43. Проблема добра в Арістотеля

Арістотель вважав, що добро – це доброчесність(універсальна духовна цінність). Тільки добродіяння робить життя наповненим благом, щасливим. Древнє повчання мудреців про те, що "найкраще - це міра", набуває у Арістотеля вигляду розгорнутої етичної системи. Його доброчесності - це якості душі, в основі яких лежить людська розсудливість, що дозволяє щасливо уникнути крайнощів. Крайнощі - як надлишок, так і недолік якої-небудь якості - є злом.

Благо людині приносить лише середнє між ними - мужність, в якій здолані як слабкість духу (боязкість), так і його нестримність (молодецтво). Саме до цієї незрівнянної середини слід прагнути людині, щоб досягти доброчесності. "Середина" тут, зрозуміло, не кількісна. Вона означає урівноваженість, внутрішню міру, властиву тій або іншій душевній властивості. У основі доброчесності лежить співмірність якостей особи із завданнями її діяльності; а значить - відповідність з розумом, що виявляє бажану міру.

44.Поняття морального добра

Добро — це інтегральний зміст усієї сукупності моральних вимог, свого роду цілісний образ того, що моральність узагалі вимагає від людини.

Якщо ж оглянути основні змістові визначення добра, які висувалися в історії етики, неважко переконатися, що вони відображають принципові підходи в розумінні моральності загалом. Так, можна виділити гедоністичні теорії добра, відповідно до яких вищим або єдиним добром вважається задоволення.

45.Концепція походження зла

Моральне зло має місце тоді, коли негативні явища й процеси дійсності постають як наслідок свідомого волевизначення суб'єкта, коли за ними розкривається відповідний вольовий акт. Іншими словами, моральне зло — це зло, яке людина обирає; обирає тією чи іншою мірою, в силу тих або інших причин.

Далі, якщо звернутися до релігійного, зокрема християнського, світогляду, зло виступає передусім як гордість, погорда. Саме гордість — визначальна риса Люцифера, бунтівного підданого Бога, котрий, бажаючи самоствердження, повстав проти свого володаря, порушив цілісність божественного універсуму, за що й був скинутий у пекло. Повстання і покарання Люцифера християнство розглядає як жахаючий приклад для кожної людської душі, здатної впасти в гріх погорди, стати на шлях зла.

У реальності звичайного нашого життя, до досвіду повсякденних людських стосунків. Людиною зла - це насамперед холодний егоїст, байдужий до проблем і страждань своїх ближніх і здатний використовувати їхні слабкості заради власного самоствердження.

46.Взаємозвязок добра і зла

Протилежність цих начал зовсім не означає, що в основі відносин між ними не закладені й певні взаємозв'язки. Як будь-які універсальні протилежності, добро і зло в певному розумінні передбачають одне одного: у світі, де неможливо було б грішити, де перед людиною не відкривався би специфічний вимір злої волі, можна було б говорити про що завгодно, тільки не про добро. Добро передбачає моральний вибір блага, вільне утвердження орієнтації на нього. Вільне — отже таке, яке має альтернативу. Якби такої альтернативи не було, прагнення людини до блага не мало би власне моральної вартості — не кажучи вже про те, що навряд чи було б здійсненне саме по собі.

Таким чином, без можливості зла, а інколи і його актуальної присутності в моральній свідомості й поведінці особистості неможливе гартування справжньої моральної доброти.