Тема 12. Основи фінансового права України План

1. Поняття, принципи та загальні засади фінансового права.

2. Бюджетна система України.

3. Система оподаткування в Україні.

4. Банківські відносини в Україні.

1. Поняття, принципи та загальні засади фінансового права.

Фінансова діяльність держави зумовлена тим, що у процесі виконання її функцій виникає потреба використання величезної кількості фінансових ресурсів як публічних видатків, а тому вона зобов'язана турбуватись і про формування своїх прибутків – державної скарбниці (казни). З цією метою держава повинна: зібрати (мобілізувати) передбачені фінансовим планом – законом про Державний бюджет кошти, розподілити їх згідно з визначеними цим законом потребами суспільства і держави та здійснювати контроль за дотриманням законності в процесі збирання, розподілу і використання грошових фондів. А оскільки всі ці аспекти діяльності держави регламентовані правовими нормами, то система цих норм і являє собою фінансове право.

С лід враховувати, що не всі грошові відносини, в яких бере участь держава та її органи, є фінансовими. Предметом фінансового права є лише ті фінансові відносини, що випливають з владної діяльності держави в особі уповноважених нею органів у процесі мобілізації, розподілу і використання державних коштів. Що ж до інших видів грошових відносин, наприклад, відносин ощадного банку з населенням щодо зберігання вільних коштів громадян, то вони регламентовані цивільним правом, відносини, що складаються у процесі накладення адміністративних стягнень грошового характеру, регламентовані адміністративним правом і, таким чином, фінансовими не є.

Особливістю фінансових правовідносин є таке:

• їх змістом є діяльність уповноважених державних органів з мобілізації, розподілу і використання державних коштів та здійснення контролю за дотриманням законності у цій сфері;

• одним із обов'язкових суб'єктів цих відносин є держава та уповноважені нею органи, які реалізують у них свої владні повноваження, крім того, їх суб'єктами є приватні фізичні та юридичні особи, які є джерелом накопичення державних коштів та їх споживачами;

• ці відносини є владно-майновими.

• їх суб'єкти завжди нерівноправні, оскільки держава та її органи виступають у них як такі, що наділені владними повноваженнями, а інші їх учасники є об'єктами підпорядкування;

• їх об'єктом є гроші або грошові зобов'язання;

• вони мають публічний та імперативний характер, оскільки їх виникнення, зміна і припинення визначені законом і від волі сторін, зазвичай, не залежать.

Демократичні перетворення, що відбуваються в Україні, відбилися і на ознаках фінансово-правових відносин. Так, з одного боку, у зв'язку з приватизацією значна частина цих відносин переходить у сферу приватних і стає предметом врегулювання цивільного права, а з іншого – до сфери державних фінансів за допомогою обов'язкових платежів залучаються і приватні кошти, що розширює сферу впливу публічних фінансових правовідносин. Прикладом цього може слугувати виникнення в Україні централізованих і децентралізованих позабюджетних фондів, до яких спрямовуються обов'язкові відрахування. В цілому ж співвідношення між фінансовою діяльністю, що здійснюється державою безпосередньо, та її фінансовою діяльністю, опосередкованою господарськими організаціями, змінилась на користь останньої.

Основи правової регламентації фінансової діяльності держави закріплені у Конституції, яка визначає принципи цих відносин, їх суб'єктів, значення бюджету як централізованої ланки фінансової системи тощо. Крім того, джерелами фінансового права є фінансове законодавство, тобто закони, що врегульовують основні аспекти фінансових відносин, та підзаконні акти, які розвивають і деталізують положення, закріплені у законах.

Фінансове законодавство не кодифіковане і являє собою величезну кількість окремих правових актів, які при їх характеристиці поділяють на загальну і особливу частини фінансового права.

Загальна частина визначає принципи, правові форми і методи фінансової діяльності, систему державних органів, що її здійснюють, їх компетенцію, форми і методи їх роботи, основні риси фінансово-правового статусу інших суб'єктів цих відносин, зміст, форми і методи фінансового контролю тощо.

А особлива частина включає чотири розділи, які складаються із фінансово-правових інститутів. Розділ І – правовий режим державних та місцевих фондів коштів – включає: бюджетне право і бюджетний устрій України, бюджетні повноваження держави та органів місцевого самоврядування, бюджетний процес в Україні; правовий режим цільових державних і місцевих фондів коштів. Розділ II – правове регулювання державних доходів – включає поняття, систему та основи правового регулювання державних доходів, податкове право; правовий режим неподаткових платежів (митних та ресурсних) до бюджету; відповідальність за порушення податкового законодавства; правові основи державного кредиту. Розділ III – правове регулювання державних видатків та бюджетного фінансування окремих галузей народного господарства. А розділ IV - правові засади банківської діяльності, грошового обігу, розрахунків та валютних відносин.

Специфічні ознаки мають і фінансово-правові норми.

Фінансово-правові норми – це загальнообов'язкові приписи уповноважених державних органів, які визначають права і обов'язки суб'єктів фінансово-правових відносин.

Особливістю фінансово-правових норм є їх імперативний характер, який проявляється у формі категоричного припису державного органу. Це означає, що учасники фінансових правовідносин не вправі змінити ні самого цього припису, ні умов його застосування.

Основою фінансово-правової норми є диспозиція, що визначає права або обов'язки учасників фінансових відносин і, як правило, висловлена у безумовно категоричній формі.

Гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови застосування її припису, зокрема, обставини, за яких виникають фінансові правовідносини, осіб, що виступають їх суб'єктами тощо. Наприклад, прибутковий податок сплачується за наявності самостійного джерела доходів.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. Зокрема, за порушення фінансового законодавства можуть застосовуватись дисциплінарні, адміністративні або кримінально-правові заходи впливу, але можуть застосовуватись і фінансово-правові заходи. Наприклад: за порушення строку внесення платежів до бюджету - пеня; за порушення фінансової дисципліни – штрафи, повне або часткове закриття бюджетних асигнувань, збільшення платні за позички, позбавлення можливості одержання кредиту, примусове стягнення не внесених у строк платежів тощо.

За змістом фінансово-правові норми поділяються на матеріа­льні та процесуальні.

Матеріальні норми закріплюють зміст прав і обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин, зокрема, визначають види і обсяг коштів, які повинні надійти у державні фонди від юридичних і фізичних осіб, обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів, характер примусових заходів, що можуть застосовуватись до порушників.

А процесуальні норми визначають процедуру діяльності уповноважених органів з мобілізації коштів та порядок реалізації прав і обов'язків осіб щодо їх внесення та використання.

Як правило, інститути фінансового права поєднують як матеріальні, так і процесуальні норми. А у бюджетному праві матеріально-правові норми зосереджені в інституті бюджетного устрою, а процесуальні – у бюджетному процесі, який є визначеною законом процедурою проходження бюджету.

Згідно з характером впливу на учасників фінансових правовідносин фінансово-правові норми поділяються на зобов'язуючі, заборонні, уповноважуючі та дозволяючі.

Зобов'язуючі норми визначають активну поведінку суб'єктів і у категоричній формі зобов'язують їх вчинити певні дії. Заборонні – визначають пасивну поведінку суб'єктів і в категоричній формі забороняють їм вчиняти дії, що порушують фінансову дисципліну. Уповноважуючі – надають учасникам правовідносин повноваження на вчинення певних дій: застосувати санкції, надати пільги тощо. Дозволяючі – дозволяють учаснику правовідносин вчинити певні дії: внести платіж, оскаржити рішення чи дії фінансового органу тощо.

Суб'єктами фінансових правовідносин є їх учасники.

Поняття «суб'єкти фінансових правовідносин» не слід ототожнювати з поняттям «суб'єкти фінансового права».

Суб'єкти фінансового права – це фізичні та юридичні особи, на яких поширюється дія фінансово-правових норм і які потенційно спроможні бути учасниками фінансових правовідносин. Так, якщо згідно зі ст. 67 Конституції кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори, то, таким чином, кожен є суб'єктом фінансового права, а отже, потенційно може бути й суб'єктом фінансових правовідносин.

За чинним законодавством суб'єктами фінансового права є:

• держава;

• адміністративно-територіальні утворення;

• юридичні особи: підприємства і організації всіх форм власності, установи, громадські організації (колективні суб'єкти);

• фізичні особи (індивідуальні суб'єкти).

Так, держава може виступати самостійним суб'єктом фінансового права у міждержавних фінансових, кредитних і валютних відносинах або в особі органів державної влади та через уповноважені фінансові і кредитні органи, що представляють внутрішньодержавні інтереси в бюджетних і кредитних правовідносинах. Адміністративно-територіальні одиниці є суб'єктами фінансового права, оскільки наділяються правом на бюджет, що зумовлює їх право на одержання доходів і фінансування видатків, випуск місцевих позик тощо.

До колективних суб'єктів фінансового права належать:

• органи законодавчої і виконавчої влади – Верховна Рада, Рахункова палата, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державне казначейство, які згідно з Конституцією не тільки можуть, а й зобов'язані брати участь у фінансових правовідносинах;

• органи місцевого самоврядування, які збирають податки, фінансують видатки, наповнюють і витрачають позабюджетні фонди тощо;

• юридичні особи – підприємства різних форм власності, які є господарюючими суб'єктами, а отже, сплачують податки, одержують фінансову підтримку з бюджету, є користувачами банківських позичок тощо;

• некомерційні установи, які одержують з бюджету асигнування для своєї діяльності та вступають в інші види фінансових правовідносин.

Індивідуальними суб'єктами фінансового права є фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства). Зокрема, згідно зі ст. 67 Конституції, всі громадяни зобов'язані сплачувати податки і збори, щорічно подавати декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік. За чинним законодавством платниками прибуткового податку є також іноземці та особи без громадянства, як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

Отже, суб'єкти фінансового права – це юридичні та фізичні особи, наділені фінансовою правосуб'єктністю, що включає фінансову правоздатність і фінансову дієздатність цих осіб. Але суб'єктами фінансових правовідносин зазначені особи стають у результаті настання певного юридичного факту, що породжує фактичні правовідносини, а отже, конкретні суб'єктивні права і юридичні обов'язки цих осіб.

Особливістю фінансових правовідносин є те, що їх виникнення, зміна і припинення, як правило, не відбуваються лише за волевиявленням сторін, а зумовлені фінансово-правовим актом (тобто ех lеgе – на основі закону). Однак і самого цього акта недостатньо, щоб конкретна особа – суб'єкт фінансового права - стала суб'єктом фінансових правовідносин. Для цього потрібен і певний юридичний факт, що зумовлює потребу розрізняти юридичну (процесуальну) і фактичну (матеріальну) підставу виникнення фінансових правовідносин. Юридичною підставою їх виникнення є фінансово-правова норма, яка наділяє конкретних осіб фінансовою правосуб'єктністю (правоздатністю та дієздатністю), тобто потенційною можливістю бути учасником цих відносин, а матеріальною (фактичною) підставою виникнення цих відносин є певний юридичний факт, який практично породжує ці відносини і, таким чином, наділяє конкретних осіб конкретними правами і обов'язками.

За вольовою ознакою, тобто залежить настання факту від волі особи чи ні, серед юридичних фактів розрізняють діяння (дії та бездіяльність) і події. У свою чергу залежно від того, чи узгоджуються діяння з вимогами – правових норм, їх поділяють на правомірні і неправомірні.

Серед правомірних діянь розрізняють юридичні акти та вчинки.

Юридичні акти – це дії, які свідомо спрямовані на досягнення певного правового результату, тобто виникнення, зміну чи припинення фінансових правовідносин. Вони можуть проявлятися у формі індивідуа­льних правових приписів, подання податкових декларацій про доходи, які підлягають оподаткуванню, спонсорських внесків коштів тощо.

А вчинками є обставини, які хоча й не були свідомо спрямовані на виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин, але зумовили їх незалежно від бажання чи небажання суб'єкта настання таких наслідків, наприклад, знайдення скарбу.

Серед неправомірних діянь, залежно від ступеня їх суспільної небезпечності, розрізняють злочини і проступки.

Злочини – це найбільш суспільно небезпечний вид неправомірних дій. Вони передбачені кримінальним законом і за їх скоєння настає кримінальна відповідальність. Наприклад: ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами тощо. А проступки – це менш суспільно небезпечні діяння, які можуть зумовлювати адміністративні, дисциплінарні чи фінансові заходи впливу. Наприклад, адміністративними правопорушеннями є: порушення правил про валютні операції, ухилення від подання декларації про доходи тощо.

Події – це обставини, настання яких не залежить від волі людей, але також зумовлює певні юридичні наслідки, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин. Так, смерть платника податку припиняє фінансові правовідносини, народження дитини надає одному з батьків право на щомісячне зменшення оподатковуваного доходу на один не­оподатковуваний мінімум тощо.

Зміна і припинення фінансових правовідносин також відбувається на основі нормативних актів і певного юридичного факту, наприклад, досягнення пенсійного віку, погашення фінансового зобов'язання тощо.

Матеріальним аспектом змісту фінансових правовідносин є фактична поведінка їх учасників, наприклад, внесення платежу.

Юридичним аспектом змісту фінансових правовідносин є права та обов'язки їх учасників, які визначені фінансово-правовими нормами.

Об'єктами фінансових правовідносин є фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації прав фінансово-кредитних органів і обов'язків другої сторони – учасника правовідносин.