Тема 3. Міжнародні міжурядові та неурядові морські організації

Роль ООН в кодифікації і прогресивному розвитку міжнародного морського права

Міжнародна морська організація (ІМО)

Міжнародний орган по морському дну

Комісія з меж континентального шельфу

Міжурядова океанографічна організація (МОК) ЮНЕСКО

Міжнародний морський комітет (ММК)

Балтійська і міжнародна морська рада (БИМКО)

Міжнародна палата судноплавства (МПС)

Міжнародний морський форум нафтових компаній (ОСИМФ)

Міжнародна Асоціація класифікаційних товариств (МАКО)

РЕКОМЕНДОВАНІ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ТА СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

1. Копенгагенский трактат о режиме Балтийских проливов 1857 года / Международно-правовой режим важнейших проливов и каналов // Бараболя П.Д., Иванащенко Л.А., Колесник Д.Н. – М.; Юрид. лит., 1965. – С. 35-39.

2. Конвенция относительно обеспечения свободного плавания по Суэцкому каналу 1888 года / Сборник договоров России с другими государствами, 1856 - 1917// [сост.: Козьменко И.В.]; Под ред. Адамов Е.А. - М.: Госполитиздат, 1952. - С. 271-276.

3. Договор союзных государств с Германией (Версальский договор) 1919 г. / Ключников Ю.В., Собачин А.В. Версальский мирный договор. - М., 1925. - С. 92, 98-99.

4. Конвенция и Статут о международном режиме морских портов 1923 года / Додин Е.В. Двусторонние соглашения Украины о торговом мореплавании: учеб. пособие / Додин Е.В., Кузнецов С.А., Аверочкина Т.В. / Под общей редакцией академика С.В. Кивалова. - Львов: «Сполом», 2009. - С. 349-364.

5. Международная конвенция об унификации некоторых правил о коносаменте 1924 года / Правила перевозки грузов морем: Гаагские правила, Гаагско-Висбийские правила, Гамбургские правила: учеб.-метод. пособие / [сост. Е.В. Додин, С.А. Кузнецов]. - О., Библиотека журнала «Торговое мореплавание» (Серия: Рабочие тетради). - 1999. - № 12/IV.- С. 5-12.

6. Конвенция о режиме Черноморских проливов от 27 июля 1936 года / Международное право в документах. - М.: Международные отно­шения, 1982. - С. 508-514.

7. Устав Организации Объединённых Наций и Устав Международного Суда 1945 года / Устав ООН - инструмент мира / Ефимов Г.К. - М.: Наука, 1986.- 136 с.

8. Конвенція про Міжнародну морську організацію 1948 року в редакції 1982 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України. - 2004. - № 4. - Книга 1.- Ст. 871.

9. Конвенція про режим судноплавства на Дунаї 1948 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 21. - Ст. 1178.

10. Конвенция об открытом море 1958 года // Женевские конвенции по морскому праву /[сост. Е.В. Додин, С.А. Кузнецов]. - О., Библиотека журнала «Торговое мореплавание» (Серия: Правовое регулирование торгового мореплавания). - 1998. - № 5/ІІ. - С. 5-9;

11. Конвенция о территориальном море и прилежащей зоне 1958 года // Женевские конвенции по морскому праву / [сост. Е.В. Додин, С.А. Кузнецов]. - О., Библиотека журнала «Торговое мореплавание» (Серия: Правовое регулирование торгового мореплавания). - 1998. - № 5/ІІ. - С.10.

12. Конвенция о континентальном шельфе 1958 года // Женевские конвенции по морскому праву / [сост. Е.В. Додин, С.А. Кузнецов]. - О., Библиотека журнала «Торговое мореплавание» (Серия: Пра­вовое регулирование торгового мореплавания). - 1998. - № 5/ІІ.- С. 15-16.

13. Конвенция о рыболовстве и охране живых ресурсов открытого моря 1958 года // Женевские конвенции по морскому праву / [сост. Е.В. Додин, С.А. Кузнецов]. - О., Библиотека журнала «Торговое морепла­вание» (Серия: Правовое регулирование торгового мореплавания). - 1998. - № 5/ІІ. - С. 17-19.

14. Международная конвенция об унификации некоторых правил о перевозке пассажиров морем 1961 года / Правила морской перевозки пассажиров: учеб.-метод. пособие / сост. Е.В. Додин, С.А. Кузнецов]. - О., Библиотека журнала «Торговое мореплавание» (Серия: Рабочие тетради). - 1999. - № 15/IV. – С. 5-9.

15. Конвенія про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 р. // Офіційний вісник України. - 2006. - № 8. - Ст. 492.

16. Протокол об изменении Международной конвенции об унификации некоторых правил о коносаменте, подписанной в Брюсселе 25 августа 1924 года (Правила Висби) 1968 года / Правила перевозки грузов морем: Гаагские правила, Гаагско-Вис6ийские правила, Гамбургские правила: учеб.-метод. пособие / [сост. Е.В. Додин, С.А. Кузнецов]. - О., Библиотека журнала «Торговое мореплавание» (Серия: Рабочие тетради). - 1999. - № 12/IV. - С. 21-22.

17. Международные правила предупреждения столкновений судов в море, 1972 = International Regulations for Preventing Collisions at Sea, 1972. - М.: РосКонсульт; МГАВТ, 2001. - 96 с.

18. Міжнародна конвенія по запобіганню забрудненню з суден 1973 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України. - 2004 р. - № 4. - Книга 1. - Ст. 832.

19. Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України. - 2006. - № 5.- Книга 1,- Ст. 1103.

20. Конвенция о Международной организации морской спутниковой связи (ИНМАРСАТ) // Безопасность судоходства. Правовое регули­рование поиска и спасания на море: учеб. пос.: в 2 ч. / [сост. Е.В. Додин, С.А. Кузнецов]. - О.: ИНКО Сервис, 1998. - Ч. 1. - 1998. - С. 11-28.

21. Эксплуатационное соглашение международной организации мор­ской спутниковой связи (ИНМАРСАТ) // Безопасность судоходства. Правовое регулирование поиска и спасания на море: учеб. пос.: в 2 ч. / [сост. Е.В. Додин, С.А. Кузнецов]. - О.: ИНКО Сервис, 1998. - Ч. 1 - 1998.- С. 29-38.

22. Договор о постоянном нейтралитете и эксплуатации Панамского канала 1977 года / Действующее международное право. Документы в 2-х т. - Т. 2. Составители: Ю.М. Колосов Э.С. Кривчикова. Учебное пособие - 2002. - С. 405-407.

23. Протокол к Договору о постоянном нейтралитете и эксплуатации Панамского канала 1977 года // Действующее международное право. Документы в 2-х т. - Т. 2. Составители: Ю.М. Колосов, Э.С Кривчикова. Учебное пособие. - 2002. - С. 408-410.

24. Конвенция Организации Объединенных Наций о морской перевозке грузов 1978 года (Гамбургские правила) / Правила перевозки грузов морем: Гаагские правила, Гаагско-Висбийские правила, Гамбургские правила: учеб.-метод. пособие / [сост. Е.В. Додин, С.А. Кузнецов]. - О., Библиотека журнала «Торговое мореплавание» (Серия: Рабочие тетради). - 1999. - № 12/IV. - С. 23-42.

25. Міжнародна конвенція про підготовку і дипломування моряків та несения вахти 1978 року // Офіціний вісник України. - 2009. - № 60. - Ст. 2148.

26. Міжнародна конвенція про пошук і рятування на морі 1979 року // Офіційний вісник України. - 2005. - № 23. - Ст. 1335.

27. Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України. - 2004. - № 4. - Книга 1. - Ст. 921.

28. Конвенция ООН по морскому праву от 10 декабря 1982 года / Кон­ституция для океанов (UNCLOS 82): учебно-методическое пособие // [сост. Е.В. Додин, С.А. Кузнецов]; под ред. С.В. Кивалова. - О., Библиотека журнала «Торговое мореплавание» (Серия: Правовое регулирование торгового мореплавания). - 1998. - № 5/ІІ. - 250 с.

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

1. Аверочкина Т.В. Двухсторонние договоры о морском торговом судоходстве как основа правового режима пребьівания судов в иностранных портах / Т.В. Аверочкина // Правове життя сучасної України: Тези доповідей Всеукраїнської наукової конференції «Пра­вове життя сучасної України» / Відп. ред. д-р юрид» наук., проф. Ю.М. Оборотов // Одеська національна юридична академія. - О.: Фенікс, 2008. - 568 с. (С. 223-225).

2. Аверочкина Т.В. К вопросу о правовом режиме судна в морском порту / Т.В. Аверочкина // Материалы докладов XVI Международ­ной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломо­носов» / Отв. ред. И.А. Алешковский, П.Н. Костылев, А.И. Андреев. [Электронный ресурс] — М.: МАКС Пресс, 2009. - С. 5-7.

3. Аверочкина Т.В. Нормы о таможенных формальностях в двухсторон­них соглашениях Украины о торговом судоходстве / Т.В. Аверочкина // Матеріали Міжнародного наукового симпозиуму курсантів, студентіев та молодих вчених «Актуальні проблеми правового регулювання в сфері реалізації сучасної митної політики держави», 27-28 березня 2009 р., Академія митної служби України. - С. 19-20.

4. Аверочкина Т.В. Режим морского порта, судоходных путей и транзита в документах Лиги Наций / Т.В. Аверочкина // Митна справа. - 2008. -№4.-С. 47-48.

5. Аверочкина Т.В. Режим экипажей судов в двухсторонних соглашени­ях Украины о торговом мореплавании / Т.В. Аверочкина // Правове життя сучасної України: тези доповідей Міжнародної наукової кон­ференції професорсько-викладацького і аспірантського складу / Відп. ред. д-р юрид, наук. проф. Ю.М. Оборотов // Одеська національна юридична академія. - О.: Фенікс - 2009. - С. 283 - 285.

6. Аверочкіна Т.В. Колізії національних законодавств при працевлашту­ванні моряків на судна іноземних судновласників / Т.В. Аверочкіна // Актуальні проблеми політики: Зб. наук, праць - Одеса: Фенікс, 2006. - Вип. 29. - С. 461 - 464.

7. Аверочкіна Т.В. Морський торговельний порт - орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони / Т.В. Аверочкіна // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук, праць - Одеса: Юрид. Л-ра, 2004. - Вип. 22. - С. 517 - 520.

8. Аверочкіна Т.В. Норми-стандарти підготовки та дипломування моряків: місце у системі правових норм та правова природа / Т.В. Аверочкіна // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2006, - № 7 (57).-С.111 - 115.

9. Аверочкіна Т.В. Організація системи з підготовки та підвищення кваліфікації моряків в Україні / Т.В. Аверочкіна // Суспільство. Держава. Право. - 2004. - Вип. 4. Морське право. - С. 54 - 56.

10. Аверочкіна Т.В. Правова природа стандартів підготовки та дипломування моряків / Т.В. Аверочкіна // Південноукраїнський правовий часопис. - 2006. - № 1. - С. 137 - 139.

11. Аверочкіна Т.В. Правові колізії в регулюванні працевлаштування моряків на судна іноземних судновласників / Т.В. Аверочкіна // Митна справа. - 2006. - № 1.

12. Аверочкіна Т.В. Режим як основа правопорядку морського порту / Т.В. Аверочкіна // Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний виміри: Тези Міжнародної науково-практичної конференції / За заг. ред. Ю.М. Оборотова. - О.: Феникс, 2008. - С. 148-150.

13. Аверочкіна Т.В. Участь органів місцевого самоврядування в управлінні спеціальними (вільними) економічними зонами / Т.В. Аверочкіна // Митна справа. - 2005. - № 2. - С. 60 - 63.

14. Александрова К.И. Материалы БИМКО по вопросам морского права / К.И. Александрова. - М., 1972. - 125 с.

15. Багрий-Шахматов Л.В. Некоторые вопросы уголовной ответствен­ности лоцманов за нарушения правил безопасности мореплавания, допущенные при проводке судов / Багрий-Шахматов Л.В., Дришлюк И.А. // Актуальные правовые вопросы борьбы с преступностью / Редкол.: Ведерников Н.Т., Свиридов М.К., Филимонов В.Д. (Отв. ред.) - Томск: Изд-во Том. ун-та - 1988. - С. 101-106.

16. Балобанов А., Бианко Р. Очерки по гражданскому процессуальному арбитражу: Учебное пособие. – О., 2001. – 226 с.

17. Балобанов А., Бианко Р., Рейно Ж. Очерки по юридической ответственности на транспорте: Учебное пособие. – О., 2001. – 85 с.

18. Балобанов А.О. Деятельность Европейского Союза по правовому обеспечению безопасности мореплавания. – Одесса: ОНМУ, 2003. – 228 с.

19. Балобанов А.О., Логинов О.В., Жюльен О., Бюссо В. Гражданский и арбитражный процесс Франции. Морское право Франции. – Одесса: ОГМУ, 2002. – 172 с.

20. Бекяшев К.А. Морское рыболовное право: учеб.[для студ. высш. и сред. учеб. завед.] /Бекяшев К.А. - М.: ТК Велби, издательство «Про­спект», 2007. - 560 с.

21. Бекяшев К.А. Правовые вопросы безопасности мореплавания в деятельности международной морской организации (ИМО) / К.А. Бекяшев // Сборник научных трудов ВЮЗИ. Актуальные вопросы теории современного международного права / Архилюк В.Н., Бекяшев К,А„ Комарова Л .А., Макаров О.И., и др.; Отв. ред.: Мелков Е.М. - М.: РИО ВЮЗИ, 1988. - С. 101.

22. Бергстранд С. Оффшорная регистрация судов (обзор и комментарии по ситуации с «удобными» флагами) /С. Бергстранд //Ежегодник морского права. - 1997. - Ч. 3. - С. 79-98.

23. Блинов Э.К. Комплексное обслуживание судов в морских портах / Э.К. Блинов, А,М. Дуберштейн. - М.: Транспорт, 1975. - 114 с.

24. Бойцов Ф.С. Морское право / Ф.С. Бойцов, Г.Г. Иванов, А.А. Мако­вский. - М. Транспорт, 1984. - 261 с.

25. Брухис Г.Е. Коммерческая эксплуатация морского транспорта: учеб. / Г.Е. Брухис, Н.А. Лущан. - М.: Транспорт, 1985. - 95 с.

26. Бурмистров М.М. Организация фрахтовых и внешнеторговых транспортных операций / М.М. Бурмистров. – М., 1982. - 80 с.

27. Варгас Р.А. Законодательство Панамы и проблема «удобных» флагов в современном международном праве / Р.А. Варгас // Морской тран­спорт и международное судоходство: правовые и экономические проблемы: материалы XIV Международной конференции «Мир на морях» (Москва, 15-18 июня 1990 г.). - М., 1990. – С. 381-386.

28. Горчаков С. Правовые аспекты регистрации судов / С. Горчаков // Юридическая практика. - 2007. - 6 февраля. - № 6. - С. 11.

29. Горшков Г.С. Правовое положение военных кораблей в иностранных водах и портах / Г.С. Горшков, И.Е. Тарханов // Вопросы международ­ного морского права. - 1965. - С. 75-83.

30. Гуреев С.А. Проблема иммунитета государственных морских торговых судов на современном этапе / С.А. Гуреев // Ежегодник морского права. - 1997. - С. 55-63.

31. Гуреев С.А. Свобода судоходства в открытом море. Исключительная юрисдикция государства над судами своего флага / С.А. Гуреев // Мировой океан и международное право. Открытое море. Международные проливы. Архипелажные воды. – М., 1988. - С. 45-46.

32. Демиденко В,В, К вопросу о реализации суверенитета УССР в тор­говом мореплавании /В.В. Демиденко // Развитие национальной государственности союзной республики на современном этапе. - К., 1990. - 95 с.

33. Демиденко В.В. Міжнародно-правова основа національного морського права України: теоретичні аспекти / Демиденко В.В. - Одеса: АО БАХВА 1995. - 104 с.

34. Демиденко В.В. Понятие судна в морском праве / В.В. Демиденко // Торговое мореплавание и морское право: сб. статей и материалов / Торгово-промышленная палата СССР. -1987. - Вып. 14. - С. 25-33.

35. Джавад Ю,Х. Морское право: учеб. [для студентов вузов] / [Джавад Ю.Х., Жудро А,К,, Самойлович П.Д.]. - М.: Транспорт, 1964. - 318 с.

36. Додін Є.В. Митні операції на морському транспорті: Навчально-методичний посібник /Є.В. Додін. - Одеса: Юридична Література, 2001. - 135 с.

При аналізі процесу становлення міжнародно-правових норм, що регулювали режим морських просторів і різноманітні види діяльності держав з використання Світового океану з кінця XVIII століття до середини XX століття, можна приходити до висновку, що це були в основному норми звичаєвого права, частина з яких була закріплена в угодах, укладених державами на двосторонній основі.

Перша спроба кодифікації норм, що належать до правового режиму територіальних вод, почата в 1930 році під егідою Ліги Націй, успіхом не увінчалася. її результатом став лише проект конвенції, підготовлений для розгляду в майбутньому. Слід зазначити також спроби кодифікації окремих норм в основному зі специфічних питаннь (попередження зіткнень суден, охорона людського життя на морі, безпека мореплавання та ін.).

Відсутність настійної зацікавленості міжнародного співтовариства в договірному закріпленні вже існуючих звичайних норм у відповідній універсальній міжнародній конвенції пояснювалося об'єктивним чинником і було прямо пов'язано з тим, що види використання Світового океану були обмежені до середини XX століття в основному судноплавством і рибальством.

Така потреба в універсальній кодифікації відповідних норм міжнародного права проявилася тільки після Другої світової війни, коли розвинені в промисловому відношенні країни приступили до розвідки й експлуатації природних ресурсів континентального шельфу. У цей же час широко розгорнулася науково-дослідна діяльність держав у Світовому океані. В умовах науково-технічної революції держави приступили до розвідки і розробки природних ресурсів дна морів, океанів за межами континентального шельфу. Усе більш ефективна і багатогранна діяльність держав з використання Світового океану створила основу для виникнення специфічного предмета правового регулювання галузі міжнародного права, що формувалася. Тому завершення становлення міжнародного морського права як галузі загального міжнародного права слід пов'язувати з його кодифікацією, тобто прийняттям у рамках світового співтовариства держав багатосторонніх міжнародних конвенцій з міжнародного морського права.

Слід зазначити, що Організація Об'єднаних Націй із самого початку своєї діяльності приступила до кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного морського права. Особливу роль тут зіграла діяльність Комісії ООН з морського права, що у період 1949 — 1956 років провадила велику роботу з кодификації звичаєвно-пра-вових норм і розробки проекту нових договірних норм. Це дало можливість провести в 1958 році в Женеві І Конференцію ООН з морського права, у роботі якої взяли участь 86 держав, включаючи 49, що розвиваються.

У задачу І Конференції ООН з морського права входив розгляд і прийняття на основі проекту, розробленої Комісією міжнародного права ООН, конвенції або конвенцій із питань, що торкають інтереси всіх держав. У результаті роботи І конференції ООН були прийняті конвенції: 1) про відкрите море 2) про територіальне море і зону, що прилягає; 3) про континентальний шельф і 4) про рибальство й охорону живих ресурсів відкритого моря. Крім того, І Конференція ООН з морського права прийняла Факультативний протокол про обов'язкову процедуру вирішення спорів і 5 резолюцій, включаючи резолюцію про скликання II Конференції ООН з морського права.

Історичне значення І Конференції ООН з морського права полягає, по-перше, у тому, що вона була першим найважливішим етапом кодификації сформованих на той час звичаєвих норм про режим морських просторів і про різноманітні види використання Світового океану, і, по-друге, у тому, що на ній були розроблені в порядку прогресивного розвитку міжнародного права нові норми, що надалі одержали широке міжнародне визнання.

У ході конференції вдалося кодифікувати ряд загальновизнаних принципів і норм міжнародного морського права: принцип свободи відкритого моря, що включає свободу судноплавства, рибальства, прокладки морських кабелів і трубопроводів, польотів над відкритим морем; право мирного проходу через територіальне море; принцип реального зв'язку між судном і державою прапора; про режим континентального шельфу та ін.

Але на І Конференції не вдалося вирішити питання про максимальну ширину територіального моря і рибальської зони за його межами.

Мета II Конференції ООН з морського права, скликаної в Женеві в 1960 році, полягала в розробці міжнародно-правових норм із питань, не вирішених на І конференції. Проте через виниклі розбіжності між учасниками II Конференції з морського права вирішити на ній ці питання не вдалося, тому що одні держави виступали за трьохмильний ліміт, інші — за шестимильний, треті — дванадцятимильний. І це не дивовижно, тому що мова йшла про межу території держав, що мають морське узбережжя.

Об'єктивні обставини загальносвітового розвитку призвели до того, що питання, пов'язані із шириною територіального моря, рибальської зони, континентального шельфу, з економічними й іншими правами прибережних держав у їхній взаємодії з інтересами міжнародного співтовариства в цілому, ставали усе більш актуальними. Крім того, до цих питань додалися проблеми негативного характеру, породжені науково-технічною революцією: забруднення морів і океанів, можливість використання потужних технічних засобів у справі розвідки і видобування живих і неживих ресурсів Світового океану, розширення й ускладнення наукових досліджень морських просторів.

Усі ці фактори викликали необхідність активізації співробітництва держав у їхньому подоланні і знайшли свій прояв насамперед у кодифікаційних роботах, що торкнулися окремих інститутів морського права: безпека мореплавання й охорони людського життя на морі; захист і збереження морського середовища, включаючи забруднення моря із суден і боротьбу з забрудненням; режим рибальства й охорони живих морських ресурсів; режим морських портів і іноземних судів у них; режим транзитної торгівлі внутрішньоконтинентальних держав; часткову демілітаризацію морських просторів і т.д.

езультатом цієї роботи стала поява таких міжнародно-правових актів, як Конвенції з охорони людського життя на морі 1960 і 1974 років; Конвенція про міжнародні правила запобігання зіткненню суден у морі 1972 року; Конвенція з пошуку і рятування на морі 1979 року; Конвенція про втручання у відкритому морі у разі аварій, що призводять до забруднення нафтою 1969 року; Конвенція про запобігання забруднення моря викиданням відходів та інших матеріалів 1972 року; Конвенція про запобігання забруднення суднами 1973 року; Конвенція про запобігання забруднення моря із джерел на суходолі 1974 року; Конвенція про збереження атлантичних тунців 1966 року; Конвенція про порядок ведення промислових операцій в Північній Атлантиці 1967 року; Конвенція про збереження антарктичних тюленів 1972 року; Конвенція про транзитну торгівлю внутрішньоконтинентальних держав 1965 року та ін.

Таким чином, міжнародне морське право як галузь загального міжнародного права знаходилася в постійному розвитку. Навіть після невдалого завершення роботи II Конференції ООН з морського права процес ко-дификації і прогресивного розвитку окремих його інститутів продовжувався. Але наростали і серйозні негативні тенденції, що були пов'язані насамперед із тим, що після конференції деякі держави, особливо нові незалежні держави, що виникли в результаті деколонізації, стали розширювати свої територіальні води аж до 200 морських миль або ж установлювати прибережні економічні і рибальські зони, підпорядковані їхній винятковій юрисдикції, шириною до 200-300 миль. Виникла достатньо складна і небезпечна ситуація в справі дослідження і використання Світового океану на рівноправній основі всіма державами з належним урахуванням їхнього географічного положення й інтересів стосовно до Світового океану.

З метою вирішення цієї гострої і глобальної проблеми, відповідно до резолюцій Генеральної Асамблеї ООН 2750 С (XXV) від 17 грудня 1970 року і 3067 (XXVIII) від 16 листопада 1973 року, була скликана НІ Конференція ООН з морського права.

Конференція, що проходила з 1973 по 1982 рік, стала найважливішим етапом кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного морського права. Усього було проведено 11 сесій, причому, починаючи з 7-й сесії, кожна з них мала додаткові («відновлені») частини сесій.

У роботі Конференції брали участь делегації 164 держав. Крім того, у якості запрошених у її роботі брали участь й інші суб'єктів міжнародних відносин — 12 спеціалізованих установ ООН, 19 міжурядових організацій і ряд неурядових організацій.

Незважаючи на те, що в ході Конференції виявилося зіткнення певних політичних і економічних угруповань із протилежними інтересами, таких, як «Група 77» (держави, що розвиваються, що було насправді біля 120); група західних капіталістичних держав; група соціалістичних держав; група держав архіпелагу; група держав, що не мають виходу до моря, та інших, що знаходяться в несприятливих географічних умовах; група заливних держав та ін., зрештою удалося винести на єдине за всі роки голосування узгоджений текст Конвенції ООН з морського права. ЗО квітня 1982 року Конвенція була прийнята: за її прийняття проголосували 130 делегацій, проти — 4, і 17 утрималися. Разом із Конвенцією були прийняті 4 резолюції, що склали Додаток І до неї. На заключних засіданнях Конференції, що відбулися з 6 по 10 грудня 1982 року в Монтего-Беї (Ямайка), були заслухані заключні заяви делегацій, після чого був підписаний Заключний акт, а 10 грудня була відкрита для підписання Конвенція ООН з морського права 1982 року.

У цей перший день Конвенцію підписали 119 делегацій, що представляли 117 держав. Острови Кука (самоврядна асоційована держава) і Рад Організації Об'єднаних Націй по Намибії. У цей же день Конвенцію підписала делегація України. Одна держава — Фіджі — у той же день здала на зберігання свою ратифікаційну грамоту. Слід зазначити, що ніколи колись у день відкриття договору для підписання не демонструвалася настільки конкретно така переконлива його підтримка. Цей перший успіх Конвенції сам по собі не має прецеденту в історії договірного права.

Проте цей успіх був обумовлений завдяки методу роботи конференції: прийняттю її тексту на основі консенсусу, і так званого «пакетного підходу», концептуальна основа якого складається в прийнятті рішень стосовно до різноманітних груп установлюваних норм з урахуванням нерозривного зв'язку між ними. У цьому випадку держави-учасниці виявляли готовність поступитися деякими своїми інтересами стосовно до якоїсь групи норм за умови, що їх суттєві права й інтереси будуть належною мірою відбиті в іншій групі норм.

«Пакетне» рішення щодо Конвенції є результат унікального характеру обставин, при яких вона з'явилася, включаючи тісний взаємозв'язок багатьох різноманітних питань, велике число держав-учасниць і численність інтересів, що найчастіше зіштовхуються, що, як відзначалося, нерідко не вписувалися в традиційні рамки регіональних інтересів. Наріжним каменем «пакета» Конвенції є підхід, відповідно до якого користування правами і вигодами припускає прийняття на себе супутніх обов'язків і зобов'язань, із тим, щоб можна було створити загальний справедливий порядок.

У основі Конвенції лежать і інші важливі підходи. Один із них закріплює повагу прав інших держав у якості найпершого обов'язку всіх держав-учасниць. Конвенція накладає на сторони зобов'язання вирішувати їхні спори мирними способами і надає вибір методів вирішення спорів у випадку, коли вони не можуть іншим чином досягти домовленості, навіть при втручанні третьої сторони.

У своїй заяві, зробленій 10 грудня 1982 року після відкриття Конвенції для підписання, Генеральний секретар ООН Хав'єр Перес де Куельяр відзначив:

«Ця Конвенція подібна ковтку свіжого повітря під час серйозної кризи в міжнародному співробітництві і спаду в справі використання міжнародного механізму для рішення світових проблем. Так будемо ж сподіватися, що цей ковток свіжого повітря передвіщає теплий бриз, що дує з Півночі на Південь, із Півдня на Північ, із Сходу на Захід і з Заходу на Схід, тому що це ясно покаже, чи готове міжнародне співтовариство підтвердити свою рішучість шукати за допомогою Організації Об'єднаних Націй більш задовільних розв'язань серйозних проблем, що стоять перед світом, у якому спільним знаменником є взаємозалежність».

Конвенція ООН з морського права набрала сили 16 листопада 1994 року після закінчення 12 місяців із дня здачі на збереження, у відповідності зі статтею 308 Конвенції, ратифікаційної грамоти 60 державою. Україна ратифікувала Конвенцію 3 червня 1999 року за допомогою прийняття Верховною Радою України Закону України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 року й Угоди про імплементації Частини XI Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 року».

Як говорить її преамбула, метою Конвенції є встановлення «правового режиму для морів і океанів, що сприяв би міжнародним повідомленням і сприяв би використанню морів і океанів у мирних цілях, справедливому й ефективному використанню їхніх ресурсів, збереженню їхніх живих ресурсів, вивченню, захисту і збереженню морського середовища».

Конвенція підтверджує і доповнює ряд положень Женевських конвенцій з морського права 1958 року. Конвенція ООН з морського права 1982 року і Женевські конвенції з морського права 1958 року є безстроковими міжнародно-правовими актами і зберігають свою юридичну чинність для їхніх держав-учасниць. У той же час, відповідно до статті 311 Конвенції з морського права, вона має переважну силу у відносинах між державами-учасницями перед Женевськими конвенціями з морського права 1958 року, тобто в тому випадку, коли дві держави є одночасно учасницями Конвенції 1982 року і тієї або іншої конвенції 1958 року, за винятком, зрозуміло, тих просторів Світового океану, юридичний статус і режим яких не був зазначений і регламентований у конвенціях 1958 року.

Конвенція характеризується значною новелізацією, вона вводить нові норми й інститути, що відбивають сучасні тенденції розвитку в освоєнні Світового океану. У ній вперше в договірному порядку була встановлена гранично допустима ширина територіального моря 12 миль; підтверджене і деталізоване право мирного проходу іноземних судів через територіальне море. Цілком новим є інститут виняткової економічної зони, у межах котрої прибережній державі даються суверенні права у відношенні розвідки, розробки і збереження природних ресурсів, що знаходяться на дні, у його надрах і у водах, що покривають, і управліннями, а також стосовно інших видів економічної діяльності. Конвенція містить новий інститут — води архіпелагу, застосовний до держав-архіпелагів. Вперше в договірній практиці Конвенцією був визначений статус величезної території — району морського дна за межами континентального шельфу («Району»). У ній зафіксовані правила транзитного проходу через міжнародні протоки, що дають можливість здійснювати свободу судноплавства і польотів через них. Урегульовано також польоти літальних апаратів у повітряному просторі над Світовим океаном.

Конвенція підтвердила основні норми стосовно континентального шельфу і внесла уточнення в цей інститут, зокрема, визначила підходи до визначення зовнішньої межі континентального шельфу. Визначено порядок регулювання діяльності з дослідження і використання його ресурсів.

Конвенція істотно розширила перелік свобод відкритого моря, включивши в нього поряд із традиційними свободами судноплавства, рибальства, польотів, прокладки кабелів і трубопроводів також свободи будувати штучні острови, установки і споруди, що допускаються відповідно до міжнародного права, і проводити морські наукові дослідження.

У Конвенції є блоки норм, що регламентують порядок проведення морських наукових досліджень, направлених на забезпечення захисту і збереження морського середовища, а також механізм врегулювання спорів, пов'язаних із тлумаченням і застосуванням її норм.

Важливим положенням Конвенції в справі забезпечення загального миру і безпеки є резервування відкритого моря для мирних цілей.

Варто враховувати, що Конвенція кодифікувала ряд звичаєво-правових норм, проте ці норми продовжують діяти у своїй старій якості для держав, не що беруть участь у ній.

Конвенція ООН з морського права 1982 року є основним джерелом сучасного міжнародного морського права. Це один із дуже великих багатосторонніх міжнародно-правових актів, що має дуже складну структуру, що включає власне Конвенцію, що складається з 320 статей і дев'яти додатків до неї, що складають невід'ємну її частину, відповідно до статті 318 Конвенції. Конвенція, крім преамбули, включає 17 тісно взаємозалежних між собою частин, як-от:

Частина І — Введення;

Частина II — Територіальне море і зона, що прилягає;

Частина III — Протоки, використовувані для міжнародного судноплавства;

Частина IV — Держави-архіпелаги;

Частина V — Виняткова економічна зона;

астина VI — Континентальний шельф;

Частина VII — Відкрите море;

Частина VIII — Режим островів;

Частина IX — Замкнуті або напівзамкнуті моря;

Частина X — Право держав, що не мають виходу до моря, на доступ до моря і від нього і на свободу транзиту;

Частина XI — Район;

Частина XII — Захист і збереження морського середовища;

Частина XIII — Морські наукові дослідження;

Частина XIV — Розроблення і передача морської технології;

Частина XV — Врегулювання спорів;

Частина XVI — Загальні положення;

Частина XVII — Заключні положення.

Додатки до Конвенції названі: Види, що далеко мігрують; Комісія з меж континентального шельфу; Основні умови пошуку, розвідки і розробки ресурсів Району; Статут підприємства; Погоджувальна процедура; Статут Міжнародного трибуналу з морського права; Арбітраж; Спеціальний арбітраж; Участь міжнародних організацій.

Одне лише перерахування частин самої Конвенції і додатків до неї дає переконливий доказ розширення кола об'єктів регулювання міжнародним морським правом, поліпредметності і поліоб'єктності самої Конвенції, що дійсно робить її основним джерелом сучасного міжнародного морського права.

Слід зазначити, що, головним чином, Конвенція ООН з морського права встановлює правовий статус і юридичний режим тих морських просторів Світового океану, про які в ній мова йде. Але хоча ці простори і пов'язані в єдиному природному комплексі, кожний окремо, із погляду права, представляє різноманітні юридичні поняття. Одні з них, відповідно до Конвенції, мають правовий режим, що передбачає їхню приналежність певним суб'єктам (наприклад, внутрішні морські води, на які поширюється суверенітет прибережної держави в повному обсязі), інші — правовий статус, що містить тільки визначені права й обов'язки належних суб'єктів по їхньому дослідженню і використанню (наприклад, континентальний шельф, у відношенні котрої держави не здійснюють суверенні права, а наділені лише виключними правами з його дослідження, а також використанню ресурсів його дна і надр).

У такий спосіб Конвенція ООН з морського права визначає юридичний статус позначених у ній морських просторів (територіальне море, що прилягає, зона, відкрите море, континентальний шельф і т.д.) і їхні межі (межа) із метою встановлення їхнього юридичного режиму, тобто сукупності прав і зобов'язань учасників Конвенції стосовно до простору, що має даний статус.

Слід звернути увагу і на деякі невідповідності окремих положень Конвенції, що стосуються насамперед суб'єктного складу її учасників. Так, у частині І Конвенції, названій «Вступ», визначаються деякі базові терміни-поняття Конвенції, у тому числі і по цікавлячій нас проблемі. Це ж, звичайно, насамперед «держава-учас-ниця» — держава, що погодилася на обов'язковість для неї Конвенції і для якої вона знаходиться в силі (подп. 1 пункт 2 статті 1). Проте в другому підпункті цієї статті закріплено, що Конвенція застосовується до перерахованого в пункті 1 «b» — «f» статті 305 Конвенції суб'єктам права, що стають учасниками Конвенції відповідно до умов, характерними для кожного з них. Під такими суб'єктами Конвенція розуміє «самоврядні асоційовані держави», що мають компетенцію з питань, регульованих Конвенцією, у тому числі компетенцією укладати відповідні договори. Слід зазначити, що на практиці учасниками Конвенції поки стають тільки лише держави, що ж стосується правосуб'єктності асоційованих держав, то про неї що-небудь сказати поки неможливо.

У той же час, у відповідності зі статтею 305, учасниками Конвенції можуть стати і «міжнародні організації відповідно до Додатка IX». Стаття 1 Додатку IX, названа «Вживання терміна «міжнародна організація», говорить: «Для цілей статті 305 і профільного додатка термін «міжнародна організація» означає засновану державами міжурядову організацію, котрій її держави-члени передали компетенцію в питаннях, регульованих дійсною Конвенцією, у тому числі компетенцію по висновку договорів, що ставляться до таких питань». Проте з інших статей цього Додатка випливає, що промова в ньому йде не про міжнародні організації як таких, а про об'єднання держав, іменованих конфедераціями або наднаціональними організаціями. Стосовно до морського права промова практично йде про Європейський союз (ЄС), колишній ЄЕС, якому держави-члени передали повноваження укладати міжнародні договори про використання їх виняткових економічних зон. Інших подібних конфедерацій держав (наднаціональних організацій) поки немає. Практичним підтвердженням сказаного є те, що ЄЕС, підписавши документ, є учасником Конвенції.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що у відношенні суб'єктного складу її учасників Конвенція ООН з морського права має суттєвий перспективний потенціал, що враховує навіть зміни, що відбуваються в майбутній державній організації світового співтовариства.

У цілому, можна констатувати, що розроблення і прийняття Конвенції ООН з морського права 1982 року явилося важливим історичним етапом у кодифікації і прогресивному розвитку міжнародного права. її стратегічною метою є стабільний розвиток міжнародних відносин у зв'язку з діяльністю суб'єктів міжнародного права у Світовому океані.

У зв'язку з цим вважається необхідним відрізняти міжнародне морське право від морського права. Перше — засновано винятково на нормах міжнародного права і належить до поводження держав за межами власної території. Друге — є правом конкретної держави і містить норми внутрішньодержавного (національного) права. Його основу складають внутрішньодержавні акти, що регламентують правове положення і порядок користування внутрішніми територіальними водами (територіальним морем), а також приналежній державі морськими і річковими суднами.

Міжнародна Морська Організація була створена як перший міжнародний орган, який повинен займатись виключно морськими питаннями. Важливі завдання Організації відображені в її девізі: « Безпечне, захищене і ефективне судноплавство за умови чистих океанів».

В листопаді 2009 року Міжнародна Морська Організація налічувала 169 держав-членів і 3 асоційовані члени. Така кількість учасників є надзвичайно важливим елементом оцінки місця організації в системі міжнародних відносин. Адже, вступаючи в організацію, держави підтримують її цілі, беруть на себе зобов’язання і налагоджують ефективні механізми співпраці.

Безпека, охорона на морі, запобігання забруднення – це основні цілі, які ставить перед собою Міжнародна Морська Організація, в умовах сучасних міжнародних відносин досягнення цих цілей є надзвичайно важливим. Якщо зважати на міжнародний характер сфери судноплавства, діяльність саме міжнародної організації буде більш ефективною, а ніж діяльність чи рішення, які приймаються державою, в односторонньому порядку і без узгодження позицій з іншими учасниками міжнародних відносин.

У 1948 році на конференції ООН була прийнята Конвенція, яка започаткувала створення Міжнародної Морської Організації в якості першого міжнародного органа, який повинен займатись виключно морськими питаннями. Конвенція набула чинності 17 березня 1958 року, і створена організація почала свою практичну діяльність. На 9-ій сесії Асамблеї цієї організації (Резолюція A.358(IX)) її назву було змінено. Це було пов'язано з тим, що слово "консультативна" тлумачилося як обмежена в повноваженнях і відповідальності організація, а слово "міжурядова" викликало недовіру і підозри. Тому нова назва - Міжнародна Морська Організація (ІМО) була необхідна для підвищення статуту Організації як міжнародної, відповідальної за впровадження різних міжнародних конвенцій і створення норм і стандартів, що стосуються охорони людського життя на морі і охороні морського середовища від забруднення. З 22 травня 1982 року діє її нинішня назва.

Діяльність ІМО спрямована на скасування дискримінаційних дій, що зачіпають міжнародне торговельне судноплавство, а також прийняття норм (стандартів) по забезпеченню безпеки на морі і запобіганню забрудненню з суден довкілля, в першу чергу, морського.

На протязі десятилітнього періоду між тим, коли була прийнята Конвенція і коли вона вступила в силу, увагу міжнародного співтовариства привернули і інші проблеми, що стосувались безпеки, проте мали кілька аспектів. Однією з найбільш важливих була загроза забруднення моря з кораблів, особливо забруднення нафтою, яка перевозиться танкерами. Міжнародна Конвенція з цього питання була прийнята в 1954 році, у січні 1959 року ІМО прийняла на себе відповідальність за впровадження цієї конвенції і прийому нових членів. Найважливішими цілями організації, з моменту її створення є підвищення безпеки на морі і запобігання забруднення моря. Важливі завдання Організації відображені в її девізі: « Безпечне, захищене і ефективне судноплавство за умови чистих океанів».

Основні функції Міжнародної Морської Організації :

1.  є консультативною і дорадчою організацією;

2.  несе відповідальність за організацію забезпечення безпеки на морі і захисту довкілля, а також вирішення юридичних питань, пов'язаних з міжнародним судноплавством;

3.  сприяє полегшенню взаємодії урядів держав з технічних питань для досягнення найвищих стандартів в області безпеки на море і запобігання забрудненню;

4.  приймає і удосконалює обов'язкові до виконання і рекомендаційні міжнародні конвенції, кодекси, резолюції, протоколи, циркуляри і рекомендації.

Згідно з Конвенцією 1948 року про створення Міжнародної Морської Організації, її цілями були визначені наступні:

1.  забезпечення механізму для співробітництва урядів у сфері урядового регулювання і заходів, що стосуються всякого роду технічних питань, що торкаються міжнародного торговельного судноплавства: заохочення і сприяння прийняттю всіма країнами високих практично можливих норм у питаннях, що стосуються безпеки на морі, ефективності судноплавства, запобігання забрудненню із суден морського середовища і боротьби з ним, і розгляд адміністративних і правових питань, пов'язаних з цілями, викладеними в цій статті;

2.  заохочення усунення дискримінаційних заходів і зайвих обмежень з боку урядів, що стосуються міжнародного торговельного законодавства, з тим, щоб світова торгівля могла без дискримінації користуватися послугами судноплавства: сприяння і заохочення, що здійснюються урядом з метою розвитку свого національного судноплавства та з метою безпеки, не є самі по собі дискримінацією за умови, що такі сприяння і заохочення не ґрунтуються на заходах, розрахованих на обмеження свободи для суден усіх прапорів брати участь у міжнародній торгівлі;

3.  забезпечення розгляду Організацією будь-яких питань, що стосуються судноплавства, і впливу судноплавства на морське середовище, які можуть бути передані їй будь-яким органом або спеціалізованою установою і впливу судноплавства на морське середовище, Організації Об'єднаних Націй;

4.  забезпечення обміну інформацією між урядами з питань, що розглядаються Організацією.

Організація є єдиною спеціалізованою установою Організації Об’єднаних Націй, яка має свою штаб-квартиру в Сполученому Королівстві. В листопаді 2009 року Міжнародна Морська Організація налічувала 169 держав-членів і 3 асоційовані члени. ІМО складається з Асамблеї, Ради, Секретаріату і Комітетів. Керівний орган ІМО - Асамблея - у складі представників усіх держав-членів скликається один раз на два роки. Перша сесія Асамблеї тоді ще ІМКО відбулася в січні 1959 року. Асамблея обирає Раду з 40 членів, яка збирається двічі на рік. Рада ІМО є Виконавчим органом. У період між сесіями Асамблеї Рада виконує робочі функції організації, координує роботу комітетів. Рада складається за принципом балансу між державами-судновласниками і державами - вантажовласниками. Держави-члени обираються в Раду Асамблеєю. Держави розділені на три великі групи: 10 провідних морських держав, 10 інших держав, значних з точки зору міжнародної морської торгівлі, і 20 морських держав, обраних в Раду з метою забезпечення географічного представництва різних регіонів світу.

Окрім Асамблеї у межах ІМО діють 5 комітетів:

-   Комітет з безпеки на морі (Maritime Safety Committee, MSC - КБМ);

-   Комітет із захисту морського середовища (Marine Environment Protection Committee, MEPC - КЗМС);

-   Юридичний комітет (LEG - ЮРКОМ);

-   Комітет з технічної співпраці (КТС);

-   Комітет з полегшення формальностей судноплавства (FAL) а також 9 підкомітетів (у складі КБМ або КЗМС) і секретаріат на чолі з Генеральним секретарем.

ІМО є технічною організацією, велика частина її роботи проводиться в декількох комітетах і підкомітетах. Найстарішим з них є Комітет з безпеки на морі (КБМ). У листопаді 1973 року Асамблея створила Комітет із захисту морського середовища ( КЗМС ). Він відповідає за координацію діяльності організації по запобіганню забруднення морського середовища кораблями і боротьбу з такими діями.

Юридичний Комітет створювався з метою розгляду юридичних проблем, які виникли в результаті аварії Торрі Каньон, але після цього випадку почав працювати на постійній основі. Він відповідає за розгляд будь-яких юридичних питань, що входять в компетенцію Організації.

Комітет з технічної співпраці відповідає за координацію діяльності Організації з питань технічної допомоги в сфері морської безпеки, особливо надавати допомогу країнам, що розвиваються.

Комітет з полегшення формальностей судноплавства відповідає за діяльність і функції ІМО, що стосуються полегшення міжнародного морського судноплавства. Діяльність цього Комітета спрямована на з полегшення формальностей і документації, які потребують суди при підході і відході суден з портів чи інших терміналів.

Всі Комітети є відкритими для участі всіх урядів-членів на рівній основі. Також є кілька підкомітетів, назви яких вказують на питання, якими вони займаються : безпеки і судноплавства; радіозв’язку, пошуку і порятунку; перевезення небезпечних вантажів; протипожежного захисту та ін.

Секретаріат ІМО складається з Генерального Секретаря ІМО - головного адмінистративного посадовця організації - і персоналу Секретаріату. Генеральний Секретар ІМО призначається Радою зі схвалення Асамблеї. Структура Секретаріату спрямована на забезпечення діяльності основних органів організації. Обов'язок Секретаріату - підготовка і ведення усієї документації організації. Усі нормативні і правові документи, підготовлені в підкомітетах і розглянуті на сесіях комітетів розглядаються і приймаються, як правило, на чергових сесіях Асамблеї Організації. Найбільш серйозні, стратегічні рішення можуть прийматися рішеннями Дипломатичних Конференцій.

Рішення ІМО оголошуються у формі Резолюцій Організації, до яких при необхідності можуть додаватися знову прийняті документи (кодекси, циркулярні листи, поправки до діючих документів - конвенції, кодексу і так далі). З урахуванням обумовлюваних умов і термінів набуття чинності такі обов'язкові рішення повинні впроваджуватися Адміністраціями. Рішення Асамблеї ІМО, які не змінюють або доповнюють прийняті конвенції, носять рекомендаційний характер і можуть виконуватися національними морськими адміністраціями шляхом включення рішень (чи створення на їх основі власних рішень) в національне законодавство.

Міжнародна Морська Організація сприяла прийняттю близько 50 конвенцій і протоколів, а також більш ніж 1000 кодексів і рекомендацій, які стосуються безпеки і охорони на морі, запобігання забрудненням і іншими питаннями, що стосуються цієї сфери.

Діяльність Міжнародної Морської Організації спрямована в 4 напрямках:

1.  Безпека;

2.  Охорона на морі;

3.  Запобігання забруднення;

4.  Інші питання, що стосуються судноплавства.

Безпека мореплавання - найважливіша мета ІМО, тому досить характерно, що перша конференція, скликана в 1960 році, стосувалась саме цієї проблеми. Ця конференція прийняла Конвенцію по охороні людського життя на морі (СОЛАС), яка вступила в силу в 1965 році. Конвенція СОЛАС охопила широке коло заходів, спрямованих на підвищення безпеки судноплавства. Вони включали протипожежний захист, рятувальні засоби, безпеку мореплавства. В 1974 році ІМО прийняла нову Конвенцію СОЛАС. Вона включала прийняті поправки та інші оновлення. Державам - учасникам Конвенції СОЛАС для реалізації державної політики з питань захисту суден і портових об'єктів від піратства, тероризму й актів незаконного втручання пропонується виконати низку вимог, найбільше важливими з яких є:

1.  створення міжнародної структури, що використовує співробітництво між урядами, урядовими закладами, місцевими адміністраціями, судноплавними компаніями і портами з виявлення погрози та вжиття заходів, з попередження подій, які пов'язані з порушенням безпеки суден або портових об'єктів, що використовуються у міжнародній торгівлі;

2.  призначення або заснування у рамках державного апарату "призначеного органу" (органу державного управління зі спеціальними повноваженнями в області охорони суден і портових засобів);

3.  введення до штату суден, судноплавних компаній та портів посади офіцера охорони судна, судноплавної компанії, порту (портового засобу);

4.  утворення в портах (на портових засобах) Служб морської безпеки (охорони);

5.  проведення оцінок охорони суден і портів (портових засобів);

6.  розробку і впровадження Планів охорони суден і портів (портових засобів);

7.  встановлення рівнів (1, 2, 3) захисту суден і портів (портових засобів);

8.  встановлення вимог щодо Декларації з охорони;

9.  видачу Міжнародних свідоцтв з охорони суден;

10.  обладнання суден автоматичними ідентифікаційними системами та технічними засобами захисту.

Інші Конвенції, прийняті ІМО, що стосуються безпеки це МАРПОЛ, ПДНВ, Про вантажну марку та інші. В 1976 році ІМО прийняла Конвенцію про Міжнародну організацію морського супутникового зв’язку (Інмарсат). Компанія управляє групою одинадцяти геосинхронних телекомунікаційних супутників. Акції компанії котируються на лондонській біржі (ISAT). Послуги включають в себе як звичайний телефонний зв'язок, так і передачу даних, а також передачу сигналів лиха. Зв'язок здійснюється за допомогою спеціальних цифрових радіопередавачів терміналів. Сигнал передається на один із супутників і потім ретранслюється на наземну станцію. Таким чином забезпечується надійний зв'язок у віддалених районах.

ІМО завжди надавала великого значення підготовці суднового персоналу, тому в 1978 році була скликана конференція, яка прийняла Міжнародна конвенція про підготовку і дипломування моряків та несення вахти. Конвенція вступила в силу в 1984 році. Вона вперше встановила, прийняті на міжнародному рівні, мінімальні стандарти для екіпажів. В 1995 Конвенція була переглянута з метою надати організації право на ряд процедур по підготовці і контролю кадрів. Поправки вступили в силу в 1997 році.

Питання охорони на морі вперше зайняло важливе місце в діяльності ІМО в жовтні 1985 року, коли був захоплений італійський круїзний лайнер. ІМО прийняла резолюцію про міри по запобіганню незаконних актів проти безпеки суден, пасажирів та екіпажів. В березні 1988 року була прийнята Конвенція по боротьбі з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства (Конвенція БНА). Надзвичайно важливим було прийняття Міжнародного кодексу по охороні суден і портових засобів. Цей кодекс встановив ряд вимог, що стосуються забезпечення безпеки на суднах і портах. Також Організація прийняли цілий ряд найважливіших міжнародних конвенцій, резолюцій, кодексів і рекомендацій, спрямованих на забезпечення безпеки мореплавства і охорону довкілля. Основна мета цих документів - підвищення безпеки мореплавства шляхом обов'язкового застосування єдиних для усіх встановлених стандартів як при управлінні суднами з берега, так і в процесі їх експлуатації екіпажами.

Важливим напрямком діяльності ІМО є запобігання забруднення. Конвенція по запобіганню забруднення моря нафтою була прийнята в 1954 році, а в 1969 році були прийняті ряд поправок з метою оновлення документа. Протягом наступних декількох років з середини 60-х років ХХ століття ІМО представила ряд заходів, спрямованих на запобігання аваріям танкерів, а також мінімізацію наслідків цих аварій. Вона також зайнялася питаннями погроз довкіллю, викликаними рутинними діями, такими як чищення нафтових танків, а також скидання відходів машинних приміщень - по тоннажу вони викликають більш велику загрозу ніж випадкове забруднення. Найбільш важливою з цих заходів стала Міжнародна конвенція по запобіганню забруднення з суден (International Convention for the Prevention of Pollution from Ships, MARPOL - МАРПОЛ), прийнята в 1973 році, і змінена Протоколом 1978 року (МАРПОЛ 73/78). Вона охоплює не лише випадкові і/або експлуатаційні забруднення довкілля нафтопродуктами, але також і забруднення моря хімікаліями, вантажами в пакетованій формі, стічними водами, сміттям і забруднення повітряного середовища.

Україна стала членом Міжнародною морською організацією (ІМО) 28 березня 1993 року (постанова ВРУ від 04.02.94р. № 3938). За час свого членства Україна приєдналася до 17 правових документів ІМО, і ця робота триває.

За 2003 рік членський внесок України до Міжнародної морської організації IMO склав 43,657 фунтів стерлінгів.

Державний департамент морського та річкового транспорту Україні було створено Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 року. Однією з найважливіших ділянок роботи Департаменту є впровадження Міжнародного кодексу з охорони суден і портових об'єктів (Кодекс ISPS) в морську галузь України. Ці міжнародні документи вводять у морську галузь України нову сферу діяльності - забезпечення і підтримування морської безпеки ("морська безпека" - комплекс заходів, а також людські і матеріальні ресурси, які призначені та застосовуються для підтримування стану захищеності інтересів особи, суспільства і держави суден, вантажу та інфраструктури портів від піратства, тероризму та актів незаконного втручання в їх діяльність).

Основна мета Кодексу ISPS полягає в розробці стандартизованих, уніфікованих методів і процедур для оцінки ступеня загрози, даючи Урядам можливість протидії їй шляхом введення відповідних рівнів безпеки (охорони) на суднах і на портових засобах.

Для забезпечення функціонування нової сфери діяльності (морської безпеки) на морському і річковому транспорті, на сьогоднішній день Державним департаментом морського і річкового транспорту, що призначений органом державного управління зі спеціальними повноваженнями в області охорони суден і портових засобів, проведені наступні заходи:

1.  Регістром судноплавства України з залученням представників Комітету з безпеки на морі проведено семінар щодо впровадження Кодексу ISPS в морську галузь України для судноплавних компаній;

2.  розроблена та затверджена Програма підготовки фахівців служб морської безпеки;

3.  визначені учбові заклади, яким доручається проводити підготовку за цією програмою;

4.  розробляються понад 30 нормативне правових документів щодо виконання вимог Кодексу ISPS.

Виходячи з нових завдань, що постали перед водним транспортом в умовах зростання обсягів перевезень та відновлення реального сектору економіки, зростання попиту на транспортні послуги, активізації процесів інтеграції транспортно-дорожнього комплексу України до європейської та світової транспортних систем все важливішою стає проблема задоволення потреб економіки та соціальної сфери у повному та якісному забезпеченні перевезеннями.

Діяльність Міжнародної Морської Організації є надзвичайно важливою, оскільки вона спрямована на скасування дискримінаційних дій, що зачіпають міжнародне торговельне судноплавство, а також прийняття норм (стандартів) по забезпеченню безпеки на морі і запобіганню забрудненню з суден довкілля, в першу чергу, морського. Важливим напрямком діяльності ІМО є запобігання забруднення, це надзвичайно важлива сфера співпраці держав, адже забруднення морів та океанів нафтою, яка перевозиться на танкерах, може спричинити техногенні катастрофи, наслідки яких важко усунути. Найважливіша мета ІМО - безпека мореплавання, це теж надзвичайно важлива сфера, яка на сучасному етапі потребує плідної співпраці держав. Зважаючи на численні випадки морського піратства, захоплення суден та заручників з вимогою викупу, міжнародне співтовариство повинне активно співпрацювати у сфері забезпечення безпеки, прийняти нові декларації і рішення, які б мали відповідати сучасним загрозам.

Міжнародна Морська Організація сприяла прийняттю близько 50 конвенцій і протоколів, а також більш ніж 1000 кодексів і рекомендацій, які стосуються безпеки і охорони на морі, запобігання забрудненням і іншими питаннями, що стосуються цієї сфери.

МІЖНАРОДНИЙ ОРГАН З МОРСЬКОГО ДНА (International Seabed Authority) — міжнар. міжурядова організація. Утв. 1994 державами — учасницями Конвенції ООН по морському праву 1982. Має статус спостерігача в ГА ООН. Відповідальний за організацію та контроль за діяльністю держав у міжнародному районі морського дна. Станом на 2000 членами М. о. з м. д. є 132 д-ви. Україна з 1995 — тимчасовий, а від серпня 1999 — пост, член організації.

Разом з Міжнародним трибуналом з морського права та Комісією з питань кордонів континентального шельфу М. о. з м. д. є інституц. механізмом з широкими повноваженнями у сфері освоєння ресурсів мор. дна за межами дії нац. юрисдикції, пром. розробки сировинних запасів глибоковод. районів дна Світового ок., основу яких становлять руди кольорових металів у вигляді поліметал, конкрецій. Кер. органи — асамблея, рада та секретаріат на чолі з ген. секретарем. Діють також юридична і технічна комісії, фін. комітет. Асамблея є вищим органом і складається з усіх членів М. о. з м. д., кожен з яких має один голос. Вона скликається на щорічні сесії ген. секретарем на пропозицію ради або більшості членів ради. Асамблея визначає заг. політику організації, обирає членів ради і ген. секретаря, засновує допоміжні органи, встановлює внески держав-членів в адм. бюджет і затверджує бюджет М. о. з м. д., призупиняє членство в органі; обирає з членів Міжнар. трибуналу

З мор. права членів Камери по спорах з питань морського дна тощо.

Рада М. о. з м. д. займається всіма важливими питаннями розробки мін. ресурсів мор. дна, розвитку співробітництва держав у цій галузі. Вона складається з 36 членів, які обираються асамблеєю на 4-річний строк з представників держав — учасниць Конвенції 1982 (4 члени від держав — найб. імпортерів сировин, товарів, що видобуваються у районі;

4 — від найб. експортерів корисних копалин у районі мор. дна; 4 — від держав-учасниць, чий внесок у підготовку і здійснення діяльності в районі мор. дна є найвагомішим; 6 — від держав, шо розвиваються, і ще 18 — за принципом справедливого геогр. розподілу місць у раді). Перші вибори відбулися у 1996. Тоді ж до складу ради було обрано Україну. Представник України бере участь у роботі юридичної і технічної комісій. Рада контролює і координує виконання Конвенції 1982 стосовно району мор. дна та його ресурсів; подає асамблеї список кандидатів для обрання ген. секретаря; від імені М. о. з м. д. та в межах своїх повноважень укладає з ООН та ін. міжнар. міжурядовими організаціями угоди; подає асамблеї щорічні (та спеціальні — на запит асамблеї) доповіді; вносить асамблеї (на основі висновків Камери по спорах) рекомендації стосовно призупинення пільг і прав, пов'язаних з членством, за грубі і системат. порушення положень Конвенції 1982 тощо. Секретаріат складається з ген. секретаря і персоналу (кваліфікованих наук., тех. та ін. співробітників), членів якого призначає ген. секретар. Ген. секретар — головна адм. особа органу. Він подає асамблеї щоріч. доповідь про роботу організації. М. о. з м. д. розробив проекти ряду спец, міжнар. документів з питань реалізації принципів і норм Конвенції 1982 стосовно експлуатації мін. ресурсів мор. дна. Серед них — Статут з розробки морського дна (т. з. Гірничий кодекс) і Настанови щодо оцінки впливу на навколишнє середовище у результаті розробки поліметал, конкрецій.

Під егідою М. о. з м. д. проводяться міжнар. семінари з актуальних питань розвитку сучас. технологій видобутку мін. ресурсів. Він є координатором міжнар. навч. програм з підготовки фахівців у відповідній гадузі та їх стажування. Роб. мова — англійська. Місцеперебування — м. Кінгстон (Ямайка).

КОМІСІЯ З ПИТАНЬ КОРДОНІВ КОНТИНЕНТАЛЬНОГО ШЕЛЬФУ (Commission on the Limits of the Continental Shelf) — допоміж. орган ООН. Утв. 1997 державами — учасницями Конвенції ООН по морському праву 1982 відповідно до установчих положень Додатку II до цього документа. Покликана сприяти реалізації положень Конвенції 1982 щодо встановлення зовн. кордонів континентального шельфу за межами 200 мор. миль, що відлічуються від вихідних ліній територіального моря. Складається з 21 члена, які є експертами в галузі геології, геофізики або гідрографії й обираються нарадою держав — учасниць Конвенції за геогр. принципом представництва строком на 5 років. Сесії Комісії проводяться двічі на рік. Уповноважена розглядати подання від прибереж, держав у випадках, коли такі д-ви мають намір встановити кордони конт. шельфу поза межею 200-мильної зони, та надавати їм відповідні рекомендації. У травні 1998 на своїй 5-й сесії К. з п. к. к. ш. прийняла Науково-технічні настанови, мета яких — допомогти прибереж, д-вам у підготовці подань щодо встановлення зовн. межі конт. шельфу. Кордони конт. шельфу, встановлені прибереж, д-вами за погодженням з Комісією, вважаються остаточними. Комісія займається також підготовкою ін. док-тів у межах своїх повноважень, зокрема правил розгляду подань від прибереж, держав у випадках тер. спорів і спорів щодо делімітації кордонів тощо. Місцеперебування — м. Нью-Йорк (США).

Міжурядова океанографічна комісія (МОК) ЮНЕСКО була створена у 1960 році в рамках ЮНЕСКО.

У відповідності до Статуту МОК метою Комісії є сприяння міжнародній співпраці та координації програм, що стосуються досліджень, служб та укріплення потенціалу в інтересах розширення знань про природу та ресурси океану, прибережних районів, а також використання цих знань для удосконалення управління, забезпечення стійкого розвитку, охорони морського середовища та полегшення процесів прийняття рішень її державами-членами.

Програми міжнародного співробітництва МОК включають: вивчення ролі океану в зміні клімату, оцінку стану морського середовища, створення Глобальної системи спостережень за океаном, розвиток служб оповіщення про цунамі та міжнародного обміну океанографічними даними та інформацією, мапування дна Світового океану, співробітництво у сфері підготовки та навчання спеціалістів в області морських наук, включаючи «плавні університети» та кафедри МОК ЮНЕСКО. Керівними органами МОК є Асамблея та Виконавча рада. Секретаріат МОК розташовується у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі.

У 2006 році членами МОК являлись 136 держав. У діяльності МОК приймають участь провідні національні урядові моревідомчі організації та науково-дослідницькі інститути держав-членів МОК. В рамках ЮНЕСКО МОК визнана органом з функціональною автономією. В рамках Конвенції ООН по морському праву МОК признана в якості «компетентної міжнародної організації в області морських досліджень та передачі морської технології». ООН визнала МОК в якості ключової організації системи ООН в області морських наук та служб. Багато програм МОК здійснюються спільно з іншими міжнародними організаціями системи ООН (ВМО, ММО, ФАО, ЮНЕП, МАГАТЕ), а також МГО, МСНС, СКОР, МСИМ, ПАЙСИС, МКНИСМ та інші. Зростаюча роль МОК у рішенні глобальних проблем сучасності була відмічена Конференцією ООН по навколишньому середовищу та розвитку (Ріо,1992 рік) та Всесвітнім самітом по стійкому розвитку (Йоханесбург, 2002 г.).