Розділ III. Українські реалії становлення та регулювання ринку сільськогосподарської продукції

3.1. Апк як стратегічно важлива ланка економічного потенціалу України

Державна підтримка аграрного сектору є надзвичайно важливим напрямом політики України. Сучасна ситуація в АПК країни не дозволяє розраховувати на його швидку стабілізацію і перехід до стійкого зростання. У цих умовах державне регулювання агропромислового виробництва має бути невід’ємною частиною сучасної аграрної політики. Незважаючи на всі спроби уряду діюча на сьогоднішній момент система державної фінансової підтримки агросектору не спроможна забезпечити доступ сільгоспвиробників до ринку фінансових ресурсів, не сформувати сприятливе інституційне середовище для залучення інших джерел фінансування підприємств галузі, в першу чергу інвестицій. Необхідно формувати аграрну політику за рахунок використання форм, методів і механізмів державного регулювання. Це визначить роль і місце держави в забезпеченні сталого розвитку агропромислового виробництва.

Практично всі існуючі програми і концепції аграрної політики однозначно декларують, що економічний механізм функціонування агропромислового комплексу формується за участю держави. Така постановка питання пояснюється нездатністю саморегуляції сільськогосподарського виробництва і продовольчого ринку, низьким рівнем конкурентоздатності українських товаровиробників АПК в порівнянні з сільськогосподарськими товаровиробниками розвинених країн світу [37].

Аграрний сектор – це не тільки виробництво і сфера прикладання праці, а й середовище життєдіяльності значної частини населення. Рівень сільськогосподарського виробництва безпосередньо впливає на стан продовольчої безпеки будь-якої країни. Відстале в плані розвитку продуктивних сил, сільське господарство є відносно статичною галуззю і повільніше ніж інші пристосовується до мінливих економічних і технологічних умов. Не випадково в багатьох країнах світу проводиться політика протекціонізму, яка ставить за мету забезпечення продовольчої безпеки держави, стимулювання розвитку та ефективності вітчизняного виробництва і ослаблення цінового тиску на сільське господарство з боку інших галузей АПК і народного господарства.

Зараз відбувається модифікація методів і форм державного регулювання аграрної економіки як по суб’єктам і об’єктам, по так і рівню державного регулювання. Ці тенденції характерні не тільки для країн, ринкових реформ, які нещодавно стали на шлях, а й для країн з розвиненою ринковою економікою. Принципові заходи державного впливу в АПК України могли бути подібними до тих, які використовуються в провідних країнах. Однак обмеженість державного бюджету, а також помилки, допущені в ході реформування економіки, поставили Україну перед необхідністю розробки більш гнучких інструментів державного регулювання.

Виконання цих функцій досягається за допомогою різних інструментів, основними з яких є: квотування виробництва і збуту; платежі в розрахунку на одиницю площі і голову худоби, державні закупівлі, продаж і зберігання; гарантовані ціни; платежі за одиницю продукції або спожитого ресурсу; пільгове кредитування, державні гарантії кредитів; пільгове оподаткування; пайову субсидування інвестицій; повне державне фінансування, страхування; прискорена амортизація тощо [27].

Оскільки одна і та ж функція державного регулювання сільського господарства може виконуватися за допомогою різних інструментів, то основним завданням учених-економістів є обґрунтування оптимального їх поєднання. При цьому існують деякі загальні правила економічної політики, засновані на багаторічному досвіді країн з розвиненою ринковою економікою, що є дуже корисним у вирішенні цієї проблеми. Одним з таких правил є правило специфічності, яке свідчить, що найбільш ефективними є ті інструменти економічної політики, які найбільшою мірою наближені до джерела дисгармонії, де стикаються приватні і громадські інтереси (вигоди і витрати). Наприклад, вільна міжнародна торгівля, дає виграш своїм споживачам за рахунок зниження цін на внутрішньому ринку до рівня світових, як правило, викликає невдоволення вітчизняних товаровиробників, і уряд в цьому випадку змушений вводити митні тарифи на імпортовану, з метою обмеження її обсягів. Разом з тим, проблему можна вирішити і за допомогою іншого інструменту державного регулювання-субсидування вітчизняних товаровиробників. Це буде найкращий спосіб усунення дисгармонії інтересів виробників і покупців, оскільки він безпосередньо пов’язаний з її джерелом, тобто з вітчизняними товаровиробниками.

Першочерговими заходами по відродженню галузі сільського господарства повинні стати: дотації в сільське господарство, сприятливе податкове навантаження, поліпшення інвестиційно-кредитного забезпечення села, зменшення процентних ставок по кредитах, формування страхового ринку, стимулювання будівництва тваринницьких комплексів, встановлення справедливих цін на сільськогосподарську продукцію, врегулювання законів щодо ринку землі тощо. Саме ці фактори, за визнанням міжнародних експертів, на 60-70% формують ринкове середовище, без чого цивілізований ринок існувати не може [23].

Основні напрямки державного економічного регулювання АПК слід поділити за такими напрямками:

• бюджетна підтримка товаровиробників АПК у вигляді субсидій, дотацій і компенсацій, а також фінансування капітальних вкладень, надання гарантій щодо залучення інвестиційних кредитів, підтримка короткострокового кредитування сезонних витрат сільськогосподарських товаровиробників на умовах (субсидування процентних ставок за залученими), підтримка забезпечення підприємств і організацій агропромислового комплексу сільськогосподарською технікою, машинами і устаткуванням на умовах лізингу, спеціалізованою підтримка за окремими напрямами, забезпечення системи аграрної освіти, науки тощо. Незважаючи на суттєве зменшення аграрного бюджету в 2015 році, Міністерством аграрної політики та продовольства України була передбачена фінансова підтримка аграрного комплексу шляхом здешевлення кредитів з обсягом фінансування 300 млн. грн., які були спрямовані в регіони в повному обсязі. За підсумками 2015 року через цієї суми було використано 290,6 млн. грн. Виділені бюджетні кошти дозволили здешевити кредити загальним обсягом в 7,8 млрд. грн.., в тому числі 3,2 млрд. грн.. - кредити, залучені в 2014 році, і 4,6 млрд. грн.. - залучені вже в 2015-му. Всього програмою скористалося 630 підприємств [17, c.31-32];

• підтримка формування кредитного механізму АПК, адекватного умовам ринку, розвиток національної фінансово-кредитної системи обслуговування товаровиробників АПК, сільської кредитної кооперації, а також системи страхування сільськогосподарської діяльності;

• цінова політика, спрямована, перш за все, на створення умов оптимізації цінових співвідношень між продукцією сільського господарства на інших галузей економіки, підтримки доходів товаровиробників АПК. Цінова політика тісно пов’язана з антимонопольною політикою. Подальші антимонопольні заходи мають досить важливе значення в умовах диспаритету цін, при цьому раціональне регулювання цін і тарифів на послуги (товари, роботи) природних монополій для аграрного сектора має найважливіше значення, оскільки саме вони в значній мірі визначають структуру витрат і таким чином впливають на динаміку доходів сільськогосподарських товаровиробників;

• податкова політика, що передбачає вдосконалення системи оподаткування в АПК. Сучасна податкова система характеризується множинністю і відсутністю наукової обґрунтованості ставок податків і зборів. З метою зниження податкового тягаря і спрощення оподаткування сільськогосподарських товаровиробників;

• інвестиційна політика спрямована на стимулювання інвестиційних процесів в умовах деградації матеріально-технічної бази набуває особливого значення. Це вимагає поліпшення інвестиційного клімату в АПК за рахунок формування відповідної правової бази захисту прав інвестора, створення інституційної бази та відповідного організаційно-економічного механізму для активізації інвестиційної діяльності в АПК;

• державне регулювання внутрішнього продовольчого ринку, організація закупівель і застави сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства, здійснення товарних і закупівельних інтервенційних операцій, сприяння формуванню об’єднань товаровиробників АПК по просуванню продукції на ринки, їх інтеграції з переробними підприємствами і торговими організаціями і, перш за все, стимулювання створення вертикально інтегрованих аграрних компаній по технологічному ланцюгу “виробництво сировини – переробка – реалізація”;

• підтримка розвитку інфраструктури внутрішнього продовольчого ринку, в тому числі створення великих оптових продовольчих, а також локальних ринків, товарних бірж, сприяння проведенню аукціонів, ярмарків та інших форм організованої оптової та роздрібної торгівлі з виходом на них безпосередніх товаровиробників або організацій, що представляють їх інтереси;

• проведення протекціоністської політики по зовнішній торгівлі сільськогосподарською продукцією, сировиною і продовольством, захист економічних інтересів товаровиробників АПК і внутрішнього ринку продовольства з використанням заходів митно-тарифного регулювання, кількісних обмежень, антидемпінгових і компенсаційних заходів при імпорті товарів, підтримка експорту вітчизняної продукції;

• підтримка соціального розвитку села, і на цій основі створення необхідної бази формування ефективних ринкових відносин в АПК. Вирішення соціальних проблем села багато в чому визначає результативність проведення позитивних зрушень в АПК, його сталий розвиток. Ця залежність є досить вагомою. При цьому основою вибору пріоритетів соціальної політики є побудова соціально орієнтованого ринкового господарства, яке забезпечить створення системи надійного соціального забезпечення, дотримання прав і свобод громадян, гарантоване задоволення соціальних потреб на нормативному рівні, стимулювання розвитку альтернативної зайнятості на селі, регулювання доходів для недопущення соціально небезпечною диференціації рівня життя.

Як видно, більшість чинників є зовнішніми щодо сільськогосподарського виробника і мають пряме відношення до макроекономічних індикаторів державної політики в різних сферах, які так чи інакше впливають на поліпшення або погіршення фінансового клімату в агросекторі. Бюджетні кошти для розвитку сільського господарства часто виділяють за залишковим принципом, доступ аграріїв до них часто обмежений або взагалі відсутній через заплутаного механізму їх освоєння.

Аналізуючи обсяги кредитів, виданих за 2014/2015 м.р., можна стверджувати, що в минулому маркетинговому році аграрну галузь країни все ж кредитували: загальна сума виділених кредитів для АПК збільшилася на 6,7% в порівнянні з попереднім маркетинговим роком (+4 млрд. грн..) , хоча це збільшення швидше номінальне, ніж реальне. Скорегувавши отримані цифри на рівень девальвації національної валюти, можна все ж констатувати скорочення розміру виданих кредитів банківськими установами аграрним компаніям. Структурно позики в іноземній валюті збільшилися з 35% в 2013/2014 м.р. до ​​44% уже в 2014/2015 м.р. (+6,5 млрд. грн.) [17, c.26].

Будь-які кризи всередині країни, а тим більше несподівані, сильно впливають на інвестиційну привабливість держави. Після революції, яка сталася в 2013/2014 м.р., українська економіка недорахувалася майже 4,5 млрд. дол. інвестицій. АПК країни за цей маркетинговий рік втратив більше мільярда доларів іноземного капіталу. Все ж український чорнозем і його потенціал як і раніше високо цінуються інвесторами всього світу. За результатами 2014/2015 м.р. український аграрний сектор зміг залучити на 1,4 млрд. дол. інвестицій більше, ніж в попередні періоди, загальна сума фінансових впливів при цьому склала 19,2 млрд. дол. США [17, c.27].

Не виключено, що інвестори оцінили темпи дерегуляції – в АПК вона проходила набагато активніше, ніж в інших галузях. Введення спрощеної процедури оформлення вантажів у морських торговельних портах також зробило певний вплив на бажання інвесторів залишати свої ресурси в аграрному секторі країни.

У той же час можливість залучення додаткового капіталу шляхом торгівлі цінними паперами на міжнародних фінансових майданчиках за останній рік себе не виправдала. Після закінчення 2014/2015 м.р. на міжнародних фінансових біржах котирувалися акції 14 українських аграрних холдингів, загальна сума капіталізації яких склала майже 2,7 млрд. дол. США, що на 40% менше, ніж на аналогічний період 2013/2014 м.р.

Рис.3.1. Країни-лідери з інвестицій в АПК України [17, c.27].

Безліч українських компаній, не чекаючи зовнішніх джерел фінансування, самостійно впроваджують інноваційні технології, ресурси на які виділяються виходячи з фінансових результатів компанії. Найчастіше такі рішення можуть собі дозволити середні і великі аграрні підприємства. Малому бізнесу доводиться шукати інші варіанти для залучення необхідних додаткових ресурсів.

Якщо говорити про кредитні субсидії, то отримати їх також не просто, крім того у аграріїв немає гарантій щодо виділення пільг в разі чого їм доведеться виплачувати повний розмір процентної ставки. Невирішеним залишається питання з іпотекою земель сільськогосподарського призначення, що істотно знижує можливості кредитного забезпечення.