І. Т. Кирилкін

У стійкості опору карателям І.Я.Аптонцев не був винят­ком. Полем бою, де підсудні перетворились у дійсних звинувачувачів, став судовий процес, спровокований проти Івана Тарасовича Кирилкіна — видатного діяча індустріалізації, людини, енергії, таланту якого країна була зобов'язана організацією будівництва двох великих заводів.

Народився І.Т. Кирилкін в 1890 р. в шахтарській роди­ні, освіту одержав в церковно-приходській школі. Рано втра­тивши батьків, у 13 років пішов працювати па шахту коно­гоном, потім був лебідчиком, електриком. У 1913 р. вступив й партію більшовиків. З 1917 р. працював на керівних поса­дах в радянському її господарському апаратах, зокрема ке­руючим Макіївським металургійним комбінатом, замісником керуючого трестом «Півдєнсталь» (92).

Вершиною діяльності КиІрилкіна стало керівництво будів­ництвом та освоєнням Новокраматорського заводу важкого машинобудування. Авторитетним свідченням його внеску в створення гіганта індустрії е наказ наркома важкої про­мисловості Орджонікідзе від 29 травня 1936 р., виданий у зв'язку з новим призначенням Кирилкіна — начальником будівництва суднобудівельпого заводу в Архангельську. На­каз підкреслював; «Т. Кирилкін організував будівництво, монтаж та початковий період освоєння Краматорського за­воду, обладнаного за останнім словом світової техніки». Визначались найважливіші досягнення заводського колек­тиву; виготовлення прокатного та підйомно-транспортних спо­руд для Магнітки і «Азовсталі», підйомних шлюзових кра­нів для каналу Москва—Волга, щитів для московського мет­ро; почали виготовляти прокатне устаткування для «Запоріжсталі». Нарком виніс Кирилкіну подяку за «гарне керів­ництво будівництвом та енергійну роботу з освоєння заводу» й запропонував встановити на НКМЗ меморіальну дошку, на яку занести його ім'я як організатора будівництва за­воду (148). Заслуги Кирилкіна в розвитку радянської інду­стрії були відзначені нагородою його в 1935 р. орденом Ле­ніна. У 1936 р він був обраний членом ЦК ВКП(б) на ЦВК СРСР.

У Архангельській області Кирилкін здійснив велику ор­ганізаційну роботу з розгортання будівництва заводу № 402 оборонного призначення. 5 березня 1938 р. урядова комісія, заслухавши його доповідь, відзначила, що будівництво ос­новних об'єктів йде нормально, а допоміжних — дещо від­стає. Наркомважпром все ж таки виражав незадоволення тем­пами будівництва і подорожанням його вартості у порівнян­ні з початковими розрахунками. В умовах, коли великий те­рор в країні досяг апогея, на заводі почалась кампанія ареш­тів інженерно-технічного складу. Однією з перших жертв став технічний директор Л.X. Копп, який працював з Кирилкіним ще на будівництві НКМЗ на посаді головного інже­нера. 16 листопада 1937 р. Кирилкін разом з Коппом прибули до Москви за викликом замісника наркома важкої промисловості Л. Кагановича. Як розповідав згодом на судовому процесі Кирилкін, одночасно з ними в кабінет Кагановича зайшли «… два чоловіки з НКВС, які взяли Коппа, зробили обшук, документи передали мені, а його забрали. Каганович сказав, що Копп шпигун».

Репресії на будові продовжувалися, кільце все більше звужувалось навколо її керівника. Утворена для перевірки стану справ експертна комісія, покликаючись на показання заарештованих робітників, зробила висновок про те, що на будові розгулюють вороги, а Кирилкін їм допомагає.

У серпні 1938 р. під час перебування у Москві Іван Тарасович був заарештований за санкцією самого Л. Берії. Спочатку був заточений в Лефортово, а в січні 1939 р. пере­ведений до Архангельська. Органи НКВС обвинувачували Кирилкіна в участі в контрреволюційних організаціях і шкід­ництві, починаючи з 1933 р. Завербований в правонаціоналістичну організацію В.Я. Чубарем, він немовби утворив в Краматорську її філіал, діяльність якого направляв на за­тримку будівництва заводу, а потім перебазувавшись до Ар­хангельська, утворив і очолив антирадянську організацію, яка добивалась затримки й подорожання будівництва за­воду № 402. У результаті був припущений переросхід дер­жавних коштів на суму 930 мли. крб.. Крім цього, заареш­тованого звинувачували в шпигунстві на користь двох дер­жав (128).

Слідство затягнулося аж до 2 травня 1941 р., матеріали його складали 10 томів (не менше 300 аркушів в кожному). На першому етапі слідства Кирилкін визнав себе винним. Але на допиті з квітня 1939 р. і в подальшому ході слідства відмовлявся від попередніх показань, мотивуючи це тим, що вони були вимушеними, результатом застосування слідчими насильницьких методів.

Справа розглядалася на закритому судовому засіданні військового трибуналу Архангельського військового округу з 26 травня до 2 червня 1941 р. Підсудний, заперечуючи всі пункти звинувачення, змалював перед судом жахливу кар­тину слідчого процесу в стінах НКВС. Відразу ж після арешту йому запропонували показати, що його завербував Радек, від чого підслідний категорично відмовився. Такий же результат мали вимагання визнати ( зв'язки з Грецьким, «-..з вересня до мене застосували фізичні методи. Троє слід­чих, прямо кажучи, били, примушуючи писати потрібні по­казання». Після цього заарештований підписав складений слідчим протокол про те, що завербував його в контрреволюційну організацію В.Я. Чубар. «Я заявляю суду, що ні­коли мені Чубар не вербував і я ні в яких контрреволюційних організаціях не брав участі» (129), сказав звинувачений. Такий же наслідок мало звинувачення в шпигунстві. Спро­стовуючи його, підсудний розкрив некомпетентність слідчих, безглуздість їх висновків. Обґрунтуванням для звинувачень служили зв'язки з німецькими фірмами Крупа та «Демаг», які Кирилкін встановив у свій час за дорученням Орджонікідзе з метою укладення з ними угоди. «Головуючий — Ви показали, що передавали їм відомості про вугілля та метал. Кирилкін — з вугілля та металу ніяких секретів в Радян­ському Союзі немає, поскільки про це пишеться в наших га­зетах відкрито. Щодо спецсталей, то у нас на той час спецсталі не випускалися, а ми отримували їх від Крупа. Ця вигадка слідчого базується па тому, що я бував за кордоном. З німецькими фірмами ми були зв'язані в справах будівниц­тва. Ми посилали своїх інженерів на круповські заводи вчи­тися за розпорядженням Орджонікідзе, і на нашому заводі працювали німецькі спеціалісти (130). Член суду. — Про газоповітрянодувні машини передавали відомості німцям? Ки­рилкін — У нас вони тоді не виготовлялись і ми отримували їх з-за кордону, тобто від німців. Які ж відомості міг я пере­давати німцям про машини, які купували у них» (131).

Уявімо собі. В 1941 році, через кілька років після уро­чистого пуску заводу, нагород орденами його творців, в умо­вах, коли НКМЗ став гордістю вітчизняного машинобуду­вання, успішно освоював виготовлення нових й нових видів устаткування для металургійних та вугільних підприємств, ор­ганізатору його будівництва, посадженому на лаву підсуд­них, задається запитання; «Чи мала місце затримка в будів­ництві Краматорського заводу? В — Ні, завод було збудо­вано в строк, на що був складений акт урядовою комісією під головуванням наркома важкої промисловості Кагановича» (132).

Жахливе звинувачення у підготовці немов би за доручен­ням Чубаря терористичного акту проти Орджонікідзе викли­кає природне обурення підсудного, рішуче заперечуючого безглузду фантазію слідства. Це майже крик душі: «Запере­чую категорично. Ніякого завдання я не одержував. Це ви­думка слідчого, яку я вимушений був підписати. А виникло це питання з моєї заяви про те, що па заводі у нас часто бував Орджонікідзе і бачив мою роботу. Орджонікідзе знав мене, від 1917 р., він мене репрезентував до нагороди. Він виростив мене як господарника. Він. був моїм вихователем. Виступати проти нього для мене було неможливо». (1,'ІЗ 134).

Одним з центральних пунктів обвинувачень у шкідництві на будові заводу № 402 було подорожання собівартості бу­дівництва. На суді наводився підписаний Кирилкіним ана­ліз собівартості за січень—квітень 1938 р., згідно з яким подорожання становило кошторисної собівартості. Спросто­вуючи серйозне обвинувачення, підсудний показав, що при­чин подорожання будівництва було багато, «...кошторис скла­дав я сам. Алє поскільки я не знав місцевих умов, то не міг точно скласти його. Тому фактичні витрати перевищили ті, що передбачались... Боротьба за економію була слабою, тому що всі сили зосереджувались на боротьбі за виконання плану будівельних робіт». Реальні умови будівництв;) немо­жливо було передбачити заздалегідь, доводилось викопу­вати багато видів робіт, не передбачених кошторисом. Зем­ляні роботи, розраховані за літніми розцінками, приходилося викопувати взимку, коли земля була мерзлою і розцінки значно піднімались. Поскільки в умовах заболоченої місце­вості котлован заливало водою, були потрібні роботи для стоку води, що не передбачалося кошторисом (135).

Про факт замовлення енергопоїзду, який не виправдав себе в роботі, Кирилкін пояснив суду, що він звертався в наркомат за турбінами для тимчасовій електростанції, але йому порекомендували енергопоїзд. Він погодився і уклав угоду з відповідною організацією. Головуючий на суді на­полягав на конкретизації питання: «Вам було відомо, що енергопоїзд ще не освоєний, а виготовляється перший, екс­периментальний, енергопоїзд? В- — Замовляв енергопоїзд не я, а уряд і мені було запропоновано взяти його» (130).

З питань подорожання будівельних робіт додаткові відо­мості дав допит Л.X. Коппа. Наведемо його фрагменти:

«Головуючій — Ви дали показання, що перевищили по­тужність набережного крану, чим викликали переросхід бли­зько 3 млн. крб. Це підтверджуєте?

Копп — Ініціатива будови більш потужного крапу належала мені. Якщо б такого крану ми не збудували, то зараз, коли уряд дає завдання на побудову більш потужних кораб­лів, ми попали б у сільце, тому що кран на 250 т не здатний. Виявлення ініціативи й наполегливості в цій справі вважаю своєю немалою заслугою перед Батьківщиною» (137).

«Головуючий. — Ви показали, що з котельного цеху про­ект був змінений в бік завищення. Цей факт мав місце?

Копп — Котельний цех проектною організацією був за­проектований помилково тому, що його висота не задовольняла потреби, що підтверджується розрахунками і з чим зго­ден ГПІ (гідропроектний інститут)... Все те, що з моєї ініціа­тиви покращено або виправлені помилки інших, мені квалі­фікують як шкідництво» (138).

Змушені підкорятися вимаганням слідства й визнавати себе в нездійснених злочинах, звинувачені насміхалися над своїми мучителями, користуючись їх некомпетентністю: «У показаннях ви писали, що в 1936 р. Сергіевський, монтуючи кран, не запресував бігунки візка, що призвело до швидкого зношення. Чи вірно це?

Копп — Це може вважати за шкідництво людина, яка зов­сім нічого не розуміє. Бігунки взагалі не запресовуються на осі. Інакше вони не будуть обертатися, якщо їх запресувати. Взагалі неполадки в пусковий період трапляються на будь-якому заводі. Були вони й у нас. А слідчий кваліфікував їх як шкідництво.

Головуючий. — Навіщо ви писали те, чого не було в дійсності?

Копп — Слідство вимагало від мене, щоб я писав про шкідництво. А шкідництва на заводі не було. Так що при­ходи лося його видумувати» (139)-

На відміну від судів 1937—38 років на цей раз в суді виступали свідки та адвокати-захисники. Унаслідок цього перед судом розкрилася широка картина розслідування справи, яке тривало більше трьох років та містило безліч юридичних порушень. Попереднє слідство було проведене не­правильно, у справі не провадилася дійсна експертиза, слід­чі використовували незаконні методи. Про це говорили не лише підсудні, але й шестеро свідків, виправданих іншим судом. На суді пройшов ряд свідків, які працювали з Кирилкіним й продовжували працювати на будові після його аре­шту. І хіні показання, що давалися в умовах небезпечних для них самих, відзначені явною об'єктивністю. Для суду не було підстав не довіряти їм. Так, замісник головного інженера Монастирський, що продовжував працювати на підприєм­стві, заявив; «Завод як будувався, так ми й продовжували його будувати, й зараз вже працює.. Темп будівництва був такий, що забезпечував виконання урядовою завдання — за­класти корабель у ІУ-му кварталі 1939 р- Наново нічого не перероблялося... Якість виконаних робіт сумнівів не викли­кає» (140).

Всі посадові особи, які входили до експертної комісії й підписали акт здачі-приймання підприємства напередодні арешту Кирилкіна, відреклись від цього акту, заявивши, що відображені в ньому факти не відповідають дійсному стану справ, вони спростовані самим життям. Свідок Щебетовський (колишній член експертної комісії, який підписав акт здачі підприємства) заявив; «Весь акт написаний за одну добу... Первісні документи ми не розглядали, а керувалися тими даними, які давав нам слідчий.. Ми зробили неправильне заключення про будівництво. Зараз я такого акту не підпи­сав би» (141)- Свідок Протопопов (колишній голова експерт­ної комісії, який теж підписав акт) сказав: «На сьогодніш­ній день всі висновки, вказані в акті, є неправильними. Заключення давалося на підставі протоколів допитів заареш­тованих, де вони визнавали себе вінними в шкідництві»-

Такі ж показання дали інші члени експертної комісії К.Н. Баранов, Я.К. Гельман, П.О. Кроков (142). Відпові­даючи на запитання членів суду, свідки характеризували І.Т. Кирилкіна, як гарного господарника, який з кожного питання швидко приймав рішення (Монастирський), досвід­ченого керівника, який користувався великим авторитетом» (Щебетовський) та ін. (144). На цьому тлі, у повному дисо­нансі з показаннями підсудних та свідків пролунав виступ представника державного обвинувачення, помічника війсь­кового прокурора Попова. Наведені на суді численні факти про незаконні методи слідства не справили ніякого враження на державного звинувача, не змусили перевірити достовір­ність, жодного факту. Оратор просто відмахнувся від них, не взяв до уваги. «Виступи підсудних, заявив він, спрямова­ні на те, щоб скомпрометувати органи слідства. Наголошу­ють на те, що їх показання є результатом злочинної поведін­ки слідчих. Таке пояснення дуже непереконливе... Самі під­судні Кирилкін і Копп давали власні свідчення про найтяжкіші злочини, які зараховувались їм у вину. Визнавати себе винним, не будучи ними, це немислимо. Я вважаю, що їх по­казання на попередньому слідстві є істиною, а в їх показан­ня, які дані на суді, я не вірю. Мені чомусь здається, що суду вони говорили неправду» (145)-

Державному звинувачені «чомусь здалось», що підсудні винни, а колегія військового трибуналу у відповідності з цим винесла вирок. Кирилкін і Копп визнавалися винними у то­му, що були учасниками антирадянської організації, яка займалась шкідництвом як у Краматорську, так і на будів­ництві підприємства в Архангельській області. Кирилкін та­кож визнавався винним у розтраті 200 тис. крб. державних коштів під час його перебування на посаді начальника бу­дівництва заводу № 402.

На цій підставі були засуджені до заточення у ВТТ Ки­рилкін на 15 років і Копп — на 8 років (146). В слідчій справі є довідка, підписана Головою військового трибуналу Північного військового округу про те, що Кирилкін помер у в'язниці 26 березня 1942 р. Причина смерті та місце захоронення не вказані (147). Таким був фінал життєвого шляху одного з видатних діячів індустріалізації. Слід зауважити, що наркомат важкої промисловості на чолі з «залізним нар­комом» байдуже спостерігав картину розправи над його кра­щими кадрами. Більш того, не виключено, що саме йому належала ініціатива передачі силовим структурам справи, яка могла бути вирішена звичайним адміністративним шля­хом.

26 серпня 1956 р. Кирилкін був повністю реабілітований, а його справа припинена. Визнавалося, що матеріали його обвинувачення були сфальсифіковані робітниками Архан­гельського облуправління, НКВС шляхом незаконних мето­дів слідства й об'єктивних доказів вини І.Т. Кирилкіна в справі не міститься.

От же, жертвами сталінських репресій були не лише полі­тичні діячі, відомі революційними заслугами, але й діячі з безперечними заслугами у справі господарського зміцнення країни. Деяких з них (Гвахарія, Кирилкіна) Сталін знав особисто. Кирилкіна він називав «самородком», «надійним товаришем». Але це не завадило могутньому властителю за­лишити без відповіді звернутий до нього лист заарештовано­го Кирилкіна, як і раніше Гвахарія. Диктатору зовсім не ім­понували особи авторитетні, сильні, впевнені в собі, здатні мислити самостійно, саме в таких людях він вбачав загрозу для свого необмеженого самодержавства,