4. Проблема розроблення методологічного апарату, вибір наукових методів, виокремлення принципів дослідження.

Методологія ( “вчення про метод”) - це система принципів, засобів організації та побудови теоретичної та практичної діяльності, а також вчення про таку систему.

В ХХ столітті в умовах розвитку науки та техніки перед людством виникли глобальні проблеми екології, демографії, урбанізації, освоєння космосу та інші. Почала розвиватися методологія як вчення про сам процес пізнавальної діяльності, про його істинність та практичну ефективність. Виникла необхідність системного аналізу, системного підходу до явищ навколишнього світу і самої людини. З розвитком наукового знання методологічні принципи змінюються. Так, наприклад, соціалістична психологія використовувала як основний методологічний принцип, крім матеріалізму, ще принцип діяльності, за допомогою якого пояснювалося все в психіці людини. При цьому зовсім відкидався аналіз поведінки по суто ідеологічних мотивах, оскільки поведінкою займалися біхевіористи. Зараз принцип діяльності не розповсюджується на всі прояви психіки людини, але спостерігається і зовсім неконструктивне ставлення до цього поняття, коли замість діяльності розглядається тільки активність. Отож, зміна наукової парадигми, зміна наукової методології вимагають критичного підходу, щоб, як казали класики, разом із водою не викинути і дитину.

Ознаки методологічної кризи : відсутність єдиної науки , дефіцит сталого знання , велика кількість альтернативних моделей розуміння науки, поглиблення розколу між теорією та практикою.

Всі методи наукового пізнання можуть бути розділені на наступні основні групи.

1. Філософські методи, серед яких найбільш давніми є діалектичний і метафізичний. До їх числа також відносяться такі методи, як аналітичний (характерний для сучасної аналітичної філософії), інтуїтивний, феноменологічний та ін.

2. Загальнонаукові підходи і методи дослідження, які отримали широкий розвиток і застосування в науці.

3. Приватнонаукові методи - сукупність способів, принципів пізнання, дослідницьких прийомів і процедур, що застосовуються в тій чи іншій науці, яка відповідає даним основній формі руху матерії.

4. Дисциплінарні методи - система прийомів, що застосовуються в тій або іншій науковій дисципліні, що входить в яку-небудь галузь науки або виниклої на стиках наук.

5. Методи міждисциплінарного дослідження - сукупність ряду синтетичних, інтегративних способів, націлених головним чином на стики наукових дисциплін.

Виокремлюють загальнонаукові принципи дослідження: історичний, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний (пізнавальний), моделювання, структурно-функціональний, кібернетичний, ймовірнісний, , формалізація і ряд інших.

21. Проблема підвищення психологічної письменності населення і швидкого старіння діагностичних методик. Інформації нема. Тому можна свої роздуми обґрунтувати. Наприклад, що психологічні поради і книги видають люди без відповідної освіти і це не підкріплено емпіричними дослідженнями, або багато людей говорять що вони самі собі психологи і тд. Старіння діагностичних методик – дослідження застарілі, люди теж вже не ті, методики можуть не працювати, а декілька раз адаптовані методики вже втрачають результативний зміст.

22. Проблема підходів дослідження особистості Проблемі особистості присвячено дуже багато досліджень. Усі вони умовно можна розділити на три великі групи. Перша група робіт присвячена вивченню методологічних і загальних теоретичних проблем особистості. Це розробка методологічних принципів, і проблем: принципу єдності свідомості людини та діяльності, особистісного принципу, проблем детермінації особистості, співвідношення біологічної та соціальної, індивідуального й суспільного в особистості, проблема суб'єкта, реалізація підходу тощо. До загальнотеоретичних проблем психології особистості можна віднести проблему структури особистості, типології, динаміки, розвитку особи і т.д.Другу групу досліджень становлять емпіричне вивчення конкретних структурних складових особи і особистісних феноменів. Це, наприклад, вивчення мотивационно-потребностной сфери особистості, агресивності, тривожності, характеру та інших. Третю групу робіт з вивченню особистості утворюють цілісні авторські теорії особистості. Це, наприклад, теорії Фрейда, Юнга, Рубінштейна, Платонова. Складна теоретична проблема співвідношення категорій «особистість», «індивід», «індивідуальність», «суб'єкт діяльності».

Недоліки типологій. 1. Типологизация зупиняє подальше пізнання. 2.У типології не враховуються зміни, які можуть виникнути з людиною. 3.Категоричність типологічних позначень. Або лівий, або правий. Ні проміжних стадій. 4. Оцінковість: більшості типологічних характеристик властиваположительнаяотрицательная оцінка. 5. Штучність: тип полягає в одному ролі особистості, якому надається важливого значення, інші якості мало враховуються. 6. Віднесення людини до типу не пізнанням людину як таку, а пізнанням того, як і співвідноситься з якимись нашими завданнями.Типологии мають практичного значення.

Невизначеність категоріального статусу Я-концепції - категоріальний статус не визначено. Поняття “Я” співвідносять те з особистістю, те з самосвідомістю.“Я” – непросто особистість, а особистість, розглянута зсередини. А самосвідомість може бути груповим. Поняття “Я” двоїсте, як ще зауважив Кант, “Я” – це суб'єкт мислення, рефлексуюча “Я” і водночас об'єкт сприйняття й внутрішнього почуття. У психології перше називають чинним,субъектним, екзистенціальним “Я”, а друге – “Я-концепцией”.. Еріксон виділяє “Его-ідентичність”, визначаючи то як “усвідомлене почуття індивідуальної ідентичності”, те, як “несвідоме прагнення послідовності особистої вдачі”, те, як “критерій мовчазної діяльності Его-синтеза”. Проблемою є те, що поняття суб'єктивності, діалогічність та найвищої цінності “Я” не укладаються у звичну логіку експериментальної науки, побудованої на зразок природознавства, яка орієнтована вивчення безособових процесів..

23. Аналіз теорій особистості, які пояснюють сутність особистості в дихотомії «свобода – детермінізм».

Свобода-детермінізм. Позиція Бандури з цього положення знаходиться посередині між крайніми полюсами свободи і детермінізму. Ключ до розуміння його позиції лежить у концепції взаємного детермінізму, безперервної взаємозв'язку поведінки, особистості та оточення у всіх видах людської діяльності: «Так як концепції людей, їх поведінку і їх оточення взаємно детерміновані, індивіди не є ні безпорадними об'єктами, контрольованими силами оточення, ні цілком вільними істотами, які можуть робити неї, що їм заманеться » Свобода-детермінізм. По Скиннеру, ми, люди, абсолютно залежні від нашого минулого досвіду. Більш точно, наша поведінка є продукт попередніх підкріплень, ми робимо те, що вже було підкріплено в минулому. Індивідуальні відмінності в поведінці відбуваються виключно в результаті різного минулого підкріплення,.  Отже, з точки зору соціально-когнітивної теорії, люди до певної міри можуть контролювати свою поведінку. Тим не менш, оточення впливає на людей в тій же мірі, в якій люди впливають на оточення. Це безперервна взаємодія сил створює своєрідну рівновагу між свободою і детермінізмом в концепції Бандури. 

24. Аналіз теорій особистості, які пояснюють сутність особистості в дихотомії «раціональність – ірраціональність».

Раціональність-ірраціональність. Бандура віддає пріоритет свідомому мисленню над несвідомими детерминантам поведінки. Він вважає, що люди приходять до раціональних рішень, сковуючи на припущеннях про те, як їх дії будуть впливати на обставини. Раціоналізм особливо очевидний в акценті Бандури на моделюванні чи научении через спостереження. Без здатності формувати і зберігати в пам'яті когнітивні образи спостережуваного поведінки моделювання було б неможливим. З точки зору Бандури, підкріплення (пряме чи непряме) дає індивіду щось, про що варто поміркувати при вибудовуванні майбутньої поведінки - ця когнітивна концепція зовсім чужа скиннеровской теорії. Так, пізнання знаходиться в центрі уваги соціально-когнітивної теорії, що передбачає положення раціоналізму як його основи.   Раціональність-ірраціональність. Скіннер розглядав організм людини як "чорний ящик". Те, що в ящику можуть протікати раціональні та / або ірраціональні процеси, може бути цікавою гіпотезою - але ні та, ні інша можливості не мають нічого спільного з поясненням поведінки людини. Навпаки, поведінка є лише функцією його наслідків або правомірних відносин стимул - реакція. 

25. Аналіз теорій особистості, які пояснюють сутність особистості в дихотомії «холізм – елементалізм» Прибічники холістичногоположення стверджують: людська природа така, що поведінку можна пояснити тільки шляхом вивчення індивіда як єдиного цілого. Елементалістична позиція, пипускає, що природа людини і поведінка як її результат можуть бути пояснені тільки шляхом дослідження кожного фундаментального аспекту поведінки окремо, незалежно від інших.Ключовим науковим питанням в цьому випадку єрівень і одиниця аналізу, вживаного при вивченнііндивідуумів. 

Згідно холістичному підходу, особистість можна зрозуміти тільки в якості цілісної сутності. Прихильники цього підходу стверджують, що пояснення елементів ще не пояснює результуючої функціональної структури (або гештальта). Холісти стверджують: чим на більшу кількість фрагментів розділити організм, тим з більшою ймовірністю ми будемо мати справу з абстракціями, а не з живою людиною.

Прихильники елементалізму доводять, що систематичне розуміння поведінки людини може бути досягнуто тільки за допомогою детального аналізу його складових частин. Елементалісти переконані: так само як вивчення анатомії не заперечую реальність існування і необхідність вивчення клітинних структур, не можна заперечувати і значимість вивчення окремих факторів, що утворюють основу цілісного поведінки людей. Елементалісти довгий час стверджували, що положення, що виглядають по суті невизначеними і не перервіряються на рівні загальної поведінки, доступні перевірці на рівні більш елементарному. Тому, з їх точки зору, істинно науковий підхід до вивчення особистості повинен спиратися на чіткі, легко перевіряються і елементалістичні уявлення. В області теорії особистості елементалісти намагаються створювати і вивчати саме подібні типи концепцій.