Тема 3 фінансова звітність комерціних банків

1. Об’єкти бухгалтерського обліку та план рахунків комерційного банку.

2. Основні види фінансової звітності

3. Методика складання балансу комерційного банку

4. Методика складання звіту про фінансові результати

5. Методика складання звіту про рух грошових коштів

6. Допоміжна фінансова звітність

1. Об’єкти бухгалтерського обліку та план рахунків комерційного банку.

Усі об'єкти бухгалтерського обліку в комерційному банку поді- ляють на чотири групи:

• господарські засоби та їх розміщення (основні й оборотні);

• ресурси (джерела утворення) господарських коштів;

• функціональні обов'язки банку (статутна діяльність — про­цес здійснення послуг);

• фінансові результати статутної діяльності.

До господарських засобів комерційного банку належать:

• грошові кошти;

• матеріальні цінності;

• дебіторська заборгованість (видані кредити);

• відвернуті кошти.

Кожна з названих груп засобів має певний склад. Так, до грошо­вих коштів належать:

• грошові кошти в касі банку — готівка у вигляді національної валюти (гривні) та у валюті іноземних держав (долари СІЛА, німе­цькі марки тощо);

• кошти на кореспондентських рахунках, що зберігаються в НБУ та в інших банках на правах кореспондентських відносин у національній валюті або валюті іноземних держав, розмішеної в банках країни або в банках іноземних держав;

• кошти, вкладені в цінні папери (акції, облігації, векселі, зо­бов'язання державної скарбниці, сертифікати тощо);

• кошти на резервному рахунка в НБУ.

Другу категорію господарських засобів банку становлять мате­ріальні цінності (майно), тобто:

• основні засоби — предмети, шо мають тривалий термін екс­плуатації — більше одного року. Для відшкодування їхньої вартос­ті банк щомісячно нараховує знос (амортизацію) з включенням йо­го суми у видатки. Норми зноси установлюються державою, вони єдині для всіх підприємств та установ;

• нематеріальні активи — вартість права користування землею, водою, будовами, приміщеннями, ліцензіями, патентами, маркети­нговими послугами, програмним продуктом і т. ін. їхня вартість відшкодовується також частинами, шо включаються у видатки бан­ку через нарахування зносу, норми якого встановлюються банком самостійно;

• малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП);

• господарські матеріали — запасні частини, папір, бланки, канцелярські товари, фарба тошо; списуються та включаються до складу видатків банку в міру використання в сумі фактичних ви­трат на їхнє придбання.

Третю групу господарських засобів становить дебіторська забо­ргованість, тобто кошти, які винні банкові його позичальники. Ці суми звичайно мають чималу частку в господарських засобах банку й свідчать про обсяг наданих ним кредитів. Наявність кредиторсь­кої заборгованості забезпечує надходження коштів в дохід банку і отримання прибутку. Дебіторскька заборгованість належить до по­няття «вартість, шо самозростає», оскільки видані кредити (позики) повертаються й погашаються позичальником з відсотками.

Кредити поділяються на:

• короткострокові й довгострокові позички, видані клієнтам;

• міжбанківські кредити, видані іншим банкам;

• споживчий кредит, виданий фізичним особам;

• інші види позичок.

У складі дебіторської заборгованості можуть також бути суми, видані в підзвіт, або суми перерахованих авансів, переплат або по­милково списані НБУ.

Ще однією групою банківських коштів, шо належать до його основних засобів, є відвернуті кошти, тобто суми вже використано­го прибутку у вигляді податків з прибутку сум утворених фондів економічного стимулювання тощо. Вони накопичуються впродовж звітного періоду й згодом використовуються при обчисленні не­розподіленого прибутку (по закінченні року).

Усі вищезгадані кошти становлять активи банку.

Третьою групою об'єктів бухобліку в банку є його функціона­льні обов'язки. Вони є основною діяльністю банку, яка зводиться до виконання передбачених ліцензією НБУ прав на ведення розра­хункових, касових, кредитних та інших операцій. Здійснення бан­ком своїх функціональних обов'язків вимагає з боку банку витрат (видатків) з утримання будов, обладнання, з їх ремонту, утримання охорони, персоналу, витрат на рекламу, відрядні видатки тошо. Усі ці видатки є об'єктами бухобліку. Також необхідні постійний облік і контроль доходів, одержаних банком у вигляді платежів клієнтів та інших позичальників за надані ним послуги й виконані для них роботи. Видатки входять до складу активу балансу, доходи— до пасиву.

Останньою групою об'єктів бухобліку в банку є фінансові ре­зультати статутної діяльності. Вони дозволяють контролювати й аналізувати склад прибутків і збитків банку від основної діяльності, а також доходів і видатків, які одразу відносять до складу збитків або прибутків (одержані й сплачені штрафи, суми викрадень і роз­трат тошо). Тривалий збиток як результат статутної діяльності не­можливий, бо він веде до банкрутства (якщо видатки банку пере- вишують його доходи).

При обчисленні фінансового результату діяльності банку врахо­вують весь обсяг одержаних доходів і зроблених видатків оборота­ми, шо зростають як за звітний квартал, так і за звітний рік, шо й дозволяє обчислювати балансовий прибуток чи збиток.

Прибуток являє собою статтю пасиву балансу, а збиток — стат­тю активу.

План рахунків комерційного банку складається з дев'яти класів:

Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.

Клас 2. Операції з клієнтами.

Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зобов'я­зання.

Клас 4. Фінансові та капітальні інвестиції.

Клас 5. Капітал банку.

Клас 6. Доходи.

Клас 7. Витрати.

Клас 8. Управлінський облік.

Клас 9. Позабалансові рахунки.

Кожний клас розподілений на:

рахунки II порядку (двозначні — розділ);

рахунки III порядку (тризначні — трупа);

рахунки IV порядку (чотиризначні — балансовий рахунок). Особливості цього Плану рахунків такі: мультивалютність, на­явність управлінського обліку, подвійний запис за позабалансови­ми рахунками.