8. Здібності особистості та їх вивчення.

Психологічний зміст професійної придатності ґрунтується, перш за все, на таких характеристиках структури особистості, як її здібності і професійно важливі якості – за своїми індивідуально-психологічними особливостями люди неоднакові від народження. Неоднакові вони також і за розвитком цих якостей, який відбувається під впливом навчання, трудової діяльності і виховання. Як немає двох однакових відбитків пальців у різних людей, так немає і не може бути двох однакових людських індивідів, рівних за своїми здібностями і можливостями їх розвитку.

Здібності належать до основних властивостей, що характеризують людину як особистість. Це внутрішні її властивості, про які ми судимо, виходячи з життєвих фактів, у яких вони виступають назовні, це істотні психічні властивості людської особистості, що виявляються в її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх. За результатами діяльності ми розпізнаємо здібності людини, бо за межами діяльності ми нічого не можемо про них сказати.

Здібності людини – це її спроможність успішно і продуктивно працювати у тій чи іншій сфері діяльності. Оцінюються здібності з позиції тих вимог, які ставить до людини певна діяльність, наскільки наявні у неї індивідуально-психологічні властивості відповідають цим вимогам, як вона справляється з тими завданнями, що ставляться перед нею.

Питання здібностей дуже складні. Далеко не все в них з’ясоване так, як того вимагає практика. Проте психологія вже накопичила чимало цінних даних про людські здібності, знання яких може допомогти психологам, які проводять професійний відбір. У працях С.Л. Рубінштейна, Б.М. Теплова, О.М. Леонтьєва, Г.С. Костюка, К.К. Платонова та інших даються відправні передумови для подальшого всебічного аналізу цієї багатопланової проблеми.

Найбільш струнку і послідовну систему основних понять теорії здібностей створив Б.М. Теплов. Він та його послідовники розглядають здібності, перш за все, як індивідуально-психологічні відмінності між людьми. Даючи визначення поняття “здібності”, Б.М. Теплов вважав, що воно повинно включати в себе три ознаки. По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої; ніхто не стане говорити про здібності там, де йдеться про властивості, у відношенні яких усі люди рівні. По-друге, здібностями називають не будь-які індивідуальні особливості взагалі, а лише ті, що мають відношення до успішності виконання якоїсь однієї чи багатьох діяльностей. І, по-третє, поняття здібності не зводиться до знань, навичок та умінь, які вже сформовані у даної людини. Розуміючи під здібностями такі індивідуально-психологічні особливості, які мають відношення до успішності виконання тієї чи іншої діяльності, Б.М. Теплов наголошує на тому, що успішне виконання будь-якого виду діяльності може бути забезпечене не окремою здібністю, а лише тим своєрідним їх поєднанням, яке характеризує дану особистість. До того ж ці окремі здібності не просто рядоположні і незалежні одна від одної, а кожна з них може змінюватися, набувати якісно нового характеру, що залежить від рівня розвитку інших здібностей.

Таким чином, здібності людини є психологічною основою для успішного оволодіння особистістю будь-якої професії, головною умовою ефективності реалізації тієї чи іншої діяльності. Здібності – це відносно стійкі психологічні властивості, які проявляються в індивідуальній своєрідності психічних засобів, що реалізують ту чи іншу діяльність. Тобто, здібності – це такі властивості особистості, які відрізняють одну людину від іншої за кількісними і якісними показниками успішності опанування діяльністю; це внутрішні умови, завдяки яким людина може з більшою або меншою успішністю оволодівати знаннями, уміннями та навичками; це механізми, форми психічного – а знання, уміння і навички – це зміст психічного, це конкретні елементи картини світу конкретної людини. Здібності проявляються у швидкості, міцності і точності набуття знань і виробленні умінь та навичок.

Здібності за своїм психологічним механізмом і прив’язаністю їх до суспільних видів діяльності є чимось загальним для усіх людей, але, разом з тим, і чимось індивідуальним, оскільки саме поняття здібностей припускає можливість диференціації індивідів. Це дозволяє говорити про переваги однієї людини над іншою при виконанні тієї чи іншої діяльності, підкреслює те, що факт індивідуальних відмінностей не повинен затіняти те загальне, з чого виходять ці відмінності. Тобто, індивідуальні особливості здібностей можуть бути зрозумілими тільки при розгляді їх у зв’язку із загальними особливостями (мислення, сприйняття, пам'ять та ін.). Якщо розірвати цей зв'язок, то важко дати пояснення виникненню видатних здібностей, які, у такому випадку, уявляються чимось утаємниченим і містифікованим.

У психології розглядаються не будь-які здібності взагалі, а конкретні здібності людини, зокрема здібності психічні. Це не ті здібності, про які говорять у народі: “алмаз здатен різати метал”, “зелене листя здатне засвоювати сонячну енергію” тощо. Під психічними здібностями розуміються властивості особливим чином організованої матерії (головного мозку, нервової системи), які реалізують функцію відображення об’єктивно існуючого світу. Це здатність відчувати, мислити, сприймати тощо. Як ці здібності проявляються, який механізм їх дії – дуже важливе питання для розуміння професійної придатності.

Науковим підґрунтям сучасної концепції здібностей є дані, які дозволяють уявити мозок людини як суперсистему, яка формується із окремих функціональних систем, що реалізують певні психічні функції. Функціональні системи спеціалізовані внаслідок особливостей своєї будови і властивостей елементів, з яких вони сформовані, завдяки чому людина сприймає, відчуває, мислить, запам’ятовує, діє, та ін..

Психічні функції особистості характеризуються властивостями, яким пртаманні інтенсивність прояву та міра вираженості, а також вони відображають особливості, своєрідність якісно-кількісних характеристик конкретної властивості.

Отже, здібності можна визначити як властивості функціональних систем, які реалізують пізнавальні і психомоторні процеси, проявляються в успішності і якісній своєрідності освоєння і реалізації окремих психічних функцій. Таке розуміння здібностей дає можливість віднайти і шляхи вирішення проблеми співвідношення здібностей і задатків, де задатки є анатомо-фізіологічними особливостями людини і виступають підґрунтям для розвитку здібностей. Задатки стосовно здібностей характеризуються поліваріантністю, тобто на основі одних і тих же задатків можуть сформуватися і розвиватися різні (але не будь-які) здібності. Задатки це приховані потенції і без відповідних впливів здібності можуть так і не сформуватися. Якщо психічні функціональні системи, яким притаманні здібності, виступають як підсистеми єдиного цілого – мозку, то як елементи функціональних систем виступають окремі нейрони і нейронні ланцюги, які у значній мірі спеціалізовані у відповідності зі своїм призначенням. Властивостями таких нейронів і нейронних ланцюгів визначаються спеціальні задатки. Разом з тим, активність, працездатність, довільна і мимовільна регуляція і мнемонічні здібності залежать від властивостей нервової системи, а вербальні і невербальні здібності визначаються взаємодією і спеціалізацією півкуль головного мозку. Загальні властивості нервової системи, специфіку організації і роботи головного мозку, що проявляється у продуктивності діяльності доцільно віднести до загальних задатків.

При такому розумінні здібностей і задатків стає зрозумілим співвідношення між ними. Здібності і задатки є властивостями: перші – функціональних систем, другі – компонентами цих систем. Тому з розвитком системи будуть змінюватися і їх властивості. На думку Б.Г.Ананьєва, задатки у процесі діяльності стають реальними здібностями, реалізуються і перетворюються в дійсність.

Таким чином, задатки, під якими розвміються анатомо-фізіологічні особливості нервово-мозкового апарату людини, є передумовою розвитку здібностей.

Розуміння здібностей як властивостей функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції, дозволяє визначити місце здібностей у структурі психіки. При визначенні психіки її розглядають у трьох аспектах: як властивість високоорганізованої матерії (мозку), що дозволяє відображати об’єктивний світ; як суб’єктивний образ об’єктивного світу; як переживання. Порівнюючи визначення психіки і здібностей ми бачимо, що саме здібності реалізують функцію відображення і перетворення дійсності у практичній і ідеальній формі. Тобто здібності є однією із базових якостей психіки, бо вони конкретизують загальну властивість мозку відображати об’єктивний світ, характеризують індивідуальну міру вираженості цієї властивості, віднесеної до конкретної психічної функції. Тобто здібності знаходять своє місце у структурі психіки, що дозволяє конкретизувати розуміння психіки як властивості відображати об’єктивний світ, розподіляючи цю властивість за конкретними психічними функціями, бо індивідуальна міра вираженості здібності проявляється в успішності і якісній своєрідності освоєння і виконання окремих психічних функцій.

Таким чином, здібності є інтегральним поняттям, яке відображає характеристики системи психічних властивостей і якостей індивіда у їх співвідношенні з успішністю діяльності, що виражається у продуктивності праці і якості продукції, безпомилковості дій, швидкості оволодіння новими знаннями, навичками та іншими показниками.

Здібності проявляються в усіх видах людської діяльності. За своїм змістом і характером діяльності людей вони поділяються на певні види.

Усі види діяльності різняться між собою, разом з тим мають і спільні риси, вимагають від людини при їх виконанні певних психічних властивостей. Людина від природи наділена загальними здібностями. Будь-яка діяльність освоюється на підґрунті загальних здібностей, які і розвиваються у цій діяльності. Тобто є здібності загальні для всіх людей, але, разом з тим, і як щось індивідуальне, поняття здібностей припускає можливість диференціації індивідів. Дві людини, займаючись однією і тією ж справою, виконують її неоднаково. Річ у тому, що люди наділені різними здібностями. Кожна людина може у тій чи іншій мірі навчатися новому, аналізувати ситуацію, приймати рішення, розуміти оточуючих людей, розбиратися в техніці, контролювати свої почуття, переносити фізичні навантаження. Інакше кажучи, люди мають різні здібності, які і визначають можливість різного виконання діяльності.

Безсумнівно, що поняття здібностей включає ознаку індивідуальних особливостей, які дозволяють говорити, що одна людина, у порівнянні з іншою, має якісь певні переваги при виконанні тієї чи іншої діяльності. Але цей факт не повинен заслоняти собою те загальне, з чого з’являються ці відмінності. Тому, пояснюючи природу індивідуальних здібностей, слід відштовхуватися від загальних здібностей, які властиві усім людям, а основу виняткових здібностей теж необхідно шукати в тих загальних властивостях, що притаманні усім людям і які включають у себе виняткові здібності, як свій необхідний компонент.

Виходячи з цього, правомірно вважати, що в психологічній структурі здібностей необхідно враховувати такі компоненти: загальний, що включає якості, притаманні кожній людині; спеціальний, обумовлений в основному системою операцій, пов’язаних з діяльністю індивіда з її специфічними особливостями; індивідуальний, що вказує на неповторність і своєрідність здібностей саме даного індивіда.

Розрізняють здібності загальні і спеціальні. Загальні здібності необхідні для успішного виконання практично будь-якої діяльності. До них відносяться здатність сприймати інформацію, здійснювати точні й скоординовані рухи, запам’ятовувати і розуміти інформацію, приймати рішення, керувати своєю поведінкою і станом. Як відносно стабільні властивості особистості, які у тій чи іншій мірі притаманні усім людям (пам’ять, увага, інтелект та ін.) і проявляються у всіх видах діяльності, вони забезпечують відносну легкість і високу продуктивність в оволодінні знаннями і в їх практичній реалізації.

Загальні здібності потрібні для досягнення успіху в будь-якій справі, у будь-якій професії. Але для деяких видів діяльності одних тільки загальних здібностей може виявитися недостатньо. Необхідні ще й інші здібності, які можуть бути особливими для конкретної діяльності, якісь спеціальні здібності: математичні, технічні, організаторські, педагогічні та інші.

Спеціальні здібності є такою системою властивостей особистості, яка сприяє досягненню високих результатів у якійсь конкретній діяльності. Спеціальні здібності теж можуть бути виражені у різній мірі, але притаманні не усім людям і відповідають вузькому колу вимог. Можна сказати, що спеціальні здібності – це загальні здібності, які набули оперативності під впливом конкретної діяльності. До спеціальних здібностей відносять здібності, які забезпечують високу результативність у конкретному виді професійної діяльності. Кожна спеціальна здібність має свою структуру, де провідними компонентами є особливості загальних здібностей, трансформовані під впливом діяльності. Так, наприклад, провідними властивостями математичних здібностей є: уміння узагальнювати, гнучкість мислення та ін.

Практично усі види здібностей взаємно пов’язані, розвивають і збагачують одна одну. Чим краще розвинені загальні здібності, тим більше створюється умов для розвитку спеціальних здібностей.

Таким чином, кожна діяльність пред’являє певні вимоги як до загальних, так і до спеціальних здібностей людини. Але у кожному окремому випадку необхідно враховувати конкретні види (загальні і спеціальні) здібностей, які людина схильна проявляти.

Важливим моментом проблеми здібностей є виділення в їх структурі професійних здібностей. Поняття “професійні здібності” є найменш визначеним з точки зору його співвіднесення із загальними і спеціальними здібностями. Разом з тим це поняття повинно відображати вказані дві властивості здібностей особистості й характеризувати індивідуально-психологічні можливості суб’єкта діяльності, успішно освоювати і виконувати професійну діяльність протягом усього професійного шляху, враховуючи при цьому особливості розвитку особистості й зміни вимог конкретної діяльності. Успішність освоєння і реалізації професійної діяльності визначається не тільки особливостями пізнавальних і психомоторних процесів, що характеризують здібності, але й такими якостями суб’єкта діяльності, як особливості мотивації, темпераменту, емоційно-вольової сфери, характеру, а також фізіологічними і фізичними особливостями індивіда, які також впливають на ефективність навчальної і трудової діяльності.

Професійні здібності можуть бути розкриті тільки через співвідносність з конкретними видами професійної діяльності. Тому професійні здібності слід розглядати як індивідуальні якості суб’єкта професійної діяльності у їх якісній і кількісній своєрідності, які визначають ефективність формування і функціонування системи професійної діяльності.

Уже у самому визначенні професійних здібностей чітко зафіксований зв'язок, залежність між здібностями і показниками ефективності діяльності, тобто критеріями професійних здібностей виступають кількісні і якісні, процесуальні і результативні характеристики активності особистості, які дозволяють судити про ступінь відповідності її та професії. Звідси випливає, що у загальній сукупності критеріїв рівня професійних здібностей можна виділити дві основні групи. До першої групи відносяться ті критерії, які дозволяють розмірковувати про ступінь відповідності особистості вимогам діяльності, до другої – критерії, за допомогою яких можна оцінити ступінь відповідності діяльності вимогам професій.

Професійні здібності у масових професіях, як правило, є синтезом загальних і спеціальних здібностей. При цьому про спеціальні здібності слід говорити лише у двох випадках, а саме: коли необхідні для професійної діяльності психічні властивості обумовлені певними природними психофізіологічними особливостями, і коли певна якість може бути отримана шляхом цілеспрямованого спрямування, оскільки природний шлях їх необхідного удосконалення досить тривалий. В інших випадках, наприклад, коли необхідна якість психічних процесів може бути забезпечена в процесі професійного навчання, а також початкового практичного оволодіння діяльністю, слід говорити про загальні здібності.