3. Класифікація педагогічних технологій

В останнє двадцятиріччя XX століття в нашій країні відбувся перехід до варіативної освіти. Цей період характерний для вчителя проголошенням свободи педагогічної творчості.

Сучасною педагогікою, особливо в авторському виконанні, були розроблені продуктивні педагогічні технології

як вченими (Ш.Амонашвілі, В.Давидовим, Л.Занковим, Д.Ельконіним),

так і практичними працівниками шкіл (Е.Ільїним, В.Шаталовим, Н.Лисенковою, М.Щетіниним та іншими).

Застосовувались вони у масовій практиці обмежено через авторитарність самої існуючої системи освіти.

У сучасних умовах можливість доступу до вивчення зарубіжного досвіду збагатила педагогічну свідомість учителів. Вони познайомились із найрізноманітнішими зарубіжними системами навчання і виховання — вальдорфською педагогікою, педагогікою М.Монтессорі і С.Френе, школою завтрашнього дня Д.Ховарда і т.д.

Наше завдання полягає в тому, щоб виробити систему координат, яка б дозволяла орієнтуватись у багатоманітності технологій. Функцію такого орієнтиру може виконати їх класифікація.

Психолого-педагогічною наукою та шкільною практикою нагромаджений багатий арсенал варіантів навчально-виховного процесу. Кожний варіант є певною педагогічною технологією. Розробники тієї чи іншої педагогічної технології вносять своє, індивідуальне, і тому такі технології називають авторськими. Проте багато існуючих технологій за своєю метою, змістом, методами й засобами мають достатньо схожих рис і можуть бути об’єднані в певні групи. Будь-яка класифікація - не самоціль.

Одне із найважливіших завдань класифікації - виступати засобом систематизації науково-теоретичних знань та практичного їх застосування.

Будь-яка технологія є складною педагогічною системою. Вона, як і всякі складні явища, може бути розділена на типи за різними суттєвими ознаками.

В існуючій педагогічній літературі спостерігаються спроби різних підходів до класифікації технологій.

Так, В.В.Гузеєв (Лекции по педагогической технологии. - М.: Знание, 1992) принципом класифікації вважає провідну роль, яку виконує та чи інша навчальна дисципліна в освітньому процесі і відповідно виділяє такі групи технологій:

• універсальні, які використовуються при викладання будь-якого предмета;

• обмежені - при викладанні кількох предметів;

• специфічні - для одного-двох предметів.

Є й інші підходи до класифікації педагогічних технологій.

Так, Г.Ю.Ксензова (Перспективні освітні технології. - Харків, 1998) виділяє три групи технологій:

• технології пояснювально-ілюстративного навчання , в основі яких лежить інформування, просвіта учнів та організація їхніх репродуктивних дій для вироблення знань, умінь і навичок;

• особистісно орієнтовані технології навчання, що створюють умови для забезпечення власної навчальної діяльності учнів, розвитку їхніх індивідуальних особливостей;

• технології розвивального навчання, у центрі уваги яких перебуває спосіб навчання, котрий спонукає до включення внутрішніх механізмів особистісного розвитку учня, їхніх інтелектуальних здібностей.

Один із варіантів класифікації педагогічних систем (технологій) запропонував В.П.Беспалько (Педагогика и прогрессивные технологии обучения. - М., 1995). В основу класифікації був покладений тип організації і управління пізнавальною діяльністю. Виходячи із характеру взаємодії вчителя і учнів (управління), взаємодія може бути розімкнути (неконтрольована і некоректована діяльність учнів), циклічна (з контролем, самоконтролем і взаємоконтролем), розсіяна (фронтальна) або направлена (індивідуальна) і, нарешті ручна (вербальна) або автоматизована (з допомогою навчальних засобів). Поєднання цих ознак визначили наступні види технологій (В.П.Беспалько - дидактичні системи).

1) класичне лекційне навчання (управління -розімкнуте, розсіяне, ручне);

2) навчання з допомогою аудівізуальних технічних засобів (розімкнуте, розсіяне, автоматизоване);

3. системи "консультант " (розімкнуте, направлене, ручне);

4. навчання з допомогою навчальної книги (розімкнуте, направлене, автоматизоване) - самостійна робота;

5. система "малих груп" (циклічне, розсіяне, ручне) - групові, диференційовані способи навчання;

6. комп ‘ютерне навчання (циклічне, розсіяне, автоматизоване);

7) система "репетитор" (циклічне, направлене, ручне) - індивідуальне навчання;

8) програмоване навчання (циклічне, направлене, автоматизоване), для якого раніше складена програма.

Перераховані "монодидактичні" системи часто виступають у різних комбінаціях. Для науки така класифікація складає певний інтерес, оскільки вона систематизує знання про багатоваріантність дидактичних систем. Для практичних працівників вона може служити засобом збагачення їх теоретичного мислення, але мало придатна для практичного застосування.

Найбільш повно класифікація педагогічних технологій представлена в книзі Г.К.Селевко: Современные образовательные технологии. М: Народное образование, 1998. С.25-31. Вона будується за найрізноманітнішими суттєвими ознаками (за провідним фактором психічного розвитку, за науковою концепцією засвоєння, за характером взаємодії учня й вчителя тощо). Цей варіант класифікації, на нашу думку, складний для застосування вчителеві. Крім того, він поєднує не тільки технології, а й найрізноманітніші педагогічні системи, авторські школи, концепції, що утруднює сприймання їх вчителем.

Як відомо, педагогічним процесом називається цілісний процес реалізації виховання і навчання в їх єдності і взаємозбагаченні. Синонімом поняття "педагогічний процес" є широко вживаний термін "навчально-виховний процес". Будь-яка педагогічна технологія існує для того, щоб бути засобом удосконалення, модернізації педагогічного процесу, або і взагалі створення на її основі нового типу. Що ж підлягає зміні, реконструкції, удосконаленню в педагогічному процесі? Основу педагогічного процесу складає педагогічна взаємодія діяльності педагогів, вихователів, учнів, яка будується на різних моделях: "суб’єктно-об’єктних", "суб’єктно-суб’єктних".

У процесі педагогічної взаємодії проявляються різноманітні зв’язки між співучасниками процесу. Особливо поширеними є інформаційні зв’язки, які здійснюються в процесі обміну інформацією між вчителями й учнями, організаційно-діяльнісні, комунікативні зв’язки, управління і самоуправління. Усі ці зв’язки взаємодіють між собою, можуть існувати в різних умовах, змінюватись, що призводить до різних типів педагогічних систем. Так, залежно від того, які склались комунікативні зв’язки: чи авторитарні, чи співробітництва, чи особистісно орієнтовані і т.д. і визначають новий тип стосунків у педагогічному процесі і відповідно будують нову педагогічну технологію.

Педагогічний процес, як відомо, є системою і складається з певних компонентів: цільового, змістового, організаційно - діяльнісного і аналітико-результативного (Ю.К.Бабанський). Змінюючи кожний компонент, удосконалюючи окремо чи у взаємозв’язку, можна отримувати різні види педагогічних технологій.

Беручи в основу педагогічний процес, його компонентний склад і зв’язки, побудуємо типи технологій, які в найбільшій мірі (домінуюче) змінюють один або декілька компонентів.