Тема 3. Планування як функція менеджменту

1. Сутність та види планування.

2. Поняття «стратегія» та «стратегічне планування». Етапи стратегічного планування.

3. Тактичне планування.

4. Поточне планування.

5. Оперативне планування.

Питання для самостійного вивчення: бізнес – планування.

1

"Плани — мрії досвідчених людей".

Е. Фейхтерслебеп (?)

"Якщо ви хочете, щоб Бог розсміявся,

розкажіть йому про свої плани".

Б. Аллеп (?)

Центральним етапом процесу менеджменту є функція планування, за допомогою якої розробляється стратегія розвитку підприємства.

Планування – це вид управлінської діяльності, що визначає перспективу та майбутній стан організації, вибір оптимальних шляхів досягнення цілей.

Сутність планування проявляється в конкретизації цілей розвитку всієї фірми та кожного підрозділу на певний період; визначення господарських завдань та засобів їх досягнення, термінів та послідовності реалізації; виявленні трудових та фінансових ресурсів, необхідних для досягнення поставлених завдань.

Для того, щоб функція планування досягла зазначених вище цілей, вона повинна ґрунтуватися на таких принципах:

1. повнота – планування повинне охоплювати всі галузі діяльності підприємства, а також усі етапи, дії та операції як господарських процесів, так і процесів управління.

2. точність – при плануванні потрібно максимально досягти високої точності економічних параметрів, кількісних та якісних характеристик дій.

3. економічність – витратоємність планування повинна бути меншою за ефекти, що очікуються від запланованих показників, дій, процесів.

4. безперервність – планування досягає поставлених цілей тоді, коли воно здійснюється не епізодично, а безперервно як у часі, так і в просторі.

5.системність – передбачає взаємне узгодження усіх напрямків планування, а також усунення можливих протиріч між ними.

До методів організаційного планування відносять:

• метод послідовного опису операцій;

• графіки виконання;

• метод робочого календаря;

- метод сітьового планування і управління.

Види планування:

Стратегічне планування – це планування, що містить рішення про розміщення ресурсів, пріоритет і послідовність дій, потрібних для досягнення стратегічних цілей. Відповідає на питання «Що треба зробити?», є довгостроковим за терміном дії (більше 3-5 років).

Тактичне планування – це планування, спрямоване на виконання стратегічного плану, та визначає усю сукупність практичних засобів, які необхідні для здійснення намічених цілей, передбачає розробку поточних (річних, піврічних та квартальних) планів. Відповідає на питання «Яким чином виконати завдання?» За терміном дії є середньостроковим (1 – 3 років).

Оперативне планування – це планування, спрямоване на забезпечення тактичних планів, включає розробку спеціальних планів діяльності організації, а також складання планів індивідуальної роботи працівників організації. За терміном дії є короткостроковим (від місяця до року).

-2-

Термін «стратегія» використовується нині в багатьох сферах суспільного життя. Щодо терміну «стратегія підприємства (фірми)», то тут існує чимало визначень. Її розуміють як:

- систему     організаційно-економічних     заходів     для досягнення довгострокових цілей підприємства;

- генеральний напрямок розвитку підприємства, який забезпечує узгодження його цілей і можливостей та інтересів усіх суб'єктів.

Стратегічне планування передбачає розробку стратегії розвитку підприємства - детального комплексного плану, призначеного для здійснення місії підприємства і досягнення його мети.

Процес стратегічного планування включає таку послідовність етапів:

1. Вибір місії.

2. Формулювання цілей.

3. Оцінка і аналіз зовнішнього середовища.

4. Управлінське дослідження внутрішніх сильних і слабких сторін.

5. Аналіз стратегічних альтернатив.

6. Вибір стратегії.

7. Реалізація стратегії.

8. Оцінка стратегічного плану.

Першим і суттєвим рішенням при плануванні є вибір цілей організації і визначення її місії.

Місія організації – основна загальна ціль організації, чітко виражена причина її існування.

Місія деталізує статус фірми і забезпечує напрям і орієнтири для визначення цілей і стратегій на різних організаційних рівнях.

Щоб вибрати відповідну місію, керівництво повинно відповісти на такі питання:

1. Хто буде клієнтом організації?

2. Які потреби цих клієнтів вона зможе задовольнити?

Цілі розробляються для досягнення місії організації. Прибуток хоча і є суттєвою метою підприємства, все ж загальною місією бути не може. Прибуток – це внутрішня проблема підприємства. Оскільки підприємство є відкритою системою, воно може ефективно функціонувати лише тоді, коли буде здатним задовольнити будь-яку потреб, що знаходиться зовні його самого.

Майже кожне підприємство розробляє особистий перелік цілей.

Після встановлення своєї місії і цілей керівництво повинне пройти діагностичний етап процесу стратегічного планування. Першим кроком є вивчення зовнішнього середовища.

Аналіз зовнішнього середовища – це процес, за допомогою якого

розробники стратегічного плану контролюють зовнішні по відношенню до організації фактори, щоб визначити можливості і загрози для фірми.

Загрози і можливості, з якими стикається організація, взагалі можна об’єднати в 7 груп: економіка, політика, ринок, технологія, конкуренція, міжнародне становище і соціальна поведінка.

Економічні фактори: темпи інфляції чи дефляції, рівень зайнятості, стабільність грошової одиниці відносно ВКВ, податкова ставка, платіжний баланс. Кожен з цих факторів може бути загрозою, або давати нові можливості для фірми. Що для однієї організації є загрозою, для іншої - можливість. В часи спаду, наприклад, галузь, що займається виробництвом запчастин для автомобілів, процвітає. В такі часи споживачі надають перевагу ремонту своїх старих автомобілів, а не купують нові.

Політичні фактори. Оскільки уряд постійно і активно приймає участь у ділових питаннях, для організацій було б розумнішим уважно слідкувати за політичною діяльністю. Точніше говорячи, керівництво повинне слідкувати за нормативними документами місцевих і центральних органів влади, законами Верховної Ради, економічною, кредитною, фінансовою політикою тощо.

Ринкові фактори: демографічні умови, що змінюються, життєві цикли різних виробів та послуг, можливість проникнення на ринок, розподіл доходів населення і рівень конкуренції в галузі.

Технологічні фактори: зміни в технології виробництва, використання ЕОМ в проектуванні і пропозиції товарів та послуг або успіхи в технології засобів зв’язку. Приклад з паперовими пакетами.

Міжнародні фактори: можливість доступу до сировинних та товарних ресурсів інших держав, зміна курсу валют, політичні рішення у державах, що виступають у ролі інвестиційних об’єктів або ринків.

Фактори конкуренції: хто є конкурентом?, чи задоволені конкуренти своїм теперішнім станом?, в чому слабкі та сильні сторони конкурентів?, які їх можливі план? Що може спровокувати найбільші і найефективніші відповідні заходи з боку конкурента?

Фактори соціальної поведінки. Ці фактори включають відносини і особливості (норови) суспільства, переважне в суспільстві почуття по відношенню до підприємництва, роль жінок і національних меншин у суспільстві, рух на захист інтересів споживачів тощо.

Аналіз стратегічних альтернатив базується на оцінці чотирьох важливих для організації варіантів:

• обмежене зростання – цілі встановлюються від досягнутого. Використовується у зрілих галузях, коли організація в основному задоволена своїм станом. Це найбільш легкий, зручний і найменш ризикований спосіб діяльності (найчастіше)

• зростання – рівень цілей перевищує рівень попередніх показників. Використовується у галузях, що динамічно розвиваються і часто змінюють технологію. Зростання може бути внутрішнім і зовнішнім. На сьогодні найбільш яскравим прикладом зростання є злиття корпорацій.

• скорочення – стратегія останнього засобу (використовується найрідше):

а) ліквідація;

б) відмова від зайвого;

в) переорієнтація;

г) скорочення обсягів діяльності.

- поєднання попередніх стратегій – дотримуються великі фірми, які одночасно працюють у декількох галузях.

Останній етап стратегічного планування завершується вибором стратегії, що доцільно робити на основі оцінки таких факторів:стан зовнішнього і внутрішнього середовища, рівень ризику; думка власника; знання минулих стратегій; залежність від фактора часу.

Слід пам’ятати про те, що кінцевим результатом стратегічного планування будуть конкретні рішення та показники (рівень прибутків, обсяг реалізації, розмір витрат тощо).

3

Тактичне планування — це організована послідовність дій, розроблених з метою виконання стратегічного плану. Якщо стратегічне зосереджує увагу на ресурсах, середовищі, місії, то тактика стосується переважно людей та їхньої діяльності. Тактичні результати базуються звичайно на конкретній інформації, рішення в тактичних планах в меншій мірі схильні до ризику, так як вони стосуються головним чином внутрішніх проблем фірми. Показники тактичних планів відображають певні цифри і конкретні факти. Тактичне планування зосереджено на середніх і нижчих рівнях управління і тяжіє до рівнів конкретних підрозділів.

4

Поточні плани складаються з метою конкретизації, доповнення та коригування стратегічних планів з урахуванням конкретної ситуації, що склалася на початок планового періоду. Цей тип планів передбачає визначення проміжних цілей та завдань, а також заходів щодо їхнього досягнення, тобто є інструментом реалізації стратегіч­них настанов. На цій підставі можна стверджувати, що мають існувати ретельно опрацьовані поточні, оперативно-тактичні плани та бюджети, без яких неможливий розвиток підприємства.

Так, виробнича програма підприємства далі конкретизується в календарних планах (півріччя, квартал, місяць), в яких детально розраховуються цілі та завдання, поставлені у стратегічному плані. Календарні плани виробництва складаються на основі відомостей про наявність замовлень, забезпеченість їх матеріальними ресурсами, ступінь завантаження виробничих потужностей і їхнього використання з урахуванням обумовлених термінів виконання кожного замовлення.

Квартальні й місячні плани традиційно визначають межі, в яких кожний цех звітує перед керівництвом підприємства про факти виконання своєї виробничої програми, а отже, про досягнення кількісних і якісних показників роботи. Цим самим підбиваються підсумки реалізації загальних цілей підприємства, окремих цілей і завдань кожного цеху. До планів зі збуту продукції та надання послуг включаються показники з експорту продукції, зарубіжному ліцензуванню, наданню технічних послуг.

5

Оперативне планування є, з одного боку, завершальною ланкою в системі планування діяльності підприємства, а з іншого — виступає як засіб виконання довго-, середньо-, та короткострокових планів — один із важелів поточного управління виробництвом. Вимоги до оперативного планування в динамічних умовах ринкового середовища суттєвим чином зростають.

У процесі оперативного планування виконується детальна розробка планів підприємства та його підрозділів — окремих виробництв, цехів, виробничих дільниць, бригад, навіть робочих місць, на короткі проміжки часу — місяць, декаду, виробничий тиждень, добу, зміну. При цьому розробка планів органічно поєднується з вирішенням питань організації їх виконання та поточного регулювання. Таким чином, оперативне планування являє собою важливий важіль повсякденного керівництва виробничою діяльністю підприємства.

Оперативне планування поєднує в собі два напрями роботи. Перший напрям, у рамках якого розробляються оперативні плани та графіки виготовлення та випуску продукції, називається календарним плануванням. Другий напрям включає в себе роботи, які необхідні для безперечного оперативного обліку, контролю та регулювання виконання оперативних планів та ходу виробництва. Цей напрям дістав назву диспетчеризації.

Питання для актуалізації пізнавальної діяльності та конспектування.

1. Дати визначення поняттю «планування».

2. Яким принципам повинно відповідати планування?

3. Назвіть та поясніть сутність видів планування.

4. Поясніть зміст терміну «стратегія».

5. Що передбачає стратегічне планування?

6. Назвіть етапи стратегічного планування.

7. З якими зовнішніми загрозами стикається організація?

8. Охарактеризуйте процеси тактичного, поточного та оперативного планування.