Рекомендації вихователям «Як можна подолати конкурентну позицію дошкільника»

1. Формувати позитивну самооцінку, заохочувати і визнавати достоїнства дитини, що забезпечить емоційний комфорт для неї, сприятиме розвитку впевненості в собі.

2. Не оцінювати і порівнювати дітей (хто кращий, а хто гірше) має стати одним з перших умов подолання демонстративності. Дорослі повинні прагнути позбавити дитину від необхідності самостверджуватися і доводити свою перевагу. Малюк і без постійних похвал і оцінок повинен відчувати повагу до себе і любов близьких дорослих. Тільки тоді він буде відчувати цінність своєї особистості, і не буде мати потребу в постійних заохочення і порівняннях з іншими. 

3. Необхідно відмовитися від змагального начала в іграх і заняттях. Конкурси, ігри-змагання, поєдинки і змагання досить поширені і широко використовуються в практиці виховання. Проте всі ці ігри спрямовують увагу дитини на власні якості та гідності, породжують орієнтацію на оцінку оточуючих і на демонстрацію своїх переваг.

4. Для подолання демонстративності головне показати дитині, що оцінка і ставлення інших - далеко не найголовніше в його житті, і що інші діти зовсім не зосереджені на її персоні. Вони мають свої інтереси, бажання і проблеми, які не гірше і не краще, а просто інші. Звичайно, пояснювати все це на словах дошкільнику марно. «Зсунути» дитину з такою «фіксованості» на собі можна відкриваючи йому нові інтереси, перемикаючи на співпрацю і повноцінне спілкування. Традиційні заняття дошкільнят - малювання, ліплення, конструювання і звичайно гра відкривають великі можливості для цього. Дитина має отримувати задоволення від малювання чи гри не тому що вона робить це краще за всіх і її за це похвалять, а тому що це цікаво, особливо якщо все це робити разом. Інтерес до казок, пісень, розглядання картинок відволікає дитину від оцінки себе і думок про те, як до нього ставляться інші. Інші діти повинні стати для неї не джерелом образи, а партнерами у спільній справі. Вона повинна зрозуміти, що інші діти існують зовсім не для того, щоб поважати і хвалити її. Для цього важливо створювати ситуації та організовувати ігри, в яких діти можуть пережити спільність і співпричетність з один з одним в реальному взаємодії. Це насамперед рольові ігри, хороводні ігри, прості ігри з правилами та ін..

Наведемо ігри, які допоможуть краще побачити своїх однолітків, оцінити їх і пережити почуття спільності з ними. У цих іграх можуть брати участь від 2 до 6 дітей старшого дошкільного віку (5-6 років). 

«Дзеркало». Перед початком гри проводиться «розминка». Дорослий стає перед дітьми і просить якомога точніше повторювати його рухи. Він демонструє легкі фізичні вправи, а діти відтворюють його рухи. Після цього діти розбиваються на пари і кожна пара по черзі «виступає» перед іншими. У кожній парі один здійснює будь-яку дію (Наприклад, плескає в долоні, або піднімає руки, або робить нахил у бік), а інший намагається якомога точніше відтворити його рух, як у дзеркалі. Кожна пара сама вирішує, хто буде показувати, а хто відтворювати рухи. Якщо дзеркало спотворює або спізнюється, воно зіпсоване (або криве). Парі дітей пропонується потренуватися і «полагодити» зіпсоване дзеркало. Коли всі дзеркала будуть працювати нормально, дорослий пропонує дітям зробити те, що люди роблять перед дзеркалом: вмиваються, причісуються, роблять зарядку, танцюють. Дзеркало повинне одночасно повторювати всі дії людини. Тільки треба намагатися робити це дуже точно, адже неточних дзеркал не буває! 

 «Чарівні окуляри». Дорослий урочисто оголошує, що у нього є чарівні окуляри, в які можна побачити тільки хороше, що є в людині, навіть те, що людина іноді ховає від усіх. «Ось я зараз приміряю ці окуляри ... Ой, які ви всі красиві, веселі, розумні!» Підходячи до кожної дитини, дорослий називає будь-яке його гідність (хтось добре малює, у кого-то нова лялька, хтось добре застеляє свою ліжко). «А тепер нехай кожен з вас приміряє окуляри, подивиться на інших і постарається побачити якомога більше хорошого в кожному. Може бути навіть те, чого раніше не помічав». Діти по черзі надягають чарівні окуляри і називають гідності своїх товаришів. У випадку якщо хтось не може, можна допомогти йому і підказати якесь достоїнств його товариша. Повторення тут не страшні, хоча по можливості бажано розширювати коло хороших якостей. 

«Конкурс хвальків». Дорослий пропонує дітям провести конкурс хвальків. «Виграє той, хто краще похвалиться. Хвалитися ми будемо не собою, а своїм сусідом. Адже це так приємно - мати найкращого сусіда! Подивіться уважно на того, хто сидить праворуч від вас. Подумайте, який він, що в ньому доброго, що він вміє, які хороші вчинки здійснила, чим може сподобатися. Не забувайте, що це конкурс. Виграє той, хто краще похвалиться своїм сусідом, хто знайде в ньому більше достоїнств». Після такого вступу діти по колу називають переваги свого сусіда і хваляться його достоїнствами. При цьому абсолютно не має значення об'єктивність оцінки – реальні ці достоїнства або придумані. Не важливий також і «масштаб» цих переваг – це можуть бути і гучний голос, і акуратна зачіска, і довгі (або короткі) волосся. Головне, щоб діти помітили ці особливості однолітка і змогли не тільки позитивно оцінити їх, але і похвалитися ними перед однолітками. Переможця обирають самі діти, але у разі необхідності дорослий може висловити свою думку. Щоб перемога стала більш значущою і бажаною, можна нагородити переможця яких-небудь маленьким призом (паперова медаль «Кращого хвалька» або значок). Такий приз викликає навіть у самого себелюбного дитини інтерес до однолітків і бажання знайти у нього як можна більше достоїнств. 

«Сполучна нитка». Діти сидять у колі, передаючи один одному клубок ниток так, щоб всі, хто вже тримали клубок, взялися за нитку. Передача клубка супроводжується висловами про те, що діти хотіли б побажати іншим. Починає дорослий, показуючи тим самим приклад. Потім він звертається до дітей, запитуючи, чи хочуть вони що-небудь сказати. Коли клубок повернеться до ведучого, діти, на прохання дорослого натягують нитку і закривають очі, уявляючи, що вони становлять одне ціле, що кожен з них важливий і значущий у цьому цілому. 

«Царівна-Несміяна». Дорослий розповідає казку про Царівну-Несмеяну і пропонує пограти в таку ж гру. Хтось із дітей буде Царівною, яка весь час сумує і плаче. Діти по черзі підходять до Царівну-Несмеянц і намагаються втішити її і розсмішити. Царівна ж з усіх сил буде намагатися не розсміятися. Виграє той, хто зможе викликати посмішку Царівни». Потім діти міняються ролями.

Такі ігри сприяють формуванню спільності з іншими і можливості бачити в однолітках друзів і партнерів. Коли дитина відчує радість від спільної гри, від того, що ми робимо разом, коли вона розділить цю радість з іншими, її самолюбне Я скоріше за все перестане вимагати похвал і захоплення. Почуття спільності та інтерес до іншого є тим фундаментом, на якому тільки й може будуватися повноцінне спілкування людей і нормальні людські відносини.

25