Будова міофібрил.

Міофібрили складаються з впорядковано розташованих ниток актина і міозину, що є скоротливими білками. Для закріплення ниток актина і міозину служать особливі структури тілофрагми і мезофрагми.

¨Тілофрагма - це сітка білкових молекул, які розтягнуті упоперек клітини і прикріплені до цитолеми. На подовжньому зрізі кардіоміоциту тілофрагми мають вид ліній завтовшки близько 100 нм, отримавши назву Z-ліній. Ділянка міофібрили, яка розташовується між двома тілофрагмами, носить назву саркомера.

¨По середині саркомера розташовується мезофрагма, представлена на подовжньому зрізі у вигляді лінії (М-лінія). Від мезофрагми у напрямі телофрагми відходять нитки міозину, а від тілофрагми назустріч ним нитки актина. Вони зустрічаються і на деякій відстані йдуть паралельно, причому кожен міозиновий (товстий) філамент супроводжується 6-у актиновими (тонкими) міофіламентами

Ділянка сакромера, зайнятий М-лінією і прилеглими зонами, в яких розташовуються тільки міозинові нитки, носить назву Н-смуги (світлої зони), а ділянка, в якій розташовуються нитки міозину і частково актина, - А-полоси ( А-диска).

Ділянки двох сусідніх саркомерів, розділені Z- лінією, нитки актина, що містять тільки, разом утворюють I-смугу (I-диск). Смуги називаються так тому, що із-за різної молекулярної організації в області I-смуги заломлення світла ізотропне, а в області А-полоси анізотропне.

Між міофібрилами локалізовані мітохондрії і агранулярна ендоплазматична сітка. Мітохондрії дуже великі, і утворюють тривимірну сітку з дуже щільним їх розташуванням в області I-диска.

На рівні тілофрагми, цитолемма утворює глибокі куполоподібні впячування, які називаються поперечними трубочками або Т-трубочками, в які заходить і базальна мембрана. Ця система забезпечує швидке проведення потенціалу дії до кожної міофібрили, забезпечуючи синхронність їх скорочення. Канальці агранулярної ендоплазматичної сітці в цитоплазмі розташовані між міофібрилами подовжньо і анастомозують один з одним, досягаючи Т-трубочок йдуть на деякій відстані паралельно з ними.

Різні кінці кардіоміоцитів в області вставних дисків закінчуються на різних рівнях. Виступаюча частина одного кардіоміоциту всуває в поглиблену частину подальшого. Поверхня контакту клітин утворює пальцевидні з'єднання - інтердигітації, і численні десмосоми. У них вплітаються актинові нитки найближчого саркомера міофібрили. Бічні поверхні виступів теж стикаються і об'єднуються численними нексусами. За допомогою інтердигітацій і десмосом кардіоміоцити міцно зв'язуються один з одним, що забезпечує розвиток єдиного зусилля при скороченні багатьох сусідніх клітин. За допомогою нексусів здійснюються іонні і хімічні взаємодії, що сприяє синхронізації скорочення кардіоміоцитів.

Будова провідних кардіоміоцитів.

Розміри - значно більше за робочі (довжина біля 100мкм, товщина біля 50мкм).

Цитоплазма містить всю органелу загального призначення. Мітохондрії дрібні і рівномірно розподілені в цитоплазмі.

Міофібрили нечисленні і розташовуються по периферії клітини.

Цитолема не утворює Т-систем. Провідні кардіоміоцити з'єднуються у волокна не тільки кінцями, але і бічними поверхнями. Між кардіоміоцитами формуються вставні диски, але вони простіше влаштовані, ніж між скоротливими. Інтердігитації і десмосоми зустрічаються дуже рідко

Функції полягають в тому, що вони сприймають сигнали, що управляють, від пейсмекерних елементів і передають інформацію до скоротливих кардіоміоцитів. Волокна, що складаються з провідних кардіоміоцитів, гілкуються між робочими скоротливими кардіоміоцитами, доставляючи їм збудливий імпульс.

Регенерація серцевої м'язової тканини неможлива Внаслідок того, що вона не зберігає ні стовбурових клітин, ні клітин - попередників.