І.Я. Антонцев

Широкі репресії проти робітників вугільної промислово­сті Донбасу почались ще до наступу фатального 1937 р. Се­ред перших жертв був керуючий одного з багатьох, які від­ставали, трестів «Чистяківвугілля» — Іван Якович Антонцев. 36-річннй господарник до часу арешту (23 листопада 1936 р ) пройшов життєвий шлях, не відзначений особливо яскрави­ми подіями. Виходець з родини робітника-шахтаря одержав двокласну освіту в початковій школі і професію зварника-металіста. Відповіді на допитах та написані особисто заяви засвідчують, що якимось чином йому вдалося поповнити свою освіту. У більшовицьку партію вступив у 1917 р. Всю гро­мадянську війну провоював у лавах Червоної Армії. З 1992 р. займав керівні посади на профспілковій, партійній, господарській роботі, з 1933 р. — у вугільній промисловості (керу­ючим трестами «Сніжнянантрацит», «Чистяківвугілля», «Дзержинськвугілля» (116). Під час обшуку у заарештова­ного були вилучені посвідчення червоного партизана та орден Трудового Червоного прапору.

Хоча в опозиціях Іван Якович не брав участі, компромат протії нього партійні органи знайшли, і в постанові Обкому КП(б)У від 8 грудня 1936 р., було записано: «Вважати вста­новленим, що Антонцев служив у бандах Махно... Перебу­ваючи на господарській роботі, провалював вугледобуток, саботуючи стахановські методи» (117) факту служби у Махно обвинувачений дав вичерпні пояснення. Полк, в якому він служив (у складі Кримської дивізії під командуванням Дибенка), щоб запобігти полону білою армією, приєднався до Махна, разом з яким оперував у її тилу протягом трьох місяців (жовтень—грудень 1919 р.). Після підходу частин Червоної Армії полк з'єднався з ними. Очевидно, задоволь­нившись одержаними поясненнями слідство до цього питан­ня більш не поверталось.

Головне мотивування арешту — зрив програми вуглеви­добутку й саботаж стаханівських методів —- зайняло цент­ральне місце в слідстві, яке тривало сім з половиною місяців (незвичайно довго для подібного роду справ). Виявилось, що керуючий трестом критично ставився до лінії, яку прово­див перший секретар обкому партії Саркісов. У бесіді з Д.М. Івановим (відповідальним робітником тресту, теж заарештованим), що відбулася 16 листопада (за тиждень до свого арешту), Антонцев говорив, що Саркісов помиляється, ставлячи правильно одну сторону питання — розвиток стаханівського руху — і не дбаючи про підведення під нього технічної бази... Тому скоївся провал. Будуть ще знімати людей, але від цього видобуток не збільшиться (118)- Чи не «саботажник»?

Саркісов наприкінці 1936 р., виступаючи на численних зборах та нарадах з обговорення проблем критичного етапу вугільної промисловості, загострював питання провалу плану підготовчих робіт, що ніби коївся у зв'язку з шкідництвом троцькістїв. Саме цією настановою керувалося облуправлін­ня НКВС під час розглядання справи Антонцева. Весь хід слідства був підпорядкований генеральному завданню — обгрунтуванню обвинувачень заарештованого у шкідницькому провалі підготовчих робіт, на шахтах Чистяківського району. Московські процеси, які пройшли невздовзі, продемонструва­ли наочний приклад «блискучої» діяльності слідчих, що, як правило, добивались від обвинувачених самовизнань, оголо­шених головним прокурором СРСР Вишинським «царицею доказів». І як часто лідери ВКП(б) схиляли голову перед радянським правосуддям й визнавали себе винними в зло­чинах перед партією, з якою пройшли шлях підпілля, жов­тневого штурму, громадянської війти, партією, яку привели до влади.... Але на цей раз коса натрапила на камінь.

Під час першого ж допиту 26 листопада на поставлене в лоб питання «Ви звинувачуєтесь в тому, що є учас­ником троцькістської організації, яка проводила контрреволюційну підривну роботу. Чи визнаєте себе винним?» слід­чий почув тверду відповідь: «Ні, винним себе в цьому не визнаю». Переконаний в своїй правоті, звинувачений катего­рично заперечував будь-якій неофіційні відносини, зв'язки, антирадянські бесіди, які він немов би мав із заарештованим раніше завідувачем промислового відділу обкому партії Шаевим.

Допит 2 грудня був підготовлений ретельно й проводився на «високому рівні»: допитували не рядові слідчі, і компе­тентні й відповідальні особи — начальник економічного від­ділу, капітан держбезпеки Орлов та прокурор з спецсправ Онуфрієнко, здійснювались очні ставки, велась стенограма (а не протокол) допиту. Почали з традиційного питання: «Показаннями Шаєва, Олешко (заарештований раніше за­місник керуючого трестом «Чистяківантрацит») та інших ви звинувачуєтесь у тому, що є активним учасником контррево­люційного підпілля в Донбасі й проводили підривну роботу на шахтах тресту «Чистяківвугілля». Слідство вимагає прав­дивих і чесних показань. В. — Правдиво і чесно заявляю, що з цією публікою ніяких зв'язків не мав і ніякої контррево­люційної роботи не проводив». На влаштованій очній ставці Олешко дав вельми туманні показання: «3. — Коли відбу­лося ваше зближення з Антонцевим і коли ви відкрилися один одному у належності до троцькістського підпілля? В.— весною 1935 р.». Про обставини цього «відкриття» він розпо­відав: «Якщо зважати на всі обставини підпілля, то я ду­маю, що Антонцев повинен бути розуміти це. Па запитання Антонцева до мене щодо підпілля, чи здаю я ким був і як жив Раковський, я сказав, що цього не знаю. Тоді Антонцев запитав, кого ж я знаю. Я сказав, що з голівок троцькістів знаю Муратова, на що він сказав: «Це теж була значна лю­дина». Враховуючи, що показання Олешко повністю викри­вають Антонцева як учасника організації, Онуфрієнко ще раз вимагав дати правдиве показання й одержав сповнену вла­сної гідності відповідь: «Я давав і даю лише правдиві по­казання» (119)-

Нічого не добившись від заарештованого, спробували «розколоти» його з допомогою «незаперечних» фактів прак­тичної діяльності в контрреволюційній організації, всіх заарештованих у справі, в тому числі Шаєва і Олешко, встановлено, що вами за вказівкою Шаєва в 1935 р. всім шахтам тресту був даний занижений у по­рівнянні з планом «Донвугілля» обсяг підготовчих робіт з метою їх зриву. Ви це, звичайно, заперечуєте? В. — Запе­речую Плани змінювались кілька разів, це правда, у відпо­відності із змінами кредитів на капітальні роботи. 3. — до Олешка — Ви підтверджуєте свої показання про те, що на­становами Антонцева контрреволюційній організації, до якої ви належали, одним з основних питань підривної діяльності поставили завдання зриву підготовчих робіт? В. — Так, я це підтверджую. Антонцев. — Я заперечую це твердження, це видумки. В подальшому звинувачений пояснив слідству, що показання Олешка необ'єктивні, поскільки керуючий трестом, бувало, піддавав його суворій критиці, що загострювало від­носини. Олешко з почуттів образи міг стати на шлях обмови. Слідство, зрозуміло, не могло задовільнитися безрезуль­татністю ретельно підготовленого допиту. Підсумок першого етапу слідства підвів допит 25 грудня. «3. — Показаннями заарештованих у справі встановлено, що в результаті підрив­ної діяльності троцькістської контрреволюційної організації, до якої ви належали, у Чистяківському районі був зірваний план підготовчих робіт. Що ви можете сказати з цього пи­тання? В- — До троцькістської організації я не належав і про її існування в Чистяківському районі не знав. Невико­нання плану підготовчих робіт у шахтах тресту «Чистяків-вугілля» мало місце з ряду причин: відсутність устаткуван­ня (електросверла) та зношеність ресорного господарства, на окремих шахтах підготовчі роботи були заплановані, але перехід на нищі горизонти на цих шахтах не був здійснений. На ряді шахт необхідність у виконанні підготовчих робіт у запланованому обсязі відпала, поскільки ми переходили на більш високий етап роботи, тобто з двох лав робили одну. Таким чином, два штрека механічно скорочувалися» (120). Не одержавши бажаних визнань та покаянь, облуправ­ління НКВС та прокуратура вирішили відправити Антонцева спецконвоєм до Києва для очної ставки з Шаєвим, який перебував під стражею в слідчому ізоляторі НКВС УРСР. Повернувся в Сталіно 1 березня 1937 р., незламаним й непримиреним. На іронічне запитання молодшого лейтенан­та Сухініна «Де ви. Антонцев, так довго роз'їзджали?» З гіркотою відповів: «Я був в академії Баліцького і роз'їзджав по його готелях (про тюрми)». Молодший лейтенант негайно відреагував рапортом начальству в якому кваліфі­кував різку відповідь арештанта як чергову «контрреволю­ційну вилазку» (121).

А сам Антонцев, пройшовши «академію Балицького», 5 березня подав слідству письмову заяву, про відмову давати дальші показання, своє рішення мотивував «недопустимими в радянськіх умовах формами й методами ведіння слідства» (залякування, загрози, образи під час допитів, прагнення перекрутити протоколи допитів, вносячи до них те, в чому зацікавлене слідство, але що не відповідає дійсності). «Облвідділ, — писав він, — штучно створює на мене справу, ні­чим не нехтуючи для досягнення цієї мети» Відзначались рі­зні методи психічного тиску на підслідного». З перших же допитів мені заявили, що у слідства вистачить матеріалів, щоб мене розстріляти, вимагаючи, щоб я визнав себе троцькістом... Коли переконалися, що це на мене не впливає, по­чались вмовлення й обіцянки влаштувати мене непогано в таборах. При чому часто підкреслювалося, що НКВС має значний вплив у суді, даючи мені зрозуміти, що вони силь­ні люді і можуть зробити все що завгодно. Одного разу дали зрозуміти, що партії потрібно, щоб я сказав на себе не­правду.

...Зразу за мною заарештували дружину, фізично розби­ту, хвору людину, відірвавши її від 9-річного сина... Мені неодноразово підкреслювали, що я хочу позбавитися своєї сім'ї, інакше я б не замикався в своїх показаннях. Більше трьох місяців я перебуваю в невідомості, де моя сім'я і що з нею».

В заяві відзначались найбільш очевидні протиріччя в по­казаннях, покликаних викрити підслідного, як учасника контрреволюційної організації. «Олешко говорить, що ми відкрилися в травні 1935 р. і що я при цьому назвав пріз­вище Шаєва з обласного центру. Шаєв говорить, що він мене завербував в грудні 1935 р. у мене на квартирі (він в цей час у мене на квартирі не був). І коли я вказую слідст­ву, що їхні «прямі докази» не збігаються, мені кажуть, що це неважливо, це уточнюється. Коли я запитую: «Допусти­мо, я завербований у грудні 1935 р. і відразу ж став шко­дити, то чи можливо мені приписати недовиконання 5 тисяч погонних метрів штреку в 1935 р., як шкідництво? Пауза, так ви були правим ще в 1933 році». Ці прийоми слідства викликають природне обурення переконаної в своїй правоті людини: «Я запитую що це означає, де я знаходжусь, в гес­тапо чи радянській установі. Я знахожусь у радянському органі й розраховую, що знайдуться люди, які покладуть кінець цій авантюрі» (122).

Підставою для звинувачення в належності до правих послужив факт переходу Антонцева в 1933 р. з партійної на господарську роботу. І він пояснює слідству, що пішов з партійної роботи за станом здоров'я, згодом був рекомендо­ваний обкомом партії в Чистяківський трест, який перебу­вав вже тоді в найбільш важкому становищі й систематично невиконував план, трест мав слабкий інженерно-технічний склад й половину робітників, зв'язаних з селом (тобто сезон­ників). Добитися покращення справи йому не вдалося. «І ось тепер на мені хочуть виїхати і виправдати провал керів­ництва вугільним Донбасом». У проникливості підслідному аж ніяк не можна відмовити. Він все правильно зрозумів й називав речі своїми іменами: «Створюється таке , враження, що я обраний об'єктом для знущань й великої гри, яку веде облвідділ НКВС та Саркісов» (123).

На допиті 15 березня Антонцев категорично відмовився давати показання. На зауваження, що справа його буде вирішуватись в суді, заявив, що суд це бутафорія, що «однак відрубає йому голову», ..радянська юстиція безсильна пе­ред НКВС». Протокол підписали обласний прокурор Руденко і начальник III відділу обласного УДБ НКВС Шайніс (124).

Дізнавшись про те, що нова група заарештованих пра­цівників тресту (Липов, Іванов та ін.) визнали свою причет­ність до шкідницької організації, Антонцев змінює тактику свого захисту. Він заявляє, що як виявилось зараз, причи­ною невиконання планів підготовчих робіт були дії шкідни­цької організації, яка снувала в тресті. Люди, яким він сліпо довіряв, підвели його, й, погодився давати показання. На останніх допитах визнав факт розмов з рядом колишніх працівників тресту, в яких висловлював незадоволення став­ленням до нього Саркісова й критикував дії обкому.

Слідство вперто домагалося визнання участі в організації: «3. — 3 усіх ваших відповідей випливає, що в опозиції до дій обкому, були не лише ви, а й інші керівники трестами. Це означає, що у вас існувала група. В. — Незадоволених Саркісовим госпродарників-вугільників дуже багато, але ніякої групи у нас не було. Ці люди були незадоволені ставленням Саркісова до господарників. Ми вважали, що постанови обкому, в яких перелічуються гріхи наші, не спри­яють авторитету господарського керівника, руйнуючи його. Це створює важкі умови для керівництва справою». (Як і в попередній справі простежується конфлікт партійного й гос­подарського керівництва).

При всьому цьому, факт належності до контрреволюцій­ної організації Антонцев заперечував до кінця. Й на закри­тому засіданні судової колегії Верховного Суду СРСР, що відбулося 10 липня 1937 р. в Харкові, заявив, що його справу створено штучно. Показання проти нього інших заарешто­ваних осіб неправдиві. Він ніколи не був троцькістом і ні до яких опозицій та груп не приєднувався. У останньому слові заявив, що він не винний. Спираючись лише па показання інших заарештованих осіб, без перевірки їх достовірності, без будь-якої експертизи та виявлення причин поганої роботи вугільного тресту, суд у своєму вироку визнав, що Ан­тонцев належав до антирадянської, троцькістсько-диверсійної організації, був організаційно зв'язаний з керівником троцькістської групи в Донбасі Шаєвим, вербував у створену ним в Чистякові троцькістську групу нових осіб та приводив шкідництво, зриваючи підготовчі й капітальні роботи, чим утворював аварійні умови на шахтах, затримував розвиток шахт та зривав запровадження стаханівських методів. Ухвалений судом смертний вирок був приведений до виконання в той же день 10 липня 1937 року (126—127)

Витримавши поєдинок з могутнім НКВС, не схилившись перед численними допитами, очними ставками, обмовами учо­рашніх друзів та недругів І.Я. Антонцев доказав, що і на донецькій землі дерева помирали стоячи.