20.Біохімічний контроль у спорті

Біохімічний контроль у спорті :1.Визначення стану здоров'я спортсмена.2 Реакція організму на завантаження. 3 Оцінка ефективності вправ. 4 Оцінка ефективності спеціальних засобів підвищення працездатності і прискорення процесів овыдновлення. 5 Виявлення перенапруги організму спортсмен (загрози ставить організм предпатологія і патологія) 0,6 Контроль за хід відновлення процесів в організмі спортсмена.7 Установки Степні тренованості. 8 Відбір осіб для заняття тим чи іншим видом спорту.

22. Використання закономірностей біохімічної адаптації в процесі спортивного тренування.

Використання закономірностей біохімічної адаптації в процесі спортивного тренування

У свою чергу адаптація буває термінова та довготривала

Термінова адаптація проходить відразу після навантаження і ділитися на 3 Стадії

1я- активізація різних компонентів функціональних систем: збільшене ЧСС, рівень вентиляції легень,поживання с кисню і тп ...

2я- стійкий стан - коли всі системи працюють стабільно

3я- порушення балансу запит - задоволення, стомлення нервових центрів і Енергоресурси

Довготривала адаптація настає в наслідок дії на людину подразника багаторазово.

1я- сумації багаторазова термінова адаптація, мобілізація функціональних ресурсів

2я- ссс - структурно слідчий слід - гіпертрофія, злагодженість функцій ланки

3й-новий структурний резерв для забезпечення нового рівня функціонування систем

4й-перетренованість при нераціонально побудованому тренуванні або зайве перевантаження.

17. Наука як система знань та сфери її впливу.

Наука — найважливіший фактор технічного і соціально-культурного прогресу й перетворення дійсності, всебічного розвитку людських здібностей і можливостей. Передова наука сприяла виробленню прогресивного світогляду.Виникнення науки як сфери людської діяльності тісно пов’язано зі зростанням інтелекту людей. Поняття науки ґрунтується на її змісті та функціях у суспільстві.

Сучасні науковці визначають, що:

Наука — це соціально значуща сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення й використання теоретично-систематизованих знань про дійсність. Наука є складовою частиною духовної культури людства. Отже, наука виступає як:

— специфічна форма суспільної свідомості, основою якої є система знань;

— процес пізнання закономірностей об’єктивного світу;

— певний вид суспільного розподілу праці;

— процес виробництва знань і їх використання.

Звісно, не всякі знання можна розглядати як наукові. Не є науковими ті знання, які людина отримує лише на основі простого спостереження.

Наука в ідеалі складає одне єдине ціле, оскільки її найвища мета вивчити світ у всій його повноті, однак вона також є практичною діяльністю людства, а тому розбивається на галузі (окремі науки) за предметом та методами досліджень. Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб’єкта (учений, науковий колектив) і об’єкта науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).

Загалом галузі науки зазвичай класифікуються за двома головними напрямками:

природничі науки вивчають природні явища,

суспільні науки — людську поведінку, мислення і суспільство.

За межами цієї класифікації залишилися точні або формальні науки — математика, логіка, інформатика, що вивчають взаємозв’язки елементів уявних сконструйованих систем.

Процес руху людської думки від незнання до знання називається пізнанням, в основі якого лежить відображення і відтворення об’єктивної дійсності в свідомості людини в процесі її суспільної, виробничої та наукової діяльності, що називається практикою.

Наукове пізнання — це дослідження, яке характерне своїми особливими цілями, завданнями, методами отримання і перевірки нових знань з метою оволодіти силами природи, пізнати закони розвитку суспільства і поставити їх на службу, впливати на хід історичних подій.

Розвиток без знання неможливий, адже все, що створюється, залежить від нього. Для того, щоб розвиватись, слід перетворювати ресурси в речі, а для цього необхідні знання. Уся наука, людські пізнання спрямовані на досягнення достовірних знань, що відображають дійсність. Ці знання існують у вигляді законів науки, теоретичних положень, висновків, вчень, підтверджених практикою. Але разом з тим наукові знання можуть бути відносні, абсолютні та апріорні.

Відносні знання відзначаються неповнотою відповідності образу і об’єкту.

Абсолютні знання — це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об’єкт, що забезпечує абсолютну відповідність образу і об’єкту в певний період пізнання.

Апріорні знання — ті, що не ґрунтуються на досвіді, а передують йому і вказують шлях здобуття наукових знань.