Тема 13. Основи господарського права України План

1. Поняття й загальна характеристика господарського права та господарських правовідносин.

2. Загальна характеристика суб'єктів господарського права.

3. Підприємства.

4. Господарські товариства.

5. Фізичні особи-підприємці.

6. Господарські зобов'язання та господарські договори.

7. Захист прав учасників господарських правовідносин.

8. Господарські правопорушення та господарсько-правова відповідальність.

1. Поняття й загальна характеристика господарського права та господарських правовідносин

З приводу господарського права ведуться дискусії. Одні вважають, що воно не є окремою галуззю права, оскільки врегульовує відносини, які фактично врегульовані іншими галузями – цивільним, адміністративним, фінансовим, земельним тощо. На думку інших, воно охоплює велику групу неоднорідних за своїм змістом відносин, а тому є поєднанням елементів різних галузей. Треті вважають, що воно є інститутом цивільного права. Але все більше вчених схиляються до висновку, що господарське право є окремою якісно своєрідною галуззю. Вагомим формальним аргументом на користь такого висновку є й прийняття Господарського кодексу України.

Предметом господарського права є відносини між господарюючими суб'єктами, а також між ними та органами виконавчої влади, що складаються в процесі організації і здійснення господарської діяльності.

Господарська діяльність:

1. полягає у виробництві продукції, виконанні робіт і наданні послуг не для власних потреб, а для задоволення потреб інших осіб;

2. виконується на професійних засадах;

3. здійснюється за відповідну винагороду;

4. поєднує як приватні інтереси суб'єктів господа­рювання, так і публічні інтереси (суспільства, держави тощо).

У структурі предмета правового регулювання господарського права розрізняють два елементи – організаційний (організація виробництва та обігу) і майновий (володіння, користування та розпорядження майном).

Специфічними ознаками господарських відносин є те, що:

1. Їх суб'єктами є

• обмежене, порівняно з цивільним правом, коло осіб, якими є господарські організації, що зареєстровані як юридичні особи;

• державні та недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, управління тощо);

• структурні підрозділи господарських організацій;

• фізичні особи-підприємці;

• державні та громадські установи та організації, що є споживачами продукції (товарів), робіт, послуг;

• держава, від імені якої діють її органи;

2. об'єктом цих відносин є продукція, роботи, послуги;

3. правовою підставою їх виникнення є відповідні господарські договори, а також державні контракти та державні замовлення;

4. вони врегульовані нормами господарського права, але базуються й на нормах цивільного, адміністративного, фінансового, земельного та інших галузей права, що врегульовують окремі аспекти цих відносин.

Джерелами господарського права є господарське законодавство. Насамперед це Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. і Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р.

Але ними є й велика кількість окремих нормативно-правових актів, наприклад, закони «Про господарські товариства», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про банкрутство», «Про оренду майна державних підприємств та організацій» тощо. Окремі акти господарського законодавства систематизовані, наприклад, Повітряний кодекс України, транспортні статути, положення про поставки товарів народного споживання тощо.

Важливе місце в господарському законодавстві посідають такі нормативні акти, як статути та установчі договори підприємств, господарських товариств та об'єднань, положення про їх структурні підрозділи (філії, відділення) тощо, якими врегульована їх діяльність.

Джерелами господарського права є й господарські договори, звичаї, аналогія закону та права, міжнародні договори України.

Величезна кількість джерел господарського законодавства зумовлена: різноманітністю видів господарської діяльності (промислової, будівельної, транспортної, комерційної тощо), кожен з яких має істотні особливості, що враховуються у спеціальних актах; наявністю різних форм власності (приватної, колективної, державної), що зумовлює й специфіку правового регулювання відносин з їх приводу тощо.

Центральне місце серед цих джерел займає Господарський кодекс, що складається з дев'яти розділів, поділених на глави:

розділ 1 «Основні засади господарської діяльності»;

розділ 2 «Суб'єкти господарювання»;

розділ 3 «Майнова основа господарювання»;

розділ 4 «Господарські зобов'язання»;

розділ 5 «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання»;

розділ 6 «Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання»;

розділ 7 «Зовнішньоекономічна діяльність»;

розділ 8 «Спеціальні режими господарювання»;

розділ 9 «Прикінцеві положення».

Господарський кодекс визначає основні засади господарювання в Україні та регулює відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у цій сфері. Він має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва й на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва та його соціальну спрямованість, утвердити господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньо-господарські відносини.

Загальними принципами господарювання в Україні є:

• забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;

• свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

• вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України;

• обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів і безпеки суспільства та держави;

• захист національного товаровиробника;

• заборона незаконного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Учасниками відносин у сфері господарювання є господарюючі суб'єкти, споживачі господарських послуг, органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також фізичні особи, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

З теоретичного погляду серед суб'єктів господарського права розрізняють:

1. юридичних осіб, які:

• у вигляді професійного промислу виробляють і реалізують продукцію для суспільних потреб;

• є споживачами результатів господарської діяльності;

• здійснюють управлінську діяльність в економіці;

2. фізичних осіб-підприємців, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;

3. фізичних осіб, які є споживачами господарських послуг.

Розрізняють підприємницьку (комерційну) та непідприємницьку (некомерційну) господарську діяльність. Підприємницька господарська діяльність здійснюється з метою отримання прибутку, а непідприємницька – насамперед для задоволення певних суспільних потреб, а тому отримання прибутку її метою не є.

Закон закріплює свободу підприємницької діяльності. Тому підприємці мають право без обмежень приймати рішення та самостійно здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить закону. Перелік видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується у зв'язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт і необхідністю централізації функцій управління, визначається виключно законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, встановлення цін на продукцію та послуги тощо; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності та використання належної йому частки валютної виручки.

Підприємництво може здійснюватись в будь-яких передбачених законом організаційних формах, на вибір підприємця.

Держава проводить політику підтримки підприємництва, а тому органи влади:

• надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідні для здійснення підприємницької діяльності;

• сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

• здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям;

• стимулюють модернізацію технологій, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

• надають підприємцям інші види допомоги.

Підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання та права оперативного управління.

Право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Власник на свій розсуд, одноособово або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується та розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, господарського відання чи оперативного управління.

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним власником, з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника.

Правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності.

Об'єктами права інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються:

• винаходи та корисні моделі;

• промислові зразки; сорти рослин і породи тварин;

• торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

• комерційне (фірмове) найменування;

• географічне зазначення;

• комерційна таємниця;

• комп'ютерні програми тощо.

Припинення господарської діяльності може здійснюватись:

• із власної ініціативи суб'єкта господарювання;

• на підставі рішення суду;

• у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання;

• з інших підстав, передбачених законодавством.

У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Вона гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм діяльності, рівні права та створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава гарантує недоторканність майна та забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:

• державне замовлення, державне завдання;

• ліцензування, патентування та квотування;

• сертифікації та стандартизації; застосування нормативів і лімітів;

• регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

• надання дотацій, компенсацій, субсидій тощо.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів, що можуть захищатися шляхом:

• визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству;

• визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

• відновлення становища, яке існувало до порушення прав і законних інтересів суб'єктів господарювання;

• припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

• присудження до виконання обов'язку згідно із договором;

• відшкодування збитків;

• застосування штрафних, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій;

• установлення, зміни та припинення господарських правовідносин тощо.

Держава підтримує добросовісну конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, унаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару, при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Це, зокрема: неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці тощо.

Контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців і споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України.

Держава проводить політику захисту прав споживачів, а тому вони мають право на:

• державний захист своїх прав;

• гарантований рівень споживання;

• належну якість товарів (робіт, послуг);

• безпеку товарів (робіт, послуг);

• необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість та асортимент товарів (робіт, послуг);

• відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя та здоров'я людей товарами (роботами, послугами);

• звернення до суду та інших уповноважених органів за захистом порушених прав або законних інтересів.

З метою захисту своїх прав та законних інтересів громадяни можуть об'єднуватися на добровільній основі у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).