3.2. Державне регулювання зовнішньої торгівлі аграрною продукцією України

Аграрний сектор (сільське господарство, харчова та переробна промисловість) забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність України, формує 17% ВВП і приблизно 60% фонду споживання. Крім того, АПК є одним з бюджетоутворюючих секторів національної економіки, частка якого в бюджеті країни становить 8-9% і посідає друге місце серед секторів економіки у товарній структурі експорту.

Сучасні тенденції розвитку економіки України підкреслюють провідну роль сільськогосподарської галузі. Пріоритетним для держави стає створення конкурентного аграрного виробництва, що враховує інтереси сталого розвитку сільських територій. Такі масштабні завдання системного і концептуального характеру знайшли відображення у “Стратегії розвитку аграрного сектора економіки до 2020 року”, затвердженій ще у 2015 році. Вартість реалізації Державної цільової програми розвитку аграрного сектора економіки на період до 2020 року, за попередніми оцінками Міністерства аграрної політики і продовольства, становитиме близько 101 млрд. грн., з них за рахунок коштів державного бюджету 71,6 млрд. грн. [44].

Програму планується реалізовувати в два етапи. На першому етапі Міністерство планує внесення і без того численних змін до чинних нормативно-правові акти, пов’язані з розвитком аграрного сектора. Цей етап припадає на 2016 рік. На другому етапі (2017-2020 роки) Міністерство планує провести аналіз виконання заходів першого етапу, скоригувати їх та перейти до подальшого виконання заходів програми. Очікується, що в разі успішної реалізації програми зростання обсягів експорту агропродукції складе 3-4% в рік і таким чином, збільшить експортні можливості харчової промисловості України на ринку ЄС на 5-7%.

У числі розробників документа – експерти Євросоюзу, Світового банку, ЄБРР, USAID та ФАО. Стратегія включає вісім магістральних напрямків розвитку. У їх числі: імплементація положень і створення зони вільної торгівлі з ЄС, дерегуляція в аграрній галузі, розвиток агронауки і агровиробництва, управління агроринку, питання державної підтримки АПК, розвиток сільських територій і управління ресурсами на селі.

Від реалізації цієї стратегії багато в чому залежить стан зовнішньої торгівлі України продукції агросектору. Стосовно зовнішньої торгівлі сільгосппродукцією, то тут Україна керується багато в чому нормативно-правовими актами на предмет тримання зобов’язань України, взятих при вступі до СОТ. У випадках встановлення невідповідності таких проектів правилам СОТ висловлюються відповідні зауваження про неможливість прийняття таких проектів в зв’язку з порушенням зобов’язань України, передбачених Протоколом про вступ України до СОТ. З метою поступової адаптації економіки до правил СОТ урядом розроблена короткострокова програма дій – План першочергових заходів щодо виконання зобов’язань України в рамках членства в СОТ, а також програма дій на середньострокову перспективу – План заходів щодо адаптації економіки України до вимог СОТ.

Україна стала офіційним членом СОТ 16 травня 2008 року. Після вступу України до СОТ Верховна Рада України прийняла ряд законів, розроблених КМУ з метою приведення законодавства України у відповідність із зобов’язаннями, взятими при вступі в СОТ.

У період членства України в СОТ зовнішня торгівля сільськогосподарськими товарами показує позитивну динаміку з позитивним річним сальдо в 7 млрд. дол. США (в середньому за 2008-2015 рр..) При негативному сальдо по всім товарам в мінус 11 млрд. дол. США. Істотно збільшився і експорт сільськогосподарської продукції України за роки після вступу до СОТ – з 6,2 до 17,0 млрд. дол. США. Сталося це завдяки зростанню світових цін в результаті світової продовольчої кризи, гарного врожаю зерна, девальвації гривні в 2008-2009 роках і в 2014 р., яка підвищила конкурентоспроможність українських товарів. Після вступу України до СОТ частка сільськогосподарських товарів в загальному експорті товарів збільшилася до 26% замість 12% до вступу в СОТ [32, c.32].

Незважаючи на те, що вступ України до СОТ не спричинив масованого зростання імпортних поставок сільськогосподарських товарів, проте, за окремими товарними позиціями спостерігалося значне їх збільшення. В першу чергу, це стосувалося фруктів, овочів, м’яса і м’ясопродуктів. Але незважаючи на збільшення обсягів імпорту м’яса в Україну показник самозабезпеченості по цьому продукту збільшується – з 78,5% у 2008 році до 94,1% в 2015 році. По овочах і фруктах показник самозабезпеченості – не нижче 70%, крім того, спостерігається стійке його зростання по фруктам в період членства країни в СОТ – з 66% (2008 р.) до 81% (2015 р.) [32, c.32].

Стягнення імпортного мита при ввезенні товарів на митну територію України здійснюється відповідно до Закону України від 19.09.2013 “Про Митний тариф України” № 584-VII. Ця нова редакція Митного тарифу адаптує статистичну систему України до міжнародних методів, стандартів та класифікації, а також призводить ставки ввізного мита на товари у відповідність з рівнем, визначеним для товарів в додатку 1 до Протоколу, ратифікованого Законом України від 10.04.08 № 250 “Про ратифікації Протоколу про вступ України до СОТ”.

Після закінчення трансформаційного періоду середньоарифметична ставка кінцевого зв’язаного тарифу становить 10,1% для сільськогосподарських товарів.

Таблиця 3.1