Розвивальне навчання дітей

Основний зміст психічного розвитку полягає у формуванні внутрішніх, психічних орієнтувальних дій, які походять ВІД зовнішніх орієнтувальних дій. Для засвоєння їх необхідне включення дитини в один із видів діяльності, що відповідає її потребам та інтересам. Знання цих закономірностей допомагає пізнати умови, за яких навчання найбільше сприяє психічному розвитку дітей, стає розвивальним.

Розвивальне навчання - навчання, спрямоване на досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей дитини (сприймання, мислення, уяви, пам'яті тощо).

Воно повинне зосереджуватися на формуванні в дітей орієнтувальних дій, максимально використовувати характерні для кожного вікового етапу види дитячої діяльності. Центральним моментом у роботі з дошкільниками є формування в них дій, які утворюють орієнтувальну частину ЇХ предметної діяльності, гри, малювання, конструювання тощо. Такі дії можуть спрямовуватись на з'ясування властивостей предметів, можливостей їх використання в предметній діяльності, на аналіз предметів, явищ, подій, людських вчинків, які відображаються в іграх, малюнках, на вироблення задумів конструкцій, малюнків, ігор і відшукування способів їх втілення.

18. Здібність і діяльність. Особливості прояву здібностей в дошкільному віці. Схильність. Наявність виражених інтересів, працездатність як ознаки обдарованості. Умови розвитку здібностей в дошкільному віці. Проблеми обдарованих дітей.

Здібності — це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху. Кожна здібність людини — це її складна властивість, внутрішня можливість відповідати вимогам, які ставить перед нею діяльність, і спирається Здібності людини спираються на наявні у неї знання, вміння та навички, на системи тимчасових нервових зв’язків, що є засадовими стосовно них, вони формуються й розвиваються у процесі набування людиною нових знань, умінь і навичок.на низку інших властивостей, до яких насамперед належать життєвий досвід людини, здобуті нею знання, вміння та навички. Відомо, що чим багатший життєвий досвід, тим легше людині досягати успіху в діяльності. Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками.  Задатки - розуміють певні природні передумови здібностей (природні та набуті – специфічно людські) Психологічна наука розглядає здібності як властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання ним певних видів діяльності. Вони не є природженими, а є соціально набутими. Природженими, на думку психолога Б.Теплова, є задатки - певні анатомо-фізіологічні особливості організму, на сприятливому ґрунті яких розвиваються ті чи інші здібності. Різниця між задатками і здібностями заключається також І в тому, що задатки не мають якісної визначеності та змістовного компонента. Здібності і діяльність. Особливості прояву здібностей в дошкільному віці. У відповідності до Конвенції про права дитини (1989) “освіта дитини має бути спрямована на розвиток особистості, талантів, розумових, фізичних здібностей дитини в їх найповнішому обсязі .” Звернімо увагу на складність проблеми “обдарована дитина”. Прийнято вважати, що обдарована дитина – це дитина, яка володіє очевидними, інколи видатними досягненнями в певному виді діяльності, інтенсивність вираження, яскравість яких виділяє її серед однолітків.  Розвиваються здібності у процесі взаємодії дитини з навколишнім світом, під впливом виховання і навчання.

Вони формуються в умовах відповідних періодів дитинства та у тісному зв'язку з особливостями віку. Хибною є думка, що коли дитина стає старшою, створюються сприятливіші умови для розвитку її здібностей. Мозок маляти особливо чутливий до різноманітних впливів навколишнього середовища, тому ті чи інші якості ви-ховуються успішніше, ніж у дорослих. Надзвичайно важливо саме у зв'язку з проблемою здібностей орієнтуватися на положення про те, що кожний віковий період розвитку має свої особливості, неповторні достоїнства, а перехід від одного віку до іншого пов'язаний не лише з надбаннями, але й з помітними втратами. Схильність. Наявність виражених інтересів, працездатність як ознаки обдарованості.  Під схильністю розуміють потяг, прагнення до якого-небудь виду діяльності. Схильність і здібності часто відповідають одне одному і розвиваються разом, наприклад схильність до музики, малювання тощо. Схильність проявляється у прагненні дитини до певного роду діяльності - малювання, заняття музикою, письменництва. Невірна схильність найчастіше буває наслідком батьківського або учительського, або тренерського навіювання, або самонавіювання. Якщо. При істиній схильності спостерігається не тільки тяжіння до конкретної діяльності, але і швидке досягнення значних результатів, просування до майстерності. Справжня схильність формує емоційно-вольове ставлення до обраного виду діяльності, і це відношення може сприяти подоланню труднощів на шляху досягнення успіху. У таких випадках можна говорити про прояв особливої обдарованості.  Схильності - це найбільш рання ознака здібності. Обдарована дитина — дитина, яка вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для таких досягнень у певному виді діяльності. Обдарованість дитини іноді важко відрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків і педагогів до розвитку дитини. Це особливо яскраво виявляється при порівнянні рівня розвитку дітей із сімей з високим соціальним та освітнім статусом і дітей з родин, які не приділяють належної уваги розвитку дитини. До ранніх виявів обдарованості дитини належать: потужна енергійність, значна фізична, розумова і пізнавальна активність, порівняно низькі втомлюваність і потреба у відпочинку; раннє навчання ходьби та інших рухів; інтенсивний розвиток мовлення; допитливість, прагнення до експериментування; легке і швидке засвоювання та використання нової інформації; ранній інтерес до читання, часто — самостійне опанування його.

Обдаровані діти наділені високим творчим потенціалом і високим рівнем розвитку здібностей. Здебільшого найважливішими характеристиками обдарованих дітей вважають: — надзвичайно ранній вияв високої пізнавальної активності й допитливості; — швидкість і точність виконання розумових операцій, що зумовлене стійкістю уваги та оперативною пам´яттю; — сформованість навичок логічного мислення; — багатство активного словника; — швидкість і оригінальність вербальних (словесних) асоціацій; — виражена установка на творче виконання завдань; — розвиток логічного мислення й уяви; — володіння основними компонентами уміння вчитися. Вчені стверджують, що в обдарованих і талановитих дітей біохімічна й електрична активність мозку підвищена. У ранньому віці обдарованих дітей відрізняє здатність простежувати причинно-наслідкові зв'язки, робити відповідні висновки, рання мова, відмінна пам'ять і великий словниковий запас. Вони вміють класифікувати, використовувати накопичені знання, самостійно придумувати слова, надають перевагу іграм, які вимагають активізації розумових здібностей. Умови розвитку здібностей в дошкільному віці. Проблеми обдарованих дітей. Обдарованість може розвиватися за сприятливих умов (турбота батьків, спеціальні програми і засоби навчання, гуманне ставлення до дитини тощо). Розвитку творчого потенціалу дитини сприяють допомога дорослих, багате культурне середовище, послідовна і цілеспрямована індивідуальна програма виховання і навчання. Згідно з дослідженнями німецьких учених Герлінди та Ханса-Георга Мелхорнів, майже 50 % розумових здібностей формується у малюків до 4 років, 80 % — до 8 років. За твердженням американських спеціалістів Глена і Дженет Доманів, визначальними щодо цього є розвиток рухів і загальна фізична підготовка дитини, що сприяє інтенсивнішому розвитку мозку і формуванню її пізнавальних здібностей. Тому раннє дитинство слід використати для навчання дітей читання, математики, формування енциклопедичних знань за допомогою “бітів” — систематизованих смислових частин інформації.

19. Поняття про готовність до школи та обґрунтування ії необхідності. Характеристика основних компонентів психологічної готовності до школи. (дв. Питання № 28)

Психологічна готовність до школи – здатність дитини виконувати навчальні завдання і шкільні обов’язки, зумовлена рівнем її загального розумового розвитку. Важливим показником такої готовності є позитивне ставлення дошкільника до навчання, здатність коригувати свою поведінку, докладати вольові зусилля для розв’язання завдань, які ставлять дорослі. Особливо складним є період криза 6 років, вони переживають у своєму розвитку кризу, яка характеризується фізичними і психологічними змінами. Основними симптомами є: А) втрата безпосередності( переживання того, яке значення ця дія матиме для самої дитини); Б) маніження ( дитина щось удає із себе, щось приховує- вона закрита для спілкування); В) симптом «гіркої цукерки» (дитині погано, але вона намагається цього не показати). Психологічна готовність шкільного навчання є комплексною характеристикою дитини, у якій відображений розвиток психічних якостей, що найбільш сприяють нормальному входженню у шкільне життя і формуванню навчальної діяльності. Характеристика компонентів готовності до школи: 1) Мотиваційна( є правильне уявлення про навчання як важливу і відповідальну діяльність, пізнавальний інтерес до світу) 2) Емоційно-вольова( є певний ступінь сформованості довільних психічних процесів, уміння долати посильні труднощі, навички самостійності, швидкий темп роботи, опанування правилами поведінки, оцінювати свою роботу) 3) Розумова (охоплює систему, за якими можна зробити висновки про інтелектуальний розвиток дитини) 4) Соціально-психологічна (охоплює різноманітні аспекти здібностей, умінь і навичок дитини, є підставою для уявлень про рівень загального розвитку майбутнього школяра, які зумовлюють його успішність на початку навчання).

20. Вплив умов життя і виховання на формування уваги дитини. Співвідношення мимовільної та довільної уваги в дошкільному віці на різних вікових етапах. Керівництво розвитком уваги у дітей дошкільного віку.

Успішність в оволодінні тією чи іншою діяльністю залежить від уваги дитини. Вона завжди включена у діяльність, є найважливішою умовою її продуктивності і виступає у єдності з пізнавальними психічними процесами та емоційно-вольовою сферою.

Роль уваги полягає у забезпеченні психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових) та успішної роботи

свідомості. Вона пропускає через себе все, що входить у душу людини із зовнішнього світу, оскільки є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає у спрямованості й зосередженості її на об'єктах, які мають для неї певне значення.

Увага дітей дошкільного віку має такі особливості:

1) нетривала зосередженість, схильність до значних коливань. Протягом короткого часу діти неодноразово переходять від одного виду діяльності до іншого, по кілька разів змінюють свій задум;

2) піддатливість зовнішнім впливам. Навіть незначний сторонній подразник відволікає увагу дитини від діяльності;

3) залежність від виду занять. 4-річні діти здатні 20 і більше хвилин уважно слухати цікаву казку чи дивитися мультфільми. Однак вони будуть відволікатися від нецікавих занять через 5 хв. після їх початку;

4) неспроможність переключення на власний розсуд з одного об'єкта на інший за відсутності довільної психічної регуляції;

б) залежність від віку дітей. Чим молодші діти, тим менше вони можуть зосередитися на словах дорослого, оскільки їхню увагу більше привертають яскраві, привабливі предмети (слова лише супроводжують їх). У середньому і старшому дошкільному віці слова дорослого набувають значно важливішого значення для дитини, вона вже само-ініціативно спрямовує на них свою увагу;

6) слабкий розподіл уваги (неможливість одночасно виконувати два або більше видів діяльності), невеликий обсяг (неспроможність утримувати багато об'єктів за короткий проміжок часу).

Увага дітей, особливо молодшого дошкільного віку, загалом мимовільна, тобто виникає без усвідомлення її мети. Дошкільники керуються інтересами, які швидко змінюються, їхня увага залежить від відчуття задоволення або незадоволення, об'єкта зосередження, значною мірою обумовлюється інтересом, має помітні ознаки гри.

Мимовільна увага - вид уваги, який виникає незалежно від свідомого наміру людини і полягає в невимушеному ЇЇ зосередженні на певному реальному або ідеальному об'єкті.

Цей вид уваги не має у своїй основі вольового чинника. Зокрема, це помітно у дитячій поведінці: увагу дітей привертають об'єкти" які з'являються раптово, змінюють свою інтенсивність або є незвичними за певних обставин. Увага дитини відображає її інтереси до предметів, які її оточують, і дій, що з ними виконуються. Вона зосереджена доти, доки не згасне інтерес. Поява у її полі зору нового предмета переключає увагу на нього. Тому молодші дошкільники рідко тривалий час займаються однією і тією самою справою.

У дошкільному віці мимовільна увага постійно розвивається і вдосконалюється. На ранніх стадіях розвитку увага дитини залежить від новизни, сили та інших специфічних подразників, пізніше - від подразників, які мають сигнальне значення внаслідок їх зв'язку із задоволенням потреб дитини, а також із обставинами, які зумовлюють яскраві, емоційні переживання.

Із часом мимовільна увага дошкільників досягає високого рівня розвитку. Вирішальне значення у цьому має організація навчально-виховної роботи. Знайомлячи дошкільника з навколишньою дійсністю, спонукаючи його активно відображати її у своїх іграх, заняттях, зображувальній діяльності, вихователь стимулює інтерес до нових предметів і явищ, мимовільне зосередження на них уваги..