13. Хартія Фундаментальних прав єс: зміст та порядок застосування.

Хартія фундаментальних прав Європейського Союзу була проголошена у Ніцці на грудневій

зустрічі на найвищому рівні 2000 року. Хартія була схвалена Європарламентом 29 листопада 2007р. Вона є одним з базових документів для нової Угоди реформ, яка стала заміною Конституції ЄС і буде підписана 13 грудня в Лісабоні. Великобританія в ході переговорів про нову Угоду ЄС домоглась права не застосовувати на своїй території положення Хартії фундаментальних прав.

Хартії дає право громадянам ЄС оскаржувати порушення своїх прав не лише проти національних урядів, а й проти європейських керівних органів в Європейському суді в Люксембургу.

Одним з фундаментальних прав громадян Союзу, включених до цієї Хартії, є право на належне

управління (стаття 41), а також право подавати до Європейського Омбудсмена скарги щодо

неналежного управління з боку установ та органів Союзу. (Ст.43).

Стаття 41 Хартії, зокрема, передбачає, що кожна особа має право на безсторонній, справедливий розгляд її справи у розумний термін установами та органами Європейського Союзу; кожна особа має право на відшкодування Співтовариством шкоди, завданої її установами або її службовцями під час виконання ними своїх обов’язків, у відповідності до загальних засад права держав-членів.

Стаття 43 Хартії передбачає, що кожний громадянин Європейського Союзу або ж будь-яка фізична чи юридична особа, яка проживає або має офіційно зареєстроване місце перебування в одній з держав-членів, має право звернутися до Омбудсмена Європейського Союзу із скаргою щодо випадку неналежного управління у діяльності установ або органів Співтовариства, за винятком скарг на Суд Європейського Союзу та на Суд першої інстанції під час виконання ними своїх судових функцій.

Хартія також визначає фундаментальні права людини в ЄС, такі як право на життя (включаючи заборону смертної кари), право на цілісність особи (включаючи заборону на селекцію людей та клонування). Хартія забороняє тортури, рабство, примушування до праці, торгівлю людьми.

В сфері свобод документ встановлює такі права, як право на свободу та безпеку, право на повагу до особистого і сімейного життя, право на захист персональних даних, право одружуватися і створювати родини, право на свободу думок та сповідування релігії, право на свободу висловлювання та інформацію, право на свободу зібрань, право на свободу науки та мистецтв, право на освіту, право на вибір професії та роботи, право на ведення бізнесу, право на власність, право на притулок, право на захист у випадку переміщення чи екстрадиції.

В хартії проголошується рівність усіх перед законом, заборона дискримінації, рівність між чоловіками та жінками, культурна, релігійна та мовна різноманітність. Документ визнає права дітей та осіб похилого віку, права на інтеграцію до суспільства осіб з фізичними чи іншими обмеженнями. В хартії встановлені права працівників на отримання інформації, на протести, на захист у випадку необґрунтованого звільнення та чесні умови праці. Крім того, встановлені права на охорону здоров’я та захист навколишнього природного середовища, визначені громадянські права.

Великобританія в ході переговорів про нову Угоду ЄС добилася права не застосовувати на своїй території положення Хартії фундаментальних прав.

14. Вторинні джерела права ЄС.

Рада Міністрів та Європейськ а Комісія відповідно до ст. 249 До говору про Співтовариство наділені повноваженням и видавати регламенти, директиви , надавати рекомендації та висновки (вторинне законодавство).

Регламенти є актами Ради Міністрів або Європейсько ї Комісії. Вони встановлюют ь загальні правила, які застосовуютьс я одноманітн о в усіх державах-члена х ЄС . Регламенти є обов'язковими для виконанн я в усій своїй повноті та застосовуються безпосереднь о в усіх державах-членах . Це означає, що вони мають юридичну силу без подальшої імплементації в національн е законодавств о держав-членів , а індивіди можуть посилатися на них у національних судах, захищаючи свої суб'єктивн і права.

Директиви є обов'язковим и щодо кінцевого результату, яки й вон и мают ь досягти , т а щодо держав-членів , д о яки х вони адресовані. Проте державам надається можливість вибору форм та методів імплементації (такими формам и можуть бути законодавчі акти або адміністративні приписи). Директив а може бути адресованою як до всіх держав-члені в ЄС, так і лиш е до деяких з них. Як правило, директиви є основни м інструментом гармонізації законодавства держав-членів. Хоча для повної юридично ї сил и директив и потребують імплементаці ї в на ціональне законодавство держав-членів, ЄС П вирішив, шо за певних умов вони можуть мати пряму дію**.

Рішення Ради Міністрів та Європейської Комісії — індивідуально-правові акти, адресовані до певної особи або декількох осіб, яким и можуть бути як держави , так і фі зичн і чи юридичн і особи . Рішенн я є обов'язковим и в усій своїй повноті (але лиш е щодо їх адресата) та не потребують подальшої імплементації.

Рекомендації та висновки мають лиш е рекомендаційний характер і не є обов'язковим и для виконання. Проте вони не повністю позбавлені юридичног о значення . У рішенні по справі Grimaldi v. Fonds des Maladies Professionelles- ЄС П вирішив , що під час розгляду спра в судді національни х судів повинні брати до уваги зазначені рекомендації, особливо, як - що вони полегшують тлумачення національного права або права Співтовариства.

15. Третинні джерела права ЄС.

Третинне право як таке виділяє Л.М. Ентін. Третинне (допоміжне, компліментарне) право включає правові норми, джерелом яких є інші акти, ніж установчі договори чи акти, що видаються інститутами ЄС. До їх числа відносять в першу чергу угоди і конвенції, що укладаються державами-членами з метою реалізації розпоряджень, що містяться в самих установчих договорах, вказівки, декларації, інструкції, заяви, комюніке тощо. Третинне доповнює вторинне, діючи в сфері, де право ЄС не застосовується.

Іноді до категорії норм, що доповнюють право ЄС у широкому змісті слова, відносять угоди між інститутами, внутрішні акти інститутів та інші акти, наприклад, вказівки, інструкції, заяви, комюніке, декларації і т.п. Суд ЄС в певній мірі визнає за ними характер джерел права ЄС за умови, що вони породжують юридичні наслідки для третіх осіб, прийняті й застосовуються в рамках юрисдикції Союзу.

Таким чином, третинне право разом з первинним та вторинним відображає цілісну структуру права ЄС. Первинне займає провідне положення, визначаючи підвалини і форми інтеграції. Вторинне носить похідний характер і створюється на його основі. Його норми не повинні суперечити первинному, а у випадку колізії переважну силу мають норми первинного права.