1.3. Завдання фізичного виховання учнів

із відхиленнями у стані здоров’я

Мета й завдання фізичного виховання школярів, скерованих до СМГ, продиктовані соціальним замовленням, тобто повинні враховувати потреби соціуму й мотивацію самих дітей до занять із фізичної культури. Проблема охорони здоров’я молодого покоління як основоположна складова проблеми збереження генофонду нації завжди була й залишається однією з головних і постійних турбот суспільства. Опитування, проведені у школах, свідчать, що інтерес учнів СМГ до фізичного виховання пояснюється прагненнями до зміцнення здоров’я, розвитку фізичних якостей, поліпшення настрою й самопочуття, удосконалення тіла й рухів, зняття втоми й поліпшення розумової діяльності, спілкування, можливості мати друзів, бути привабливим для іншої статі.

Під час фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть бути умовно об’єднаними у три групи: освітні, оздоровчі та виховні.

Урок фізичної культури відрізняється від заняття з лікувальної фізичної культури (ЛФК) вирішенням освітніх завдань.

Освітні завдання:

- формування теоретичних знань;

- навчання життєво необхідних рухових умінь і навичок;

- сприяння більш успішному оволодінню навчальною програмою;

- формування навичок особистої та громадської гігієни;

- формування знань про причини виникнення захворювань і відставання у фізичному розвитку, властивості хворого й

20

ослабленого організму, оздоровчі засоби та методи, способи самоконтролю;

- навчання раціонального дихання, оскільки навіть у дітей після захворювань, не пов’язаних із дихальною системою, формується неправильний режим дихання. Навчати правильного дихання варто починати вже з перших занять у спеціальній медичній групі;

- формування вмінь і навичок суддівської практики. Цей розділ у програмі для спеціальної медичної групи представлено ширше, оскільки цих учнів частіше залучають до суддівства з різних видів спорту.

Оздоровчі завдання:

- зміцнення здоров’я, сприяння правильному всебічному фізичному розвиткові;

- загартування організму;

- сприяння ліквідації чи стійкій компенсації порушень в органах і системах, викликаних захворюванням;

- запобігання повторним захворюванням;

- поступова адаптація організму учнів до впливів фізичних навантажень;

- забезпечення раціонального відпочинку, відновлення оптимального функціонального стану та працездатності;

- формування правильної постави і в необхідних випадках її корекція. Установлено, що серед учнів спеціальної медичної групи діти з вадами постави трапляються частіше, ніж серед решти школярів, тому завдання з формування правильної постави посідають одне з найважливіших місць серед усіх завдань фізичного виховання. До 10 – 12 хвилин кожного уроку рекомендується відводити на виконання вправ для формування постави.

Виховні завдання:

- сприяння ефективній участі школярів у суспільно-корисній праці;

21

- створення передумов, необхідних для майбутньої трудової діяльності учнів;

- виховання таких моральних і вольових якостей – дисциплінованості, колективізму, почуття дружби і товариськості, сміливості і наполегливості;

- формування у школярів активного ставлення до подолання відхилень у стані здоров’я;

- виховання інтересу до занять із фізичного виховання. Зацікавленість уроками фізичної культури зменшується з кожним роком навчання дітей у школі. Учні спеціальної медичної групи характеризуються відносно нижчим інтересом до фізичного виховання, тому важливим розділом роботи вчителя фізичної культури, який веде заняття з учнями спеціальної медичної групи, є формування позитивного ставлення до уроків фізичної культури та інших організаційних форм фізичного виховання, стійкої звички до гартування та систематичних занять фізичними вправами на дозвіллі.

РОЗДІЛ ІІ. УРОК ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

З УЧНЯМИ СПЕЦІАЛЬНОЇ МЕДИЧНОЇ ГРУПИ.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Вимоги до уроку фізичної культури у спеціальній медичній групі (за Г. І. Погадаєвим, 2000)

1. Навчання раціонального дихання. Від того, як дихає людина, значною мірою залежить її здоров’я. При непрохідності носа й диханні через рот, що часто трапляється в дітей, страждає і фізичний, і психічний розвиток: змінюється скелет обличчя, погіршується розвиток грудної клітки, знижуються функції органів травлення, нерідко виникає недокрів’я. Такі діти бліді, кволі, вередливі, неуважні, можуть відставати й у психічному розвитку.

Якщо порушення зовнішнього дихання може спричинити багато захворювань, то його нормалізація є ефективним засобом зміцнення здоров’я. А тому окремі дихальні вправи можна використати й для лікування деяких захворювань.

За допомогою дихальних вправ можна свідомо впливати на внутрішні органи. Установивши це практичним шляхом, йоги створили систему дихальних вправ – пранаям. І немає анітрохи перебільшення в їхньому твердженні, що правильно поставлене дихання цілюще впливає на здоров’я і продовжує життя.

Навчання раціонального дихання сприяє такому:

швидшому видаленню порушених функцій дихальної системи;

поліпшенню окиснювально-відновних процесів в організмі;

підвищенню адаптації до фізичного навантаження;

загальному оздоровленню й гармонійному розвиткові.

Досягнути максимального оздоровчого ефекту від уроків фізичної культури можна тільки при раціональному диханні.

Поліпшення механізмів регуляції дихання забезпечує методика формування навичок довільного управління легеневою вентиляцією (С.Ф. Цвек, В.С. Язловецький, 1983). Необхідно врахувати, що освоєння цієї методики важливе практично для всіх учнів, не тільки для тих, що мали захворювання органів дихання. За спостереженнями авторів методики, у 90% учнів, зарахованих до спеціальної медичної групи, відзначаються низькі резервні можливості дихальної системи, надмірна вентиляція при порівняно низькому коефіцієнті використання кисню, що свідчить про невміння юнаків і дівчат керувати своїм диханням.

До довільних дихальних вправ належать вправи, при виконанні яких регулюються механізми та структура дихального акту. Довільні дихальні вправи можна використати для нормалізації та вдосконалення кисневих режимів організму учнів і взаємокоординації дихання й рухів, зміцнення дихальних м’язів, поліпшення рухливості грудної клітки, оптимізації розумової та фізичної працездатності, вироблення трудових навичок і прискорення відновних процесів.

Досвід і літературні дані доводять, що в ослаблених дітей переважає поверхневе грудне дихання. Тому на перших уроках необхідно навчати дітей правильно дихати в положенні сидячи чи стоячи, акцентуючи увагу на участі в акті дихання передньої стінки живота. Установлено, що діафрагмальне дихання сприяє врівноваженню нервових процесів.

Навчати правильного дихання варто і у статичному положенні, і в русі. При незначних м’язових навантаженнях вдих рекомендується робити через ніс, видих – через рот. Вдих через рот виконується при інтенсивному фізичному навантаженні.

Дихальні вправи також можна використовувати як засіб, що понижує навантаження. Співвідношення дихальних і вправ для загального розвитку може бути 1:1, 1:2, 1:3 – 1: 5. Якщо це співвідношення не зазначено у плані уроку, то вчитель використовує дихальні вправи залежно від стану учнів і характеру попередньої діяльності.

2. Формування правильної постави та її корекція. Дотримання правильної постави має не тільки естетичне, але і, головним чином, фізіологічне значення для ослаблених дітей. При порушенні постави погіршується робота всіх систем й органів організму людини. Насамперед погіршується діяльність нервової системи, яка регулює зв’язок організму з навколишнім середовищем, об’єднує та скеровує роботу всіх інших органів і систем. Під впливом погіршення трофічної функції нервової системи погіршується обмін речовин, що викликає затримку росту, виснаження, недокрів’я, а на цій основі відбувається послаблення стійкості організму до різних хвороб: обміну речовин, застудних, інфекційних тощо. Варто також відзначити й погіршення зору при порушенні постави.

Правильна постава забезпечує нормальну діяльність опорно-рухового апарату, внутрішніх органів, сприяє економнішому використанню енергії під час виконання фізичного навантаження.

Окрім регулярного виконання передбачених програмою спеціальних вправ для постави, учитель повинен звертати увагу дітей на оптимальне положення голови, правильність роботи рук, ніг, тулуба, допомагати виправляти помилки та стимулювати правильні положення.

3. Індивідуальний підхід до учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Це складне завдання вирішує вчитель за рахунок раціонального шикування учнів, гнучкої й диференційованої методики навчання, вибору оптимальних вихідних положень, дозування навантаження внаслідок ускладнення чи полегшення вправ тощо.

4. Урок повинен бути емоційно забарвленим. На уроці фізичної культури діти повинні забути про хвороби, відчути себе такими ж повноцінними, як і здорові діти. Урок у спеціальній медичній групі повинен стати уроком бадьорості, «м’язової радості», естетичної насолоди. Ставлення вчителя, акуратна спортивна форма створюють у дітей позитивний настрій. Варто зазначити, що емоційна забарвленість уроку також залежить від таких чинників: порядок, чистота залу, якість обладнання, зовнішній вигляд учнів, хороша освітленість приміщення, оптимістичний лад команд і пояснень тощо. Рекомендується використання елементів танців, рухливих і спортивних ігор. Водночас необхідно зберігати певне почуття міри, бо надмірне емоційне збудження сприяє незадовільному впливу на учнів, може створити нервове й фізичне перевантаження. Це не бажано на заняттях фізичної культури з учнями спеціальної медичної групи.