почуття гумору.

3. Фокусувати увагу на позитивних змінах як в навчальній, так і поза навчальній діяльності.

4. Дитина повинна відчувати себе люблячою, відчувати інтерес та увагу до себе вчителя.

5. Сприяти формуванню уміння любити себе і іншу людину, особистісної рефлексії, потреби в саморозвитку.

6. Профілактика порушень психічного здоров’я:

Аксіологічний напрям: формувати вміння приймати себе та інших, адекватно усвідомлювати свої та чужі недоліки і переваги.

Інструментальний напрям: формувати уміння усвідомлювати почуття, причини поведінки, наслідки вчинків, будувати життєві плани, тобто формування особистісної рефлексії.

Потребнісно-мотиваційний напрям: вміння робити вибір, взяти відповідальність за вибір, формувати потребу в само зміні, особистісному рості.

Розвивальний напрям: формування его-ідентичності, статевої ідентичності, особистісного самовизначення.

7. Створення оптимального середовища в школі (стиль спілкування з учнями, доступність матеріалу, створення атмосфери зацікавленого і живого пошуку знань, атмосфери психологічного комфорту).

8. Нейтралізація негативізмів і страху отримання негативних оцінок.

9. Врахування особистісніх і індивідуальних психічних властивостей учнів (тип нервової системи, провідний тип сприймання інформації і т.д.)

10. Чергування гри і практичних завдань, психоемоційні паузи.

11. Раціональне використання педагогом слів, наочності і дій.

12. Виховання імунітету до асоціальної поведінки, раціональне використання заохочень і покарань.

13. Оптимальний руховий режим, правильне і вітамінізоване харчування, дотримання санітарно-гігієнічних норм , формування здоров’я.

Психогімнастичні вправи:

Лагідне ім’я :згадай, як тебе звуть лагідно дома; як ти хочеш, щоб називали тебе у школі – вчитель, однокласники; кидати з рук в руки м’яч та називати лагідне ім’я того, хто кинув м’яч.

Ім’я перетворилось: учасники уявляють країну Імен, в якій всі імена перетворились в тварин (рослин). В яке ім’я перетворилось би твоє власне.

Малюнок імені: кожен став відомою людиною, вже при житті хотіли б поставити пам’ятник , на ньому написати ім’я , та прикрасити його цікавим малюнком.

Я горжусь: уявити лист паперу, де написано «Я горжусь, що я…» - дописати мисленно, потім розказати групі.

Ми – батьки: дитина сідає в центрі, їй дають поради, але кожен наступний заперечує попередню пораду і дає свою.

Я в майбутньому: дитина виходить до дошки, ведучий, звертаючись на ім’я та по-батькові, бере в нього інтерв’ю, запитує де і як буде працювати, що буде робити, чи легко навчався.

Я в теперішньому і майбутньому: лист паперу поділити на дві частини, зобразити в себе в теперішньому і майбутньому.

Хочу в майбутньому – роблю зараз: ведучий кидає м’яч: дитина називає елемент майбутнього і що робить зараз для цього.

Комунікативні ігри

Мені в тобі подобається: ведучий задумує якусь якість, яка йому подобається у дитини, доторкається до неї, стараючись передати задуману якість , дитина старається пригадати, що задумано (можна залучити всіх дітей).

Чарівне дзеркало: в класі з’явилось чарівне дзеркало, в якому всі раніші досягнення стають більш яскравими. Подивись в дзеркало, постарайся бачити по черзі кожного учасника і побачити в дзеркалі всі сильні сторони, за які його поважають батьки, друзі, вчителі.

Хто може бути другом: кожен учасник записує три якості, якими повинен володіти друг, потім записують на великий лист , визначають найбільш значущу якість. Проаналізуйте, що є в кожного.

«Крутий підліток»: малюнок «Крутий підліток» , потім обговорюють:

• що значить бути «крутим»?

• чому багатьом підліткам подобається бути «крутими»?

• чи можна бути «крутим», якщо не п’єш і не палиш?