Міжнародні регіональні організації

Регіональне співробітництво – ефективна форма прискорення інтеграційних процесів. Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) як важливий щабель у просуванні єдиної Європи. Регіональна інтеграція України. Модель Європейського розвитку держав – стратегічна мета України. Співдружність Незалежних держав (СНД). Цілі, принципи та структура СНД. Головна мета. ГУАМ – регіональне об’єднання держав (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). Пріоритетні напрями ГУАМ.

Рада Європи

Заснування й етапи розвитку Ради Європи (1949). Правові засади діяльності Ради Європи: спеціальні статуси. Статутні органи Ради Європи: комітет міністрів, Парламентська асамблея Ради Європи, Секретаріат, Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи. Україна та Рада Європи. Вступ України до Ради Європи (1995). Діяльність Ради Європи в інформаційній, гуманітарній і соціальній культурних сферах. Програма огляду політики держав у сфері культури (з 1986), проект «Міжкультурний діалог і запобігання конфліктам». Пілотний проект київської ініціативи – «Реабілітація культурної спадщини та спадщини міст».

Європейський Союз (єс)

Створення Європейського Союзу. Основні принципи функціону-вання Європейського Союзу. Органи й інституції ЄС: Європейський парламент, Рада Європейського Союзу, Європейська Комісія, Європейська служба зовнішньої дії. Основні напрями діяльності ЄС.

Політика ЄС у сфері культури. Лісабонський договір (2007) про діяльність ЄС у сфері культури (ст. 167 Розділ «Культура»). Європейський союз та Україна. Європейський вектор української дипломатії. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Угода про парт-нерство та співробітництво між ЄС та Україною – основа для стабільного політичного, економічного та культурного діалогу між двома сторонами (1994). Саміти «Україна – ЄС». Представництво Європейського комітету в Україні (1993). З 2009 р. Представництво ЄС в Україні як центр комунікації українських структур та інституції з ЄС у Києві. Програма ЄС в Україні. Діяльність Євроклубів програма «Молодь у дії», проект «Громадська освіта в Україні». Європейська волонтерська служба. Дні Європи в Україні.

Теорія і практика соціально-культурної діяльності

Поняття «соціально-культурна діяльність», «соціально-культурна система».

Значення понятійно-термінологічного апарату для теорії і практики. Вплив суспільно-політичних перетворень на зміни в тлумаченні поняття соціально-культурна діяльність. Сучасні концепції поняття соціально-культурної діяльності: педагогічна, дозвіллєва, культурологічна. Науковий підхід до визначення поняття як логічна послідовність у розкритті складових терміна «соціально-культурна діяльність». Поняття соціально-культурної системи (СКС). Характеристика її підсистем: професійного виробництва культурних цінностей.

Функції соціально-культурної діяльності.

Поняття «функція». Функції соціально-культурної діяльності: культуротворча, культурозберігаюча, розвиваюча, комунікативна, рекреаційна. Їх особливості та сфери реалізації. Види культуротворчої діяльності. Значення культурозберігаючої функції. Виховання, освіта, просвітницька діяльність як складові розвиваючої функції. Комунікативна функція в умовах поширення нових інформаційних технологій. Суть і призначення рекреаційної функції. Походження терміну «віртуальна реальність». Поняття віртуальної реальності. Роль мережі Інтернет в соціально-культурній діяльності. Вплив віртуальної реальності на функції СКД: позитивні риси, обмеження.

Гра як вид соціально-культурної діяльності.

Ознаки гри як виду діяльності (добровільність, обмеженість, повторюваність, відволікання від проблем, розкриття можливостей людини; естетичність, згуртування людей). Функції гри в соціально-культурній діяльності (розвиваюча, виховна, комунікативна, розважальна, релаксаційна. Взаємозв’язок гри і творчості. Особливі риси гри (зв’язок з театральним, музичним, образотворчим, поетичним мистецтвом).

Функції і принципи дозвілля.

Поняття «дозвілля» в структурі позаробочого часу людини. Соціальні функції дозвілля (соціалізації, індивідуалізації, спілкування; відновлення, гедоністична. Нові принципи організації дозвіллєвої діяльності в закладах культури: демократизація і гуманізація, культуротворчість, національна спрямованість змісту й форм дозвіллєвої діяльності, добровільна участь, ініціатива, самоорганізація дозвілля, урахування соціальних, національних, вікових, індивідуальних особливостей і потреб різних груп населення, різноманітність форм, поєднання естетичності та моральної спрямованості дозвіллєвих заходів, оновлення технології, форм і методів дозвіллєвої роботи, децентралізація управління дозвіллєвою сферою.

Форми дозвіллєвої діяльності.

Форма дозвілля як спосіб його організації відповідно до поставленої мети. Класифікація форм дозвілля в теорії соціально-культурної діяльності: за кількістю учасників (масові, групові, індивідуальні), місцем застосування (домашні та позадомашні), ступенем новизни (інноваційні й традиційні), метою (пізнавальні, видовищні, розважальні). Загальні та специфічні масові форми дозвіллєвої діяльності. Взаємозалежність форми, цілей, змісту масового заходу, вікового, соціального складу аудиторії, місця проведення, практичного досвіду організатора. Групові форми проведення дозвілля: гуртки, клуби, об’єднання, студії, секції, творчі колективи. Диференціація їх за змістом.

Презентація як інноваційна форма організації дозвілля.

Презентація в закладі культури (книги, журналу, кінофільму, телепрограми, проекту, продуктів або послуг організації, інформування про плани її розвитку, залучення інвестицій). Види презентацій у сфері культури. Завдання, які стоять перед командою, яка здійснює підготовку презентації: складання наочних матеріалів та ін. Значення мультимедійних технологій у проведенні презентації. Процес створення інтерактивних презентаційних роликів: структуризація матеріалу, розробка дизайну, підготовка медіафрагментів текстів, ілюстрацій, відеозйомок, музичного супроводу. Структура презентації: вступ, основна частина, висновки, відповіді на запитання аудиторії. Змістове наповнення кожної складової.

Свято як соціокультурне явище.

Соціальні функції свята: компенсаторна, духовного єднання, консолідації нації (соціальних груп), колективного самовираження, активного відпочинку. Види свят, прийняті в Україні: державні (національні), церковні православні, народні, національних меншин, які проживають на теренах України, професійні, військово-патріотичні, культурно-гуманітарні свята й пам’ятні дні, спортивні, ювілейні, родинні свята. Технологія підготовки і проведення свята. Структурні елементи свята: проходження, маніфестації, мітинги, кавалькади, паради; обрядові та театралізовані дії (вистави, видовища, концерти, спектаклі); народні гуляння, карнавали, феєрверк. Нові свята, народжені місцевою ініціативою: народного рушника, вітрів, козацького гумору, призабутої пісні, гумористів, вишивки, ткацтва та килимарства та ін. Бізнес-свята (театралізовані свята сала, пива, вина, шоколаду). «Свята західного типу» (Хелоуїн, День матері, День Святого Валентина та ін.)

Обряди як складові елементи свят.

Обряд та його складові. Ритуал як основа обряду. Урочиста частина ритуалу. Види обрядів: суспільно-політичні, виробничо-трудові, родинно-побутові, календарні, господарські, церковні. Характерні особливості обрядової дії. Проведення обрядової дії. Значення рослинних символів в українській обрядовості, специфіка обрядової символіки.

Народна художня культура і творчість.

Народна художня культура як сукупність етнічних форм, способів і прийомів створення культурних цінностей., що склалися історично та представлені творами фольклору, предметами народної творчості, декоративно-вжиткового мистецтва, виробами народних промислів і ремесел. Її історична основа, види та жанри.

Особливості фольклору як форми народної творчості (усна форма творення та побутування, традиційність, варіативність, колективність). Жанрова система фольклору (казки, легенди, перекази, оповідання, балади, героїчний епос, обряди). Види українського фольклору. Предмети народної творчості українців.

Соціально-культурні інститути.

Соціальний інститут як історична форма організації та регулювання суспільного життя, елемент соціальної структури. Неформальні соціальні інститути (інститути сім’ї, релігії, моралі, дозвіллєві об’єднання, професійні товариства, рухи, творчі спілки та ін.) та інститути народної культури (свята, обряди, ритуали тощо).

Соціальні інститути як спеціально створені й організаційно оформлені установи (заклади) культури. Формальні ознаки й усталені компоненти. Соціально-культурний інститут (СКІ) – як формальні та неформальні соціальні інститути, які забезпечують професійну й аматорську культурну діяльність. Функції, сутність, класифікацію СКІ.

Соціально-культурні інститути клубного типу.

Заклади культури клубного типу , їх види та пріоритетні напрями діяльності. Засновники, організаційні засади, типова структура клубного закладу. Правові засади діяльності. Соціально-культурні комплекси як заклади нового типу, створені на основі добровільного об’єднання муніципальних, громадських, приватних, відомчих установ культури, спорту, освіти, сфери інформації, реклами тощо.

Принцип об’єднання, мета, завдання, дозвіллєвий потенціал. Характеристика матеріально-технічної бази. Економічна основа діяльності СКК.

Парк як соціально-культурний інститут рекреаційної сфери.

Парк (парковий комплекс) як багатофункціональна установа. Класифікація парків (за територіальними та функціональними ознаками). Тематичні парки, їх види та напрями діяльності. Сучасні технології паркового дозвілля. Шляхи підвищення рентабельності парківЗастосування сучасних технологій паркового, розширення асортименту дозвіллєвих послуг; модернізації МТБ парку; залучення волонтерів до реалізації дозвіллєвих програм, вирішення організаційних питань; постійної роботи з персоналом парку.