Висновки.

Таким чином провівши дане дослідження можна зробити такі висновки: по-перше правовими основами національної безпеки України є:

1) Конституція України, що визначає основні права, свободи та обов’язки людини та громадянина в сфері національної безпеки України, компетенцію, повноваження та коло суб’єктів їх забезпечення тощо.

2) закони України, що закріплюють загальні засади формування, виконання та проведення політики національної безпеки;

3) міжнародні договори, ратифіковані парламентом, що встановлюють правові засади міжнародного співробітництва в окремих сферах національної безпеки.

4) підзаконні нормативно-правові акти, що конкретизують та деталізують законодавчі норми щодо нейтралізації реальних та потенційних загроз в сфері національної безпеки України.

По-друге, можна сказати, що існує безліч визначень фінансової системи України, і кожен з вчених має свої підходи щодо визначення цього поняття. Мною в роботі було наведено багато визначень, але я хотів би зупиниться на загальному визначенні відповідно до якого визначення фінансової системи наступне ― це сукупність різноманітних фондів фінансових ресурсів, які створюються і використовуються в місцях їх акумулювання з певними намірами економічного і соціального розвитку. У теоретико-практичному плані важливою є проблема типологізації фінансових систем.

Хотілося б зупинитися і на визначенні фінансової системи за внутрішньою будовою а ― це сукупність взаємозв'язаних фінансових відносин, що формують і використовують доходи і відповідні фонди, а також відображають форми і методи розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. Складові ланки фінансової системи визначаються:

― за ознакою напрямків руху грошових потоків;

― за місцем акумуляції фінансових ресурсів у відповідних грошових фондах.

І також не оминути визначення фінансової системи за організаційною будовою ― це сукупність фінансових органів та інститутів, що спрямовують, управляють та контролюють грошові потоки.

По-третє необхідно наголосити про суб’єктів фінансової системи, якими є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, і інші консультаційні та дорадчі органи, які створються ними для виконання функцій у сфері фінансової діяльності держави.

По-четверте слід відзначити, що до спеціалізованих органів належать державні органи, що здійснюють фінансову діяльність у зв'язку з виконанням основних обов'язків та функцій шляхом реалізації своїх повноважень. Це, наприклад, спеціально створена система фінансово-кредитних органів для управління фінансами та здійснення контролю у цій сфері, компетенція якої охоплює всі ланки фінансової системи — бюджет, позабюджетні цільові фонди, децентралізовані фонди підприємств, установ, організацій, страхування та кредитування. До них належать МФУ, Державне казначейство України, НБУ.

По-п’яте слід відзначити, що взаємодія суб’єктів між собою відбувається з початку прийняття ріщення про державний бюджет і продовжується на щляху його виконання. Органи між собою взаємодію як прямо так і опосередковано, на виконання своїх функцій і завдань створюються і допоміжні органи, які є підзвітними Міністерству фінансів, Верховній раді, Кабінету міністрів. Взаємодія розпочинається з самої верхівки і йде до низу з чітким статусним підпорядкуванням одне одному.

По-шосте необхідно відзначити європейський досвід, так, на прикладі Великобританії фінансова система є незалежною та функціонує автономно, а тому самостійно складає, розглядає, затверджує і виконує свій бюджет. Бюджетний рік у Великобританії починається 1 квітня і завершується 31 березня наступного року. Проект державного бюджету складає казначейство (Міністерство фінансів).

Щорічно 1 жовтня воно направляє циркуляр окремим департаментам, міністерствам і відомствам, вимагаючи від них кошторис витрат на наступний фінансовий рік, а від департаментів внутрішніх доходів, митних платежів і акцизів – кошторис доходів. Міністерства і відомства розробляють кошториси за встановленою класифікацією витрат і передають їх казначейству, яке перевіряє і уточнює їх. При розробці бюджету враховують такі макроекономічні показники: прогнозні темпи зростання ВВП, рівень безробіття, норми процентних ставок, динаміку цін, ситуацію на фондовому ринку, рівень податкових ставок та інші.

Якщо ж глянути на досвід Німеччини, то прийняття бюджету є суверенним правом парламенту — спочатку він має бути прийнятий бундестагом, а потім отримати схвалення бундесрату. Після затвердження бюджету діє принцип розподілу влади, згідно з яким виконання бюджету — абсолютна компетенція уряду, і парламент не має права вимагати від уряду, щоб він у повному обсязі виконував окремі статті — контролюються лише основні цифрові показники. Згідно з німецьким бюджетним правом міністр фінансів може здійснювати додаткові витрати лише в тому разі, коли є економія за іншими статтями витрат, не виходячи за затверджені контрольні цифри. Виконання бюджету покладено на міністерство фінансів, касове виконання — на Бундесбанк.

По-сьоме слід відзначити, що існують певні недоліки в діяльності фінансової системи і які необхідно вирішити.

Так основними проблемами є тіньова економіка, фінансова дестабілізація, неефективне функціонування бюджетної системи, низький ступінь капіталізації.

Так шляхами вдосконалення є:

• чітко визначений законодавством розподіл фінансових ресурсів між центральними та регіональними органами влади;

• конституційне розширення повноважень регіонів та збільшення контролю та відповідальності за результати їх діяльності;

• оптимізацію витратної частини Державного бюджету, скорочення кількості державних установ та оптимізація їх функцій;

• зменшення надання з Державного бюджету субсидій та дотацій збитковим підприємствам, за винятком пріоритетних галузей економіки, (наукоємним, капіталомістких, зокрема сільського господарства);

• законодавче врегулювання реструктуризації боргів державних підприємств;

• проведення ефективної податкової реформи з метою формування необхідних централізованих резервів для подальшого використання замість залучення емісійних кредитів;

• визначення прийняттям відповідного закону державного органу, в тому числі і правоохоронний, який буде здійснювати чіткий системний контроль за надходженням коштів до бюджетів і їх цільовим використанням.