- •Тема 4. Гіперактивні діти. Повільні діти. Демонстративні діти.
- •Самостійна робота
- •1.1. Гіперактивність дітей дошкільного віку, її причини.
- •1.2. Портрет гіперактивної дитини
- •1. Гіперактивність:
- •2. Дефіцит активної уваги (неуважність)
- •3. Імпульсивність
- •1.3. Особливості роботи вихователя і батьків з гіперактивними дітьми дошкільного віку
- •3. Навчання дитину поважати права інших, правильному мовному спілкуванню, контролювати власні емоції і вчинки.
- •Пам'ятка для дорослих, або правила роботи з гіперактивними дітьми
- •Робота вихователя з батьками
- •Рекомендації для батьків гіперактивної дитини
- •Практичні поради батькам «шустриків»
- •1.4. Як грати з гіперактивними дошкільниками
- •Рухливі ігри
- •Ігрт-розминки для заспокоєння дітей, зняття збудження та імпульсивності
- •2.2. Особливості діяльності повільних дітей дошкільного віку.
- •2. 3. Методичні підходи у роботі з повільними дошкільниками.
- •Правила роботи вихователя з повільними дітьми
- •Як батькам допомогти улюбленим «черепашкам»?
- •Ігри з повільними дітьми
- •3.2. Методичні підходи до роботи з демонстративними дошкільниками.
- •Стратегії і техніки оперативного втручання, коли мотиви порушень поведінки дитини – привернення уваги
- •Рекомендації вихователям «Як можна подолати конкурентну позицію дошкільника»
3.2. Методичні підходи до роботи з демонстративними дошкільниками.
Відомо, що найкращі умови для успішного навчання та становлення особистості дитини – це однакові вимоги, які висувають до дитини дошкільний навчальний заклад і родина.
Потурання капризам демонстративної дитини тільки закріплює та підсилює її впертість у майбутньому. Дитину необхідно навчити:
переборювати свій егоїзм і зважати на бажання інших;
дотримуватись правил поведінки;
уміти чекати;
і, що є найголовнішим для цього віку, визнавати авторитет дорослого.
Якщо дорослий послідовний у своїх вимогах, непохитний під час ухвалення рішень, а також досить гнучкий, щоб зрозуміти, в якій ситуації перед дитиною постала реальна проблема і слід поступитися, а в якій – йдеться про відверту неслухняність і боротьбу за перевагу, тільки тоді поведінка бунтаря стане конструктивною.
Обрання дорослими суворих обмежень без урахування стану дитини (утома, образа, емоційний спалах), непослідовна тактика власної поведінки (сувору вимогу змінює безпідставна поступка, що створює враження безсилля дорослого перед дитиною), непогодженість у вимогах дорослих викликає в дитини агресію, відмову виконувати прохання, формує свавільну поведінку або сприяє заняттю позиції блазня, який кривляється, зриває заняття, посідаючи таким чином місце головного героя подій.
Демонстративним дітям бажано знайти можливість для самореалізації. Найкраще місце для прояву демонстративності – це сцена.
Поряд із участю в дитячих святах, концертах, виставах демонстративним дітям рекомендується займатися якимось видом художньої діяльності, зокрема образотворчої. Найголовнішим завданням залишається одне — зняти або хоча б послабити підкріплення неприйнятних форм поведінки.
Завдання дорослих — облишити нотації та повчання, якомога менш емоційно робити зауваження, не звертати уваги на несуттєві провини та карати за значні (приміром, позбавленням запланованого походу до цирку).
Якщо чергову витівку не можна залишити безкарною, робити зауваження потрібно якомога менш емоційно. Спокій (ідеально – байдужність) дорослого знижує інтерес до цієї дитини, а вона сама, переконуючись у тому, що її зусилля не приносять бажаного ефекту, починає відмовлятися від звичного способу дій.
Стратегії і техніки оперативного втручання, коли мотиви порушень поведінки дитини – привернення уваги
Стратегії |
Техніки |
Мінімізація уваги. Метою є зменшення демонстративної поведінки, оскільки через мінімізацію уваги з боку вихователя така поведінка буде мало поміченою |
Ігнорувати демонстративну поведінку – найкращий спосіб припинення демонстративної поведінки. Дитина буде деякий час продовжувати поведінку з метою привернення уваги, але декілька безрезультатних спроб змусять його припинити її. |
Здійснювати контакт очима (без осуду). Погляд має бути дуже уважним і тривалим, він має означати «досить». Жодних слів і невербальної демонстрації негативних емоцій. |
|
Ставати поруч. Фізичне наближення – ефективний інструмент, мінімізуючий увагу вихователя. Стати поряд для дитини буде означати, що такою поведінкою вихователь незадоволений. Додаткового можна покласти руку на плече. |
|
Вставляти ім’я дитини в текст пояснень у ході заняття. Цей прийом дасть можливість одночасно дати мінімум уваги «в нагороду» за демонстративну поведінку і рекомендувати дитині припинити. |
|
Посилати засекречений знак, зміст якого відомий дітям або про зміст якого можна домовитися. Наприклад, покладений до губ палець. |
|
Використовувати «Я-висловлення». Прийом варто використовувати у ситуаціях, близьких до емоційного вибуху. Щоб цього не відбулося, доцільно звернутися до «я-висловлювання». Воно складається з 4 частин: «Коли ти ..., я почуваю...., тому що ... Будь ласка...». Так вихователь повідомляє дитині, що він відчуває, а тому не відбувається очікуваного дитиною підкріплення її демонстративної поведінки. |
|
Дозволяюча поведінка Стратегія ґрунтується на психологічних властивостях людини – виявляти підвищений інтерес до забороненої діяльності. Дозвіл забезпечить суттєве зниження інтересу. |
«Дозволена квота» суть прийому полягає в тому, що порушення поведінки дозволяється, якщо воно з’явилося, але необхідно говорити, в якому об’ємі дозволяється і в якому темпі порушення з кожним днем буде зменшуватися. |
Несподівані дії та вчинки вихователя Неочікувана поведінка вихователя означає, що він відмовляється підтримувати дитину в його демонстративній поведінці та бажає припинення з боку вихованця. |
Використовувати музичний звук. Прийом зручно застосовувати музичним керівником, відтворивши на інструменті музичний акорд у момент порушення поведінки. |
Змінити вихователеві голос. Для цього використати незвичну манеру говоріння, вимови, наголосу. Це переключить увагу дітей з порушення поведінки. |
|
Відволікання уваги учня. Мета: сфокусувати увагу дитини на іншій справі. |
Ставити прямі запитання. Такі запитання відволікають дитину від негативної поведінки та спрямовують на зміст і форми роботи на занятті. Наприклад, «повторити те, що було сказано». |
Просити про послугу. Прохання є прийомом відволікання уваги дитини від негативної поведінки. Не використовувати часто, тому що діти можуть зробити висновок, що їх негативна поведінка нагороджується особливими дорученнями. |
|
Змінити діяльність. Прийом ефективний, коли декілька дітей порушують поведінку. Тоді варто різко змінити їх діяльність, щоб відволікти від порушень. Наприклад, пересісти на інші столи, підготувати дошку. |
|
Звернути увагу дітей на приклади гарної поведінки. Мета стратегії: продемонструвати, що уваги заслуговує добра поведінка, а не її порушення. |
Дякувати і відмічати тих дітей, які не порушують поведінку і виконують доручення і прохання вихователя. Подяка має адресуватися дитині так, щоб чітко описувалась така поведінка, яку очікує. |