Соціологія. Тестове завдання 4

1. Правильними державами, на думку Платона, є:

а) монархія та аристократія;

б) монархія і демократія;

в) демократія і тиранія;

г) тиранія і олігархія;

д) аристократія і тимократія.

2. Український соціолог, історик, громадсько-політичний і культурний діяч (1866–1934), автор статті «Звичайна схема «русської» історії», в якій доводив, що в Київській Русі проживав один народ – український, засновник Українського соціологічного інституту у Відні:

а) М. Ковалевський;

б) В. Антонович;

в) М. Грушевський;

г) М. Драгоманов;

д) В. Липинський.

3. На думку М. Вебера, існує три компоненти нерівності:

а) багатство, зарплата, власність;

б) багатство, престиж, акції;

в) багатство, престиж, влада;

г) влада, житло, банківські картки;

д) престиж, пенсія, стипендія.

4. В ідеальній державі немає приватної власності; тут мають бути строго регламентовані шлюбні і сімейні стосунки, щоб кращі сходилися з кращими, а гірші з гіршими. Таку думку висловив:

а) Платон;

б) Аристотель;

в) Архімед;

г) Аврелій Августин4

д) Сенека.

5. Видатний український мислитель Г. Сковорода вважав, що:

а) відсутність приватної власності можлива тільки при скасуванні сімʼї;

б) смисл людського буття становить праця, а щастя – праця за покликанням;

в) запорукою стабільності у суспільстві виступає «середній елемент»;

г) держава виникла внаслідок укладення суспільного договору;

д) географічні і кліматичні умови визначають соціально-економічний розвиток держави.

6. На думку Аристотеля, правильними є такі держави:

а) монархія, аристократія, політея;

б) монархія, аристократія;

в) монархія, олігархія, демократія;

г) олігархія і демократія;

д) тиранія, олігархія, демократія.

7. Вагомим внеском М. Ковалевського у вітчизняну соціологію було те, що він:

а) вважав, що завданням соціології є визначення домінуючого соціального чинника суспільного життя;

б) обстоював у соціології системний підхід, стверджуючи, що не існує одного визначального соціального чинника;

в) стверджував, що соціальні процеси відбуваються під впливом кліматичних чинників;

г) смисл людського буття становить праця, а щастя – праця за покликанням;

д) вважав, що королівська (державна) влада дана не Богом, а виникла внаслідок договору між людьми, які слухаються правителя добровільно.

8. Найважливішою М. Вебер вважав таку дію:

а) цілераціональну;

б) ціннісно-раціональну;

в) афективну;

г) ефективну;

д) традиційну.

9. Соціологія як наука виникла у:

а) Стародавній Греції в V–IV ст. до н. е. (Платон, Аристотель);

б) Німеччині ХVII ст. (І. Кант);

в) Франції ХІХ ст. (О. Конт);

г) Україні ХІХ ст. (М. Грушевський);

д) Росії ХХІ ст. (Г. Павловський).

10. Позитивізм – це:

а) певний образ-схема станів та процесів, якби вони проходили без відхилень і перешкод, яка розглядається як найбільш зручний спосіб упорядкування емпіричного матеріалу;

б) соціологічний напрям, головна особливість якого полягає у відмові від абстрактних міркувань про суспільство, створенні позитивної, тобто заснованої на досліді соціологічної теорії, яка повинна бути такою ж доказовою і загальнозначимою, як і природничі теорії;

в) стан суспільства, за якого певне коло його громадян, знаючи про існування обов’язкових норм, ставиться до них негативно або байдуже;

г) доконтівський період розвитку соціального знання;

д) характерна риса постіндустріального суспільства.

11. Грецький філософ, автор філософського вчення про суспільство «Макрос-антропос» (Велика людина»), в основі якого заклик: «Пізнай самого себе»:

а) Демокрит;

б) Сократ;

в) Платон;

г) Аристотель;

д) Ксенофан Колофонський.

12. Суспільство – це живий організм, сутністю якого є залежність усіх соціальних підсистем від економічної; це сукупність відносин між людьми, що формуються та історично розвиваються у процесі спільної діяльності. Так вважав відомий соціолог:

а) О. Конт;

б) Г. Спенсер;

в) М. Вебер;

г) К. Маркс;

д) Г. Тард.

13. На думку М. Вебера, будь-який вчинок людини, в якому є чітко усвідомлені цілі та мотиви, правильно вибрані засоби досягнення цілі та прораховані наслідки, є дією:

а) раціональною;

б) нераціональною;

в) ірраціональною;

г) традиційною;

д) мотиваційною.

14. Середньовічний філософ (354–430), автор праці «Про Град Божий», в якій писав про існування «града Божого» і «граду земного» й вважав мир вищим ідеалом будь-якого суспільства:

а) Аврелій Августин (Блаженний);

б) Фома Аквінський;

в) Бернард Клервосський;

г) Франциск Ассизький;

д) Бенедикт Нурсійський.

15. Представники цієї соціологічної школи кінця ХІХ – початку ХХ ст. стверджували, що чистота раси є головною умовою розвитку цивілізації:

а) географічної;

б) расово-антропологічної;

в) органічної;

г) соціал-дарвіністської;

д) інстинктивізму.

16. «Суспільство існує для блага своїх членів, а не члени його існують заради суспільства». Філософ сформулював закон «рівної свободи»: всі індивіди повинні користуватися таким її обсягом, який узгоджується з рівною свободою інших індивідів. Головне завдання держави – здійснення правосуддя, забезпечення дотримання закону рівної свободи. Так вважав англійський соціолог:

а) Дж. Локк;

б) Т. Гоббс;

в) Д. Юм;

г) Г. Спенсер;

д) А. Сміт.

17. Головна роль у розвитку суспільства належить природничим чинникам, географічно детермінованим тенденціям політичного розвитку та експансії держав-організмів. Дефіцит «життєвого простору» та неприродність політичних кордонів Німеччини використовували як аргумент для виправдання нацистської агресії. Такі позиції характерні для представників такої натуралістичної школи кінця ХІХ ст.:

а) соціал-дарвіністська;

б) расово-антропологічна;

в) географічна;

г) школа німецької геополітики;

д) органічна.

18. За О. Контом, розділ соціології, який вивчає умови існування і закони функціонування суспільної системи; теорію суспільного порядку, організації, гармонійної взаємодії всіх частин суспільства як цілісного організму, які зберігаються при всіх історичних умовах:

а) соціальна статика;

б) соціальна динаміка;

в) загально соціологічна теорія;

г) соціологія особистості;

д) ювентологія.

19. Напрям у соціології (Ч. Кулі, Дж. Мід, Г. Блумер та ін.), який зводить зміст соціальних процесів до взаємодії індивідів у групі і суспільстві й зосереджується на вивченні соціальних взаємодій в їх символічному виразі (мові, жестах тощо). Виходить із позиції, що індивіди поводяться з речами залежно від смислу, який ці речі мають для них і що смисл речей виявляється у процесі соціальної взаємодії; трактує суспільство як процес вироблення і зміни значень в ході їх інтерпретації учасниками соціальної ситуації:

а) неомарксизм;

б) неофрейдизм;

в) символічний інтеракціонізм;

г) феноменологія;

д) структурний функціоналізм.

20. Процес переходу людей від релігійності до нерелігійності, звільнення різних сфер суспільного життя, соціальних відносин та інститутів, соціальних груп та індивідів від релігійного санкціонування і впливу:

а) соціалізація;

б) агломерація;

в) урбанізація;

г) секуляризація;

д) маргіналізація.