45.Місцеві податки і збори. Характеристика і правова природа.

Конституція України закріпила право введення податків за Верховною Радою, але в статті 143 Конституції правом встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону наділені територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. В розвиток конституційних положень у статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування відповідно до закону можуть встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Таким чином, органи місцевого самоврядування мають право самостійно приймати рішення про введення місцевих податків, але відповідно до закону На законодавчому (Податковий Кодекс ст. 10) рівні встановлено 2 місцевих податки і 3 місцевих зборів. До місцевих податків належать: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок. До місцевих зборів належать: збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір. Також ст. 10 пп. 10.3 – 10.6 встановлено: місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору, установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

46.Комунальний податок та податок з реклами; порядок нарахування.

Відразу відзначимо, що обидва податки ПК не передбачені. Згідно зі ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів «Про місцеві податки та збори» об’єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Платниками податку з реклами є юридичні особи та громадяни. Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу: на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях. Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1 відсотка вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 відсотка за розміщення реклами на тривалий час. Податок з реклами сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами. Податок з реклами не сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення соціальної реклами. На основі ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України №56-93 місцеві органи самоврядування розробляють свої положення, що конкретизують механізм перерахування цього податку до бюджету. Так, Харківською міською Радою народних депутатів у вересні 1993 року було ухвалене рішення "Про введення податку на рекламу" з 1 жовтня 1993 р. Відповідно до нього цей податок встановлювався на всі види оголошень, повідомлень, переданих з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, каталогів, афіш, плакатів тощо. Юридичні й фізичні особи, від імені яких здійснюється реклама, називаються рекламодавцями. Особи ж, які здійснюють виготовлення реклами за заявкою рекламодавця або розміщують її на рекламних носіях, іменуються рекламним агентством.

Місце, на якому розміщується реклама, іменується рекламним носієм. Механізм цього податку практично такий же, як і закріплений у Декреті. Однак обмовляється, що його утримують рекламні агенти, які щокварталу здають звіт до податкової адміністрації й перераховують суми податку не пізніше 20 числа кожного місяця. З 20 січня 1995 р. рішенням Харківської міської ради ставки податку на рекламу були збільшені: 1% вартості послуг за установлення й розміщення одноразової реклами й 5% - за установлення й розміщення реклами на тривалий час (більше одного дня) або неодноразової реклами. Іншими сло­вами сталося те ж, що й зі збором за видачу ордера на квартиру. Згідно зі ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів «Про місцеві податки та збори» комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Необхідно відзначити, платниками податку є юридичні особи, які навіть тимчасово не ведуть виробничу діяльність. Якщо вони подають до статистичних органів звітність про середньодобову чисельність штатних працівників, то звільнення, відстрочка сплати комунального податку є компетенцією органів місцевого самоврядування. Таким чином, підприємства, у статуті яких передбачена господарська діяльність, розглядаються як платники комунального податку незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності.