Ігри з повільними дітьми

«Дзеркало»: спочатку дитина повторює за вами всі рухи, потім ви за нею.

«Обмоталочки»: до кінців мотузки прив’язані палички. Учасники з двох боків починають намотувати мотузок на палички – хто перший намотає, той і виграє.

«Скачай паперову кульку»: вправа на дрібну моторику рук – у кого кулька вийшла щільнішою, той і виграв.

«Заборонені рухи»: дитина повторює всі дії за дорослим, але не повинна робити якийсь один рух, наприклад, піднімати руки вгору.

«Все навпаки»: дитина повинна робити рухи, протилежні тим, що робить дорослий – дорослий піднімає руки вгору, а дитина – донизу; дорослий сідає, а дитина – встає.

10. Так як повільна дитина боїться будь-яких змін і всього нового, то походи в дитячий сад або школу зроблять її ще більш уразливішою. Вона важко переживає свої невдачі. Важливо, щоб батьки приділили більше уваги періоду адаптації такої дитини у дитячих установах, попередили вчителів і вихователів про особливості свого малюка, а іноді і захистили його від покарань та принижень з їхнього боку. У деяких випадках слід шукати не престижну школу, а тактовного і вдумливого вчителя.

11. Не зайве нагадати батькам, що розумні, надійні і спокійні люди, ретельно продумують свої дії і домагаються поставлених цілей в житті, часто виростають саме з флегматичних, «уповільнених» дітей.

3. ДЕМОНСТРАТИВНІ ДІТИ

3.1. Поняття демонстративності, її причини.

3.2. Методичні підходи до роботи з демонстративними дошкільниками.

3.1. Поняття демонстративності, її причини

У 4-5 років у дитини з'являється і починає домінувати потреба у визнанні та повазі. Якщо до 3-4 років діти отримували задоволення від гри з іграшками, то тепер їм важливо знати, як сприймають і оцінюють їхні дії оточуючі. Дитина прагне привернути увагу інших, чуйно ловить у їхніх поглядах і міміці ознаки ставлення до себе, демонструє образу у відповідь на неувагу або неповагу. В дитячому спілкуванні з'являється конкуренція, змагання. Дошкільник постійно порівнює інших ровесників із собою. Таким чином, самостверджуючись як особистість, зазвичай, до 6-7 років з'являється здатність цінувати якості та вміння інших людей, бажання дружити, допомагати, робити щось разом. Однак часто демонстративність фіксується і переростає в особистісну особливість, стійку рису характеру. Такі діти найбільше стурбовані тим, щоб показати свою перевагу у всьому. Основним мотивом дій дитини стає позитивна оцінка оточуючих, за допомогою якої вона задовольняє власну гіпертрофовану потребу в самоствердженні.

Демонстративність – особливість особистості, пов'язана з підвищеною потребою в увазі навколишніх, у самоствердженні.

Діти, яким властива демонстративність:

• Характерна яскраво виражена активність і прагнення привернути до себе увагу будь-якими можливими способами. 

Такі діти, як правило, достатньо активні в спілкуванні. Проте, в більшості випадків, звертаючись до когось, вони не відчувають до партнера реального інтересу або бажання щось робити разом. Переважно вони хочуть показати себе і викликати захоплення інших: кажуть про себе, показують свої іграшки, демонструють будь-які способи залучення уваги дорослих або однолітків. «Дивіться, як я вмію малювати, стрибати, як я швидко їм, які у мене іграшки, одяг тощо». Самоствердження і захоплена увага інших є для них головною метою і цінністю. При цьому, способом залучення уваги може бути як позитивні форми поведінка («дивіться, який я хороший»), так і дії, що виражають агресію.

• Поводяться нахабно, манірно. Вони люблять демонструвати ефектні пози, кокетувати, стоячи перед дзеркалом. Грають на публіку: їхні емоційні реакції утріровані (хибні), театралізовані.

Театралізована поведінка, перебільшені емоційні реакції демонстративної дитини слугують засобом досягнення головної мети — звернути на себе увагу, здобути схвалення.

• Егоцентричні й прагнуть у сім'ї і школі викликати здивування, замилування, співчуття; рано починають піклуватися про ті враженні, які проявляють.

• Дуже орієнтовані на оцінку оточуючих, особливо дорослих. Як правило, такі діти прагнуть будь-що-будь отримати позитивну оцінку себе і своїх вчинків. Ще в дошкільному дитинстві в них з'являється спрага захватів і похвал. Вони із задоволенням читають вірші, танцюють і співають перед глядачами, показують свої малюнки, вихваляються рідкісними іграшками тощо. У багатьох дітей гостре бажання мати машинку або ляльку пов'язано не з власними ігровими потребами, а з бажанням продемонструвати своє майно (а значить перевагу) перед іншими. Як часто, отримавши в подарунок нову іграшку, діти несуть її в дитячий садок не для того, щоб пограти в неї, а щоб «показати», «похвалитися».

• Нерідко, самоутвердження досягається шляхом зниження цінності, або знецінення іншого. Наприклад, побачивши малюнок ровесника демонстративна дитина може сказати: «Я малюю краще, це зовсім негарний малюнок». Взагалі в мові демонстративних дітей превалюють порівняльні форми: краще / гірше; гарніше / некрасиві і т.д. Вони постійно порівнюють себе з іншими і зрозуміло, що це порівняння завжди «на свою користь». Демонстративні діти виявляють підвищений інтерес до дій однолітка: стежать, що виходить у інших, роблять зауваження і коментують, при цьому їх інтерес носить явно оціночний характер. Так, Настя Д. (5 років 9 міс.), як тільки вихователь дав завдання її партнерові, почала голосно обурюватися: «А чому йому сказали робити, він нічого не вміє, і в тиху годину погано себе поводив. Вихователька його лаяла. А я краще зроблю, можна я, ну, будь ласка». При цьому вона невідривно спостерігала за діями Микити, намагалася сама вставити елементи в його мозаїку.

• Як правило, дуже не люблять, коли при них хвалять інших дітей, коли іншим приділяють більше уваги. Демонстративні діти дуже емоційно і навіть болісно реагують на осуд і похвалу інших дітей. Коли дорослий дає негативну оцінку діям однолітка, демонстративна дитина з великим задоволенням підтримує її. У відповідь на похвалу ровесника, демонстративна дитина, навпаки, починає заперечувати. Так, Аня Р. (6 років 1 міс.), вислухавши похвалу на адресу ровесниці, сказала: «Ну, може й краще, ніж минулого разу, але все одно негарно і нерівно».

- Перед дорослими й однолітками прагнуть показати себе з кращого боку. Тому при сторонніх можуть бути підкреслено слухняні, грати роль «найзразковішої дитини». Часто фантазують, брешуть, і видумані ними історії теж привертають до них увагу. При чому ця особливість яскраво проявляється вже в дошкільному віці:

- Для поведінки демонстративних дітей характерна висока нормативність: діти часто пояснюють мотивування вчинку тим, що так треба. Використовуючи соціально-схвалювані форми поведінки, діти постійно очікують і вимагають позитивної оцінки своїх дій. Проте їх правильні моральні вчинки нестійкі та залежать від ситуації. Одну й ту ж проблему демонстративні діти можуть вирішувати по-різному, в залежності від присутності або відсутності дорослого. Так, наприклад, в одному з наших досліджень організовувалася ситуація, в якій дитина могла поділитися чи не поділитися з партнером цукерками. У першій ситуації дорослий був присутній у кімнаті, хоча і не брав участі у цих заходах. Демонстративні діти ділилися з однолітком, коментуючи свій вчинок вголос, звертаючись до дорослого. Наприклад, Люся Д. (5 років 7 міс.), дивлячись на дорослого каже: «Я дам Каті цукерку, тому що їй не дісталося. Хороші діти завжди діляться з тим, кому не дали. Правда я добре зробила ...». У другій ситуації дорослий виходив з кімнати, але все слова дітей записувалися на диктофон. На цей раз ті ж діти і не думали ділитися з партнером, навіть незважаючи на його прохання. Та ж Люся Д., у відповідь на прохання однолітка дати йому половинку цукерки, на цей раз сказала: «Не дам тобі. Чому я маю це робити? Це мені дали. Попроси, може і тобі дадуть». Таким чином, у поведінці демонстративних дітей спостерігається яскраво виражений формалізм. Для них набагато важливіше дотримати зовнішню картину схвалюваного поведінки, ніж реально надати допомогу ровеснику. Таким чином, навіть здійснюючи добрий вчинок, дитина робить це не заради іншого, а заради того, щоб продемонструвати оточуючим власну доброту (якась форма «показного альтруїзму»).

- Дуже яскраво демонстративність виявляється в характері і ступені допомоги іншим дітям, які є формально-провокаційними.

Так, на одному із занять, двом дітям запропонували зібрати свій візерунок з мозаїки - сонечко на небі, при цьому деталі різного кольору були розподілені не порівну - в однієї дитини були деталі переважно жовтого кольору, в іншої – синього. Відповідно, щоб виконати завдання дитина змушена звертатися по допомогу до однолітка і просити потрібні деталі. Спостереження показали, що більшість демонстративних дітей у цій ситуації здійснювали «формально-провокаційну допомогу», тобто у відповідь на прохання однолітка давали всього один елемент, якого було явно недостатньо.

В основі відношення до інших у цих дітей лежить прагнення перевершити інших, показати свої переваги. Це проявляється в постійному порівнянні своїх досягнень і успіхів інших, в демонстрації своєї переваги у всьому.

- Для демонстративних дітей інша дитина виступає головним чином як носій певного ставлення – цінує або не цінує, допомагає чи ні. Наприклад, Настя так розповідає про свою подругу Каті: «Катя мені допомагає, якщо я в біду потраплю, вона зі мною дружить, може допомагати мені в малюнку. Добра, бо грає зі мною. Я, звичайно, теж добра. Я така, як Катя, навіть я ще краще».

Причини демонстративності:

1) Недолік уваги дорослих до дітей, які почувають себе в сім'ї занедбаними, «недолюбленими». Гіпоопіка як стиль сімейного виховання сприяє розвитку цієї риси, стимулює боротьбу дітей за батьківську увагу.

2) Але буває, що дитині приділяється цілком достатня або навіть велика увага, а вона не задовольняє уваги внаслідок гіпертрофованої потреби в емоційних контактах. Завищені вимоги до дорослого висуваються не бездоглядними, а, навпаки, найбільш розбещеними дітьми, «кумирами сім'ї».

3) Батьки і вихователі більше уваги приділяють дітям, що поводяться погано, а не добре.

4) Діти не навчені просити, отримувати увагу в прийнятій формі.

5) Діти часто відчувають дефіцит особистої уваги до себе, почувають себе «порожнім місцем».

Сьогодні окремі особливості, притаманні демонстративним дітям, є соціально-схвалюваними: наполегливість, здоровий егоїзм, здатність добитися свого, прагнення до визнання, честолюбство вважаються запорукою успішної життєвої позиції. Однак, при цьому підвищена потреба в похвалі, в перевазі над іншими не має стає головним мотивом всіх дій і вчинків дитини, коли її Я знаходиться в центрі її світу і свідомості; коли вона постійно розглядає і оцінює себе очима інших, сприймає себе виключно через ставлення оточуючих, при чому це ставлення має бути захопленим. Якщо дитина буде впевнена, що інші повинні думати тільки про неї, захоплюватися лише її достоїнствами і висловлювати своє захоплення ними, в неї з’явиться страх бути гіршою за інших. Цей страх породить тривожність, невпевненість у собі, постійну напругу, що буде компенсуватися хвастощами і підкресленням своїх переваг. Головні труднощі навіть не в тому, що така дитина неправильно оцінює себе, а в тому, що ця оцінка стає головним змістом її життя, закриваючи весь навколишній світ і інших людей. Вона буквально нічого не бачить, крім того, що про неї думають і говорять інші. Така напруга може викликати не тільки заздрість і ревнощі при зустрічі з більш щасливим ровесником, а й різні невротичні відхилення. Саме тому важливо вчасно виявити прояви демонстративності як особистісної якості і допомогти дитині в подоланні такої конкурентної позиції.