Кримінальна відповідальність. Види кримінальних покарань
У кримінальному законі неодноразово вживається термін «кримінальна відповідальність», але при цьому КК України ніде не розкриває його поняття, немає єдиного розуміння щодо цього поняття і в науці кримінального права. Поняття кримінальної відповідальності є юридичним поняттям, яке характеризується тим, що:
органи правосуддя мають визнати особу винною у вчиненні злочину;
державна оцінка вчиненого злочину має вираження в осуді злочинця та його діяння в обвинувальному вироку суду;
вид і міра обмежень особистого, майнового або іншого характеру обирається з урахуванням меж відповідальності за вчинений злочин;
р
еальне
вчинення злочину, за який встановлена
відповідальність у кримінальному
законі.
Таким чином, кримінальна відповідальність є наслідком скоєного злочину. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. З цього моменту між особою, яка вчинила злочин, і державою в особі органів, на які покладені обов’язки здійснювати боротьбу із злочинністю, виникають специфічні кримінальні правовідносини.
Кримінальні правовідносини знаходять свою реалізацію в кримінальному процесі, який здійснюється в такій послідовності:
реєстрація кримінального провадження шляхом внесення відомостей про його вчинення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР);
повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (злочину);
складання обвинувального акту й направлення його до суду для розгляду по суті;
або укладання угоди про примирення чи угоди про визнання винуватості та їх направлення до суду для затвердження;
постановлення обвинувального вироку з призначенням покарання та набрання ним в законної сили;
виконання покарання;
наслідки відбування покарання – судимість;
погашення чи зняття судимості.
Моментом настання кримінальної відповідальності є момент набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Цей висновок базується на ст. 62 Конституції України, яка визначає, що «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Також, згідно з ч. 1 ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Таким чином, кримінальна відповідальність – це об’єктивне право держави реагувати на вчинений злочин. Кримінальна відповідальність тісно пов’язана з такими принципами права, як гуманізм та індивідуалізація відповідальності. Ці принципи втілено в нормах кримінального закону, зокрема в розділі IX «Звільнення від кримінальної відповідальності» та деяких статтях Особливої частини КК України.
Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом, здійснюється виключно судом (ч. 2 ст. 44 КК України). Кримінальний закон передбачає певні підстави та умови, при наявності яких особа, що вчинила злочин, в одному випадку звільняється, в іншому - може бути звільнена від кримінальної відповідальності.
Чинне кримінальне законодавство передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:
у зв’язку з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК України);
у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України);
у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України);
у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК України);
у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК України);
у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України);
у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК України);
спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності передбачені нормами Особливої частини КК України (ч. 2 ст. 111, ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369);
у зв’язку з актами амністії та помилування (ст.ст. 85-87 КК України).
Порядок звільнення від кримінальної відповідальності визначається Кримінальним процесуальним кодексом України.
Звільнення від кримінальної відповідальності – це акт гуманності держави, яка в особі суду відмовляється за наявності законних підстав та певних умов від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встановлених законом за вчинення цього злочину.
Кримінальну відповідальність не слід ототожнювати з покаранням. Кримінальна відповідальність – це обов’язок особи, яка винна у вчиненні злочину, зазнавати заходів державного впливу (покарання). Покарання – це одна із форм (стадій) реалізації кримінальної відповідальності, і підставою для його застосування є факт набрання обвинувальним вироком законної сили. Отже, поняття «кримінальної відповідальності» ширше за поняття «покарання».
Сам термін «покарання» притаманний виключно кримінальному праву, тоді як інші галузі права для визначення санкцій, які застосовуються за порушення приписів правових норм, використовують інші терміни.
Покарання виникає одночасно із виникненням злочину і пов’язане з ним нерозривними узами, які обумовлюють практичну неможливість існування одного без іншого.
Загальне визначення покарання дано в ч. 1 ст. 50 КК України, за якою «покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого».
У боротьбі із злочинністю держава передбачає комплекс заходів, серед яких певне місце посідає і покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Але покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Історія боротьби зі злочинністю в багатьох країнах світу незалежно від їх суспільного ладу свідчить про те, що жорстокість покарання ніколи не приводила до бажаного результату. А навпаки жорстокість покарання робить засудженого ще більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави та її законів. Тому значення покарання визначається не його жорсткістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за кожний вчинений злочин. Необхідно відмітити, що у чинному КК України ця позиція знайшла своє чітке вираження, тобто здійснена значна гуманізація покарання. Виключено смертну кару, позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, у багатьох санкціях значно знижені його межі, а також передбачені нові гуманні види покарань (громадські роботи, арешт, обмеження волі), значно розширені можливості застосування штрафу та інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.
Передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну систему. У ст. 51 КК України визначено систему покарань та дано перелік видів покарань, який є вичерпним і не підлягає широкому тлумаченню.
Під системою покарань прийнято розуміти встановлений кримінальним законом і обов’язковий для суду вичерпний перелік видів покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх тяжкості (суворості).
Усі покарання можуть бути кваліфіковані за певними ознаками, закріпленими у кримінальному законі:
за порядком призначення покарання;
за суб’єктом, до якого застосовується покарання;
за строком призначення покарання.
Із означених класифікацій лише перша (за порядком призначення покарання) є нормативною, а дві інші є результатом теоретичних доробок вчених.
За порядком призначення покарання всі 12 видів покарань, які визначені ст. 51 КК України, поділяються на три групи:
основні покарання;
додаткові покарання;
покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.
Основні покарання – це ті покарання, що призначаються у вироку лише як самостійні покарання і не можуть бути приєднані до інших покарань.
До цієї групи належать такі види покарань:
громадські роботи (ст. 56 КК України) – встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більш як чотири години на день;
виправні роботи (ст. 57 КК України) – встановлюються на строк від шести місяців до двох років з обов’язковим відрахуванням у доход держави від 10 до 20 % із суми заробітку засудженого;
службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК України) – встановлюються на строк від шести місяців до двох років з відрахуванням у доход держави від 10 до 20 % грошового забезпечення засудженого;
арешт (ст. 60 КК України) – встановлюються на строк від одного до шести місяців;
обмеження волі (ст. 61 КК України) – встановлюється на строк від одного до п'яти років з утриманням особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства під наглядом і з обов'язковим залученням до праці;
тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК України) – призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років;
позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК України) – встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років і відбувається в кримінально-виконавчих установах;
довічне позбавлення волі (ст. 64 КК України) – встановлено Законом України від 22 лютого 2000 року "Про заміну смертної кари довічним позбавленням волі". Актом помилування довічне позбавлення волі може бути замінено позбавленням волі на строк не менше 25 років (ст. 87 КК України).
Додаткові покарання – це ті покарання, що призначаються разом з основними покараннями і самостійно застосовуватися не можуть.
До цієї групи належать такі види покарань:
позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК України) – призначається лише при засудженні особи за тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Це покарання є безстроковим;
конфіскація майна (ст. 59 КК України) – встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини.
До покарань, які можуть призначатися і як основні, і як додаткові належать такі види покарань:
штраф (ст. 53 КК України) – встановлюється у межах від 30 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК України) – призначається на строк від двох до п’яти років як основне і від одного до трьох років як додаткове покарання.
За суб’єктом, до якого застосовуються покарання, вони класифікуються так:
загальні покарання - застосовуються до будь-якої особи;
спеціальні покарання - призначаються лише певному колу засуджених.
За строком призначення покарання всі покарання поділяються так:
строкові – тобто такі покарання, які мають визначений строк їх застосування. До них належать: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк;
безстрокові – тобто такі покарання, які не мають визначеного строку їх застосування. До них належать: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, довічне позбавлення волі.
Призначення покарання здійснюється судом за певними критеріями, які закріплені в ст. 65 КК України. По-перше, покарання в межах, установлених у санкції норми Особливої частини КК України; по-друге, суд повинен врахувати положення Загальної частини КК України; по-третє, суд повинен особливо врахувати ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання.
У зв’язку з тим, що закон не може передбачити всіх особливостей конкретного випадку вчинення злочину, а двох однакових випадків не існує, то він надає суду певні повноваження щодо врахування конкретних обставин конкретного випадку для справедливого вирішення тієї чи іншої кримінальної справи, а також за наявності визначених у КК України підстав звільнення від покарання та його відбування.
Звільнення від покарання застосовується виключно відносно осіб, які визнані винними обвинувальним вироком суду і засуджені до відбування покарання.
Звільнення від відбування покарання застосовується судом, в порядку амністії (ст. 86 КК України), яка оголошується законом України стосовно певної категорії осіб, або помилування (ст. 87 КК України), яке здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи.