Духовне здоров’я

Перш, ніж говорити про духовне здоров’я , слід спочатку вияснити, що ж таке духовність. Духовність – це складне гармонійне поєднання певних психічних та особистісних якостей.

Духовність – це специфічно людська якість, що зумовлює прагнення людини до гармонії свого внутрішнього світу й поведінки на базі прямування до духовних ідеалів. Вибір ідеалів та наслідування їх вимагають здійснення особистістю морального вибору……

Як і будь-яке психічне явище, духовність виявляється у процесі взаємодії людини з довкіллям (природою, іншими людьми…), тобто має певні форми вияву, які можна досліджувати.

Вона виявляється у спрямованості інтересів, нахилів людини на пізнання, засвоєння та створення духовних цінностей.

Духовні цінності містять:

• загальнолюдські цінності (краса, добро, любов, знання) та

• індивідуальні (інтереси, погляди, переконання; духовний ідеал, який є уявленням людини про такі якості особистості, такі особливості її ставлення до природи, людей, світу в цілому, які є гідними наслідування).

У сукупності це духовні ціннісні орієнтації. За умов цілеспрямованого виховання духовні ціннісні орієнтації можуть набувати вищої форми – перетворитись на духовні потреби, тобто внутрішні спонуки до духовної діяльності (пізнавальної, естетичної, комунікативної).

На відміну від інших видів діяльності, духовна визначається не прагматичними цілями, а спрямована на задоволення безкорисливих духовних потреб (у знаннях, спілкуванні, любові, естетичному задоволенні).

Найспецифічними формами прояву духовності є духовні стани та почуття. Духовні стани породжують виникнення духовних почуттів, найвідомішими з яких є совість, провина, каяття , віра, надія, любов. Вони є своєрідними ціннісними орієнтаціями особистості, які визначають її ставлення до навколишнього, з іншого – допомагають людині зберегти власне „Я” за будь-яких обставин. Специфічний почуттєвий прояв духовності – емпатія.

Так, духовна активність є важливою складовою життєвої активності людини, під якою слід розуміти, передусім, готовність людини до свідомого вибору місця в житті, здатність максимально розкрити і реалізувати свої потенційні можливості, закладені природою здібності, схильності, таланти, здатність до власної життєтворчості. В більш вузькому психолого-педагогічному розумінні – це вміння:

• ставити перед собою мету щодо свого самовдосконалення;

• приймати рішення в ситуаціях вибору, що нелегко, оскільки рішення – це вибір, а вибирати означає надавати перевагу одній можливості перед іншою, якою необхідно пожертвувати;

• планувати і складати програму дій, не забуваючи про поставлену мету, не відволікатися від неї, постійно при цьому враховувати конкретну соціальну ситуацію, що визначає можливість або неможливість виконання програми;

• наполегливо виконувати прийняті рішення , творчо використовуючи всі можливості, як внутрішні (рівень фізичного, психічного і духовного розвитку), так і зовнішні (підтримку, допомогу, поради інших).

Отже, виходячи з цього всього, можна дати визначення духовного здоров’я дитини (і людини взагалі).

Під духовним здоров’ям особистості розуміють таке поєднання особливостей інтелектуальної, почуттєво-емоційної та вольової сфер людської психіки, які сприяють формуванню потреби у пізнанні світу, себе, інших людей та засвоєнню духовних цінностей (загальнолюдських та індивідуальних).

Слід ще раз згадати, що в поняття здоров’я в наш час вкладається більш широкий смисл, ніж відсутність хвороб. Воно включає також такі форми поведінки людини, які дозволяють покращити своє життя, зробити його більш благополучним, досягти високого ступеня самореалізації. Благополуччя стосується всіх аспектів життя людини, а не тільки її фізичної форми. Душевне благополуччя відноситься до розуму, інтелекту, емоціям. Соціальне благополуччя відображає соціальні зв’язки, матеріальне забезпечення і міжособистісні контакти. Фізичне благополуччя пов’язане з фізичними можливостями людини і зі вдосконаленням її тіла.

Необхідно відмітити , що благополуччя людини залежить від її духовного і фізичного здоров’я. Не можна отримати цілісного уявлення про здоров’я людини, не беручи до уваги вплив на неї психічних і біологічних процесів, що відбуваються в повсякденному житті . Ніяка хвороба не обмежена лише тілом чи тільки психікою. Людина на відміну від тваринного світу наділена творчим розумом, а значить, володіє біологічним (фізичним) і духовним здоров’ям . При цьому основою людського здоров’я все більше виступає духовна його складова. До цього люди прийшли не сьогодні.

Ось що з цього приводу говорив Ціцерон в трактаті „Про обов’язки”: „Перш за все кожному виду живих організмів природа подарувала бажання захищатися, захищати своє життя, тобто своє тіло, уникати всього того, що здається шкідливим і добувати собі все необхідне для життя: їжу, житло і т.д. Спільне для всіх живих організмів – прагнення об’єднатися заради того, щоб вивести на світ потомство, і турбота про це потомство. Але найбільша відмінність між людиною і тваринами в тому , що тварина пересувається на стільки, на скільки нею керують її почуття, і пристосовується тільки до оточуючих її умов, мало думаючи про минуле і майбутнє. Навпаки, людина, наділена розумом, завдяки якому вона вбачає послідовність між подіями, бачить їх причини, причому наступні передбачувані події не вислизнуть у неї. Вона порівнює схожі явища з теперішнім і майбутнім, з легкістю бачить всю плинність свого життя і готує для себе все необхідне, щоб прожити. Людині властива перш за все схильність вивчати і досліджувати істину”.

Духовне і фізичне здоров’я – це дві невід’ємні частини людського здоров’я, які повинні знаходитися постійно в гармонійній єдності, що й забезпечить високий рівень здоров’я.

Духовне здоров’я – це здоров’я нашого розуму (фізичне - тіла).

Розум – здатність пізнавати навколишній світ і себе, це аналіз подій і явищ, що відбуваються, прогноз найбільш можливих подій, що в основному діють на життя, модель(програма) поведінки, направлена на вирішення поставлених задач, захист своїх інтересів, життя і здоров’я в реальному навколишньому середовищі.

Чим вищий інтелект., тим достовірніший прогноз подій, тим точніша модель поведінки, одним словом , чим стійкіша психіка, тим вищий рівень духовного здоров’я.

Американський дієтолог Поль Брегг в книзі „ Побудова могутньої нервової сили” так розказує історію про двох рицарів, які вбили один одного із-за кольору королівського щиту, який висів в центрі великої зали замку: „Один рицар говорив, що щит червоний, другий – зелений. Після трагічного поєдинку хтось глянув на обидві сторони щиту – одна сторона була червона, інша – зелена.

Є також дві сторони щиту здоров’я – фізична і духовна – і обидві вони важливі. Обидві ці сторони – фізична і духовна – так тісно сплетені, що неможливо розділити їх. Фізичне здоров’я впливає на духовне життя, і духовний контроль дає необхідну дисципліну для підтримання фізичного здоров’я”.

Духовне здоров’я забезпечується системою мислення, пізнанням навколишнього світу і орієнтацією в ньому, тим , як ми визначаємо і відчуваємо своє відношення до навколишнього середовища чи до якоїсь визначеної особи, речі, області знань, принципам.

Досягається духовне здоров’я умінням жити у згоді з собою, з рідними, друзями і суспільством, умінням прогнозувати і моделювати події і складати програму своїх дій. В більшій мірі духовне здоров’я забезпечується вірою. В що вірить і як вірить – це справа совісті кожного.

„ Від Бога не можна відказуватися , навіть якщо йог немає. Тільки в ньому надійна умова моралі. Бог багатозначний. Для одних він тільки запустив небесну механіку і відсторонився, для інших – не дозволяє навіть волоску з голови впасти без його волі. Для нерозумних потрібне пекло і Бог, що карає, для інтелектуалів достатньо вірити , що існує (із якоїсь матерії) носій ідеалу, добра, докоряючий за гріхи самою своєю присутністю”(М.М.Амосов „Про природу людини”).

Духовний фактор являється важливим компонентом здоров’я і благополуччя, це розуміння здоров’я як здатності до створення добра, самовдосконалення, милосердя і безкорисливої взаємодопомоги; створення установки на здоровий спосіб життя. Спонукати людину вести здоровий спосіб життя – важка задача. Знати, що таке здоровий спосіб життя, - це одне, а вести його – зовсім інше.

Людина схильна повторювати ті види поведінки, які приносять задоволення, але часто шкідливі для здоров’я дії можуть дати на короткий час досить приємні відчуття. Вибір в користь здоровому способу життя потребує високого рівня розуміння і зацікавленості. Таким чином, духовний фактор в багато чому залежить від індивідуального способу життя, ступінь його впливу (на загальне здоров’я) становить 50%.

Духовні і фізичні начала в людини нерозривно пов’язані і взаємозалежні, і кожен з нас відповідає за те, щоб бути здоровим і тілом і душею.

Часто в більшості хвороб винна не природа, не суспільство, а тільки сама людина. Найчастіше вона хворіє від лінивості і скупості, але інколи і від нерозумності. „Щоб бути здоровим, потрібні власні зусилля, постійні і значні. Замінити їх неможна нічим. Людина настільки досконала, що повернути здоров’я можна з будь-якої точки його спаду. Тільки необхідні зусилля зростають в міру старіння і поглиблення хворіб”.(ММ.Амосов „Роздуми про здоров’я”)

Духовне здоров’я – головна складова здоров’я людини, єдина основа вищих принципів моралі і духовного життя – це реалізація здоров’я – нашої здатності до самозбереження і саморозвитку.

Структурні компоненти духовного здоров’я

Виходячи зі змісту духовного здоров’я, можна виділити такі його структурні компоненти (складові):

1. Потребнісно-ціннісний, що містить духовні потреби та духовні ціннісні орієнтації.

2. Пізнавально-інтелектуальний компонент – особливості розумової сфери як спостережливість, допитливість, глибина, самостійність, критичність мислення.

3. Вольовий компонент – виявляється в таких якостях особистості: цілеспрямованість, наполегливість, самовладання, саморегуляція.

4. Вчинково-діяльнісний компонент передбачає здійснення духовного саморозвитку й виявляється у духовній діяльності та духовних вчинках.

5. Почуттєво-емоційний компонент.

6.Гуманістичний компонент – проявляється у ставленні людини до будь-якої форми життя як вищої цінності, повазі до внутрішнього світу іншої людини, втіленні у взаємини з людьми найвищих духовних цінностей – добра, краси, любові, бережливому ставленні до довкілля.

7. Естетичний компонент – прагнення людини до краси, гармонії, досконалості і виявляється в потребі сприймати й створювати красу, естетичні почуття та естетичну діяльність.

Які ж критерії визначення духовного здоров’я молодших школярів?

Показники сформованості духовного здоров’я.

На думку Ж.Юзвак ознаками духовно-розвиненої особистості є:

- наявність у людини (дитини) активної потреби пізнавати світ, себе, реалізація цієї потреби у пізнавальній діяльності, сенс життя;

- активне прагнення сприймати та створювати красу;

- усвідомлення явища життя як вищої цінності, єдності себе та Всесвіту, еколого охоронний тип поведінки;

- позитивні якісні зміни у системі ціннісних орієнтацій (визначається відповідною методикою та педагогічними спостереженнями);

- здатність до незалежності від негативних впливів соціального оточення завдяки вмінню розрізняти зло від добра, духовне від бездуховного, „вгамовувати” прояви зла в собі;

- низький рівень внутрішньої конфліктності (подолання суперечностей між думками і почуттями, бажаннями та необхідністю, любов’ю та неприязню, ворожістю через духовні уявлення та вчинки);

- відкритість та удосконалення себе, яка стає можливою за умови здатності до самокритики;

- виявлення бажання та вміння створювати й послідовно втілювати власну програму духовного саморозвитку (у дитячому віці за допомогою дорослих);

- духовний тип поведінки та духовні вчинки, що виявляються у позитивно-емоційному ставленні до життя т внутрішнього світу іншої людини, яка наповнюється духовним змістом в міру того, як людина (дитина) усвідомлює: немає чужого чи свого, а лише єдність я-ти-він-вони.

Спостерігаючи за реальними людьми, А.Маслоу виявив характеристики, що притаманні, на його думку, духовно здоровим людям:

- ясне сприйняття реальності;

- відкритість новому досвіду;

- інтегрованість, цілісність, єдність особистості;

- спонтанність, експресивність;

- повне, продуктивне функціонування;

- бадьорість;

- реальність „Я”, стійка (міцна) ідентичність, автономія, унікальність;

- об’єктивність, безпристрасність;

- креативність;

- здатність до любові.

Суб’єктивними переживаннями, що супроводжують процес самоактуалізації (духовне здоров’я за А.Маслоу), являються: інтерес до життя, щастя, ясність, радість, спокій, відповідальність, впевненість у власній здатності справлятися з проблемами. Навпаки, ознаками духовного неблагополуччя являються тривога, відчай, нездатність радіти, почуття вини і сорому перед самим собою, відсутність мети, спустошеність, втрата ідентичності (Маслоу А. „Мотивація і особистість”).

Слід зазначити, що якості, які Маслоу приписує духовно здоровій людині, мають конкретно-історичну природу. Очевидно, що перечислені вище ознаки духовно здорової людини характеризують індивіда, що належить до сучасної західної культури, заснованої на протестантських цінностях – активність, винахідливість, відповідальність, успіх, працелюбність, раціональність. Таким чином, його модель духовно здорової людини обмежена рамками власної культури.

Ідеї А.Маслоу внесли величезний вклад в розуміння психологічних процесів становлення духовно-здорової людини в сучасному суспільстві і стали основою для розробки практичних методів соціально-психологічного тренінгу, як і роботи його однодумців, перш за все К.Роджерса і Ф.Перлза.

Важливою характеристикою духовного здоров’я людини являється на думку К.Г.Юнга внутрішня гармонія (в його термінах - цілісність) психіки, яка проявляється як погодження свідомого і несвідомого. Порушення цієї цілісності відбувається на різних рівнях, в тому числі на рівні психічних функцій, особистого несвідомого, колективного несвідомого.

Існує динамічна концепція здоров’я , яка засновується на розумінні людини як складної само розвиваючої системи, що передбачає прагнення до тих чи інших цілей і адаптацію до навколишніх умов (включаючи взаємодію з зовнішнім світом і здійснення внутрішньої саморегуляції).

Духовне здоров’я – це динамічна характеристика індивідуальності; вона відображає і обумовлює здатність людини ставити принципово досяжні смислові цілі і реалізовувати їх, здійснюючи саморегуляцію і погоджуючись з вимогами соціокультурного і природного середовища.

При такому розумінні духовне здоров’я виявляється не константою, що раз і назавжди визначає людину, а характеристикою, що змінюється протягом життя і яка має деякий вихідний рівень. Можна говорити про стан духовного здоров’я людини аналогічно тому, як говорять про стан його тілесного, соматичного здоров’я, відзначаючи, що людина під впливом умов свого життя і діяльності втрачає чи зміцнює своє здоров’я.

Міра духовного здоров’я людини – це її здатність до продуктивного подолання складних життєвих ситуацій.

Критеріями або показниками духовного здоров’я є (ще одна думка):

• адекватність діяльності людини соціокультурним вимогам і природному оточенню;

• оптимальна саморегуляція, що виражається в переживанні внутрішньої гармонії (вірність собі, відповідність бажань і можливостей, відчуття усвідомленості цілей і засобів, свобода від тривоги, психоенергетичний баланс);

• позитивний прогноз, тобто можливість людини зберігати адекватність діяльності і оптимальність саморегуляції в широкій часовій перспективі.

Останній критерій корисний тим, що дозволяє відокремити від істинно продуктивних рішень такі, які забезпечують стан задоволення людини в даний момент, однак мають негативні наслідки в майбутньому.

В наш час наша самооцінка робиться з точки зору внутрішнього світу та єдності внутрішнього та зовнішнього світу. Енергія творчості живиться з джерела, яке міститься в таємній глибині духу, поза чуттєвим буттям та пов’язаними з ним структурами досвіду.

Завдяки духовності людини суб’єкт стає здатним до таких особистісних проявів як:

1.Подолання стеоретипів та продукування оригінальних ідей, передумови семантичних зв’язків та трансмутації знань та досвіду.

2.Руйнування ізоморфізму свідомості буття, тобто розвитку свободи життєдіяльності.

3.До автономної нонконформістської незалежної від групи поведінки: посилюється здатність до поза залежності і , відповідно, знижується сугестивність, навіюваність психіки.

4.До вироблення широких узагальнених поглядів на світ, які долають вузько емпіричний рівень оцінок: мислення стає більш системним, здатним до перспективного бачення та передбачення, планування та ціле накладання.

5.До ситуативної поведінки, яка орієнтована на найвищі цінності, долає вузько прагматичні інтереси.

6.До не утилітарної мотивації.

7.До моральних вчинків, тобто таких, коли моральний вибір здійснюється за вільним внутрішнім переконанням, а не визначається зовнішніми детермінантами, соціальним конформізмом.

Таким чином, ми бачимо, що шлях, який стимулює свідомість до духовності в різних проявах – інтелектуальному, вчинковому, соціальному, моральному, - це шлях звільнення психічного від залежності зовнішньою детермінацією.

Одна з головних умов звільнення свідомості особистості – трансценденція свідомості за межі наявного чуттєвого буття, узагальнено-позачасовий погляд на речі. Духовність – це крок свідомості за обрій уставленого у світ свободи та творчості. Людині потрібна опорна реальність, базуючись на якій, вона б мала змогу будувати вірний образ внутрішнього світу.

Духовна людина, як писав І.Франко, є такою, що її духовна сутність виходить за межі тілесного, її духовність виявляється лише тоді, коли вона піднімається над собою і стає відношенням сама до себе.

Духовність особистості твориться подібно до будівлі, в основі якої лежить віра, на цю основу накладається терпіння та слухняність , а далі співчуття. Каменями є терпіння і мужність, цемент - смирення.

Як же сприяти розвитку і зміцненню духовного здоров’я дітей?