Соціальне здоров’я
Сутність і зміст соціального здоров’я молодшого школяра.
Соціальне здоров’я в широкому розумінні – це стан сукупного фізичного, психічного, соціального, духовно-морального і репродуктивного здоров’я населення, що зазвичай фіксується у відповідних статистичних даних. Надзвичайно важливою є здатність населення репродуктивно оцінювати свій стан і вживати заходів для його поліпшення. Крім таких важливих параметрів, як якість і рівень життя більшості громадянин, соціальне здоров’я характеризується динамікою змін рівня злочинності, середньою тривалістю життя, рівнем смертності і народжуваності, «соціального» сирітства, дотриманням принципів соціальної культури, науки, освіти, мистецтва тощо. В особистісному плані воно визначається здебільшого ступенем комфортності людини в певному соціальному оточенні, тобто соціальне благополуччя кожної особистості залежить від рівня засвоєння соціальної культури, а також від стану індивідуального і суспільного фізичного, психічного і духовно – морального здоров’я.Таким чином, соціальне здоров’я особистості забезпечується не тільки фізичним і психічним благополуччям, а й станом духовно - морального здоров»я соціального середовища. Проте гармонійно розвинена особистість (з високим рівнем культури здоров’я) здатна протистояти впливам хворого суспільства, й активно сприяти його оздоровленню. Однією з ознак соціального здоров’я є прагнення до загального блага, активна участь у суспільній роботі, здатність зацікавлено ставитися до розв’язання соціальних проблем. Соціальне здоров’я – один з основних показників благополуччя життя і гармонійного розвитку суспільства, його культурного рівня. При недостатньо високому культурному рівні розвитку суспільства виникають проблеми у відтворенні здорового потомства, політичній та економічній сферах життєдіяльності держави. Бадьорий життєстверджуючий початок змінюється загальною апатією, пасивністю і помітною інтелектуальною, моральною, духовною деградацією.
.
У суспільній свідомості виникає терпиме ставлення до соціальних пороків, відбувається поступова заміна щирих ідеалів і життєвих цінностей на помилкові, що нав’язуються населенню окремими корисливими людьми, групами, партіями; відбуваються масові психологічні епідемії. В нездоровому суспільстві починають дедалі активніше діяти механізми саморуйнування і самознищення, і воно швидше рухається до свого краху. Щоб докладніше визначити роль і місце складових соціального здоров’я у зміцненні країни, розглянемо деякі поняття, пов’язані з особистим здоров’ям.
На сучасному етапі людина розглядається як біо – соціо-духовна істота. Тому , говорячи про особисте здоров’я, слід мати на увазі не тільки стан нашого тіла (фізіологічної системи) , до якого ми звикли ставитися як до головної складової нашого «Я», скільки про стан емоційно - чуттєвої сфери, свідомості, підсвідомості, душі й духу. Виникає потреба говорити про особисте фізичне, психічне, соціальне та духовно культурне здоров’я.
Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра. Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність — вчиться — і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин вважаючи, що дитині вже досить гратися, то навчання с обов'язковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особливою повагою.
Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї. З цього приводу Д. Ельконін зазначав: «саме тому, що навчальна діяльність є суспільною за своїм змістом (у ній відбувається засвоєння усіх надбань культури та науки, нагромаджених людством), суспільною за своїм сенсом (вона є: суспільно значущою і суспільно оцінюючою), суспільною за своїм виконанням (виконується відповідно до суспільно вироблених норм), вона с провідною у молодшому шкільному віці, тобто у період її формування». Молодший школяр будує відносини зі своїм оточенням, перебуваючи в новій для нього ролі. Вимоги, яких він повинен дотримуватися, поширюються на всі сфери його відносин, життя в школі і поза нею, і насамперед, на взаємини з учителями, батьками та однолітками. Тому міжособистісні взаємини молодших школярів у класі спочатку розвиваються як функціонально-рольові відносини між дітьми, які навчаються. Підставами оцінення один одного відповідно є характеристики ролі, а не особистості учня («слухняний учень», «неуважний, неохайний учень» тощо).
У молодшому шкільному віці відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової. Шкільне життя вимагає систематичного та обов'язкового виконання дитиною багатьох правил. Вона повинна вчасно приходити в школу, дотримуватися правил шкільного життя, виконувати завдання на уроці та вдома, долати труднощі в навчальній роботі тощо. Дотримання цих правил вимагає вміння регулювати свою поведінку, підпорядковувати довільну діяльність свідомо поставленим цілям.
Зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов'язків позначається на стосунках з однолітками і вчителями. Спочатку вона захоплена тільки навчанням, мало вступає в контакт з однолітками і певний час відчуває себе чужою, хоч ще недавно у дитячому садку постійно спілкувалася з ними. Стосунки молодших школярів з однолітками регламентовані переважно нормами «дорослої» моралі, тобто успішністю у навчанні, виконанням вимог дорослих. Характерною ознакою взаємин молодших школярів є те, що їхня дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку, в одному мікрорайоні тощо). Розвиток взаємин учнів початкової школи має кілька підстав.
Формуються й загальні уявлення про вимоги до людини. На підставі цих уявлень молодші школярі оцінюють однолітків. Одностайно відкидаються ті, у кого переважають агресивні форми звертання, хто не вміє дружити й кому не можна довіряти. Оцінюють один одного молодші школярі виходячи насамперед з того, наскільки поведінка однокласників відповідає офіційним уявленням про роль учня. Успішність і дисципліна стають провідним орієнтиром у виборах. Так, серед соціометричних «зірок», як правило, немає тих, у кого погана успішність або дисципліна. Більшість дітей, які ігноруються ,
- невстигаючі або порушники дисципліни.
Тільки до III-IV класів, у зв'язку з нагромадженням особистого досвіду взаємин, серед усвідомлюваних орієнтирів взаємооцінок виникає посилання на нерольові, особисті якості: доброту, уміння бути гарним товаришем, чесність і т.д. При цьому складні неформальні групові норми міжособистісних відносин можуть відрізнятися від необхідних, офіційних норм поведінки учня в колективі класу. Знаючи, що не можна списувати, підказувати, школярі вже готові й дати списати, і підказати бачачи саме в цьому реальні прояви щирого товаришування.
Умовою формування взаємооцінок у групах однолітків виступає насамперед навчальна діяльність, у процесі якої молодші школярі демонструють свої можливості та одержують суспільну оцінку з боку вчителя й своїх однокласників. Взаємооцінки, так само як і в дошкільному віці, в більшості випадків залежать від того, як до тих або інших учнів ставиться вчитель — найбільш референтний для цього віку дорослий. Статус учнів., початкової школи досить стабільний. Так, за наявними даними, приблизно у 75% дітей, які навчаються у молодших класах є стійкий статус у класному колективі. У дітей початкової школи зафіксованіий так званий «парадокс усвідомлення» свого статусу: школярам з високим соціометричним статусом властива недооцінка свого положення у групі однолітків; учні з низьким статусом, навпроти, небагато переоцінюють успішність своїх відносин з товаришами. Діти, які мають низький статус, не усвідомлять свого несприятливого положення або втікають від його усвідомлення, вдаючись до різних прийомів психологічного захисту (П. Л. Березовин). На основі позитивних та негативних положень в системі об’єктивних зв’зків у дитини складається певне відношення до оточюючих, а зокрема до вчителів і батьків, що є важливою умовою формування особистості.
Життя в школі пов'язане з особистістю вчителя. Його позиція стосовно дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя з дитячого садка, який певною мірою перебирав на себе функції батьків. Стосунки школяра з учителем складаються тільки в процесі навчальної діяльності, є жорстко регламентованими організацією шкільного життя, а відповідно — більш діловими і стриманішими. "У зв'язку з цим дуже важливими для педагога є знання особливостей дошкільника, щоб уже в перші дні навчання допомогти йому повноцінно включитися в нове життя. Психологічний клімат у молодших класах тісно пов'язаний з формами педагогічних впливів. Перевага «сприяючої» поведінки педагога, що виявляється в доброзичливому тоні, підтримці, заохоченнях тощо, є сприятливою основою формування позитивних відношень дітей один до одного.
Використання негативних санкцій: покарань, погроз, глузувань тощо породжує недовіру до дорослих, один до одного сприяє поширенню конфліктів в дитячому середовищі.
Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників). Школяр потрапляє в зовсім нову для нього групу ровесників – однокласників, яка через відсутність спільно розподіленої навчальної діяльності є дифузною (взаємопроникненою). Цією групою керує педагог. Порівняно з вихователем дитячого садка він є більш референтним (авторитетним) для дітей, оскільки, використовуючи арсенал оцінок, впливає на їхні стосунки з іншими дорослими, передусім з батьками, формує ставлення дорослих до дитини та її ставлення до себе як до «іншого». Фактором розвитку особистості молодшого школяра є не стільки навчальна діяльність, скільки ставлення дорослих до успішності, дисциплінованості, старанності дитини.
Отже, вступ дитини до школи, перехід від сімейного виховання до системи шкільного навчання і виховання є важливим і складним процесом, який супроводжується суттєвими змінами в її житті й розвитку.
Соціальне середовище має великий вплив на формування соціального здоров’я молодшого школяра. На 2-3 році навчання змінюється відношення до особистості вчителя та взаємовідношення в колективі. Справа в тім, що важкий період знайомства дитини зі школою скінчився. Особистість вчителя стає менш значимою, але більш тіснішими стали контакти з однолітками. Суспільна діяльність формує колектив, згуртовує його спільними цілями, інтересами. Дружний цілеспрямований колектив має великий вплив на формування особистості. У 2-3 класах діти боляче реагують на зауваження дорослих, зроблених при товаришах, намагаються виправитися, зайняти достойне місце серед однолітків.
Поступово в колективі класу безпосередньо емоційні взаємозв’язки та відносини підкріплюватися моральною поведінкою кожного з дітей. Учні все глибше усвідомлюють ті чи інші якості особистості. Досліди показують, що вибираючи однолітків для спільної діяльності, близько 2/3 учнів 3 класу мотивують вибір певними моральними якостями товаришів.
Досліди О.В. Киричука показують, що школярі, чиє положення в класі сприятливе, з більшим бажанням відвідують школу, активні у навчальній та суспільній роботі, позитивно відносяться до колективу та його суспільних інтересів.
Діти, які отримали меншу кількість виборів і не користуються взаємністю, не задоволенні своїм положенням, вони наполегливо шукають спілкування з однолітками поза класом, в класі вони не доброзичливі, конфліктують, а це гальмує їх моральний розвиток.
Довготривале перебування дитини у сприятливому середовищі усередині класу може направити його моральний розвиток по двох шляхах. 78 % дітей дослідної групи, маючи розвиненні інтелектуальні якості, мали й високі моральні якості ( доброта, справедливість, товариськість). 22 % дітей сприятливої групи, теж інтелектуально розвинені, мали деякі посилання на негативні моральні якості (егоїзм, тощо).
У дітей з несприятливим положенням в колективі у досліді теж були виявлені також два шляхи у їх моральному розвитку. 43 % дітей, не дивлячись на байдужість до них, продовжують тягнутися до однолітків, активно намагаються налагодити стосунки. Якщо це їм не вдається, то вони не справжнім геройством, підкупом, тобто всіма засобами намагаються звернути на себе увагу однолітків. «Таких дітей, - пише О.В. Киричук, - вчителі часто називають «важкими», хоча насправді «важка» не сама дитина, як важке саме його положення у системі особистісних взаємовідношень в класному колективі».
Інші 57 % дітей з несприятливим положенням в класі не з ким не дружать, в більшості випадків конфліктують з дітьми, одинаки та замкнуті або шукають спілкування поза класом.
Таким чином, очевидно, що колектив може впливати на індивідуальний розвиток особистості тільки тоді, коли положення дитини в системі міжособистісних відносин сприятливе, в протилежному випадку формувати особистість в колективі буде важко.
Цей висновок зроблений в дослідах О.В. Киричука, для вчителя початкових класів має особливе значення, так як експериментально встановлено, що положення учня в системі спілкування класу складається на 1-2 році навчання і є дуже стійким. Значить, відповідальність за сприятливий моральний розвиток школяра в колективі лежить з перших днів навчання на вчителю.
Соціальне середовище (сім’я, школа, багаточисленні формальні та неформальні групи, до яких відноситься особистість) мають величезний вплив і на формування «Я – концепції». Фундаментальний вплив на формування Я – концепції у процесі соціалізації має сім’я, причому цей вплив великий не тільки в період найпершої соціалізації, коли сім’я являється єдиним (або домінуючим) соціальним середовищем дитини, але і в подальшому. З віком найбільш важливим в розвитку Я – концепції стає досвід соціального спілкування в школі та в неформальних групах. Але разом з тим сім’я як інститут соціалізації особистості продовжує відігравати важливу роль і в підлітковому, і в юнацькому віці.
В психології прийнято виокремлювати дві форми «Я–концепції» реальну та ідеальну. По суті на уявлення про те, що статистичною нормою є розбіжність реальної та ідеальної Я-концепції, побудовані деякі методики вимірювання адекватності самооцінки.
Самооцінка відноситься до центральних складових особистості, її ядра, це і є причиною пильної уваги психологів (особливо соціальних, педагогічних та персональних) до проблеми, пов’язаною з самооцінкою та відношенням до себе. Самооцінка в значній мірі виявляє соціальну адаптацію особистості, є регулятором поведінки та діяльності. Хоча, звичайно, треба враховувати і те, що самооцінка не властива особистості споконвічно. Формування самооцінки молодшого школяра відбувається у процесі діяльності та міжособистісного спілкування з однолітками. Соціум в значній мірі впливає на формування самооцінки особистості. Відношення людини до самої себе є найбільш пізнім утворенням в системі світосприйняття. Але, не дивлячись на це (а можливо, завдяки саме цьому), в структурі особистості самооцінці належить особливо важливе місце. Вона виявляє і «входження » дитини в групу однолітків, так як молодші школярі високо оцінюють якості особистості дітей з адекватною оптимістичною самооцінкою та негативно відносяться до дітей із завищеною самооцінкою.
«Я не хотіла б опинитися за однією партою з Мариною. Вона зазнайка, завжди хвалиться, ніколи не дасть олівець чи лінійку; коли запитуєш, як правильно написати якесь слово,- не каже. Вдає, що не знає. »
У молодших школярів формується певний рівень домагань в області особистих взаємовідношень. Тут виявлена наступна залежність: діти, які займають вищий соціометричний статус, об’єктивно оцінюють себе в різних видах діяльності і мають занижену самооцінку; діти, які знаходяться в ізоляції, поряд з адекватною самооцінкою мають тенденцію до завищення своїх можливостей. Виявлено також, що зміна соціометричного статусу спричиняє зміну в самооцінці особистості, і навпаки. Ця залежність виявляється на протязі всього молодшого шкільного віку. Спеціальних дослідів, які розкривають особливості самопізнання у хлопчиків та дівчаток, немає. Але можна сказати, що дитина до 6-7 років засвоює поняття статі , розуміє свою статеву приналежність й починає свідомо регулювати свою поведінку (вибір ігор, товаришів тощо)
враховуючи стать. Існують данні про те, що самооцінка дівчаток у 3-4 класах вище самооцінки хлопчиків. Це пояснюється тим, що модель поведінки дівчаток (наполегливість, виконавчість) ближче до традиційних шкільних вимог.
Молодшому школяреві в учбовій діяльності необхідне вміння самостійно ставити цілі та контролювати свою поведінку, керувати собою. Але, щоб керувати собою, необхідні знання про себе. Отже, процес формування самоконтролю залежить від рівня розвитку самооцінки. Вчителю початкової школи необхідно вміти виявляти особливості самооцінки учнів, формувати критичне відношення до себе, вміння аналізувати та контролювати свою діяльність. Активне формування самоконтролю відбувається в підлітковому віці, але вже молодші школярі повинні набути елементи самоконтролю як в учбовій діяльності так і в процесі спілкування, як показують досліди, молодші школярі можуть контролювати себе лише під керівництвом дорослих або з допомогою однолітків. Тому слід створити комфортні, доброзичливі умови спілкування в групі всім учням.
Показники сформованості соціального здоров’я.
Характеризуючи соціальне здоров’я особистості зазначимо, що воно характеризує сформованість “соціального “Я”: адекватне сприймання дійсності, інтерес до оточуючого світу, високу комунікативну культуру, успішну адаптацію до фізичного та соціального середовища, спрямованість на спільну справу, культуру споживання, альтруїзм, емпатію, відповідальність перед іншими, безкорисливість, демократизм у поведінці, добросовісне ставлення до праці, безконфліктні відносини в колективі, сім’ї.
На нашу думку , критеріями соціального здоров’я є повна гармонія взаємодії людей; відсутність негативної девіантної, делінквентної поведінки; активна життєдіяльна позиція; знання про можливості збереження , підтримання і поліпшення стану здоров’я (фізичного, психічного, соціального, духовного, репродуктивного) та вміння використовувати ці знання у власному досвіді; позитивні уявлення про майбутнє сімейне життя.
Ми виділили такі рівні сформованості соціального здоров’я підлітків:
*Низький рівень: конфліктність, відсутність комунікативної культури, валеологічних знань, культури здоров’я, прояви девіантної, делінквентної поведінки;
*Середній рівень: епізодично ситуативна конфліктність, теоретичне знання про комунікативну культуру, валеологію, культуру здоров’я без використання на практиці, девіантна поведінка:
*Високий рівень: відсутність проявів негативної девіантної поведінки, безконфліктність, висока комунікативна культура, активна життєстверджуюча позиція, високий рівень теоретичних знань і практичного застосування в повсякденній життєдіяльності знань про фізичне, психічне, духовне, соціальне, репродуктивне здоров’я.
Особистість із високим рівнем сформованості соціального здоров’я відзначається:
безпосереднім включенням у життя з повним зануренням у нього;
вмінням покладатись на свій досвід, розум і почуття, а не на думку більшості, традиції чи умовності, позицію авторитетних людей;
наданням переваги в житті новим, непроторенним шляхам;
відкритою, чесною поведінкою у всіх ситуаціях;
готовністю стати непопулярним, підпасти осуду зі сторони більшості навколишніх людей, якщо власні погляди не узгоджуються з їх думкою;
наданням переваги тому, щоб брати на себе відповідальність, а не уникати ії;
прикладання максимуму зусиль для досягнення поставленої мети;
вміння помічати і, якщо в цьому є необхідність, переборювати опір інших людей.
Шляхи та умови формування соціального здоров’я молодших школярів.
Здорову психіку дитини можна та необхідно формувати в атмосфері любові , взаємоповаги, взаєморозуміння та підтримки. Постійне ж негативне ставлення до учня, нетактовна поведінка педагога може травмувати душу дитини, призвести до негативних емоційних переживань. У такій ситуації учень недостатньо оволодіває соціальними нормами і може взагалі відмовитися від діяльності, яка не приносить йому успіху. У цьому випадку настає емоційне благополуччя, але, з іншого боку, можуть припинитися спроби щодо дотримання норм поведінки.
Формуванню соціального здоров’я сприятимуть :
втілення у навчальний процес парних, групових, колективних форм роботи (створення навчальних співтовариств);
планування та здійснення колективних творчих справ у виховному середовищі;
реалізація програм життєтворчості особистості (“Я-учень”, “Я – товариш”, “Я – син (донька)”, “Я – громадянин”);
забезпечення взаємодії дітей різного віку, організація шефської допомоги старших молодшим;
налагодження діяльності кабінету самоорганізації особистості;
організація роботи “Школи лідерів”; створення збагаченого освітньо-виховного середовища (територія школи, газета, радіо, кабінети, музеї, студії, гуртки и т.п.);
забезпечення соціально-педагогічної корекції поведінки – організація клубів для дівчат та хлопців з метою підготовки до майбутнього сімейного життя;
навчальний процес;
виховна робота.
Умови формування соціального здоров’я
соціалізація дитини: соціалізація є засобом своєрідної «вбудови» молодої людини у спільний для всіх життєвий простір. Розвиток школярів відбуваються у процесі засвоєння знань, нагромадження суспільством і актуальних на даному етапі його розвитку. Виховання в цьому разі є процесом соціалізації дитини, формуванням її адекватності тому типу суспільства, яке склалося на даний час. Працюючи у напрямі соціалізації, намагаються таким чином реалізувати потребу особистості, яка розвивається, щоб та співвідносила себе із суспільством.
інтерактивні методи навчання: використання інтерактивних методів на годинах спілкування дає можливість розвинути комунікативні вміння та навички дітей, допомагає налагодити контакти між учнями, привчає їх працювати в команді. Найцікавішими серед них є: «Велике коло», «Займи позицію», «Акваріум», «Ажурна пилка». Використовуючи інтерактивні методи навчання, особливу увагу звертають на усвідомлений розвиток в учнів таких якостей особистості, як толерантність, прагнення до демократичного діалогу та розумного компромісу.
Особистісно – орієнтоване навчання: І. Бех, розглядаючи питання психологічного супроводу особистісно орієнтованого навчання, зазначав, що педагог має вміти зосереджуватися на позитивних сторонах і перевагах дитини, бути впевненим у собі, мати самоповагу, виявляти навички децентрації , розуміти дитину, знати, як їй допомогти, коли саме це зробити. Педагогу необхідно вміти створювати ситуації, де діти могли б найповніше проявити себе, показати свої справжні можливості. Акцентуючи увагу на суб’єкт – суб’єктних взаєминах дорослого та дитини, пріоритетність її позиції, І. Бех зазначає, що у «поняття «виховання» діти вкладають не стільки заходи, позакласні справи, скільки ставлення до них учителів: емпатію, вміння зрозуміти, вислухати, поспілкуватися на різні теми, запропонувати спільну цікаву справу».
Розвивальне навчання за М. Монтессорі: у своїй навчально – виховній системі М. Монтессорі відводить педагогу роль не провідника знань, а спостерігача, який в потрібний для дитини момент надає їй необхідний матеріал або інформацію. За допомогою цього дитина сама отримує необхідні знання у тій сфері, що її цікавить. Вихователь – активний спостерігач, який прагне визначити «спонтанні внутрішні тенденції дитини», специфічні схильності, готовність до певного виду діяльності та спрямовувати її інтерес.
Спільна діяльність: колективна справа, підготовка та участь у святі, що дає змогу учневі відчути себе учасником суспільно корисної праці, порівнювати результати своїх старань з успіхами інших, усвідомити свій внесок у загальну справу. Спільна діяльність формує в дитини уявлення про себе серед інших.
Шефська робота: залучення старших школярів до проведення дитячих свят, конкурсів, ігор.
Власна активність дитини: правильна самооцінка стимулює навчальну активність молодших школярів, їхнє прагнення поліпшувати досягнуті результати, бути на рівні вимог вчителя. Внаслідок створення сприятливої моральної ситуації до дитини вчителів і батьків, позитивного досвіду школяра у навчальній діяльності у структурі його Я-образу закріплюються суспільно значущі властивості, зростає роль мотивації, спрямованої на підвищення рівня поваги до себе як суб’єкта навчання, встановлюється узгодженість між його домаганнями та можливостями. Завдяки цьому він сам починає змінювати зовнішні обставини свого розвитку. За позитивного спрямування дитячої активності це і є тією психологічною основою становлення особистості, яка сприяє формування потреби у постійному самовдосконаленні.
Моделювання відносин: через використання рольової та ділової гри.
Створення ситуації успіху;
У контексті вивчення соціальної поведінки школярів є потреба аналізу особливостей самоконтролю і вдосконалення, виявлення можливостей для реалізації основних цілей освіти у сфері формування фізичної, духовної культури особистості та профілактики девіантної та делінквентної поведінки школярів, що значно зросла за останнє десятиріччя. Вивчення питання про те , як школяр опановує функції керування власної діяльності, зокрема своїм фізичним, духовним зростанням, пов’язанні з поняттям інтеріоризації соціальних відносин, у які учень вступає у процесі спілкування з батьками, вчителями, ровесниками. Процес переходу «від зовнішнього до внутрішнього» - лише один з аспектів проблеми. Інший - екстеріоризація вже засвоєних внутрішніх функцій у зовнішній діяльності, взаємодії з іншими людьми. Таким чином, для формування раціональної активності школярів однаково важливим є два процеси - інтеріоризація та екстеріоризація.
Для соціального здоров’я більше значення має соціальна активність школяра, коли, взаємодіючи з ровесниками, вчителями, батьками, іншими соціальними агентами, він опановує різні ролі і функції, перетворює зовнішнє на внутрішнє. Але, щоб розвивати внутрішні функції (наприклад, потребу уведенні здорового способу життя), він знову переходить від внутрішнього до зовнішнього, вступаючи в активну міжособистісну взаємодію. Розвиток у школярів інтроспекції, самоаналізу, самоорганізації сприятиме обміркованішим діям та ефективному спілкуванню з навколишніми.
Соціальне здоров’я передбачає екстракцію негативних форм поведінки у школярів та формування потреби гармонійного існування в суспільстві.
Отже, необхідною умовою формування соціального здоров’я є системний підхід, що допускає розгляд цілісного багаторівневого, ієрархічного, взаємозалежного, відкритого процесу в його постійному розвиткові й саморозвиткові. В умовах прогресу суспільства, системи освіти, формування комунікаційних просторів між людьми системний підхід є основою організації і впровадження в практику такого всеохоплюючого феномену як соціальне здоров’я.
Не товариську дитину треба намагатися здружити з однолітками. У дослідах по психології дружби пропонуються такі шляхи:
залучити учня до цікавої діяльності;
допомогти учню досягти успіху в тій діяльності, від якої насамперед залежить його становище;
намагатися перебороти афективність (запальність,забіякуватість,уразливість), що найчастіше виявляється причиною (і, звичайно, наслідком) психологічної ізоляції;
у тих, хто в цьому бідує, виробляти впевненість у собі, допомагати побороти надмірну сором'язливість (гарних результатів можна домогтися й непрямими мірами: наприклад, іноді корисно, щоб боязку, самотню дитину підтримали авторитарні однолітки).
Найважливіше - уміти налагодити контакт учня з педагогом. Діти повинні побачити, що вчителі уважні до дитини й добре до неї ставляться. Дуже важливо створити в класі атмосферу дружелюбності й щирого прагнення допомогти товаришеві.
Спостереження й спеціальні дослідження показують, що стиль відносини педагога до колективу багато в чому визначає й взаємини між дітьми.
Методичні рекомендації вчителю з успішного формування соціального здоров’я молодших школярів.
Вчителі приділяють увагу вирішенню навчальних завдань не звертаючи увагу на соціальне здоров’я дитини, а це важливо, від цього залежить подальше життя і розвиток дитини. Кожна дитина — особистість. Головне — виховати особистість, знайти в дитині позитивне й підтримати в ній це позитивне.
Виховати культурну людину — це означае прищепити їй iнтepec до навколишнього світу та до довколишніх людей. Учитель i учень — рівноправні суб'екти навчально-виховної діяльності Тому варто 6iльше уваги приділяти стимулюванню внутрішньої й зовнішньої активності учнів, їхній оптимальній участі у спільній діяльності в справі виховання.
Підвищенню результативності виховної роботи у класі сприяє вдосконалення нових форм роботи, розвивальних технологій, пошук нових систем виховання.
ЗАВДАННЯ ВИХОВНОЇ РОБОТИ
1. Враховувати бажання дитини, її наміри.
Створювати позитивний морально-психологічний клімат у класному колективі: атмосферу дружби, взаєморозуміння та підтримку.
Органiзовувати соціальний захист дітей iз малозабезпечених та багатодітних сімей.
Організовувати змістовне дозвілля учн1в, проводити свята, пізнавально-розважальі програ ми, залучати до шкільних гуртків, клубів, товариств.
Правильно організовувати учнівське самоврядування.
Сприяти відродженню традицій, звичаїв, обрядів, створювати нові цікаві форми їх проведення.
Залучати до виховної роботи у класі талановитих батьків, односельців.
8. Використовувати правові норми захисту прав та інтересів особистості.
9. Розвивати пізнавальні інтереси учнів, творчі можливості.
Виховувати естетичну культуру, почуття обов'язку та відповідальності.
Формувати навички здорового способу життя, трудові навички.
Формувати єдиний колектив з учнів, батьків, педагогічних працівників.
ФОРМИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ
Iнфopмaцiйнo-мacoвi (дискycii, диспути, конференції, «круглий стіл», інтелектуальні аукціони, ринги, вечори, подорожі до джерел piдної культури, icтopii, держави і права, створення альманахів).
Діяльнісно-практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, ігри-драматизації ярмарки, народні ігри, огляди-конкурси, олімпіади).
Інтегровані шкільні клуби, КВК, фестивалі, ансамблі з проблем традицій, культури, політики i права, гуртки).
Діалогічні ( бесіда, міжрольове спілкування).
Індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота).
Наочні (шкільні музеї, кімнати й зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди).
ТРАДИЦІЙНІ ФОРМИ РОБОТИ
1. Збори учнівського колективу.
2. Обговорення політичних подій у державі, світі.
3. Випуск класної газети.
4. Уроки-екскурсії, уроки- зустрічі з цікавими людьми, уроки-концерти, диспути, зустрічі з випускниками.
Читацькі конференції.
Консультації: юридичні, психологічні, медичні.
Засідання творчих гуртків, клубів за інтересами, студій , віталень.
Вечори відпочинку, дискотеки, літературні зустрічі , карнавали, українські вечорниці, спортивні ігри, змагання, гуртки, секці, козацькі забави; огляди художньої самодіяльності, фестивалі.
Конкурси на кращу українську пісню, українську вишивку, малюнок тощо; культпохід до лісу, музеїв, екскурсії в міста України, туристичні походи та iнші форми роботи.
Стиль спілкування з вихованцями
Усі засоби, форми, норми, правила спілкування виражають незаперечну повагу гідності співбесідника в цілому. Постійно, навіть у дрібницях, виявляйте максимум турботи і прагніть до взаєморозуміння Співрозмовник має постійно відчувати розуміння та довіру, які, до речі, не дають права на те, щоб без дозволу «лізти в душу», звинувачувати або виправдовувати. Моральне спілкування як вищий рівень спілкування відрізняється добровільною взаємоповагою, рівністю і справедливістю. Важливо дати партнеру по спілкуванню впевненість у вашій надійності, він не повинен вагатися, що його особисті таємниці ви зберігатимете краще ніж свої. Ставтеся терпляче до особливостей характеру іншого , навіть тоді, коли ці особливості не дуже для вас приємні. Намагайтеся бачити ті якості характеру, які вам імпонують, і акцентуйте на них увагу. Називайте всіх знайомих, навіть у їх відсутності і навіть якщо у вас до них неприязнь, на ім’я, яке намагайтеся запам’ятати.
Критика, як і ліки, має бути вчасною і в міру. Не припускайтеся моралізаторства; критикуючи, висловлюйте конструктивні пропозиції, ставте менше нав’язливих запитань. Повага до людини не повинна мати суто абстрактний гатунок, вона виявляється у повазі до праці, думок, планів, прав, якостей і гідності, одягу , речей тощо.
Намагайтеся якомога менше турбувати довколишніх своїми проблемами, виявляйте більше уваги до їхніх справ і проблем. Намагайтеся не бути категоричним в судженнях і не давати «ствердних» або «заперечних» оцінок щодо конкретних подій та окремих дій. Шануйте у спілкуванні не лише свою свободу, а й свободу іншого. Не втручайтеся у внутрішній світ іншого. Пам’ятайте, що несправедливість не виправдовується ані важким характером, ані складними обставинами, а грубощі й нетактовність не є прагненням до творчості.
ЗАПОВІДІ ПЕДАГОГАМ
Не втрачайте довіри дітей, будьте компетентним, чесним педагогом.
Умійте тримати «у co6i» дитячі таемниці.
Добре знайте можливості кожного учня.
Не дивіться на учня «зверху».
Успіх справи залежить від спільних колективних дій учителя та учня (педагогіка співпраці).
Підлеглість дуже рідко буває приємною. Тому примус слід використовувати лише тоді, коли вci інші засоби виявилися марними.
Якомога більше ставте вимог до учня i більше виявляйте поваги до нього.
Сліпа згода, що не грунтується на особистому переконанні, не має сили.
Будь ворогом керівництва за принципом: кого хочу — милую, кого хочу — караю.
10. Умій керувати своїми почуттями. Не порушуй педагогічної етики.
11. Умій побачити й оцінити ситуацію очима дітей.
Закономірності спілкування
Кожен з нас знає , що є спілкування і не спілкування. «Не можу дійти з ним згоди», - говоримо ми. Або навпаки: «Оце так поспілкувалися!».
Одним з найтяжчих покарань у стародавній Греції був остракізм, який передбачав, крім позбавлення громадських прав, ще й заборону спілкування з винним. Дефіцит спілкування дружніх стосунків викликає труднощі і навіть напруженість, конфлікти між людьми, а часто й захворювання, часто у взаєминах спілкування з людьми ми пізнаємо себе. Але чи існують якісь індивідуальні властивості людини, важливі для її позиції у спілкуванні для самого спілкування ? Психологічна наука говорить про особливості темпераменту і характеру, основні норми ділових та особистих стосунків, що дає змогу зберігати стабільні особистісні контакти, підняти на вищий рівень ефективність і культуру ділових взаємин.
У сучасній психології є напрям, який називається інтеракціонізм – взаємодія. Суть його полягає в тому, що всі соціально-психологічні дії та явища можна безпосередньо або опосередковано звести до взаємодії людей, перетину їх впливів один на одного. На прикладі байки «Лебідь, Щука і Рак» можна простежити, до чого призводить неефективна стратегія міжособистісної взаємодії та розуміння.
Зіставляючи класифікації рівнів спілкування, можна звести їх до трьох основних «ліній спілкування»:
Маніпулювання (від грубого до розумного).
Конкуренція, змагання, суперництво (від жорстокого «Людина людині вовк» до конструктивних форм).
Співпраця (від безкорисної уваги й сердечності до глибоких, на все життя, взаємин : дружби, любові, суперництва).
У світі людських взаємин стосунки, як правило розвиваються не лише за однією лінією, а реалізуються у взаємодії. Так, у сім’ї є управління дітьми і спроби дорослих керувати одне одним, є суперництво між братами й сестрами, між дорослими (за домінування).
У школі можна командувати колективом, учнями, стимулюючи боротьбу за першість, і співпрацювати, чого так не вистачає нам. Недарма з’явилася педагогіка співпраці .
Спілкування часто вважають діалогом або обміном інформації. У процесі спілкування люди реалізують свою людяність, індивідуальність і неповторність. Широке філософське розуміння дає змогу висунути формулювання: спілкування є основою, і змістом виховання.
Спілкуючись з учителем, з батьками , психологом учень засвоює вміння жити серед людей, розуміти інших. Чим сильніший дух гуманного педагогічного спілкування, тим менше конфліктів виникає з вихованцями, тим легше їх розв’язати.
Позитивне, емоційне забарвлення між особистісних взаємин, яке викликає симпатію, почуття наближеності до іншої людини називається атракцією.
Основні психологічні прийоми формування атракції
«Дзеркало ставлення » - добра посмішка, сигнал «я – ваш друг».
«Ім’я» :
звернення до людини на ім’я ;
увага до особи ;
утвердження людини як особистості .
«Золоті слова» :
комплімент ;
ефект навіювання ;
« терплячий слухач» ;
терпляче та уважне вислуховування співрозмовника.
Рекомендації з педагогічного спілкування
Пам’ятайте : кожен співрозмовник особистість !
Організовуйте спілкування не «від себе», а «від них».
Не організовуйте спілкування «по вертикалі».
Формулюйте діалог з урахуванням особистості. Не переводьте їх на читання моралі.
Поважайте прагнення особистості самостійності та поважайте її погляди.
Увага, стежте за :
своїми думками – вони стають словами ;
своїми словами , вони стають вчинками ;
своїми вчинками вони стають характером;
своїм характером, тому що він визначає вашу долю.
Вісім правил Дейла Карнегі, які принесуть вам душевний спокій і щастя:
Поводьтеся життєрадісно, і ви почуватимитесь життєрадісним.
Ніколи не намагайтеся помститися вашим ворогам, тому що цим ви завдаєте собі більшої шкоди, ніж їм.
Замість того, щоб хвилюватися через чиюсь невдячність, не сподівайтесь на вдячність. Пам’ятайте, що єдиний спосіб знайти щастя – не чекати вдячності, а творити добро заради власної радості.
Вдячність – така риса характеру, яку слід виховувати, тому, якщо хочемо, щоб наші діти були вдячними, необхідно вчити їх цього.
Ведіть рахунок своїх успіхів, а не своїх неприємностей. У житті треба ставити перед собою дві мети. Перша- здійснення того, чого ви прагнули. Друга – вміння радіти досягнутому.
Не уподібнюйтесь до когось. Знайдіть себе і залишайтеся собою, адже уподібнення – самогубство.
Коли доля дає вам лимон, намагайтеся зробити з нього лимонад. Найважливіше в житті полягає в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Справді важливим є уміння скористатися втратами. Це потребує розумових зусиль, в цьому і полягає різниця між розумною і нерозумною людиною.
Забувайте про свої неприємності, намагайтеся дати трохи щастя іншим. Якщо ви робите добро для інших, ви , насамперед, допомагаєте собі.
Діти вчаться жити у життя (Пам'ятка вчителям)
Для виховання потрібен не великий час, а розумне використання малого часу (А.Макаренко).
якшо дитину постійно критикують — вона вчиться ненавидіти;
якщо дитина живе у ворожнечі — вона вчиться агресивності;
якщо дитину висміюють — вона стає замкнутою;
якщо дитина зростає у докорах — вона починає жити з почуттям провини;
якщо дитина зростає у терпимості — вона вчиться сприймати інших;
— якщо дитину підбадьорюють — вона починає вірити в себе;
якщо дитину хвалять — вона вчиться бути вдячною;
якщо дитина зростає в чесності — вона вчиться бути справедливою;
якщо дитина живе у безпеці — вона вчиться вірити людям;
якщо дитину підтримують — вона вчится цінувати себе;
якщо дитина живе в розумінні i доброзичливості — вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
«Золоті правила» класного кepiвника
«До серця дійде лише те, що йде від серця» (Ж.-Ж. Руссо). Педагог повинен уміти:
— берегти «собори дитячих душ»;
- слухати дитину, щоб вона вміла слухати;
поважати дитину, щоб вона поважала інших;
Вірити дитині, щоб вона повірила;
не принижувати дитину, щоб вона не принижувала;
розмовляти з дитиною, щоб вона вміла спілкуватися;
вибачати дитині, щоб вона вміла вибачати іншим;
допомагати дитині, щоб вона стала помічником;
не насміхатися з дитини, щоб вона не виросла цинічною;
не ігнорувати дитину, щоб вона не ігнорувала,
почути дитину, щоб вона це відчула;
любити дитину, щоб вона вміла любити.
Для створення атмосфери довіри між дорослим і дитиною, за словами М. Монтессорі, потрібно відмовитися від думки, що дитина – ваша власність, визнавати її вільною істотою, не критикувати, не нав’язувати свою волю. Замість критики, що призводить до сліз, педагог повинен запропонувати той спосіб навчання, який максимально відповідає природнім здібностям дитини.
Вимоги до поведінки та ролі вчителя
«Навколишнє середовище важливіше за самого вчителя». Учитель – каталізатор процесу або помічник.
Враховувати індивідуальні особливості дитини, темп її роботи.
Аналізувати свій досвід, що саме в його методиці виховання ефективно, спостерігати за дітьми, їх поведінкою. Наближатися або віддалятися, говорити або мовчати відповідно до вимог і нагоди.
Свобода роботи і порядок мають вплив на рівновагу душевного стану дитини. Учитель повинен підтримувати дисципліну в колективі, але не в авторитарній формі.
Спілкуючись з дітьми, говорити про їхню поведінку, роботи наголос на підтвердженнях, а не на запереченнях.
Знати, що багато вчинків дітей не є виявом злої волі. Їх причина – в непереборному прагненні дітей діяти, досліджувати, вступати у взаємодію з іншими. Дисципліна існує для організації рухової активності, формування міжособистісних стосунків.
Розумітися на вікових психологічних особливостях учнів.
Ставитися до дитини позитивно, без тиску. Педагог повинен відчувати до дитини приязнь, не пов’язану із власним задоволенням.
Ставитися до дитини як до незалежної людини, дозволяти їй мати особисті почуття і думки. Виявляти емпатичне розуміння дитини, безоцінкове ставлення.
Бути терпимим, емоційно врівноженим, фрустраційно толерантним.
Серед професійно важливих рис педагога виокремлюють психологічну адаптованість, гнучкість, високий рівень емпатії, рефлексії, соціальної перцепції, «соціального інтелекту».