51. Методи фінансування дефіцитного бюджету.

Основними методами фінансування бюджетного дефіциту є:

• кредитно-грошова емісія (монетизація);

• боргове фінансування;

• за рахунок податкової політики.

Кредитно-грошова емісія пов'язана з випуском в обіг додаткової маси грошей для фінансування саме бюджетного дефіциту. Але безконтрольна емісія грошей посилює інфляцію, погіршує стан грошового обігу, спричиняє тяжкі наслідки у сфері економічних та соціальних відносин. Такий метод фінансування бюджетного дефіциту є найпростішим у розв'язанні проблеми.

Покриття бюджетного дефіциту за допомогою боргового фінансування, тобто здійснення державних запозичень за рахунок випуску та реалізації державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів тощо) на внутрішньому та зовнішньому ринках за визначених умов, витісняє частину інвестицій із виробничого процесу, зумовлює зменшення чистого експорту, збільшення ринкової ставки відсотка і зниження споживчих видатків.

Ще одним методом фінансування бюджетного дефіциту є упровадження зваженої податкової політики. Проблема збільшення податкових надходжень до державного бюджету виходить за межі фінансування бюджетного дефіциту, оскільки вона пов'язана з проведенням комплексної податкової реформи, спрямованої на зменшення податкових ставок і розширення бази оподаткування, відповідно до концепцій економістів неокласичної школи, головним аргументом яких є те, що великі податки порушують можливості нагромадження заощаджень та інвестицій, тобто негативно впливають на економічне зростання.

51. Суть та знаряддя монетарної політики.

Монетарна політика — комплекс заходів щодо регулювання грошової сфери задля досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, які здійснює держава через центральний банк.

У вітчизняній літературі зустрічається термін «грошово-кредитна» політика. Головна ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВВП. Цілі досягаються за допомогою таких інструментів:

• операції на відкритому ринку;

• відсоткова політика;

• норма обов'язкових резервів;

• вплив на обмінний курс національної валюти.

Інструменти монетарної політики:

• Операції центрального банку на відкритому ринку державних цінних паперів (якщо ЦБ продає державні цінні папери банківським установам — пропозиція грошей в обігу зменшується, і навпаки)

• Норма обов’язкового резервування;

• Облікова ставка;

• Відсоткові ставки;

ставки рефінансування центрального банку

• Обмінний курс

жорстка прив'язка до іноземної валюти

коридор обмінного курсу

траєкторія щодо обмінного курсу

керований плаваючий курс

вільно плаваючий курс

51. Види та передавальний механізм монетарної політики.

Види монетарної політики:

• Інфляційне таргетування. Ціллю є рівень інфляції (зазвичай в межах 2-4 %). Основний інструмент — короткострокова відсоткова ставка центрального банку (овернайт, одно-, двотижнева).

• Монетарне таргетування. Ціллю є рівень грошової маси. Основний інструмент — пропозиція грошей центральним банком.

• Таргетування обмінного курсу^[2]. Ціллю є рівень обмінного курсу національної валюти по відношенню до певної стабільної валюти. Задля досягнення цілі по величині обмінного курсу центральний банк використовує політику інтервенцій на валютному ринку (купівлю або продаж іноземної валюти).

• Змішаний підхід. Основна ціль чітко не визначається, використовуються як досягнення цілі по інфляції так і по рівню безробіття. Основний інструмент зазвичай процентна ставка центрального банку.

В Україні головним суб'єктом монетарної політики є Національний банк, що відповідно до законодавства України — Конституції України та Закону «Про Національний банк України» має вирішальну роль у її розробленні та реалізації. Основні орієнтири щодо монетарної політики: цілі та напрями викладаються в Основних засадах грошово-кредитної політики Радою Національного банку, що здійснює моніторинг проведення даної політики. Окрім цього, контроль за діями НБУ здійснює Верховна Рада, що регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ, зокрема, щодо стану грошово-кредитного ринку в Україні.

Ефективність монетарної політики залежить насамперед від надійності передавального механізму між монетарними командами (змінами) та змінами обсягів виробництва (ВВП). Дія цього механізму була і є предметом гострих суперечок в економічній науці передусім між монетаристами та кейнсіанцями, що негативно позначається на практиці грошово-кредитного регулювання.

На цей час представники цих наукових шкіл дійшли єдності у визнанні дієвого впливу пропозиції грошей на формування сукупного попиту, а отже на економічний розвиток. Проте в інших деталях механізму цього впливу зберігаються відчутні розбіжності. Найбільш принциповою з них є те, що монетаристи визнають пропозицію грошей єдиним чинником впливу на сукупний попит, а кейнсіанці розглядають її як один із багатьох чинників, які можуть змінювати сукупний попит (фіскально-бюджетні чинники, зміна вартості цінних паперів та майна, діловий та споживчий оптимізм та ін.). Усі ці інші (немонетарні) чинники монетаристи вважають похідними від пропозиції грошей, а вплив їх на сукупний попит обмежують сферою впливу зміни пропозиції грошей.

Ці розбіжності зумовлюють істотні відмінності в самому конструюванні передавального механізму представниками монетаризму та кейнсіанства.

Монетаристи вважають швидкість обігу грошей відносно стабільною, і тому зміна пропозиції грошей повинна прямо пропорційно впливати на обсяг сукупного попиту незалежно від того, яку конкретну його складову вона зачіпає (споживчу чи інвестиційну). Для забезпечення стабільної кон’юнктури ринку вони вважали достатнім підтримувати на стабільному рівні пропозицію (масу) грошей. Змінювати останню можна лише залежно від зміни потреб розвитку обсягів виробництва, а отже дуже виважено і передбачено. Тому передавальний механізм у трактуванні монетаристів можна визначити так:

Зміна М  Зміна СП  Зміна Ц Зміна ВВП

де М — пропозиція грошей;

СП — сукупний попит;

Ц — середній рівень цін;

ВВП — реальний обсяг валового внутрішнього продукту.