С прийняття інформації, її осмислення

З апам'ятовування

Застосування на практиці

ЗНАННЯ

Сприйняття навчального матеріалу учнем здійснюється шляхом організованого спостереження, слухання мови педагога, читання тексту навчального посібника, практичної діяльності. Досвідчені педагоги перед повідомленням або показом нового матеріалу прагнуть викликати інтерес до нього, показати його зв'язок із засвоєним, а також пов'язати з практичним досвідом учнів.

Сприйняття пов'язане з аналізом навчального матеріалу, який полягає в уявному його розчленовуванні на складові частини. Аналіз і синтез матеріалу, порівняння, узагальнення впливають на розвиток способів і операцій розумової діяльності учнів.

Запам'ятовування – це одна із сторін процесу пам'яті, за допомогою якої відбувається закріплення нового і поєднання з набутим раніше.

Запам'ятовування завжди вибіркове: в пам'яті зберігається далеко не все, що надає дія на наші органи чуття. При закріпленні навчального матеріалу використовується мимовільне і довільне запам'ятовування. Мимовільно запам'ятовується краще той матеріал, який викликає активну розумову роботу над ним.

Мимовільне запам'ятовування знань у навчанні – це виникнення внутрішньої, власне пізнавальної мотивації навчальної діяльності. Воно досягається за рахунок спеціальної організації системи навчальних завдань.

Довільне запам'ятовування – це продукт спеціальних мнемичних дій, тобто таких дій, основною метою яких є саме запам'ятовування. В навчальній роботі учням важливо давати диференційовані завдання: що саме і як запам'ятовувати.

Підвищення ефективності довільного запам'ятовування обумовлено раціональним використанням його прийомів. До них належать: складання плану заучуваного матеріалу, порівняння, класифікація, систематизація, відтворення (у формі переказу самому собі змісту, що запам'ятовується – «своїми словами»).

Ю.Ф. Курамшин і В.І. Попов (1999) розглядають 4 рівні класифікації засвоєння знань:

Перший рівень – ознайомлення. Для нього характерне уміння взнавати, пізнавати, розпізнавати об'єкти вивчення без глибоких знань про їх властивості, характеристики.

Другий рівень – репродукції. Це відтворююча і репродуктивна діяльність. Оволодівши матеріалом на даному рівні, учень може з більшою або меншою достовірністю відтворити текст підручника, пояснення викладача і т.ін.

Третій рівень – гностичних умінь – це більш високий рівень у навчанні. Учень вже може застосовувати засвоєну інформацію на практиці для вирішення пізнавальних завдань за наперед розробленим і засвоєним зразком.

Четвертий рівень – трансформації або перенесення – є найвищий вияв творчості в діяльності учня. Учень демонструє уміння здійснювати перенесення знань з однієї наочної ділянки в іншу. В процесі діяльності виробляє принципово нові програми ухвалення рішення і дій.

Будь-яка діяльність (професійна, військова, спортивна і ін.) може бути успішно здійсненою, якщо людина володіє не тільки спеціальними знаннями, але руховими уміннями і навиками.

В педагогічному аспекті рухові уміння і навики слід розглядати як набуту можливість виконувати рухову дію. Це здійснюється на основі:

• знань про спосіб (техніку) виконання фізичних вправ, тобто створюється психічний (ідеальний) образ – модель майбутньої дії;

• наявність попереднього рухового досвіду і певного рівня фізичної підготовленості;

• в процесі багаторазових повторень дій, що вивчаються.

З погляду управління рухами, рухові уміння і навики характеризують різний рівень володіння руховою дією.

Рухове уміння – це такий рівень оволодіння руховою дією, при якій управління рухами здійснюється при активній ролі мислення.

Рухове уміння – це такий ступінь володіння руховою дією, яка характеризується свідомим управлінням рухом, нестійкістю до дії збиваючих чинників і нестабільністю підсумків.

Роль рухових умінь у фізичному вихованні може бути різною. В одних випадках уміння доводять до навиків, якщо необхідно добитися досконалого володіння технікою рухової дії. В інших випадках рухові уміння виробляються без подальшого переходу їх до навиків. У цьому випадку вони є ніби допоміжними. Так, наприклад, у ряді випадків матеріал шкільної програми з фізичної культури повинен бути засвоєний саме на рівні вміння.

Рухові вміння мають велику освітню цінність, оскільки головним у них є активне творче мислення, направлене на аналіз і синтез рухів.

Характерні ознаки рухового уміння:

• управління рухами відбувається неавтоматизовано;

• свідомість учня завантажена контролем кожного руху;

• невисока швидкість виконання дії;

• дія виконується неекономно, при значному ступені стомлення;

• відносна розчленованість рухів;

• нестабільність дії;

• неміцне запам'ятовування дії;

• у процесі подальшого оволодіння руховою дією уміння перетворюється на навик.

Подальше вдосконалення рухової дії при багаторазовому повторенні призводить до автоматизованого його виконання, тобто уміння переходить у навик (рис. 12). Це досягається постійним уточненням і корекцією руху. В результаті з'являється

Рис. 12. Характерні ознаки навику

злитність, стійкість руху, а головне – автоматизований характер управління рухом (Ж.К. Холодов, В.С. Кузнєцов, 2000).

Руховий навик – це такий ступінь володіння дією, при якій управління рухами відбувається автоматизовано, тобто не потрібно спеціально направленої на них уваги.

Рухові навики – автоматизований спосіб управління рухами в цілісному руховому акті. Багаторазове стереотипне повторення рухової дії призводить до утворення навику. При стереотипному повторенні руховий акт поступово стає звичним, все менше треба думати про те, як виконувати рух, поступовий рух автоматизується. Автоматизація не виключає свідомого здійснення дії, але звільняє свідомість від участі у виконанні окремих його частин.

При навику свідомість направлена, головним чином, на вузлові компоненти дії, сприйняття обстановки, що змінюється і кінцеві результати дії. Той, хто займається фізичними вправами, зосереджує свою увага під час бігу в основному на швидкість, при пересуванні на лижах – на зміни рельєфу місцевості, темпі проходження дистанції, а також на фінальні зусилля в досягненні високої ефективності дії. З утворенням навику об'єктом уваги стають умови, ситуації, в яких він протікає.

Автоматизація рухових дій розширює можливості їх застосування. Автоматизація додає навику високу стійкість і стабільність (тобто багаторазове повторення дій без зниження якості в скрутних умовах: змагання, нездужання, стомлення, психологічні чинники і т.ін.).

• Автоматизоване управління рухами. Свідомість звільняється від детального контролю за кожним рухом. Проте автоматизація процесу виконання рухів не означає неусвідомленості дій. Свідомість учня направлена в основному на вузлові компоненти дії, на застосування його в різній обстановці, на творче вирішення рухового завдання.

• Злиття рухів, тобто об'єднання ряду елементарних рухів в єдине ціле.

• Відсутність зайвої напруги м'язів, непотрібних дій, висока швидкість, легкість, економічність і точність рухів при його виконанні.

• Висока стійкість дії. Вона дозволяє успішно вирішувати рухове завдання під впливом збиваючих чинників (стомлення, поганих зовнішніх умов, активній протидії суперників і т.д.).

• Запам'ятовування дії. Навик, якщо він сформований і достатньо закріплений, не зникає навіть при тривалих перервах (навчившись плавати, їздити на велосипеді, грати у футбол, людина може виконувати ці дії навіть після багаторічної перерви) (Н.М. Моїсєєв, 1991) .

Ефективність процесу навчання, тривалість переходу від уміння до рівня навику залежать від: 1) рухової обдарованості (природжені здібності) і рухового досвіду того, хто навчається (чим багатше руховий досвід, тим швидше утворюються нові рухи); 2) віку того, хто їм навчається (діти освоюють рухи швидше, ніж дорослі); 3) координаційної складності рухової дії (чим складніша техніка руху, тим довший процес навчання); 4) професійної майстерності викладача; 5) рівня мотивації, свідомості, активності тих, хто навчається і ін.

Стабільність невіддільна від варіативності рухової дії, тобто можливості будувати різні варіанти рухового акту, зберігаючи основу його техніки. Варіативність допускає також уміння вибирати для кожного випадку якнайкращі варіанти здійснення дії.

Навики – є основа для нових умінь. Чим більший запас навиків, тим різноманітніша рухова діяльність.

К.Д. Ушинський говорив: "Якби людина не мала здібності до навику, то не могла посунутися на жоден крок у своєму розвитку, затримуваний безупинно незліченними труднощами, які можна подолати тільки навиком, звільнивши розум і волю для нових робіт і для нових перемог".

У процесі навчання руховій дії змінюється характер управління рухами, в результаті підвищується рівень оволодіння руховою дією. Першим (початковим) рівнем володіння дією є рухове уміння, другим – руховий навик. Процес вдосконалення рухового навику нескінченний. Основна задача – навчити учня вільно володіти навиками в будь-яких умовах, у цьому випадку навик одержить свою практичну цінність.

Оволодіння руховою дією здійснюється в такій методичній послідовності:

1. Формування у тих, хто вчаться спортивним рухом позитивної навчальної мотивації. Мотивація – це сукупність стійких мотивів, спонукань, що визначають зміст, спрямованість і характер діяльності особи, її поведінку. Мотивація – вироблений у психіці механізм дії – активність – мета – «досягнення успіху».

Викладач у процесі навчання повинен спонукати учнів до свідомого, осмисленого ставлення до майбутнього оволодіння новими руховими діями. Навчання без особливого бажання призводить до різноманітних помилок у техніці вправи.

2. Формування знань про сутність рухової дії. Знання формуються на основі спостереження за виконанням дії і прослуховування супроводжуючого показ коментаря, мета якого – виділити в цій дії ті елементи, від яких залежить успіх його виконання. Коментар звертає увагу учня і на зовнішні умови (властивості снарядів, поведінка суперників і т.ін.), від яких також залежить успіх виконання дій. Елементи рухової дії, що вимагають концентрації уваги для успішного виконання дій, за термінологією М.М. Богена (1985), називаються основними опорними точками (ООТ). Сукупність ООТ складають програму дії, є орієнтовною основою дії (ООД).

Створення ООД – відповідальний момент у навчанні. Тут важливий підбір ефективних методів словесної і наочної дії для забезпечення необхідних знань і відчуттів.

3. Створення повноцінного уявлення про рух, що вивчається, по кожній ООТ. Ці уявлення повинні включати:

1) зоровий образ рухової дії, що виникає на основі спостереження;

2) логічний (смисловий) образ, заснований на знанні, яке одержується при розповіді, поясненні, порівнянні і т.д.;

3) руховий (кінестезичний) образ, створюваний на основі рухового досвіду, що вже є і тих відчуттях, які виникли в учня при виконанні підвідних вправ.

4. Освоєння рухової дії, що вивчається, в цілому. До виконання рухової дії в цілому приступають тоді, коли по кожній ООТ сформовані необхідні знання і уявлення.

На основі раніше засвоєних знань і навиків формуються рухові уміння вищого порядку.

Ці уміння пов'язані з самостійним вирішенням нових рухових завдань у змінних умовах діяльності. Наприклад, у спортивних іграх і єдиноборстві вони найтіснішим чином пов'язані з інтелектуальною діяльністю тих, хто займається певним видом спорту. Щоб доцільно застосовувати знання і навики в грі, потрібно уміти спостерігати, орієнтуватися, розгадувати наміри супротивника, швидко знаходити вирішення і ін. По суті, саме уміння вищого порядку і є кінцевою метою навчання.

Розподіл на три рівні володіння руховою дією є умовним, немає стабільних меж розподілу, але надзвичайно корисно при визначенні освітніх завдань (Ю.Ф. Курамшин, В.І. Попов, 1999).

Від умінь і навиків слід відрізняти звички. Звички – це засвоєна в процесі якої-небудь діяльності дія, яка стала потребою. Головна відмінність звичок від навиків полягає в тому, що навик формується шляхом спеціально організованих вправ, а звички утворюються без особливих зусиль з боку людини. Звички бувають позитивні і негативні. Рухові звички – це автоматично виконувані рухи, не пов'язані з цілеспрямованим навчанням, які можуть виникнути неусвідомлено.

Формування рухового навику протікає відповідно до ряду законів: закон зміни швидкості в розвитку навику, закон «плато» (затримки) в розвитку навику, закон відсутності межі в розвитку навику, закон згасання, закон перенесення навику і ін.

1. Закон зміни швидкості в розвитку навику. Навик формується не тільки поступово, але і нерівномірно, що виражається в різній мірі якісного приросту в окремі моменти його становлення. Нерівномірність має два різновиди:

а) на початку навчання відбувається порівняно швидке оволодіння дією, а потім якісний приріст навику уповільнюється. Подібна нерівномірність характерна для навчання порівняно легким діям, коли учень швидко схоплює основу дії і довго освоює його деталі;

б) на початку навчання якісний приріст навику незначний, а потім він різко зростає. Подібна нерівномірність характерна для навчання щодо складних дій, коли зовні непомітні якісні накопичення тільки з часом можуть проявити себе у вигляді підвищення рівня володіння дією.

2. Закон «плато» (затримки) в розвитку навику. Тривалість затримки в розвитку навику може бути найрізноманітнішою. Вона обумовлена двома причинами:

а) внутрішня, яка характеризується протіканням непомітних пристосувальних змін в організмі, які лише з часом переходять у помітні якісні поліпшення навику;

б) зовнішня, викликана неправильною методикою навчання або недостатнім рівнем розвитку фізичних якостей.

Якщо причина появи затримки в розвитку навику визначена правильно, то для її подолання буде потрібно тільки час (внутрішня причина) або істотна зміна засобів, методів і методичних прийомів навчання (зовнішня причина).

3. Закон згасання навику. Він виявляється, коли тривалий час не повторюється дія. Згасання навику відбувається поступово. Спочатку навик не зазнає якісних змін, але учень поступово стає невпевнений у своїх силах, що іноді призводить до зривів у виконанні дії. Потім втрачається здібність до точного диференціювання рухів, порушуються складні координаційні відношення між рухами, і згодом учень втрачає здатність виконувати деякі складні дії. Проте повністю навик не зникає, його основа зберігається порівняно довго, і після повторень він швидко відновлюється.

4. Закон відсутності межі в розвитку рухового навику. Вдосконалення рухової дії практично продовжується протягом всього часу занять у вибраному напрямі фізичного виховання.

5. Закон перенесення рухового навику. У фізичному вихованні і спорті виявляється позитивне і негативне перенесення навиків.

Позитивне перенесення — ця така взаємодія навиків, коли раніше сформований навик сприяє, полегшує і прискорює процес становлення нового навику. Основною умовою позитивного перенесення навику є наявність структурної схожості в головних фазах (окремих ланках) цих рухових дій.

Негативне перенесення — ця така взаємодія навиків, коли, навпаки, навик, що вже є, утруднює утворення нового рухового навику. Це відбувається при схожості в підготовчих фазах рухів і при його відсутності в основній ланці.

Негативне перенесення викликається розповсюдженням збудження в корі головного мозку, недостатньо розвинутим диференційованим гальмуванням у центральній нервовій системі.

Негативну взаємодію навиків можна значною мірою понизити або взагалі усунути, якщо викладач указує учню ті основні опорні точки (ООТ), в яких небажане перенесення, а учень усвідомлено їх відпрацьовує.

Закономірності перенесення рухових навиків слід строго враховувати при визначенні послідовності (черговості) освоєння техніки різноманітних рухів, особливо в таких видах, як легка атлетика, гімнастика, акробатика і ін. (Ж.К. Холодов, В.С. Кузнєцов, 2000).