Економіка брікс

BRIC(БРІК), з 2010 року BRICS(БРІКС) (від англ. Brazil, Russia, India, China, South Africa — «Бразилія, Росія, Індія, Китай», Південна Африка») — група найбільших за площею та населенням країн, що розвиваються, термін, який часто використовується в економіці.

З точки зору масштабів національно-господарських систем країн, що входять до складу БРІКС, дане об'єднання - в числі найпотужніших у світі. Так, близько 27% світового ВВП припадає на п'ять досліджуваних держав. При цьому динаміка зростання економік країн БРІКС, особливо Китаю, дозволяє деяким економістам говорити про те, що відповідна частка даної міжнародної групи в світовому господарстві буде тільки збільшуватися

Разом з тим експерти, оцінюючи перспективи подальшого розвитку даного об'єднання, часто акцентують увагу на тому, що для кожної з формують його країн актуальний ряд специфічних проблем. Так, наприклад, Китай, будучи однією з найбільших економік світу, може зіткнутися з кризою політичного розвитку. Комуністична система, як вважають деякі експерти, може обумовлювати певні складнощі з переведенням економіки країни на повноцінні ринкові відносини. У свою чергу, в Бразилії не до кінця вирішені проблеми, пов'язані з адміністративною системою, є складні соціальні завдання. У ПАР досі не подолані наслідки апартеїду. Індія також не дуже добре захищена від можливих соціальних криз (в силу того, що рівень життя більшості громадян не дуже високий). Основна проблема Росії, як вважають експерти - надто велика частка сировинного сектора в економіці. В результаті, коли ціни на нафту впали в два рази, рубль знецінився по відношенню до долара США практично в тій же пропорції. Перебудувати національну господарську систему РФ досить непросто. Проте цьому може як раз-таки сприяти подальша інтеграція економіки нашої країни з БРІКС.

Розвиток розглядуваного міжнародного союзу багато експертів пов'язують з активізацією політичного каналу комунікації держав. Вище ми відзначили, що відповідний аспект співробітництва між країнами поки виражений не надто сильно. Однак, вважають аналітики, рано чи пізно економічні інтересиматимуть і політичне забарвлення. Це може бути пов'язано, зокрема, з тим, що країни "великої сімки" можуть стати конкурентами БРІКС в аспекті дуже багатьох значущих для світового ринку сфер. Зокрема, в галузі міжнародних фінансів. Про те, що країни БРІКС збираються створити власний банк, ми зазначили вище. Він покликаний, як вважають багато аналітиків, стати альтернативою поточним міжнародним структурам, таким як, наприклад, Світовий банк.

37. Ядерна зброя, засоби доставки, режим розповсюдження ядерної зброї та члени офіційного ядерного клубу.

38. Документи у сфері заборони ядерних випробувань і нерозповсюдження ядерної зброї.

39. Держави «неофіційного» ядерного клубу. (Північна Корея, Індія, Пакистан, Ізраїль)

40. Російсько-американські відносини у сфері скорочення ядерних озброєнь.

У 70-і роки XX в. дві наймогутніші у військовому відношенні держави миру — СРСР і США — досягли стратегічної рівноваги у військовій сфері. При цьому обсяги і якість ядерних озброєнь двох країн дозволяли кожній з них у разі потреби декілька десятків раз знищити один одного. Решта ядерних країн значно відстала від СРСР і США. Далі накопичувати і удосконалювати ядерні озброєння і засоби їх доставки, з тим щоб обігнати один одного в цьому змаганні Радянський Союз і США вважали безглуздим, оскільки жодна держава не дозволила би зробити це.

СРСР і США прийшли до взаємної згоди приступити до розробки і укладання двосторонніх угод по обмеженню і скороченню стратегічних наступальних і оборонних озброєнь. З цією метою СРСР (пізніше Росія) і США розробили і уклали наступні угоди.

1.Угода про заходи по зменшенню небезпеки виникнення ядерної війни. Підписана і набула чинності 30 вересня 1971 р. Є безстроковою. Передбачає повідомлення сторонами один одного у випадку різних інцидентів і в інших ситуаціях, які могли б створювати небезпеку виникнення ядерної війни.

2.Угода про запобігання ядерної війни. Підписана і набула чинності 22 червня 1973 р. Є безстроковою. Сторони узяли на себе зобов'язання по усуненню небезпеки ядерної війни і застосування ядерної зброї; утримуватися від загрози силою в обставинах, які можуть поставити під загрозу міжнародний мир і безпеку.

3.Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО). Підписаний 26 травня 1972 р., набув чинності 3 жовтня 1972 р. Носив безстроковий характер. Впродовж більше 30 років служив основою стратегічної стабільності, стримував і жорстко обмежував розвиток оборонної складової стратегічних сил обох сторін. 13 червня 2002 р. США в односторонньому порядку вийшли з Договору по ПРО.

4.Тимчасова Угода про деякі заходи в сфері обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНВ-1). Підписана 26 травня 1972 р., набула чинності 3 жовтня 1972 р. Термін дії складав п'ять років. Сторони зобов'язалися не починати будівництво додаткових стаціонарних пускових установок міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) наземного базування, а також обмежити кількість пускових установок балістичних ракет підводних човнів (БРПЧ) і самих таких човнів.

5.Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь — 2 (ОСВ-2). Підписаний 18 червня 1979 р. Передбачав, зокрема, зобов'язання сторін обмежити з 1 січня 1981 р. пускові установки МБР, БРПЛ, а також балістичні ракети класу «повітря — земля» (БРВЗ) сумарною кількістю, що не перевищує 2250 одиниць і приступити до обмеження тих озброєнь, які були б на цю дату понад цю сумарну кількість.

6. Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності (РСМД). Підписаний 8 грудня 1987 р., набув чинності 1 червня 1988 р. До 31 травня 1991 р. був повністю завершений процес ліквідації більше 2,5 тис. ракетних засобів наземного базування СРСР і США двох класів — середній дальності (від 1000 до 5500 км.) і меншої дальності (від 500 до 1000 км.), а також їх пускових установок, допоміжних споруд і допоміжного устаткування, районів розгортання, ракетних операційних баз і ракетних допоміжних об'єктів.

7.Договір про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Підписаний липня 1991 р., набув чинності 5 грудня 1994 р. Термін закінчення дії — 5 грудня 2000 р. з можливим продовженням. 5 грудня 2001 р. завершився 7-річний період, що передбачає скорочення до 1600 носіїв СНО (МБР, БРПЛ і важкі бомбардувальники — ТБ) і 6000 боєзарядів, що числяться за ними. Учасниками даного Договору є Росія, Білорусія, Казахстан, Україна і США. Ліквідація СНВ на території Казахстану і України, які стали членами ДНЯЗ, завершена.

8.Договір про подальше скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНВ-2). Підписаний Росією і США 3 січня 1993 р. Ратифікований Російською Федерацією 6 травня 2000 р. В силу не вступив, оскільки не ратифікований США, Якби цей Договір набув чинності, Росія і США повинні були б скоротити свої СНВ рівня в боєзарядів. Заборонялися б МБР з тими, що розділяються головними частинами (РГЧ), зокрема винні були б повністю ліквідовуватися важкі МБР.

9.Договір про скорочення наступальних озброєнь (СНВ). Підписаний 24 травня 2002 р. Набув чинності в червні 2003 р. Договір передбачає скорочення сумарної кількості стратегічних ядерних боєзарядів до 31 грудня 2012 р. При цьому Договір діятиме до 5 грудня 2009 р. і за згодою сторін може бути продовжений і далі. Це означає що стратегічні наступальні потенціали Росії і США щонайменше до кінця цього терміну знаходитимуться під подвійним взаємодоповнюючим обмеженням відразу двох договорів. У Договір про СНВ закладені умови для його подальшого збагачення, зміцнення і розвитку, чим займатиметься спеціально створювана Двостороння комісія з його виконання.

Договір про СНВ став можливий багато в чому завдяки новим стратегічним взаєминам між Росією і США, що складаються перед новими погрозами і зафіксованим в прийнятій в травні 2002 р. Спільній декларації, а також завдяки підтвердженню сторонами тісного взаємозв'язку між стратегічними наступальними і оборонними озброєннями.

10.Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНВ-2). Підписаний 8 квітня 2010 р. Договір обмежує кількість розгорнутих ядерних боєзарядів для кожної сторони до 1550 одиниць. Кількість стратегічних носіїв не має перевищувати 800, кількість розгорнутих міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) розгорнутих балістичних ракет підводних човнів (БРПЧ) і розгорнутих важких бомбардувальників не має перевищувати 700. Договір набуде чинності після ратифікації його державами.

Запобігання незаконному розповсюдженню технологій, науково-технічної інформації і послуг, які можуть бути використані при створенні зброї масового знищення. Експортний контроль з боку держав з метою недопущення незаконного розповсюдження технологій, науково-технічної інформації і послуг, які можуть бути використані при створенні зброї масового знищення, засобів її доставки, озброєння і військова техніка, відіграє важливу роль в справі забезпечення міжнародної безпеки.

Такий контроль створювався як інструмент запобігання розповсюдження зброї масового знищення і засобів її доставки. За умов, коли ряд держав намагаються отримати доступ до технологій розробки власної ядерної і ракетної зброї, експортний контроль продовжує залишатися одним з найважливіших способів підтримання міжнародній стабільності. Країни, що не мають зброї масового знищення і що працюють над її створенням, роблять спроби купити окремі компоненти і технології через посередників і використовувати їх в своїх військових програмах. Збільшення числа держав, що володіють, зокрема, ядерною зброєю, приведе до загального зниження міжнародної стабільності. Крім того, із зростанням вражаючих чинників і зниженням габаритів засобів знищення з'являється реальна загроза використання такої зброї міжнародними терористичними організаціями. Тому контроль над експортом зброї і технологій, які можуть бути використані для його створення, став частиною політики більшості розвинених країн.

В даний час діє п'ять міжнародних організацій, пов'язаних з проблемами експортного контролю: Комітет Цангера і Група ядерних постачальників (обидві організації займаються запобіганням розповсюдження товарів і технологій, які можуть бути використані при створенні ядерної зброї); Режим контролю за ракетною технологією (організація займається контролем і запобіганням розповсюдженню технологій створення ракетних засобів доставки зброї масового знищення); Вассенаарські домовленості (організація займається контролем за експортом звичайних озброєнь, товарами і технологіями подвійного призначення); Австралійська група (організація займається запобіганням розповсюдженню хімічної і біологічного зброї).

41. Зони, вільні від ядерної зброї.

Одним з напрямків протидії розповсюдженню ядерної зброї та зниження небезпеки ядерної війни є створення без'ядерних зон. Суть цього заходу полягає в тому, що окремі держави або групи сусідніх країн декларують заборону на зберігання, випробування, використання і створення ядерних озброєнь на своїй території.

Без'я́дерна зо́на — територія, вільна від випробування, виробництва, розміщення, зберігання і транзиту ядерної зброї, а також у межах — якої і проти якої виключається застосування ядерної зброї. Без'ядерні зони утворюють як регіони (наприклад, у 1967 було підписано Договір про заборону ядерної зброї в Латинській Америці), так і окремі держави (наприклад, у 1984 Гренландія оголосила свою територію без'ядерною зоною) чи частини держав (окремі територіально-адміністративні одиниці в США, Канаді, Японії оголосили себе вільними від ядерної зброї). 1991 року Верховна Рада України оголосила її без'ядерний статус.

Без'ядерними зонами є:

1) Антарктика — за Договором про Антарктику 1959 г.;

2) космічний простір, включаючи Місяць і інші небесні тіла, — за Договором про космос;

3) дно Морів і океанів і їх надра (ці простори вільні від всіх видів ЗМЗ) за Договором про нерозміщення у вказаних просторах ЗМЗ 1971 г.;

4) Латинська Америка за Договором Тлателолко 1967

5) південна частина Тихого океану — за Договором Раротонга 1985 г.;

6) Південно-східна Азія за Бангкокським договором;

7) Африка — по Договору Пеліндаба 1996 г.;

8) архіпелаг Шпіцберген — за Договором про Шпіцберген 1920

9) Аландськие острови, що належать Фінляндії, — за Договором про Аландські острови1920 р.

Нині в світі існує п'ять регіонів, вільних від ядерної зброї. Умови створення кожної зони у всіх випадках різняться, проте все з них забороняють розробку, виробництво, володіння, випробування, придбання і прийняття ядерних озброєнь.

Перша в світі без'ядерна зона була створена в Латинській Америці (Договір Тлателолко), потім пішло підписання Договору Раротонга, що оголосив без'ядерною зоною південну частину Тихого океану, Бангкокского договору про створення без'ядерної зони в Південно-Східній Азії, Договору Пелиндаба про без'ядерну зону в Африці і, нарешті, Договору про без'ядерної зоні в Центральній Азії.

Національні без'ядерні зони створюються шляхом прийняття декларацій або внесення відповідних змін до законодавства окремих держав. Вперше цим шляхом пішло держава Палау, розташоване в Тихому океані, яке в 1982 році внесло подібний стан в свою конституцію. Деякі країни, такі як Монголія і Австрія, оголосили про своє неядерному статус, не укладаючи додаткових угод з іншими державами,

Австрія і Монголія декларували свій без'ядерний статус, ввівши спеціальний закон, Монголія додатково ввела заборону на транспортування і зберігання ядерних відходів.

Новозеландське законодавство поповнилося нормою, яка забороняє захід у територіальні води країни будь-якого судна, що має ядерну енергетичну установку

Нова Зеландія також забороняє приземлятися на своїх аеродромах літакам, що несуть ядерну зброю.

. в 1959 році був укладений Договір про Антарктику, що забороняв, зокрема, проводити там ядерні випробування і зберігати радіоактивні відходи.

У 1967 році був підписаний Договір згідно з яким заборонялося виводити на орбіту навколо Землі будь-які об'єкти з ядерною зброєю або

У 1971 році був укладений Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення.

На сьогоднішній день сукупна зона, вільна від ядерної зброї, охоплює більше половини всієї сухопутної території Землі.

42. Заборона застосування хімічної зброї.

Хімі́чна зброя — це:

1. Вид зброї масового ураження, дія якої заснована на токсичних властивостях хімічних речовин. Головними компонентами хімічної зброї є бойові отруйні засоби і їх застосування, включаючи носії, прилади і пристрої керування, які використовуються для доставки хімічних боєприпасів до цілі.

2. У сукупності або по-окремо токсичні хімікати, боєприпаси та пристрої, спеціально призначені для смертельного ураження або нанесення іншої шкоди за рахунок токсичних властивостей хімікатів, що вивільняються у результаті застосування таких боєприпасів і пристроїв, а також обладнання, спеціально призначене для використання безпосередньо у зв'язку із застосуванням вказаних боєприпасів і засобів.

3. Для цілей Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення та використання хімічної зброї та її знищення«хімічна зброя» означає в сукупності або по-окремо:

   • a) токсичні хімікати та їх прекурсори, за винятком тих випадків, коли вони призначені для потреб, які не заборонені Конвенцією, за тої умови, що види та кількість відповідає таким цілям;

   • b) боєприпаси та пристрої, спеціально призначені для смертельного ураження або нанесення іншої шкоди за рахунок токсичних властивостей вказаних у підпункті a) токсичних хімікатів, що вивільняються у результаті застосування таких боєприпасів і пристроїв;

   • c) будь-яке обладнання, спеціально призначене для використання безпосередньо у зв'язку із застосуванням боєприпасів і пристроїв, вказаних у підпункті b).

Конвенція про хімічну зброю, повна назва Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення (англ. Convention on the Prohibition of the Development, Production, Stockpiling and Use of Chemical Weapons and on their Destruction) — міжнародний договір в рамках ООН в галузі контролю озброєнь, що має на меті повну заборону виробництва і використання хімічної зброї з огляду на її шкідливість для довкілля і здоров'я людини, а також визначає зобов'язання держав-учасниць у цій сфері.

Цю конвенцію, підписану від імені України 13 січня 1993 року в м. Парижі, в Україні ратифіковано ЗакономN 187-XIV від 16 жовтня 1998.^[1]/ До серпня 2010 року 188 держав є учасниками цієї конвенції і ще 2 країни підписали, але поки не ратифікували її.^[2]

Контроль за дотриманням статей Конвенції здійснюється Організацією із заборони хімічної зброї, що виступає як міжнародний правовий майданчик для уточнення положень Конвенції (Конференція країн-учасниць уповноважена вносити зміни до КХЗ, а також приймати підзаконні акти про виконання вимог Конвенції, тощо.). Крім того, організація проводить інспекції військово-промислових об'єктів з метою забезпечити виконання вимог КХЗ країнами-учасницями.

Конвенція про хімічну зброю, повна назва Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення (англ. Convention on the Prohibition of the Development, Production, Stockpiling and Use of Chemical Weapons and on their Destruction) — міжнародний договір в рамках ООН в галузі контролю озброєнь, що має на меті повну заборону виробництва і використання хімічної зброї з огляду на її шкідливість для довкілля і здоров'я людини, а також визначає зобов'язання держав-учасниць у цій сфері.

Цю конвенцію, підписану від імені України 13 січня 1993 року в м. Парижі, в Україні ратифіковано ЗакономN 187-XIV від 16 жовтня 1998.^[1]/ До серпня 2010 року 188 держав є учасниками цієї конвенції і ще 2 країни підписали, але поки не ратифікували її.^[2]

Контроль за дотриманням статей Конвенції здійснюється Організацією із заборони хімічної зброї, що виступає як міжнародний правовий майданчик для уточнення положень Конвенції (Конференція країн-учасниць уповноважена вносити зміни до КХЗ, а також приймати підзаконні акти про виконання вимог Конвенції, тощо.). Крім того, організація проводить інспекції військово-промислових об'єктів з метою забезпечити виконання вимог КХЗ країнами-учасницями.

43. Заборона застосування біологічної зброї.

В квітні 1972 р. була відкрита для підписання Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічного (біологічної) і токсичної зброї і про їх знищення. Цей документ, що набув чинності 26 березня 1975 р., забороняє розробку, виробництво і накопичення біологічних препаратів, що містять токсини, а також передбачає знищення такої зброї і засобів її доставки. У Конвенції беруть участь 150 Україна.

Конвенція була першим міжнародним документом, який поставив поза законом один з видів зброї масового знищення.

Хімічна зброя. У 1993 р. була відкрита для підписання Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї і про її знищення. Документ набув чинності 29 квітня 1997 р. Конвенція є першим багатостороннім договором, що не тільки забороняє вид зброї масового знищення але й передбачає механізм перевірки військових і цивільних хімічних об'єктів. Конвенція передбачила створення Організації по забороні хімічної зброї (ОЗХЗ) з штаб-квартирою в Гаазі.

Згідно Конвенції, держави зобов'язані ліквідовувати свої запаси хімічної зброї.

Ядерна зброя міжнародним правом поки не заборонено. Разом з тим є ряд обмежень по її розповсюдженню і вдосконаленню.

5 серпня 1963 р. був відкритий для підписання Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою, який також відомий під назвою Московського договору.

Договір, учасниками якого стали понад 130 держав, став одним з перших кроків міжнародного співтовариства по забороні гонки ядерних озброєнь. Він запобіг подальшому зараженню планети радіоактивними осіданнями. Значення Московського договору і в тому, що він відкрив шлях для подальших великих міжнародних домовленостей у сфері обмеження і скорочення ядерної зброї, її нерозповсюдження в світі.

Саме цей Договір створив умови для подальших домовленостей по забороні ядерних випробувань, кульмінацією яких став Договір про всеохоплюючу заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) 1996 р., що охопив забороною і ядерні вибухи. За умовами ДВЗЯВ для набуття чинності його необхідно, щоб він був ратифікований 44 конкретними державами, зокрема всіма ядерними. З семи ядерних країн в Договорі беруть участь тільки три — Велика Британія, Росія і Франція. Договір ще не підписали Індія і Пакистан, підписали, але не ратифікували Китай і США.

1 липня 1968 р. був відкритий для підписання Договір про нерозповсюдження ядерного зброї (ДНЯЗ), що є основою міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї (набув чинності 5 березня 1970 р.). Суть ДНЯЗ полягає в створенні надійних гарантій нерозповсюдження ядерної зброї. Договір передбачає, щоб держава що володіє ядерною зброєю і що бере участь в ДНЯЗ, не передавала кому б то не було ядерної зброї або інші ядерні вибухові пристрої, а також контроль над такою зброєю або вибуховими пристроями ні прямо, ні побічно (ст. 1). У свою чергу, держава, що не володіє ядерною зброєю і що бере участь в ДНЯЗ, зобов'язується не проводити і не набувати яким-небудь іншим способом ядерної зброї або інші ядерні вибухові пристрої, а також не приймати якої б то не було допомоги у виробництві такої зброї (ст. 1,2).

Контроль за дотриманням положень ДНЯЗ покладений на спеціальну міжнародну організацію — Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ). Механізм контролю полягає в тому, що держава, яка що стало учасником ДНЯЗ, укладає угоду з МАГАТЕ, за якою зобов'язується всю свою діяльність в галузі використання атомної енергії в мирних цілях поставити під контроль МАГАТЕ, яка не тільки не перешкоджає використанню державами ядерної енергії в мирних цілях, але і надає допомогу в цьому.

Кожні п'ять років скликається Конференція з розгляду дії Договору. На Конференції 1995 р. Договір був продовжений безстроково. На Конференції 2000 р. був прийнятий документ з переліком розрахованих на перспективу заходів багатостороннього характеру в галузі зміцнення режиму нерозповсюдження і роззброєння.

Після підписання ДНЯЗ два чинники турбували світову спільноту. По-перше, ряд так званих навколоядерних держав, які за своїми економічними і технічними можливостями могли б мати ядерну зброю, і не стали учасниками ДНЯЗ. У їх числі називали такі держави, як Ізраїль, Ірак, Іран, КНДР. По-друге, останніми роками у зв'язку із збільшеною загрозою міжнародного тероризму не виключається можливість попадання ядерної зброї в руки терористів, які можуть шантажувати світове співтовариство загрозою його застосування. Саме тому дуже важливо досягти того, щоб ДНЯЗ став універсальним міжнародним договором.

Крім того, важливо посилити контроль за використанням, транспортуванням і зберіганням ядерних компонентів.

Одному з заходів, що сприяють міжнародній безпеці, є нерозповсюдження балістичних ракет, тобто ракет, які після виключення двигунів здійснюють політ по балістичній траєкторії. З цією метою розроблений Міжнародний кодекс поведінки по запобіганню розповсюдженню балістичних ракет (МКП), який в силу поки не вступив. В даний час МКП є документом політичного характеру, що є зведенням основних принципів поведінки у сфері ракетного нерозповсюдження.

44. Нафта, газ та вугілля як важливі джерела енергії на сучасному етапі.

45. Міжнародні організації у сфері енергетики та їх діяльність (ОПЕК, Форум країн-експортерів газу, ОАПЕК, МЕА, МАГАТЕ).

46. Проблеми, пов’язані з використанням та видобутком вуглеводневих ресурсів. ( проблеми – напр. невідновлювані джерела енергії, нерівномірність видобутку нафти і газу у різних регіонах св., конфлікти у зв’язку з енерг. Ресурсами, екологічна проблема). Шляхи розв’язання енергетичних проблем.

47. Енергетичні ресурси Арктики та Антарктики.

48. Глобальна продовольча проблема та шляхи її вирішення.

49. Міграційні процеси в сучасному світі та їх наслідки. ( чинники глобальної міграції, тенденції міграції в XXI ст., міжнародні наслідки глобальної міграції тощо).

50. Проблема біженців у Європі на сучасному етапі.

51. Глобальна проблема прісної води та шляхи її вирішення.