2.2. Класифікація та правові засади діяльності суб’єктів що здійснюють управління фінансовою системою України.

Як ми бачимо, вище було поверхнево висвітлено елементів фінансової системи, їх роль та діяльність, не було перелічено головних суб’єктів, які здійснюють управління фінансовою системою і на яких покладені обов’язки щодо забезпечення її стабільного функціонування. Це буде зроблено в цьому підрозділі, де буде ширше розкрито коло суб’єктів, висвітлено їх повноваження і коло обов’язків, функції та засади діяльності, розкрито правову основу їх діяльності у сфері забезпечення функціонування фінансової системи.

Також не було відзначено про фінанси домогосподарств, які являють собою важливу сферу фінансових відносин, що виникають при утворенні, розподілі та використанні грошових доходів громадян та їх сімей з метою задоволення особистих потреб. Відносини діють між домогосподарством та: роботодавцями, комерційними банками, страховими товариствами, недержавними пенсійними фондами, державними фінансовими інституціями, позабюджетними фондами. Домогосподарства отримують доходи у формі: заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальних допомог, відсотків по депозитних вкладах та цінних паперах тощо. Витрати домогосподарства ― це сукупність платежів, що включають витрати на придбання товарів та оплату послуг, сплату податків та інвестиційні витрати.

Доходи домогосподарства є об'єктом перерозподілу за допомогою фінансів. Так, застосування ставок податків, пільг, неоподатковуваного обсягу регулює доходи домогосподарства і централізує його певну частину на загальнодержавні потреби. Малозабезпечені сім'ї отримують соціальні допомоги, пільги, субсидії на житлово-комунальні послуги.

Домогосподарства повинні бути зацікавлені в заощадженні доходів через систему страхування, кредитування, фінансовий ринок. Вони взаємодіють зі всіма ланками фінансової системи, залишаючись відносно відокремленими. Відносини з іншими суб'єктами можуть будуватись як на принципі обов'язковості (сплата податків і страхових внесків, погашення кредиту), так і добровільності (придбання акцій, відкриття депозитних рахунків у банку, недержавне страхування, участь у житлових кооперативах тощо). В умовах ринкової економіки заінтересованість і відповідальність домогосподарств за свої фінансові ресурси повинна поєднуватись із участю держави у встановленні соціальних стандартів і гарантій (прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата, співвідношення мінімальної та максимальної пенсій), скорочення кількості пільг і допомог та запровадженні адресної соціальної допомоги, контролі за діяльністю недержавних соціальних інституцій [16, c. 242].

Також, у складі фінансової системи ряд вчених виділяє забезпечуючі ланки ― фінансовий ринок і страхування. Звичайно, в ринковій економіці зростає їх роль як важелів перерозподілу ВВП та мобілізації додаткових фінансових ресурсів, однак у складі фінансів суб'єктів господарювання наявні ланки відносин й відповідні інституції, що забезпечують надання кредитних, страхових, фінансових послуг [20, c. 528].

Інтегрованою сферою фінансової системи України вважають міжнародні фінанси, які включають фінанси міжнародних організацій, фінанси міжнародних фінансових інституцій, фінанси ТНК, фінанси інших суб'єктів ЗЕД, міжнародний фінансовий ринок.

Процеси інтеграції та глобалізації впливають на збільшення обсягів перерозподілу фінансових ресурсів між окремими державами, що відображається на взаємозв'язку національних фінансових систем і міжнародних організацій. Запозичені через систему міжнародних фінансів кошти уряд України використовує в основному на покриття бюджетного дефіциту. В той же час кошти державного бюджету як членські внески направляються Україною в ті організації, членом яких вона є [25, c. 415].

Суб’єктами які здійснюють свою діяльність у сфері регулювання фінансової системи від імені держави діють відповідні органи державної влади, головними з яких є Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України.

Так, відповідно до статті 75 Конституції України «єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент ― Верховна Рада України [1].

Відповідно до статті 85 Конституції України «до повноважень Верховної Ради України в тому числі належить:

― прийняття законів;

― затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

― визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

― затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

― здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону;

― затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

Конституція України визначає, що відповідно до статті 92, «Виключно законами України визначаються: Державний бюджет України і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори, засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України, порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи [1].

Правові засади існування бюджетної системи ґрунтуються на конституційних нормах визначених статтею 95. «Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України. Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

Ще один найважливіший суб’єкт фінансової системи України ― це Кабінет Міністрів України.

Стаття 113 Конституції України визначає, що «Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та відповідає за діяльність державних органів у сфері наповнення та ефективного розподілу і використання централізованих і децентралізованих державних фондів. Основним завданням цього суб’єкта фінансової системи є ефективне функціонування держави, направлене на розвиток суспільства та забезпечення нагальних державних потреб на різних етапах його розвитку». Так, відповідно до вимог статті 116 Конституції України «Кабінет Міністрів України:

― забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

― розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

― забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

― розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.

На підставі статті 96 Основного Закону України, «Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин, на інший період, саме Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік [1].

Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року. Стаття 97 Конституції зобов’язує Кабінет Міністрів України відповідно до закону, подавати до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України та, на жаль, не визначає періодичності таких звітів. А відповідно до статті 98, контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата. Тобто, Основний Закон країни чітко визначає умови фінансової діяльності України через прийняття закону «Про Державний бюджет» та інших необхідних для виникнення фінансових відносин законів.

Таким чином, видно, що на відміну від загальноприйнятих науковцями підходів, суспільні відносини, які виникають в ході фінансової діяльності є не тільки економічними.

Необхідно також відзначити повноваження Президента України, унаслідок особливого правового статусу Президент України здійснює керівництво фінансовою діяльністю, зокрема, шляхом підписання законів або застосування процедури вето; призначає голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їхні повноваження на цих посадах; призначає половину складу Ради НБУ та пропонує кандидатуру на посаду Голови НБУ [29, c. 315].

У межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, Президент може створювати для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. На основі та на виконання Конституції і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Слід відмітити, що фінансова діяльність держави здійснюється через особливі органи, які реалізують і скеровують її відповідно до наданих повноважень. На відміну від вищих органів законодавчої і виконавчої влади, що забезпечують стратегічне, загальне керівництво фінансами, вони забезпечують організацію оперативного управління ними. Це, насамперед, спеціалізовані державні органи виконавчої влади, склад і структура яких зумовлені рівнем розвитку та потребами національної економіки, її державним устроєм та історичним розвитком країни [17, c. 117].

Так, до спеціалізованих органів належать державні органи, що здійснюють фінансову діяльність у зв'язку з виконанням основних обов'язків та функцій шляхом реалізації своїх повноважень. Це, наприклад, спеціально створена система фінансово-кредитних органів для управління фінансами та здійснення контролю у цій сфері, компетенція якої охоплює всі ланки фінансової системи — бюджет, позабюджетні цільові фонди, децентралізовані фонди підприємств, установ, організацій, страхування та кредитування. До них належать МФУ, Державне казначейство України, НБУ [10, c. 322].

Не обійшло стороною і участь Рахункову Палату, яка займає окреме місце у цій системі та є вищим контрольним органом. Фінансовою базою будь-якої держави є її бюджет, через який перерозподіляється основна частина фінансових ресурсів, оскільки без публічного контролю бюджет є нереальним.

Рахункова палата України регулярно інформує Верховну Раду України, її комітети про хід виконання Державного бюджету та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій, а також організовує і проводить оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету за звітний період. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави [42, c. 247].

Компетенцією контрольно-рахункових органів є виявлення порушень фінансової дисципліни, вжиття заходів щодо їх припинення та запобігання порушенням законності у фінансовій сфері. Одним із принципів здійснення контролю є принцип плановості.

Так, до складу Рахункової палати входять голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: перший заступник і заступник голови, головні контролери та секретар Рахункової палати. Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат, структуру і штатний розпис якого затверджує колегія Рахункової палати за поданням голови Рахункової палати у межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання.

Загалом слід підчеркнути, що для розгляду питань планування та організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків з матеріалів перевірок, ревізій, обстежень та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень створено колегію Рахункової палати, до складу якої входять голова Рахункової палати, перший заступник і заступник голови, а також головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати, секретар Рахункової палати.

Не менші повноваження покладено і на Міністерство фінансів України — центральний орган виконавчої влади, підпорядкований КМУ. У своїй діяльності Мінфін України керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, КМУ та Положенням .

В свою чергу, на Мінфін України покладено завдання забезпечити проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснення координації діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади. Мінфін України також узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносить їх на розгляд КМУ. У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Таким чином, основними завданнями МФУ:

1) розробка та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики;

2) здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку;

3) розробка стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичень держави і погашення та обслуговування державного боргу;

4) розробка проекту Державного бюджету України;

5) забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України;

6) забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здійснення у межах своєї компетенції державного фінансового контролю тощо [7].

Беручи до уваги, що як орган, який визначає загальну державну податкову політику, Мінфін:

― розробляє пропозиції щодо її формування, визначає порядок подання центральними та місцевими органами виконавчої влади необхідних матеріалів для проведення аналізу ефективності діяльності податкової системи та пропозицій щодо її вдосконалення;

― проводить аналітичні дослідження впливу податкової політики на економічне зростання та ефективність дії системи оподаткування;

― прогнозує й моделює на поточний період та на перспективу податкові надходження до бюджету, готує пропозиції щодо ефективного розподілу фінансових ресурсів для забезпечення державних витрат.

Між іншим, для погодженого вирішення найважливіших питань, що належать до компетенції Мінфіну України, обговорення напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі міністра (голова колегії), заступників міністра за посадою, інших керівних працівників. Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків КМУ за поданням міністра. У Мінфіні України з урахуванням специфіки його діяльності можуть утворюватися дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує міністр. Структуру центрального апарату Мінфіну України затверджує прем'єр-міністр України.

Слід наголосити на тому, що Мінфін України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Мінфіну України підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством і є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами [67, c. 87].

Також загалом необхідно відмітити Державну казначейську службу України, утворену при Міністерстві фінансів України, діє на основі Указу Президента України. Систему Державного казначейства України становлять Головне управління Державного казначейства України та його територіальні органи — управління Державного казначейства України в АРК, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах.

Основні завдання Державного казначейства України:

1) організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю;

2) управління наявними коштами Державного бюджету України;

3) фінансування видатків Державного бюджету України;

4) ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

5) здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

6) здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;

7) розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів [6].

Необхідно відзначити Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг в Україні як спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Основними завданнями цієї Комісії у межах її повноважень є: проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг: розроблення й реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг; здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері: захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення; узагальнення практики застосування законодавства України " питань функціонування ринків фінансових послуг, розроблення й внесення пропозицій щодо його удосконалення: запровадження міжнародного визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг; сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг. [3].

Державний служба фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг) як спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, основними завданнями якого є: збір, обробка й аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу; участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму: створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму: налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері; забезпечення представництва України у встановленому порядку в міжнародних організаціях з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму [4].

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку як центральний орган державної виконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні та координації діяльності міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері. Комісія зобов'язана забезпечувати державний контроль за додержанням законодавства України з питань функціонування фондового ринку, координувати діяльність центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та здійснювати інші функції в галузі фінансової діяльності відповідно до законодавства України [5].