4.2. Побудова й методика уроку

Урок є основною організаційно-методичною формою навчального процесу в ЗОШ. Схема побудови уроку для учнів спеціальної медичної групи залежить від конкретних завдань такого навчального заняття, періодів календарного року, контингенту осіб, які займаються, об’єктивних умов у такому навчальному закладі (наявність спортивної бази тощо).

Оздоровчу спрямованість уроків необхідно зберігати впродовж усього періоду навчання. Заняття бажано проводити на повітрі, оскільки це належним чином сприяє зміцненню здоров’я. Зрозуміло, що винятком повинні стати учні, яким протипоказано тривале перебування на повітрі в холодну пору року.

З оздоровчою метою рекомендується проводити уроки змішаного типу, оскільки різноманітність засобів, що використовуються, і своєчасне їх чергування підвищують позитивний фізіологічний ефект та інтерес до занять, створюють емоційний фон і запобігають стомленню.

Урок з фізичної культури у спеціальній медичній групі варто будувати з чотирьох частин, взаємозалежних між собою: вступної, підготовчої, основної та заключної.

Перша частина, вступна, спрямована на підготовку необхідних умов для подальшого проведення занять. Шикування групи, рапорт, пояснення завдань заняття – усе це організовує учнів, зосереджує їхню увагу. Виконання стройових прийомів чергується з дихальними вправами.

В учнів молодших класів виховується потреба з’являтися на урок у належній спортивній формі, формується вміння знаходитися у строю, виконувати команди, відповідати на привітання вчителя.

Рекомендується провести вимірювання ЧСС, частоту дихання (ЧД). Діти, в яких ЧСС вища за 80 – 90 уд./хв, стають на правий фланг (до слабко підготовлених). За умови правильної й чіткої організації, самостійний підрахунок учнями пульсу й частоти дихання значною мірою налаштовує школярів на роботу під час уроку. Шикувати учнів спеціальної медичної групи рекомендують не за зростом, а за функціональними відхиленнями. Одні фахівці пропонують такий підхід: на правому фланзі шикуються діти із захворюваннями серцево-судинної й дихальної систем, за ними – діти із захворюваннями органів травлення та зниженим зором, далі – учні з відставанням у фізичному розвитку. Інші фахівці рекомендують шикувати дітей зі слабкою функціональною підготовленістю – на правому, з сильною – на лівому фланзі. Це дозволяє відносно точно диференціювати фізичне навантаження. Наприклад, учні на лівому фланзі продовжують присідання, на правому – відпочивають, таким чином, сильні діти виконують на 2–4 повторення більше.

Відповідно до програми з фізичної культури, теоретичні знання, а також вимоги техніки безпеки під час проведення занять повідомляються учням на кожному уроці. Після повідомлення матеріалу теоретичного розділу навчальної програми вивчаються або повторюються різновиди дихання (грудного, черевного та змішаного, тобто повного) і виконується комплекс вправ оздоровчого спрямування. Дихальні вправи поступово поєднуються із вправами для загального розвитку, які виконуються в повільному темпі з поступовим підвищенням навантажень.

У вступній частині уроку використовуються вправи ритмопластики, вправи на поставу, на розслаблення. Необхідно дотримуватися методичного прийому «чергування навантажень». У разі потреби вибірково перевіряється виконання домашнього завдання.

Рекомендована тривалість вступної частини – 3–4 хв.

Друга частина, підготовча, забезпечує фізіологічну підготовку організму учнів, створює оптимальні умови для проведення основної частини занять. У підготовчій частині учні виконують ходьбу, біг, його різновиди, танцювальні кроки, вправи зі зміною ритму, вправи для загального розвитку, вправи для формування правильної постави, вправи для розвитку координації, підвідні й підготовчі до вправ, що використовуватимуться в основній частині уроку. Упродовж 1–го півріччя вчитель повинен домогтися правильного виконання

вихідних положень, виправляти неточності рухів, домагаючись чіткості виконання вправ, учити дітей красиво ходити, стежити за правильністю постави, узгоджувати дихання з рухами.

Вправи для загального розвитку не повинні спричинити значну втому. Якщо втома після закінчення вправ для загального розвитку значна, її можна зменшити короткотривалим (10–15 с) відпочинком (наприклад, лежачи на матах) або виконанням 1–2-х дихальних вправ.

У підготовчій частині уроку гірше підготовленим дітям пропонують меншу кількість повторень вправ розминки та триваліші паузи відпочинку між ними. Легкі, ненапружені рухи й рухові дії можуть виконувати всі учні з однаковим навантаженням, але ті вправи, де потрібна значна швидкість, сила й витривалість, які можуть спричинити різкі зсуви в системах кровообігу й дихання, повинні виконувати менш підготовлені діти з меншою кількістю повторень. Учитель уважно спостерігає за дітьми і, не перериваючи виконання вправ окремими розпорядженнями, пропонує менш підготовленим учням закінчити вправу. Роблять це після того, як усі учні виконали половину або дві третини від запланованого навантаження.

Кожен урок містить 2–3 нові вправи для загального розвитку. Загальна кількість вправ комплексу не повинна перевищувати 10–14 у 1-му, 14–15 у 2-му півріччі. Кожну вправу слід повторювати 4–5 разів упродовж підготовчого періоду і 6–8 разів – в основному періоді навчального процесу (періодизацію навчального процесу викладено в VI розділі навчального посібника).

Вправи для загального розвитку рекомендується проводити в повільному й середньому темпі. Окремі фахівці радять проводити їх у довільному, зручному для дітей темпі. Цей методичний прийом повинен застосовуватися на початку занять із дітьми спеціальної медичної групи і в роботі з дітьми молодшої вікової групи. Але поступово необхідно привчати дітей до виконання вправ під загальний рахунок.

Вправи повинні залучати до роботи м’язи основних груп. Виключаються вправи, що вимагають великих м’язових зусиль та із затримкою дихання. Вправи проводяться у сполученні та чергуванні зі спеціальними дихальними вправами, вправами для формування правильної постави і вправами на розслаблення м’язів. При виконанні вправ для загального розвитку особлива увага приділяється рівномірному глибокому диханню.

У підготовчій частині не рекомендуються інтенсивні навантаження. Цим можна надмірно збудити центральну нервову систему учнів або ввести їх у пригнічений стан. Проте нескладний комплекс знайомих фізичних вправ у підготовчій частині занять може підвищити збудливість нервової системи і тим самим створити умови для більш швидкого замикання нових рефлекторних зв’язків, придбаних раніше.

Вивчення з учнями складних рухів на початковій стадії навчання спеціальної медичної групи може створити в центральній нервовій системі дитини домінанту руху, що буде несприятливим для подальшого проведення навчального заняття.

У підготовчій частині занять небажано вводити багато нових вправ, це може викликати нервове перенапруження, що негативно позначатиметься на засвоєнні нових рухів в основній частині заняття.

Втому можуть викликати й раніше вивчені вправи, що пропонуються учням спеціальної медичної групи в надто повільному або дуже швидкому темпі, тому вчителеві фізичної культури, особливо в перші місяці своєї роботи, потрібно бути уважним.

Тривалість підготовчої частини уроку для школярів залежить від етапу фізичного виховання й коливається від 5–6 до 15–20 хв. Тобто на початку навчального року підготовча частина може займати половину тривалості уроку. Згодом фізична працездатність дітей спеціальної медичної групи зросте і тривалість підготовчої частини скоротиться за рахунок подовження тривалості основної частини заняття. У 1-й чверті у молодшій школі підготовча частина продовжується 10–15 хв, у подальших чвертях – 6–8 хв.

Упродовж року фізичне навантаження, що пропонується у вступній і підготовчій частинах, поступово підвищується. Третя частина, основна, спрямована на вирішення практично всіх завдань, які стоять перед уроком фізичної культури: поглиблення теоретичних і методичних знань, підвищення функціональних здатностей організму, ліквідація відхилень у здоров’ї, формування й удосконалювання рухових навичок, розвиток фізичних якостей, виховання морально-вольових якостей школярів, які скеровані до спеціальної медичної групи.

На початку основної частини заняття учням викладають новий матеріал, використовують вправи на швидкість, точність рухів та інші, що вирізняються складною координацією.

Засоби, що використовуються в основній частині уроку, вельми різноманітні. До них належать вправи, характерні для окремих видів спорту. Пропонується в кожен урок уводити одну спортивну гру. Уроки поряд із рухливими іграми можуть містити й елементи спортивних ігор середньої рухливості (скороченої тривалості для школярів молодшої вікової групи), можна проводити навчальні ігри за спрощеними правилами тривалістю більше ніж 5 – 6 хв. Досвід роботи показує, що навіть на малорухливу гру організм учнів, які за станом здоров’я належать до спеціальної медичної групи, реагує різким збільшенням пульсу, підвищенням артеріального тиску, які, як правило, повільно повертаються до вихідних величин. Тому врахуванню рухливості, емоційності та складності ігор приділяється особливе значення. Ігри проводяться за 15–20 хвилин до закінчення уроку. Після ігор обов’язково проводиться заспокійлива ходьба, дихальні вправи, вправи для загального розвитку у спокійному темпі з паузами для відпочинку, відпочинок сидячи тощо.

Рекомендується застосування різних вихідних положень. Під час занять необхідно широко застосовувати різні предмети для одиночного й сумісного виконання вправ (гімнастичні палиці, набивні м’ячі, гантелі тощо).

Застосування змагального методу сприяє підвищенню емоційності заняття й вихованню моральних і вольових якостей. Під час уроку фізичної культури з дітьми спеціальної медичної групи можна проводити змагання на точність і правильність виконання окремих вправ, а також на кращий вияв таких якостей як координація рухів, гнучкість тощо. Після естафет діти спеціальної медичної групи можуть значно більше збуджуватися, ніж учні основної групи. Доцільно це мати на увазі та після закінчення змагань (естафет) провести окремо для них кілька заспокійливих вправ.

Для учнів зі зниженою працездатністю необхідно, щоб навантаження зростало поступово від уроку до уроку, паузи відпочинку між вправами були частішими та тривалішими. В активний відпочинок ліпше додавати вправи на розслаблення в положенні лежачи на спині (10–15 – 40–60 с).

Виключаються статичні навантаження, вправи, що вимагають інтенсивних зусиль, складнокоординовані засоби, вправи на максимальну прудкість, витривалість і силу, стрибки в глибину.

Важлива поступовість і ретельна індивідуалізація педагогічного впливу. Учнів можна розподілити по відділеннях залежно від їх успішності, наприклад, в опорних стрибках. Учням різних медичних груп слід ставити доступні завдання, зокрема підготовленим дітям можна запропонувати стрибати через гімнастичного коня більшої висоти і при більшій відстані між конем і містком. При нескладних естафетах варто рівномірно розподілити слабких учнів по різних командах.

У роботі з дітьми спеціальної медичної групи важливим є вміння вчителя бачити на уроці всіх учнів, контролювати їхні дії та вчасно надавати потрібну допомогу.

Навчальний матеріал в основній частині уроку розподіляють так, щоб фізіологічна крива відповідної реакції організму учня на фізичне навантаження мала найвищу точку у 2-й його половині.

Навчання техніки фізичних вправ учнів спеціальної медичної групи.

В основній частині навчають одного з основних рухів. Потрібно враховувати фізіологічні умови навчання (за І. П. Павловим) – зовнішні (наприклад, погодні умови) і внутрішні (попереднє навчання, виховання, життєвий досвід, умови побуту, психічну готовність дітей тощо). Учні повинні знати мету, яку має та чи інша вправа. Втрата сенсу вправи часто призводить до втрати інтересу до неї і до фізичного виховання загалом. Тому школярі повинні знати, яких успіхів можна досягнути при успішному оволодінні вправою, яку їм пропонують.

Варто пам’ятати, що розучування нових вправ утомлює не більше, ніж звичні дії. Тому в урок для учнів спеціальної медичної групи рекомендується вводити не більше ніж одну вправу, яку пропонується розучити. Повільніше сприйняття навчального матеріалу й відносно слабша пам’ять викликають необхідність детальнішого пояснення завдання, частіших повторень впродовж більшої кількості уроків, ніж звичайно планується для учнів основної медичної групи. Під час розучування техніки фізичних вправ учнями спеціальної медичної групи, підготовчих і підвідних вправ в основній частині уроку фізичної культури, зазвичай, необхідно більше, ніж для учнів основної групи. Кількість повторень вправи залежатиме від міри засвоєння учнями навчального матеріалу і їх пристосованості до фізичного навантаження. Один раз виконана вправа не призводить до стійких змін в організмі, тому частота повторень поруч з іншими чинниками визначає успішність навчання. Кількість повторень вправи повинна бути достатньою, щоб навичка була міцно засвоєна. Разом із тим фахівці в роботі з дітьми спеціальної медичної групи рекомендують повторювати вправу не більше ніж п’ять разів.

На початку навчального року вчитель багато часу витрачає на пояснення, показ, виконання вправи й повторення. Тому темп виконання вправ на перших заняттях буде повільним, що дозволяє контролювати правильність рухів і самому учневі, і вчителеві. У цей період від учнів потрібно вимагати точності виконання кожної вправи, звертати увагу на початок руху, тобто на вихідні положення, характер виконання вправ, поставу, амплітуду рухів, стежити за диханням. Усі ці моменти, на перший погляд, є незначними, однак відіграватимуть велику роль надалі. Якщо закріпити помилки, доведеться витратити зайву енергію для подолання й виправлення створеного динамічного стереотипу. Тільки тоді, коли більшість учнів групи надійно засвоїть прості рухові дії, можна переходити до вивчення складніших вправ, не забуваючи повторювати й вивчені раніше. «Систематичність повторення вправ – основа успіху». Завдяки систематичному тренуванню в учнів виробляється автоматизм у виконанні вправ, тому у другій чверті на простих елементах вправ уже не слід зупинятися. Отже, до процесу навчання техніки фізичних вправ висуваються такі вимоги: поступове ускладнення й безперервність навчання, оскільки тривала перерва призводить до часткової втрати навичок і вмінь, які були набуті.

Основна частина уроку для школярів триває 15–18 хв – 20–25 хв, для дітей 7–8 років її тривалість дещо скорочена.

У четвертій, заключній, частині уроку фізичної культури створюються сприятливі умови для відновлення частоти пульсу, усунення явищ стомлення, збудження, поступове зниження фізичного навантаження й підтримки емоційної насиченості уроку. Пропонована тривалість заключної частини – 5–10 хвилин у всіх вікових групах.

Як правило, заключна частина передбачає повільну ходьбу, танцювальні кроки, ігри малої рухливості, вправи на поставу, а також вправи на раціональне дихання, вправи на розслаблення м’язів, можна застосовувати відпочинок сидячи. Проводиться підрахунок ЧСС. Завершення уроку.