20. Склад та компетенція кабінету міністрів україни.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри та міністри України .Посадовий склад (кількість та перелік посад) новосформованого Кабінету Міністрів України визначається Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України одночасно з призначенням персонального складу Кабінету Міністрів України.

До основних завдань Кабінету Міністрів України належать:

1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;

3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;

5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;

6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Отже, компетенція Уряду поширюється на різні сфери життя. Наведемо приклади:

у сфері економіки та фінансів: забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, пода є Верховній Раді України звіт про його виконання

у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій: - забезпечує розроблення та виконання державних програм соціальної допомоги, вживає заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту інвалідів, пенсіонерів та інших непрацездатних і малозабезпечених верств населення; - забезпечує проведення державної політики зайнятості населення, розроблення та виконання відповідних державних програм, вирішує питання профорієнтації, підготовки та перепідготовки кадрів, регулює міграційні процеси;

у сфері зовнішньої політики: забезпечує у межах своїх повноважень зовнішньополітичну діяльність України, розробляє та затверджує державні програми в цій сфері, погоджує програми перебування офіційних закордонних делегацій, до складу яких входять представники Кабінету Міністрів України, та інші пов'язані з цим документи;

у сфері національної безпеки та обороноздатності: здійснює заходи щодо охорони та захисту державного кордону України і території України; здійснює заходи щодо зміцнення національної безпеки України, розробляє та затверджує державні програми з цих питань;

у сфері вдосконалення державного управління та державної служби: організовує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби; - здійснює заходи щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади;

• Адміністративно-правовий статус Національного банку України, РНБО України, ЦВК України

Адміністративно-правовий статус – це сукупність установлених Конституцією України, Законами України та іншими законами України завдань, обовʼязків, прав і заборон у сукупності з обсягом і характером їх правосубʼєктності

Адміністративно-правовий статус Національного банку України визначається: Конституцією України, Законом України від 20 травня 1999 р. № 679-XIV «Про Національний банк України» та іншими законами України.

Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Національний банк виконує також і інші функції, наприклад:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує готівковий грошовий обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками і т.д.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом помʼякшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обовʼязковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.

Що стосується меж адміністративно-правового регулювання діяльності центральних банків країн-учасників Європейського Союзу, то вони окреслюються суспільними відносинами, які виникають між центральними банками та комерційними банками, урядами, деякими іншими публічними субʼєктами відповідних країн.

Адміністративно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України визначається: Конституцією, Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 05.03.1998 № 183/98-ВР та законами України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України.

Рада національної безпеки і оборони України відповідно до Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

Функціями Ради національної безпеки і оборони України є:

1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

2) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час;

3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Адміністративно-правовий статус Центральної виборчої комісії України визначається:   Конституцією HYPERLINK "http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/paran1654"України, законом України «Про центральну виборчу комісію» від 30.06.2004 № 1932-IV та іншими законами України.

Центральна виборча комісія (далі - Комісія) є постійно діючим колегіальним державним органом, наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.

Комісія очолює систему виборчих комісій та комісій з референдуму, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України, всеукраїнського референдуму. Комісія здійснює контроль за діяльністю та консультативно-методичне забезпечення виборчих комісій, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, та комісій з місцевих референдумів.

• Тимчасове вилучення посвідчення водія як захід забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення

У випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду, ліцензійної картки на транспортний засіб, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Порядок адміністративного затримання, особистого огляду, огляду речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду, ліцензійної картки на транспортний засіб, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо вживання лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, з метою, передбаченою цією статтею, визначається Кодексом про адміністративні правопорушення та іншими законами України.

Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним застосуванням заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, проводиться в порядку, встановленому законом.

Тимчасове вилучення посвідчення водія на транспортний засіб здійснюється поліцейським.

Посвідчення водія тимчасово вилучається за наявності підстав вважати, що водієм вчинено правопорушення, передбачене Кодексом України про адміністративні правопорушення, за яке може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом.

• АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА, ГАЛУЗЬ ЗАКОНОДАВСТВА, ЯК ГАЛУЗЬ НАУКИ.

У теорії права під галуззю права розуміють відносно самостійну сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Щодо визначення поняття конкретної галузі права, то в юридичній літературі виробився підхід, згідно з яким визначаються такі її ознаки:

• основа відокремлення певної галузі права – якісно однорідні суспільні відносини;

• об’єктивність відокремлення груп суспільних відносин;

• певна структура.

Іншими словами, основним критерієм виділення галузі права є предмет, а додатковим – метод правового регулювання .

Отже, поєднуючи предмет і метод правового регулювання, можна дійти висновку, що адміністративне право як галузь права – це сукупність юридичних норм, що врегульовують однорідні суспільні відносини щодо наданням адміністративних послуг і здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності публічною адміністрацією за допомогою комплексного методу правового регулювання.

Основним галузям права зазвичай відповідають самостійні ГАЛУЗІ ЗАКОНОДАВСТВА.

Галузь законодавства – сукупність (група) нормативно-правових актів(в даному питанні – адміністративно-правових), що об'єднані спільною належністю до одного виду або сфери правового регулювання і характеризуються єдністю змісту, форми і системних зв'язків нормативних приписів, логічно поділених на інститути законодавства.

НАУКА

Науку адміністративного права можна визначити, як внутрішньо цілісну систему узагальнених специфічних знань про чинне адміністративне право, його правові інститути, предмет і метод його правового регулювання, історичні аспекти становлення і державно управлінську діяльність та закономірності розвитку цих знань.

Наука адміністративного права вивчає адміністративно правові категорії і адміністративно правові норми, розвиває їх і сприяє удосконаленню адміністративного законодавства шляхом вироблення рекомендацій.

Адміністративне право як галузь права матеріалізується в адміністративно-правових принципах, нормах, методах, тоді як наука адміністративного права матеріалізується в монографіях, статтях, навчальних посібниках, підручниках з адміністративного права.

НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

Адміністративне право викладається в юридичних та інших навчальних закладах з метою оволодіння майбутніми юристами, працівниками державних органів системою теоретичних і науково- прикладних знань щодо принципів і норм, які регулюють суспільні відносини у сферах виконавчої влади та державного управління, а також уміннями й навичками практичного застосування зазначених знань. Традиційно вважають, що навчальний курс адміністративного права України складається із загальної та особливої частин. Проте об’єктивне ускладнення суспільних відносин у сфері внутрішнього публічного управління, активний розвиток юридичної науки дає підстави вважати, що навчальний курс сучасного адміністративного права має складатись із загального адміністративного права та особливого адміністративного права.

Отже, адміністративне право як навчальна дисципліна – це систематизований відповідно до навчальної програми курс, що викладається в навчальних закладах.

• ХАРАКТЕРИСТИКА МАТЕРІАЛЬНИХ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИХ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ НОРМ.

Норми адміністративного права, як і будь-якої іншої галузі, є загальнообов’язковими правилами поведінки, що встановлені компетентними органами і забезпечені при їх застосуванні примусовою силою держави.

Адміністративно-правові норми визначають суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів державно-управлінських відносин, обставини, за яких вони стають носіями прав та обов’язків, передбачають відповідальність за невиконання приписів держави, а також стимулюють до належної поведінки. За галузевою належністю:

– матеріальні — юридично закріплюють комплекс прав, обов’язків та відповідальність учасників адміністративно-правових відносин (їх правовий статус), порядок взаємодії і функціонування суб’єктів виконавчої влади тощо. Ці норми відповідають на питання — що?;

– процесуальні — регламентують процедуру реалізації прав і обов’язків учасників адміністративно-правових відносин, установлених матеріальними нормами.

25. УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ

— це практична діяльність відповідних державних органів щодо визначення основних напрямів розвитку і забезпечення реального функціонування усіх елементів інституту державної служби. Це управління грунтується на принципах законності; гласності; підпорядкованості вищестоящим державним органам і посадовим особам вищого рівня; єдності основних вимог, що висуваються до державних службовців; стабільності державної служби. основною метою управління є забезпечення досягнення цілей, виконання завдань і функцій держави.

Закон України «Про державну службу» встановлює ієрархічну систему спеціальних органів, яка включає:1) Кабінет Міністрів України;2) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби;3) Комісію з питань вищого корпусу державної служби та відповідні конкурсні комісії;4) керівників державної служби;5) служби управління персоналом.

Національне агентство України з питань державної служби є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується i координується Кабінетом Мiнiстрiв України та який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, здійснює функціональне управління державною службою. Воно забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби; розробляє проекти нормативно-правових актів з питань державної служби, видає нормативно-правові акти з питань державної служби, надає роз’яснення з питань застосування нормативно-правових актів у сфері державної служби; проводить у державних органах перевірки стану дотримання вимог Закону, проводить службові розслідування ,забезпечує ведення і оприлюднення єдиного переліку вакантних посад державної служби в державних органах та переможців конкурсів; надає методичну допомогу службам управління персоналом у державних органах; забезпечує захист прав державних службовців під час зміни істотних умов служби тощо.

Комісія з питань вищого корпусу державної служби є постійно діючим колегіальним органом і працює на громадських засадах.Вона погоджує розроблені центральним органом виконавчої влади, типові вимоги до професійної компетентності державних службовців, проводить конкурс на зайняття вакантних посад державної служби категорії "А";розглядає пропозиції та надає згоду на дострокове звільнення з посади службовців категорії "А"; вносить пропозиції суб’єкту призначення щодо переведення державних службовців, які займають посади державної служби категорії "А", на рівнозначну або нижчу посаду до іншого державного органу; здійснює дисциплінарні провадження щодо них тощо.

Керівник державної служби організовує планування роботи з персоналом державного органу забезпечує планування службової кар’єри, своєчасне оприлюднення та передачу центральному органу виконавчої влади інформації про вакантні посади державної служби; призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на вакантні посади державної служби категорій "Б" і "В", звільняє з таких посад; присвоює ранги ;забезпечує підвищення кваліфікації державних службовців державного органу;здійснює контроль за дотриманням виконавської та службової дисципліни в державному органі тощо.

Служба управління персоналом забезпечує здійснення керівником державної служби своїх повноважень, відповідає за реалізацію державної політики з питань управління персоналом у державному органі, добір персоналу, планування та організацію заходів з питань підвищення рівня професійної компетентності державних службовців, документальне оформлення вступу на державну службу, її проходження та припинення, а також виконує інші функції, передбачені законодавством.

26. НОРМИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

це встановлені та захищені державою обов’язкові правила поведінки, що регулюють відносини у сфері державного управління, а також відносини управлінського характеру, які виникають у процесі здійснення державної влади.. Адміністративно-правові норми визначають суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів державно-управлінських відносин, обставини, за яких вони стають носіями прав та обов’язків, передбачають відповідальність за невиконання приписів держави, а також стимулюють до належної поведінки. ,

Структура адміністративно-правових норм-їх внутрішня будова та відповідний порядок взаємозв’язку їх складових частин (елементів)

Адміністративно-правова норма традиційно складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції і санкції, причому зміст норми характеризується єдністю.. Для адміністративно-правових норм, на нашу думку, характерним є наявність в їх структурі поряд із санкцією як елемента — заохочення.

Гіпотеза адміністративно-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нормою суб’єк¬тивні права та юридичні обов’язки у сфері державно-управлінської діяльності. Ці умови можуть бути конкретно визначені (ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; правом безкоштовного проїзду в громадському транспорті користуються діти до семи років), або відносно визначені, тобто містити елементи адміністративного розсуду (особистий огляд може проводитись уповноваженою на те особою однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї ж статі; на прохання особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, про місце її перебування повідомляються її родичі, адміністрація за місцем роботи або навчання).

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка учасників адміністративно-правових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, а також у вигляді приписів, заборон і дозволів встановлює права і обов’язки суб’єктів правовідносин .

Санкція — це частина адміністративно-правової норми, що містить вказівки стосовно юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції, або умов, визначених в гіпотезі. Метою санкції є створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника. Розглядаючи санкції адміністративно-правових норм у аспекті їх функцій можна виділити таку їх особливість, як поєднання елементів: правовідновлювального (оскарження адміністративного затримання, огляду і вилучення речей та документів заінтересованою особою у вищестоящий орган відносно органу, який застосував ці заходи, або прокуророві) і штрафного (карального) (накладення штрафу, конфіскація, оплатне вилучення тощо).

заохочення — це публічне визнання заслуг юридичної чи фізичної особи за виконання адміністративно-правових або громадських обов’язків. Такі заслуги перелічуються, як правило, в диспозиції норми, а підставою для заохочення є визначені норми права дії , що стимулюються державою .