5.4. Делеговане законодавство

У системі загального права весь обсяг компетенції, що нею наділена адміністративна влада, вважається делего¬ваною владою, оскільки, на відміну від законодавчої та судової, вона не має конституційного походження.

Адміністративна нормотворчість є у Великій Британії делегованим законодавством, тому що ґрунтується, як правило, на делегуванні парламентом повноважень у сфері нормотворчості, за винятком повноважень за зви¬чаями. Парламент приймає відповідні закони про деле¬гування повноважень не лише на внесення доповнень, але й змін у чинне законодавство. Принцип верховенства парламенту дозволяє йому вносити у закон про делегу¬вання будь-які обмеження і умови, що є обов'язковими для адміністрації. Зазвичай делеговані повноваження надаються міністрам, або ж короні. Від імені корони ці повноваження здійснює прем'єр-міністр.

Компетенція адміністративних органів у системі за¬гального права може бути двох типів: конкретні припи¬си щодо діяльності, які є визначеними у відповідних нор¬мативних актах, та дискреційна компетенція.

511

Процедура прийняття нормативних актів не є склад¬ною. Спочатку необхідно було публікувати проекти нор¬мативних актів, але в подальшому цю стадію замінили різноманітними консультаціями, нарадами, узгодження¬ми тощо.

Контроль з боку парламенту за актами, прийнятими в порядку делегування нормотворчих повноважень є до¬сить ефективним. Так, парламент може анулювати акт, або умовою набуття чинності висунути ухвалення акта парламентом.

Нормотворчість центральних та місцевих органів контролюється судами у відповідності з доктриною иііга

УІГЄ8.

5.5. Суб'єкти адміністративного права

Виконавча влада у Великій Британії формально на¬лежить короні, котра очолює (номінально) адміністратив¬ний апарат. Цей апарат розподілено на центральні орга¬ни та органи місцевого самоврядування.

Прем'єр-міністр є лідером партії більшості у парла¬менті, керує кабінетом і очолює уряд. До його компетенції належить формування уряду, призначення міністрів та інших керівників, суддів, осіб вищого командного скла¬ду збройних сил тощо. В той же час він є радником ко¬рони.

До складу кабінету (який з'явився як орган найбільш важливих міністрів при короні) входять прем'єр-міністр, лорд-канцлер (голова палати лордів), канцлер скарбниці (міністр фінансів), державні секретарі (міністри) внут¬рішніх справ, закордонних справ, оборони, торгівлі та промисловості та інші за поданням прем'єр-міністра. До компетенції кабінету належить контроль за відповідні¬стю дій органів виконавчої влади політичному курсу, який обрано парламентом, розмежування сфер дії і ком¬петенції, координація діяльності органів виконавчої влади.

Уряд Британії складається з міністрів, що очолюють департаменти, їхніх заступників, міністрів без портфеля, парламентських секретарів міністерств, осіб, що обійма¬ють деякі традиційні посади: лорд-канцлер, лорд скарб¬ниці, канцлер герцогства Ланкастерського, лорд, що збе¬рігає печатку, головний поштмейстер. Уряд ніколи не зби¬рається у повному складі і не приймає рішень — це група

512

осіб, яка несе колективну відповідальність перед парла¬ментом і йде у відставку разом з прем'єр-міністром.

Таємна рада при короні є найбільшим (за складом) урядовим органом, до складу якого входять усі міністри, судді Апеляційного суду, архієпископи англіканської церкви, почесні члени. Цей орган оформляє рішення ка¬бінету у вигляді наказів корони у Раді. Цими наказами оформлюються як нормативно-правові акти, так і інди¬відуальні акти управління.

Міністерства (департаменти) та центральні відомства (публічні корпорації) є галузевими або функціональними органами управління. Є і територіальні міністерства (у справах Шотландії, Ірландії та Уельсу). Всі міністер¬ства і відомства є юридичними особами публічного права. Управління у сфері соціальній найбільш підпорядко¬ване адміністративному праву, ніж у будь-якій іншій. Управління у цій сфері розподіляється у Великій Бри¬танії на три види: управління землекористуванням, управління розподілом грошової (фінансової) допомоги та надання нефінансової допомоги, тобто послуг.

Щодо грошової допомоги, то держава надає таку допо¬могу за національним страхуванням, у вигляді відшко¬дування виробничої шкоди, у вигляді допомоги бідним. Нефінансові соціальні послуги надаються державою у сфері освіти, гуманітарних служб та охорони здоров'я.