10. Методи професійного відбору.

Важливою складовою технологічного процесу вирішення завдань професійного відбору є вибір психодіагностичного інструментарію. Підбір конкретних методів психодіагностики для профвідбору повинен ґрунтуватися на даних про особливості вимог професії до особистості працівника і знаннях про діагностичну (прогностичну) цінність методик вивчення та оцінки професійно важливих якостей. Досвід розробки системи професійного відбору та його проведення свідчить про наявність досить широкого переліку методик психодіагностики, які в тому чи іншому поєднанні (у залежності від особливостей виду діяльності) можуть бути використані для вирішення завдань професійного відбору.

Але при підборі психодіагностичних методик для професійного відбору слід виходити з положення, що будь-яка психологічна якість не може бути описана одним способом вимірювання – різні рівні якості вимагають як різних прийомів описання, так і різних одиниць вимірювання. Тому функціональні прояви певної якості, що визначаються в одній будь-якій ситуації, можуть повністю відрізнятися в іншій ситуації.

Сліпе, необдумане використання психодіагностичних методик без їх обґрунтування є недопустимим, бо отримані з їх застосуванням дані націлені на визначення професійного призначення особистості, яке є досить значущим для будь-якої людини.

Для обґрунтування методик професійного відбору слід спочатку оцінити необхідність і доцільність їх впровадження в практику. З цією метою вивчаються: а) труднощі професійної діяльності, що оцінюються кількістю людей (у відсотках), які справляються з виконанням функціональних обов’язків або оволодівають навчальною програмою (якщо частка таких осіб висока - більша 95%, то необхідність профвідбору є сумнівною); б) ціна помилки спеціаліста (необхідність відбору більш очевидна у тих випадках, коли помилкові дії, допущені з причин невідповідності індивідуально-психологічних якостей вимогам професійної діяльності, пов’язані з великими матеріальними і моральними витратами, загрожують життю людей); в) вартість навчання (за високих витрат на професійну підготовку профвідбір може забезпечити суттєве зменшення цих витрат за рахунок відсіву осіб, які в подальшому виявляться професійно непридатними).

Для того, щоб психодіагностичні методики були надійним засобом визначення професійно важливих якостей у процесі профвідбору, дозволяли отримати достовірні результати, на основі яких можна було б робити адекватні практичні висновки, вони повинні бути науково обґрунтовані. Серед основних вимог, яким мають відповідати психодіагностичні методики, є прогностична цінність, валідність, надійність, точність, практичність. Перш ніж використовувати ту чи іншу методику з метою профвідбору, психолог повинен мати чітке уявлення про те, в якій мірі підібрані ним методики відповідають перерахованим вимогам.

Однією з основних вимог, що пред’являються до психодіагностичних методик, необхідних для проведення профвідбору, є їх прогностична цінність. Сутність цієї вимоги полягає в тому, щоб результати обстеження знайшли своє вираження в наступних успіхах, у професійній діяльності, до якої відбираються і готуються обстежувані особи. Прогностична цінність як окремої методики, так і інтегрального показника професійної придатності може визначатися у залежності від мети виявлення профпридатності за одним із критеріїв успішності навчання, ефективності реальної професійної діяльності, за їх сукупністю або за провідним критерієм (при оцінці професійних здібностей). Прогностична цінність методики вимірюється, зазвичай, коефіцієнтом кореляції результатів, отриманих при їх виконанні, і зовнішніми критеріями, для передбачення яких застосовується методика. Цілком прийнятним є застосування методик, цінність яких характеризується коефіцієнтом кореляції 0,50.

Важливою характеристикою психодіагностичної методики є її валідність, що виражає практичну корисність методики, її діагностичні та прогностичні можливості. Валідність методики показує, що за її допомогою вимірюються саме ті показники, які вона повинна вимірювати і наскільки точно це робиться.

Виділяють валідність внутрішню та зовнішню. Внутрішня валідність означає відповідність того, що міститься в методиці (завдань, субтетстів, суджень, тверджень тощо), загальній меті і задуму методики в цілому, а валідність зовнішня вказує на зв’язок між показниками методики і найбільш важливими, ключовими зовнішніми показниками, що відносяться до поведінки та дій обстежуваного.

Надійність методики, на відміну від валідності, характеризує її з точки зору стабільності результатів, отриманих при використанні цієї методики за аналогічних умов. Найбільш ефективним способом встановлення надійності методики є вирахування коефіцієнта кореляції між результатами обстеження одних і тих же досліджуваних за цією методикою через певний проміжок часу (4-6 місяців).

Одним з критеріїв якості психодіагностичної методики є точність, яка виражає міру її безпомилкового виявлення того, що вона вимірює. Точність є ступенем довіри до того, що отримані результати показують реальну величину характеристики особистості, яка проходить обстеження.

Важливою вимогою до психологічної методики є її практичність, що характеризується простотою, доступністю, швидкістю виконання її завдань.

Методики, які передбачаються застосовувати у процесі профвідбору, повинні бути стандартизованими. Стандартизація психодіагностичних методик вимагає розробки чітких інструкцій для обстежуваного, а також для психолога щодо проведення обстеження і обробки результатів з наступною їх інтерпретацією, повну уніфікацію всіх деталей обстеження, порядок обробки результатів і поставлення діагнозу. Передбачається стандартизація психодіагностичних шкал (вони можуть змінюватися через певний відрізок часу) для діагностування ступеня вираження професійно важливих якостей.

До психодіагностичних методик, окрім основних вищеописаних вимог, пред’являються ще ряд інших:

• у методиці повинні бути чітко сформульовані мета, предмет і сфера застосування;

• процедура проведення обстеження повинна бути задана у вигляді однозначного алгоритму;

• обробка отриманих результатів повинна мати статистично обґрунтовані методи підрахунку і стандартизації критеріальних норм;

• оціночні шкали повинні бути перевірені на репрезентативність, валідність, надійність у заданій сфері застосування;

• методика повинна бути зрозумілою і доступною не тільки для психолога, але й для обстежуваного;

• інструкція до методики повинна бути чіткою, короткою, простою і достатньо зрозумілою без додаткових пояснень;

• методика повинна бути об’єктивною та стандартизованою.

Серйозною проблемою у використанні психодіагностичних методик з метою профвідбору є допущення помилок, що впливають на результати обстеження. Зауважимо, що причиною помилок є не тільки недосконалість самої методики. Неточності можуть виникати у будь-якій ланці ланцюга, що йде від методики до обстежуваного, а від нього до психолога, який інтерпретує результати обстеження. Слід відмітити, що недотримання вищевказаних вимог до психодіагностичних методик може призвести (а іноді і призводить) до перекручення результатів професійного відбору, вплинути на його ефективність.

У залежності від мети й умов професійного відбору можуть використовуватися різні психодіагностичні методики, які умовно можна поділити на експрес-методики та методики поглибленої діагностики.

Психологічні експрес-методики відрізняються:

• компактністю та економічністю;

• простотою, можливістю проведення обстеження не тільки спеціалістом;

• можливістю швидкого виявлення груп ризику за тими чи іншими психологічними критеріями;

• переважною орієнтацією на діагностику нахилів клієнта.

Психодіагностичні методики поглибленої діагностики характеризуються:

• максимальною валідністю і надійністю;

• універсальністю та широким спектром оціночних можливостей, обсягом отримуваної інформації;

• зручністю для групового та комп’ютерного тестування;

• можливістю діагностики здібностей;

• здатністю виявляти приховані мотиви, відношення і уявлення клієнта.

Як уже було сказано, існує велика кількість психодіагностичних методик, які описані у чисельній літературі. Для практики профвідбору доцільно виділити комплекс психодіагностичних методик, що дозволяють отримати:

• оцінку основних властивостей нервової системи;

• оцінку мотиваційної сфери особистості;

• оцінку пізнавальних процесів;

• оцінку властивостей особистості;

• оцінку інтелекту;

• оцінку нервово-психічної напруженості.

Для вирішення завдань професійного відбору, орієнтованого на визначення професійно значимих основних властивостей нервової системи, їх типологічних особливостей, які впливають на цілий ряд характеристик психіки людини і визначають успішність навчання та професійної діяльності, може бути використаний комплекс методик, який подано у другому розділі даного посібника. Ряд методик дослідження основних властивостей нервової системи та особливості їх використання в практиці професійного відбору описані та обґрунтовані М.В. Макаренком.

Особливе місце у структурі особистості займає мотиваційна сфера (установки, потреби, інтереси, орієнтації). Не дивлячись на існування численних теорій, єдиного погляду на теорію мотивації на сьогодні поки не має. Мотивація визначає поведінку людини, торкаючись усіх сфер психічної діяльності. Мотиви виступають як спонукуюча та спрямовуюча сила, яка реалізує потреби людини, виступає організуючим фактором її життя і діяльності. Характер мотивів, їх спрямованість, інтенсивність, стійкість, широта, дієвість визначають успішність оволодіння професійною діяльністю та її ефективність.

Діагностика мотивації за допомогою опитувальників ускладнюється через вплив фактора “соціальної бажаності”. Але кваліфікований психолог може знизити вплив цього фактора, створивши для обстежуваного комфортну і доброзичливу обстановку.

У практиці проведення профвідбору найчастіше використовуються такі методики:

- методика ціннісних орієнтацій М.Рокича;

- опитувальник професійної спрямованості Д. Голланда;

- методика виявлення спрямованості особистості “Орієнтувальна анкета”;

- опитувальник психологічних схильностей Йовайші;

- опитувальник Кудера;

- методика визначення професійної і позапрофесійної мотивації Є. Головахи;

- опитувальник мотиваційної структури особистості;

- діагностико-диференційний опитувальник Є.О.Климова;

- методика діагностики мотивації до успіху Т. Елерса;

- методика діагностики мотивації особистості на уникнення невдач Т. Емрса та інші.

Більшість професій висувають високі вимоги до пізнавальних процесів особистості. Діагностика рівня розвитку професійно-важливих пізнавальних процесів (пізнавальних здібностей) проводиться за допомогою психометричних методик у формі індивідуального або групового обстеження. Видана велика кількість методик, кожна з яких, у свою чергу, має ряд модифікацій, іноді зі специфікою конкретної професійної діяльності. Найбільш відомі в практиці профвідбору - це методи психодіагностики пізнавальних процесів, а саме: “Компаси”, “Шкали приладів”, “Переплутані лінії”, і встановлення закономірностей, “Коректурна проба”, методика КНОП - 1 та інші.

Суттєве місце у системі профвідбору відводиться оцінці інтелектуальних здібностей безробітного. Слід виділити три основних параметри визначення інтелекту: а) здатність до навчання; б) здатність оперувати абстрактними символами і відношеннями; в) здатність до адаптації.

На даний час під інтелектом психологи розуміють здатність особистості глибоко і точно відображати у свідомості предмети і явища об’єктивної дійсності у їх суттєвих зв’язках і закономірностях, а також у творчій зміні досвіду. Інтелект – це система психічних процесів, що забезпечує реалізацію здатності людини оцінювати ситуацію, приймати рішення і відповідно до цього регулювати свою поведінку. Існуючі методики діагностики інтелекту призначені для визначення кількісних і якісних характеристик інтелекту, його вербального і невербального компонентів, типу мислення. У практиці проведення профвідбору найчастіше використовуються методики діагностики інтелектуальних здібностей, які мають велику валідність відносно критеріїв професійного навчання, ніж професійної успішності – середня валідність за багатьма професіями відносно критерію професійного навчання дорівнює 0,39, а відносно критеріїв професійної успішності – 0,22. З метою діагностики інтелектуальних здібностей особистості психологам можна рекомендувати такі методики: “Прогресивні матриці Равена”, “Тест структури інтелекту Амтхауера”, тест „Інтелектуальний потенціал”, “Тест Бенета”, “Короткий орієнтувальний тест”, “Визначення типу мислення” та інші. Для відбору на більшість професій необхідне вивчення властивостей особистості. Так, усі професії, які пов’язані з обслуговуванням, навчанням, управлінням вимагають від людини емоційної стійкості, схильності до спілкування, достатнього самоконтролю. Особистісні опитувальники вимірюють такі риси особистості, як самооцінка, комунікабельність, рівень домагань, тривожність, схильність до ризику, емоційну стабільність та ін..

Вивчення властивостей особистості в процесі психодіагностичного обстеження при відборі фахівців може проводитися з використанням таких методик: особистісний опитувальник Айзенка, 16-ти факторний особистісний опитувальник Кеттела (адаптований Л.М. Собчик), тест Лірі, методика Спілберга, тест емоцій Баса-Дарки та ін..

Для вивчення нервово-психічної напруженості з метою профвідбору використовуються методики “Прогноз”, “Визначення стресостійкості”, “Ситуаційна та особистісна тривожність Ханіна-Спілберга”, “Незакінченні речення” та ін.

В процесі проведення профвідбору можна використовувати проективні методики, серед яких найпоширенішими є: “Тематичний апперцептивний тест - ТАТ”, “Тест Роршаха”, “Метод малюнкової фрустрації Розенцвейга”. При цьому слід зауважити, що проективні методики ще не отримали широкого розповсюдження в практичній психології через складність інтерпретації отриманих результатів. Вони дозволяють зменшити суб’єктивні скривлення особистості та поведінки обстежуваного. У той же час лишається суб’єктивність інтерпретації відповідей обстежуваного з боку психолога, оскільки ці методики з точки зору обробки отриманих результатів менш формалізовані та стандартизовані у порівнянні з іншими особистісними методиками. При цьому хочемо зауважити, що проективні методики можуть успішно використовуватися у професійному відборі тільки висококваліфікованими і спеціально підготовленими психологами.

Крім перерахованих методик, які психологи можуть знайти у списку рекомендованої літератури, для вирішення завдань профвідбору можуть бути використані й інші, що представлені у багатьох довідниках, посібниках та монографіях.

Необхідно відмітити, що цілий ряд психодіагностичних методик є поліфункціональними, тобто дозволяють виявляти стан, ступінь розвитку сукупності властивостей, функцій, якостей індивіда і тому запропонована вище систематизація методик носить умовний характер, відображає досвід автора у проведенні науково-практичної роботи з проблем визначення (діагностики і прогнозування) професійної придатності різних категорій населення і може бути доповнений з урахуванням специфіки конкретних видів діяльності.

Перспективним напрямком удосконалення існуючої практики профвідбору є застосування у його проведенні комп’ютерних методик. Застосування комп’ютерних методик дає можливість: а) швидко отримувати діагностичні показники; б) звільнити психолога від трудомістких, рутинних операцій (інструктування, пред’явлення завдань, перевірка правильності відповідей, ведення протоколу, обробка результатів); в) точно реєструвати результати, уникати помилок при їх обробці; г) оперативно обробляти дані, що дозволяє проводити у стислі терміни масові психодіагностичні обстеження шляхом паралельного обстеження багатьох клієнтів.

Застосування комп’ютерних методик сприяє підвищенню рівня стандартизації умов психодіагностичного обстеження за рахунок однакового інструктування обстежуваних і пред’явлення завдань, що не залежать від індивідуальних якостей і стану як психолога, так і обстежуваних. Конфіденційність комп’ютерного обстеження дозволяє обстежуваним бути більш відвертими і природними під час обстеження.

Зауважимо, що позитивні риси застосування комп’ютерних методик у професійному відборі має і зворотній бік, на що потрібно звернути увагу. Зміна умов психодіагностичного обстеження, навіть у кращий бік, з позицій стандартизації вимагає обов’язкової перевірки (що не завжди робиться) комп’ютерної версії методики на її адекватність традиційному, бланковому аналогу. Проблеми взаємодії обстежуваного з комп’ютером, що розглядаються в межах взаємодії в системі “Людина-техніка” ще далекі до раціонального вирішення. Тому при спілкуванні з комп’ютером у обстежуваного можуть виникнути, наприклад, ефекти “психологічного бар’єру” і “наддовіри”. У зв’язку з цим комп’ютерні методики повинні піддаватися рестандартизації (стандартизуванню заново).